Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Марта 2012 в 12:29, реферат
Загальні засади регулювання зарплати державою. В більшості розвинутих країн втручання держави у встановлення розміру заробітної плати обмежено. Домовленість про її розміри досягяється переважно на двосторонній основі (при переговорах між підприємцями і профспілками). Участь держави в переговорах, там де вона існує (Австрія, Австралія, Норвегія, Швеція), носить консультативний характер. Але в багатьох державах (в планах у Франції або в урядових орієнтирах у Великобританії) фіксуються "допустимі межі" підвищення зарплати.
У лікарняному секторі справа поставлена аналогічно: органи охорони здоровўя підписують з лікарнею контракт, в якому обумовлюється обўєм лікувально-діагностичної допомоги та нормативи відшкодування витрат, диференційовані по категоріях складності захворювань. Основна частина лікарень - муніціпальні, що мають статус приватних безприбуткових установ. Отримавши початкові кошти від засновників (серед яких державні органи далеко не завжди є основними), ці лікарні розвиваються потім на основі самоокупності, за рахунок зароблених коштів. Прибуток направляється на розвиток самої лікарні.
Держава заохочує розвиток комерційних медичних закладів, розширення можливостей отримання додаткових послуг за плату в самій сітці громадської охорони здоровўя. Частина вартості лікування перекладається на пацієнтів. В ФРН, починаючи з 1983р., кожен пацієнт лікарні (за винятком дітей) вносить 5 марок в день, причому ця сума подвоюється після другого тижня госпіталізації. У Франції в тому ж році була введена тверда плата - 20 франків в день - в доповнення до оплати з власних коштів 30% вартості лабораторних аналізів та 20% гонорару лікарняного лікаря. Суспільна думка на Заході в основному висловлюється на користь існування і державної, і приватної медицини.
Допомога по хворобі виплачується: в Норвегії - в розмірі 100% заробітку на протязі року хвороби, в ФРН - 100% заробітку при строку виплати 6 тижнів, в подальшому - до 80%, в Австралії - 100% заробітку на протязі 4-12 тижнів хвороби, потім 75% на протязі максимум 28 тижнів. В Данії виплачують 90% без обмеження строку виплати, в Фінляндії - 60% на протязі максимум 300 днів хвороби, в Нідерландах - 70%, в Бельгії - 60% заробітку на протязі року хвороби, в Японії - 60% заробітку, в Великобританії - 52-84% заробітку в перші 6 місяців хвороби, в Італії - 50% в перші 20 днів хвороби, в подальшому - 66%, у Франції - 50% заробітку виплачується на протязі 30 днів, 66% - у наступні дні хвороби при наявності трьох та більше дітей. В США виплачують 5 - 66% заробітку (виплата відбувається в 6 штатах), в Швейцарії - в залежності від умов страхування мінімум 2 франка на день, строк виплати не більше 720 днів.
Допомога родині. При народженні дитини надається відпустка: в ЧСФР - 28 тижнів, Венгрії - 24, Італії - 31 тиждень, в Болгарії при народженні первенця - 120 днів, другої дитини - 150, третьої - 180, четвертої та наступних - знову 120 днів. У Франції при народженні третьої дитини відпустка збільшується до 26 тижнів. Згідно "Кодексу про працюІ України, в Україні при народженні дитини надається відпустка 56 (у разі ненормальних родів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів.
Величина допомоги по вагітності та пологах коливається від 60% (Японія, Канада) до 100% зарплати (Австрія, а також країни, що входили до РЕВ, за винятком ЧСФР, де допомога складала 90%, та Румунії, де вона дорівнювала 50-85% зарплати). В Австрії допомога збільшується, якщо мати в період вагітності, а потім дитина на протязі перших років життя знаходились під медичним контролем. Як вважають спеціалісти, саме в результаті цих заходів рівень дитячої смертності у країні значно понизився. Допомога при народженні дитини носить або одноразовий характер або виплачується на протязі визначеного періоду (у Франції - 5 місяців до пологів, один місяць в період пологів та три місяці після них). В Україні допомога по вагітності і родах виплачується протягом усієї відпустки по вагітності і родах в розмірі повного заробітку, що вказано у "Кодексі про працюІ України.
Допомога на дітей виплачується: у Франції - на кожну дитину, починаючи з другого року до 16 років, а на ту, що навчається, - до 20 років, в ФРН - на дітей, які не можуть почати чи продовжити професійну підготовку і не мають роботи, - до 21 року. В Швеції допомога надається для дітей у віці до 16 років (для тих, що навчаються, - до закінчення навчання), причому її розмір збільшується на другу дитину у два рази, на третю - в 3,5 рази, починаючи з четвертої - в 5 разів. В Україні допомога на дитину віком до 14 років надається на пільгових умовах, а також у вигляді матеріальної допомоги або безкоштовних путівок до санаторіїв та будинків відпочинку.
Застосовуються й інші заходи по наданню допомоги родинам: пільгове оподаткування родин з дітьми (США), допомога на навчання дітей (ФРН), знижки на квартплату та пільгові позички і кредити на будівництво житла (Франція), заходи по розвитку системи дошкільних та шкільних установ.
Зараз практично всі країни відмовились від ідеї повної компенсації фактичних витрат на дітей. Різні види допомоги родині покривають 40% затрат на утримання та виховання дітей, в ЧСФР - трохи більше 60%.
Як правило, надання родинної допомоги в багатьох країнах у теперішній час не залежить від доходу батьків-отримувачів. Але, наприклад, в ФРН, Бельгії, Італії, Франції існують спеціальні положення, що визначають граничний розмір доходів при виплаті окремих видів допомоги.
Оплачувані відпустки для батьків по нагляду за хворою дитиною обмежуються або визначеним числом днів у році ( у Норвегії - 10 днів, в Україні - 14 днів), або числом днів хвороби.
Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (21.11.92 р.) установлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної допомоги з урахуванням складу сім'ї, доходів, віку, стану здоров'я дітей тощо.
Згідно з цим Законом призначаються такі види державної допомоги: 1.допомога по вагітності і пологах; 2.одноразова допомога при народженні дитини; 3.допомога по догляду за дитиною; 4.грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; 5.допомога по догляду за дитиною-інвалідом; 6.допомога по тимчасовій непрацездатності у зв ' язку з доглядом за хворою дитиною; 7.допомога на дітей віком до 16 років (учнів - до 18 років); 8.допомога на дітей одиноким матерям; 9. допомога на дітей військовослужбовців строкової служби; 10.допомога на дітей, що перебувають під опікою, піклуванням; 11.тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.
Закон визначає розміри цієї допомоги у процентах до зарплати чи у співвідношенні до мінімальної зарплати.
Пенсії по старості, інвалідності та непрацездатності. В ряді країн пенсія по старості встановлюється у фіксованому розмірі. В США це 122 - 709 дол. у місяць, в Нідерландах 1161 гульден, в Данії - 2956 крон, Фінляндії - 307 марок. В інших країнах розмір пенсії залежить від середнього заробітку: у Франції вона складає 50% середнього доходу за останні 10 років перед виходом на пенсію, в Бельгії - 60%. В деяких країнах при призначенні пенсії враховується, скільки років пенсіонер виплачував страхові внески. В ФРН пенсія встановлюється в розмірі 1,5% середнього доходу за останні 5 років, охоплених договором страхування, в Італії - в розмірі 2% середнього доходу за останні 5 років, помножені на кількість років, на які укладено договір страхування. В деяких країнах до пенсії, визначеної за таким принципом, додається певна фіксована сума. В Японії пенсія встановлюється у розмірі 1% від середнього доходу на протязі всього трудового життя, помноженого на кількість років, охоплених договором страхування, плюс 2050 ієн, в Англії - 1,25% від доходів, на які поширюється договір страхування, помножені на кількість років його дії, починаючи з 1978 р., плюс 35,8 ф.ст. на тиждень. В Швейцарії щомісячно виплачують 552 франка плюс 1,67% від середнього доходу, підрахованого з поправкою на інфляцію. В Норвегії платять у рік 24200 крон плюс 45% різниці між загальною сумою доходу, на яку поширюється договір страхування, та базовою сумою, що приблизно дорівнює прожитковому мінімуму. В Австралії пенсія складає 1,9% середньорічного доходу за останні 5 років перед виходом на пенсію, помножені на кількість років, охоплених договором страхування, але не вище 79,5% середньорічного заробітку.
Пенсійний вік в США та ФРН для чоловіків та жінок 65 років (або 62 роки при зменшенному розміру пенсії), у Великобританії 65 років для чоловіків та 60 років для жінок, в Швеції - 67 років, в Україні - 60 років для чоловіків та 55 років для жінок.
Пенсія по інвалідності звичайно дорівнює пенсії по старості (США, Японія, Франція, ФРН, Італія, Великобританія, Данія, Фінляндія, Австрія, Швейцарія). В Норвегії вона дорівнює пенсії по старості з певними доплатами до неї, в Нідерландах складає 70% заробітку, в Бельгії - 43,5% заробітку (при наявності утриманців - 66% заробітку). В Україні пенсії по інвалідності призначаються в таких розмірах: інвалідам І групи - 70 відсотків; інвалідам ІІ групи - 60 відсотків; інвалідам ІІІ групи - 40 відсотків від середньомісячного заробітку.
Пенсія по непрацездатності встановлюється звичайно у відсотку від заробітку: в США - 60% у більшості штатів, Японії - до 86%, Нідерландах - до 70%, Данії - до 75%, Швейцарії - до 80%, у Франції, Бельгії, Норвегії вона може складати до 100% заробітку, в Англії - максимум 56,4 ф.ст. на тиждень, у Фінляндії - 85% заробітку плюс 40% у звўязку з повною втратою працездатності. В деяких країнах дається надбавка на кожну дитину, що знаходиться на утриманні. Пенсія по непрацездатності в ФРН складає 66% заробітку + 10% на дитину, яка знаходиться на утриманні, в Італії відповідно до 100% та 5%, в Австрії - до 66% та 10%.
Реорганізація системи соціального захисту. Система соціального захисту, що сформувалася в СРСР, за думкою деяких авторів, має суттєві недоліки.
1. Прямі та побічні дотації на продукти харчування, товари для дітей та людей похилого віку, на житло, освіту, охорону здоровўя, культурно-оздоровлюльвані заходи сприяють формуванню утриманства, породжують зрівнялівну у розподілі. Людина їх не заробляє - і це породжує втрату ініціативи, інтересу до підвищення кваліфікації, пошук обхідних шляхів, що відкривають шлях до дефіцитних товарів та послуг.
2. Діюча система розподілу суспільних фондів споживання полишає людину свободи вибору: де жити, яку мати квартиру, як і в кого лікуватися, де і чого навчати дітей та т.п.
3. В СРСР частка зарплати у вартості продукції, що виробляється, була у два рази нижча, ніж у розвинутих країнах. Це обмежувало можливість заробляти життєві блага: на зарплату можна було придбати продукти харчування, одяг, меблі, електропобутові товари, зокрема житло, на більше вона не була розрахована. При пониженній зарплаті невигідне використання нової техніки та технології, проведення заходів, що зберігають робочу силу чи дозволяють її краще використовувати: по охороні праці, розвитку охорони здоровўя, нормалізації екологічної обстановки. Суттєве підвишення зарплати за рахунок включення в неї витрат на охорону здоровўя, освіту, оплату в повному обўємі житла та ін. повинні зацікавити підприємства краще використовувати робочу силу.
4. Дотації на продукти харчування, на утримання житла розподілялись таким чином, що більше їх отримували ті родини, де більш високі доходи. Якщо в розрахунку на 1 кг мўяса дотація складала 4-5 крб., то той, хто вживає мўяса 40 кг на рік, використовував 160 - 200 крб. дотації, а споживаючий 120 кг - 480 - 600 крб.
5. Підтримка родин з дітьми здійснювалась, зокрема, за рахунок занижених цін на товари дитячого асортименту та підручники. Виробник такого роду товарів (на які виділяють дотації з бюджету) звичайно не зацікавлений у збільшенні їх виробництва, розширенні асортименту. Крім цього, біля 40% товарів дитячого асортименту купувало доросле населення, а до 20% дітей (підлітків) були змушені купувати товари дорослого асортименту.
6. Державні установи соціальної сфери працюють на некомерційних засадах. Оцінку їх діяльності тому дає не споживач, що оплачує своїми грошима їх послуги, а контролюючі органи. В цих умовах найважливішим є не реальне діло, а вмілий звіт про діяльність. Службовці не хочуть працювати з повною віддачею, віддають перевагу обгрунтуванням перед вищестоячою організацією необхідність додаткової робочої сили, ухиляються від прийняття самостійних рішень, неуважні до клієнтів. Тут низька якість обслуговування, існує великий бюрократичний апарат.
7. Великі податки, за рахунок яких фінансується соціальний захист, знижують конкурентоздатність продукції тих країн, де більш розвинутий соціальний захист.
Пропонувалося:
1. При плануванні, управлінні та розподілі орієнтуватися на систему науково-обгрунтованих нормативів (соціальних нормативів). Найважливіші з них (прожитковий мінімум, мінімум зарплати) повинні затверджуватися на державному рівні.
Завдяки нормативам, громадянам буде забезпечений рівно гарантований доступ до освіти, охорони злоровўя, житла: вони будуть надаватися безкоштовно у чітко визначених розмірах та сферах. Послуги понад стандартний гарантований мінімум повинні оплачуватись з власних або колективних доходів, а також з місцевих бюджетів. Такий підхід, за задумом, повинен посилити стимули до праці, залучити власні доходи населення для розвўязання соціальних проблем, забезпечити соціально слабким верствам населення перевагу у використанні суспільних фондів споживання.
2. Відмінити дотації підприємствам на виробництво товарів для дітей (приблизно 4 млрд. крб. дореформенних карбованців), а кошти, що звільнилися, направити на диференційовані компенсаційні виплати родинам, які мають дітей. Аналогічно пропонувалося вчинити з товарами першої необхідності: продавати їх по вартості, а дотації, що звільнилися, направити на забезпечення прожиткового мінімуму або для видачі продовольчих талонів найменш забезпеченим громадянам.
3. При розвўязанні проблем житла гарантувати компенсацію частини власних затрат на ці цілі (в залежності від регіону 4-5 тис. крб.). Фактично це рівнозначно гарантії безкоштовного надання людині відповідного розміру житлової площі. Затрати понад соціальний норматив, витрати на будівництво більш комфортного чи більшого за розмірами житла працездатне населення повинно було оплачувати з власних доходів та коштів, що виділяються підприємствами.
У 80-і роки у Західній Європі запанували консервативно-ліберальні тенденції, що сприяло послабленню ролі держави у розвўязанні найважливіших соціальних питань. Критикувалися ті ж недоліки системи соціального захисту, які були і у нас. Але у 90-і роки стають помітними зворотні тенденції, направлені на "ренессанс" державної політики в соціально-економічній галузі.
Критикувати систему соціального захисту було легко у період, коли проводилася політика "загального добробуту": всі плюси, які вона забезпечувала, здавалися звичними і зрозумілими, а недоліки (високі податки і т.п.) кричущими. Положення змінилося, коли у багатьох сферах економіки не стала проводитися політика "загального добробуту". Стало зрозуміло, як багато вона давала рядовим громадянам.
Жорсткі заходи по обмеженню витрат на соціальні потреби негативно вплинули на стан ринку, попиту та ділової активності. Це призвело до зниження темпів зростання економіки, в Данії - до зменшення ВВП. На високому рівні стабілізувалося безробіття. Зменшилося надходження фінансових коштів в держбюджет, що відбилося на зниженні обўємів допомоги тим, хто втратив роботу. Зменшення інвестиції призвело до старіння парку машин та обладнання і заважало здійсненню планів підвищення конкурентноздатності продукції національного виробництва. Посилилася соціальна напруженість у суспільстві.
Спроби реформувати систему соціального захисту в країнах СНГ в період падіння виробництва ведуть до зменшення і так невеликих затрат на охорону здоровўя та інші види соціального захисту, роблять медицину недоступною для бідніших прошарків населення.
ЗАВДАННЯ ПО ВИВЧЕННЮ ТЕМИ 10.
1. Засади регулювання зарплати. Закони України "Про оплату праці" та "Про колективні договори та угоди".
2. Регулювання рівня життя. Закон України "Про прожитковий мінімум" та "Про межу малозабезпеченості".
3. Індексація доходів. Закон України "Про індексацію грошових доходів населення". Порядок проведення грошових доходів.
4. Закон України "Основи законодавства України про загальнообовўязкове соціальне страхування".
5. Закон України "Про зайнятість населення".
Проблеми реорганізації соціального захисту.