Еволюція концепцій приватизації державного майна за роки незалежності України та її соціальні наслідки

Критерій потреби різний. Допомога виплачується в ФРН і Великобританії, якщо прибуток нижчий вартості оцінки набору матеріальних благ і послуг, потрібних для забезпечення нормальних, мінімально необхідних умов існування, в Бельгії – нижче вартості "кошика" товарів, необхідних для "типової сім`ї", які зазнають труднощі в задоволенні елементарних потреб і т.д. В Італії та Нідерландах при обчисленні суми орієнтуються на величину мінімальної гарантованої зарплати.

В США показник прожиткового мінімуму, який використовується для того, щоб визначити межу бідності, розраховується наступним чином: вартість продуктів харчування для родини з чотирьох чоловік оцінюється у відповідності з "економним продовольчим планом", представленим міністерством сільського господарства. Отримана цифра у 1964 р. була збільшена у три рази (в цей час американці приблизно третину своїх доходів витрачали на харчування). Ця сума почала визначати межу бідності. З кінця 60-х років вона приводиться у відповідність з індексом споживчих цін.

Серед програм соціальної допомоги найбіднішим в США можна виділити дві групи: грошові виплати людям похилого віку, які не мають права на державну пенсію або отримують її у розмірі нижче межі бідності, інвалідам, сліпим, родинам з дітьми; програми допомоги в натуральній формі: продукти харчування безкоштовно або за низькими цінами, повна чи часткова оплата державою лікування, житла, комунальних послуг, а також освіти чи професійного навчання.

У Великобританії для малозабезпечених існує близько 50 допомог, завдяки  яким доходи їх підвищуються до гарантованого мінімуму: допомога для економічно неактивних, додаток до родинного доходу і допомога на оплату житла, різного роду добавки (до базової допомоги на харчування, опалення, на придбання одягу, меблів і т.д.).

В ФРН виплачуються допомоги: 1. базова (після перевірки потреби видається всім малозабезпеченим); 2. додаткова (надається людям у віці понад 65 років, особам, визнаним професійно непрацездатними, вагітним та самотнім жінкам з дітьми); 3. для покриття виплат на оплату житла; 4. на придбання меблів або одягу. Величина допомоги являє собою різницю між гарантованим мінімумом та загальною сумою доходів родин.

Низький рівень початкових допомог та пенсій, що виплачуються органами соціального страхування, - головна причина великої кількості отримувачів соціальної допомоги у Великобританії та США. Незначна кількість отримувачів допомоги в ФРН - наслідок високих заробітків, страхових допомог та пенсій, ефективної політики у галузі зайнятості.

Закон України "Про прожитковий мінімум" (15.07.1999 р.) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державної конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров' я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом в розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Застосування прожиткового мінімуму . Прожитковий мінімум застосовується для: 1.загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; 2.встановлення розмірів мінімальної зарплати та мінімальних песій за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, а також стипендій та інших соціальних виплат; 3.визначення права на призначення соціальної допомоги; 4.визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; 5.встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян; 6.формування державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Прожитковий мінімум за поданням КМУ щорічно затверджується Верховною Радою до початку розгляду Державного бюджету.

Моніторинг прожиткового мінімуму : щомісяця розраховується  фактичний розмір прожиткового мініуму на одну особу, а також для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення.

Закон України "Про межу малозабезпеченості" (4.10.1994 р.) закладає правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки.

Межа малозабезпеченості – це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпеує непрацездатному громадянину споживання товарів і послуг на мінімальному рівні,  встановленому законодавством.

Межа малозабезпеченості визначається на основі нормативно-статистичного методу. Нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розробляється науковими установами і організаціями відповідного профілю.

Вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначаються відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами. Вартість непродовольчих товарів не може становити менш 15% вартості продуктового набору.

Величина вартості межі малозабезпеченості щорічно затверджується Верховною Радою за поданням КМУ при затвердженні Держбюджету. Згідно Закону України "Про встановлення межі малозабезпеченості та розміру мінімальної зарплати на 1999 р." від 25.12.98 р. на 1 квартал 1999 р. величина вартості межі малозабезпеченості встановлена в 90,7 грн., а мінімальна зарплата – 74 грн. на місяць з поступовим наближенням її на протязі року до межі малозабезпеченості.

Непрацездатні громадяни, середньодушовий сукупний доход сімей яких не перевищує вартості межі малозабезпеченості, мають право на одержання грошової допомоги.

Індексація доходів - механізм автоматичної привўязки номінальних показників доходів (а також відсоткових ставок податкового стягнення) до зміни індекса цін. В Бельгії, Данії, Ісландії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах індексація розповсюджується на все працююче населення. В США, Канаді, Франції, Швейцарії вона охоплює  тільки частину працюючих, хоча і значну.  В Австрії, ФРН, Ірландії, Норвегії, Португалії, Швеції немає індексації, що гарантує автоматичне підвищення зарплати. Купівельна здатність зарплати зберігається за рахунок перегляду тарифних ставок і окладів при укладанні нових тарифних договорів.

Індексовані величини . У їх якості можуть виступати зарплата, соціальні виплати та допомога (а іноді і цілі соціальні програми), а також шкала прибуткового податку. По відношенню до зарплати у закордонній практиці застосовують: а) індексацію всієї зарплати; б) індексацію професійного або національного мінімуму зарплати (у Франції з 1959 р. по 1968 р. індексувався тільки гарантований мінімум зарплати, індексація решти частини зарплати була заборонена законом); в) повну кампенсацію мінімуму зарплати та часткову компенсацію решти зарплати (так, в Італії 100% індексації підлягала зарплата величиною до 600 тис. лір, решта доходу індексувалася лише на 30% зростання цін).

Методом індексації здійснюється також корегування прогресивної шкали прибуткового податку з тим, щоб ті, хто отримали компенсаційну надбавку до зарплати для збереження попереднього рівня життя, не втратили її через переміщення внаслідок цього на більш вищій ступінь податкової шкали.

Поріг індексації - заздалегідь встановлений державою або закріплений у колективному договорі рівень росту цін, по досягненні якого здійснюється індексація. Наприклад, в Швейцарії в деяких колективних договорах поріг зафіксований на рівні 4 - 5%. В США та Канаді величина порогу складає 0,3 та 0,4 пункти підвищення індексу, при цьому годинна ставка заробітної плати збільшується на 1 цент. Ряд країн реєструють зміни цін кожен місяць, інші - кожні 3 місяці, 6 місяців або на протязі року.

Пропорційна компенсація виражається у відсотках і не зменшує  диференціації у доходах. Фіксована компенсація веде до зменшення  диференціації в доходах, бо та ж сама (фіксована) сума у груп населення з низькими доходами складає порівняно більшу величину, ніж у високодоходних. Змішана компенсація передбачає застосування елементів як пропорційної, так і фіксованої компенсації.

Іноді в колективному договорі обумовлюється, що замість індексації з того моменту, коли ціни перевищать визначений рівень, відновлюються переговори між підприємцями і профспілками по зарплаті.

Протиріччя індексації. Індексація породжує ряд важливих проблем. Вона суттєво гальмує боротьбу з інфляцією, оскільки веде до підвищення собівартості, росту цін, а ріст цін потребує нової індексації і т.д. Індексуються перш за все виплати по соціальному страхуванню та забезпеченню, зокрема пенсії, а також гарантовані мінімуми зарплати. В той же час доходи працівників матеріального виробництва чи невиробничої сфери не індексуються: ріст їх повинен бути забезпечений за рахунок підвищення цін. У підсумку проведення такої політики зменшується диференціація доходів, а при високих темпах інфляції пенсії виявляються вищими за заробіток. При безперервному застосуванні індексації в доходах збільшується частка, не повўязана з конкретним результатом праці, порушується звўязок між мірою праці та мірою споживання.

Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" (3.07.1991 р.) призначений для захисту купівельної спроможності громадян в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги (споживчих цін), встановлює державні гарантії в реалізації права громадян на індексацію.

Індексація – механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчення споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії, стипендії, оплата праці (грошова) та ін. Індексації не підлягають грошові доходи громадян від власності: від акцій та цінних паперів, підприємницької діяльності, здачі в оренду майна та ін.

Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли індекс споживчих цін перевищив заздалегідь визначену величину, яка є порогом індексації. Величина порогу індексації визначається Верховною Радою.

Порядок проведення індексації грошових доходів громадян визначено постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 663.

Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється  з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який обчислюється з наростаючим підсумком у разі, коли він перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). Базою для обчислення індексу споживчих цін є січень 1998 року.

Індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.

При цьому частина доходу, що не перевищує вартісну величину межі малозабезпеченості, індексується повністю. Доход в частині, яка більше одного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не перевищує подвійну величину вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 80 відсотків. Доход в частині, яка більше подвійного розміру вартісної величини межі малозабезпеченості, але не більше трикратної величини вартості межі малозабезпеченості, індексується в розмірі 70 відсотків. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат добутку доходу, що підлягає індексації, та величини приросту споживчих цін, поділеного на 100 відсотк.

Таблиця 10.1.

Приклад обчислення суми індексації грошових доходів громадян.