Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

Поняття «розрахунки» та «заборгованість» в переважній більшості містять посилання на «зобов’язання»: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання витікають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними.

Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим.

Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов’язаннях по товарному кредиті. У підприємств та організацій КЗ виникає найчастіше через невиконання установами своїх зобов’язань.

Отже, КЗ має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона дає право володіння, чи навіть право власності щодо отриманих позичкових грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об’єкт зобов’язальних правовідносин – це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, уповноваженими на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської – в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб’єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей – і позитивний, і негативний – не може відбуватись сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.

На вітчизняних підприємствах кредиторська заборгованість займає стійкі позиції у фінансуванні поточної діяльності і в останні роки продовжується її зростання. Кредиторська заборгованість надає можливість підприємству тимчасово користуватися запозиченими коштами, але з іншого боку також зменшує показники платоспроможності і ліквідності. Кредиторська заборгованість відноситься до зобов’язань підприємства.

Зобов’язання є однією із складових Балансу і розглядаються як джерела формування фінансових ресурсів для фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств.

Питанням щодо сутності поняття «зобов’язання», класифікації, оцінки та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку присвячено цілий ряд праць вітчизняних і зарубіжних авторів: О. Волинця, В. Гуліна, М. Козлової, Н. Коломійця, Д.Г. Лаптєвої, Р. Майданика, Л. Ніколенко, Л. Нікуліна,           І.Омецінської, О. Петрука, М. Пятова, І. Рильника, Я. Соколова,                   О.Солдаткіної та ін. Однак і дотепер ряд питань залишаються актуальними та до кінця невирішеними.

Авторами підіймаються проблеми розуміння сутності кредиторської заборгованості та ототожнення її з поняттям «зобов’язання», недосконалості нормативного законодавства, що регулює облік зобов’язань, відсутність в ньому єдиного критерію, для класифікації та оцінки зобов’язань з метою подальшого правильного відображення в обліку, піднімаються проблеми щодо обліку умовних зобов’язань та відображення в обліку ризиків зобов’язань, відсутності облікової номенклатури первинного та поточного обліку зобов’язань, журналів аналітичного обліку.

Суріна К.В. зазначає, що в бухгалтерському обліку зобов’язання характеризуються як оформлені договором цивільно-правові відносини, в силу яких одна сторона зобов’язана здійснити на користь іншої сторони певні дії або утриматись від певних дій, та як сума коштів, яка повинна бути сплачена на певну дату в майбутньому, або існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) зобов’язання підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству у майбутньому. Зобов’язання існує тільки тоді, коли йому відповідає нормативно-правовий документ.

Категорія «зобов’язання»  тісно пов’язана з категоріями «розрахунки» і «заборгованість».

Городянська Л. В. зазначає, що зобов’язання – дещо ширша економічна категорія, ніж кредиторська заборгованість. В дискусії про визначення терміну «розрахунки» виділяють три основні позиції [10, с.232].

Відповідно до першої з них, розрахунки – це система взаємовідносин. Прихильники другої позиції вважають ці розрахунки безпосередньо взаємовідносинами (без використання слова “система”). Третя група  вчених лише пояснює економічну сутність розрахунків, не наводячи пояснення щодо їх визначення [19, с. 241].

Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками – це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками.

Облік кредиторської заборгованості підприємств та організацій ведеться на рахунках класу 6 «Поточні зобов’язання», який об’єднує рахунки, призначені для обліку зобов’язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року.

До поточних зобов’язань підприємств та організацій належать:

– заборгованість за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки із заробітної плати;

– заборгованість із заробітної плати штатного і нештатного персоналу, із допомоги за тимчасовою непрацездатністю, за стипендіями аспірантам та учням;

– зобов’язання за відрахуваннями до Пенсійного фонду України, на соціальне страхування та індивідуальне страхування працівників;

– авансові платежі, отримані від фізичних і юридичних осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

– кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги.

На сьогоднішній день існує чимало підприємств, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками.

Тобто практично не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають дуже важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками – це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що аклечається з постачальниками чи підрядниками [6, с. 247].

Отже, розрахунки з постачальниками і підрядниками займають особливе місце  системі кредиторської заборгованості, здійснюються як в готівковій, так і безготівковій формі.

Розрахунки з постачальниками грають важливу роль у виробничому процесі, адже вони забезпечують підприємство необхідними для виробництва запасами. Якщо говорити про розрахунки з іншими кредиторами, то можна сказати, що вони теж постачають підприємству електроенергію, воду і надають підприємству послуги з оренди приміщення, яке використовують для виробництва продукції, робіт та послуг.

 

1.2.   Огляд нормативно-правових документів, які регламентують облік розрахунків  з постачальниками, підрядниками  та іншими кредиторами

 

Основою нормативно-правової бази, яка регламентує порядок ведення обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Зміст нормативно-законодавчої бази обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками представлений в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Нормативно-законодавча база обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками

№	Найменування нормативного документу (інформація про спеціальну літературу)	Короткий зміст, застосування у курсовій роботі.
1	2	3
1	Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»	Визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в Україні. Крім цього в ньому визначено такі поняття, як «зобов’язання».
2	Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій №291 від 30.11.99 р.	В Інструкції наведена коротка характеристика і призначення синтетичних рахунків і субрахунків, типова схема реєстрації і групування інформації про розрахунки з постачальниками та підрядниками

 

Продовж. табл. 1.1

1	2	3
3	П(С)БО 11 «Зобов'язання»	Це положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо зобов'язань, установлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
4	Наказ МФУ № 69 від 11.08.95 р. «Про Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків»	Регламентує обов'язковість проведення інвентаризації розрахунків з покупцями та замовниками, постачальниками та підрядчиками передбачено Інструкцією № 69 з метою підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Загальний порядок проведення інвентаризації розрахунків викладено в пп. 11.11 п. 11 цієї Інструкції.
5	Лист Мінфіну України № 31-34000-10-10/18896 від 18.09.2007 р. «Щодо звіряння взаємних розрахунків дебіторів з кредиторами»	У листі конкретизовано такі моменти: підприємство-кредитор передає дебіторам дані про заборгованість, скріплені підписом і печаткою, у вигляді акта звіряння розрахунків, у якому зазначаються аналітичні дані: номер договору, дата і сума перерахування коштів тощо. Дебітор протягом 10 днів повертає підписаний акт з підтвердженням заборгованості або з обґрунтованими запереченнями;
6	П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість»	Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності. Це Положення (стандарт) застосовується з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо дебіторської заборгованості, встановлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

 

Розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами регулюються такими нормативними актами:

1. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій;
3. Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності
4. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання».

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цим НП(С)БО визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього НП(С)БО застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). В Балансі розрахунки з постачальниками та підрядниками відображаються в пасиві.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання». Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти». Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення. Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов'язання» для визнання зобов'язань повинні бути дотримані дві умови:

• оцінка їх може бути достовірно визначена;
• існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення [3].

В П(С)БО 11 «Зобов'язання» відсутнє визначення критеріїв визнання того чи іншого виду зобов'язань.  Зобов'язання виникають на балансі підприємства та відображаються у фінансовій звітності в наступних випадках: