Еволюція концепцій приватизації державного майна за роки незалежності України та її соціальні наслідки

Так, в Польщі на основі оцінок, отриманих на підприємствах, для всіх категорій працівників була розроблена 22-розрядна сітка-модель з мінімальними і максимальними межами тарифних ставок по кожному розряду, яка не є обов'язковою для підприємств, але служить для них орієнтиром. Перші 12 розрядів призначаються для робітників. Працівники розумової праці тарифікуються з 1-го по 22-й розряд. Сітка побудована в розрахунку на державний мінімум зарплати. Підприємствам надана можливість у відповідності зі своїми прибутками встановлювати більш вищий мінімум зарплати.

Аналогічні сітки-моделі  з мінімальними і максимальними межами тарифних ставок по кожному розряду вводяться в країнах СНД: Україні, Росії та ін. Реформа   зарплати передбачає відмову від прямого централізованого регулювання індивідуальної чи середньої зарплати працівника і перехід до податкового методу регулювання засобів на оплату праці. Розмір індивідуальної зарплати повинен визначатись тільки особистим трудовим внеском працівника і об'ємом зароблених підприємством коштів на оплату праці. Держава затверджує мінімальний розмір тарифної ставки першого розряду (диференційований по районах країни) і тарифні коефіцієнти, які відображають різницю в складності праці по кожній професійно-кваліфікаційній групі. Використовуючи базову тарифну ставку і тарифну сітку, підприємства самостійно встановлюють ставки та оклади для своїх працівників. Підприємства, які мають більше коштів на оплату праці, можуть пересувати тарифну сітку вверх, тобто підвищувати ставки та оклади.

Закон України   "Про оплату праці" (24.03.1995 р.) визначає економічні правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції зарплати.

Система організації оплати праці здійснюється на основі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні,галузевих,регіональних  угод, колективних договорів, трудових договорів.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довід ни ки).

Тарифні сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної зарплати; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної зарплати, інших державних норм та гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприє м ств, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Розмір мінімальної зарплати визначається з урахуванням: вартісної величини споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої зарплати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна зарплата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної зарплати встановлюється Верховною Радою, як правило, один раз на рік під час затвердження держбюджету.

Стаття 12 закону містить перелік інших норм і гарантій в оплаті праці (за час простою, при виготовленні продукції, що виявилась браком, оплата відпусток та ін.).

Закон України "Про колективні договори і угоди" (1.07.1993 р.) визначає правові засади розробки, укладання та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників.Закон визначає зміст колективного договору та угод на державному та галузевому рівні.

В колективному договорі встановлюються взаємні зобов' язання  сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: 1.зміни в організації виробництва і праці; 2.забезпечення продуктивної зайнятості; 3.нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів зарплати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); 4.встановлення гарантій, компенсацій, пільг; 5.участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачене статутом); 6.режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; 7.умов і охорони праці; 8.забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; 9.гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.

Угодою на дежавному рівні регулюються основні принципи і норма реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: 1.гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; 2.мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які б забезпечували достатній рівень життя; 4.соціального страхування; 5.трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; 6.умов охорони праці і навколишнього природнього середовища; 7.задоволення духовних потреб населеня.

Угодою на галузевому рівні регулюються галузеві норми, зокрема щодо: 1.нормування і оплати праці для підприємств галузі (підгалузі), мінімальних гарантій зарплати відповідно до кваліфікації на основі  єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі; 2.встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; 3.трудових відносин; 4.умов і охорони праці; 5.житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку.

10.2 Доходи населення та їх індексація. Соціальний захист малозабезпечених.

Номінальна зарплата - грошовий   вираз зарплати, грошові суми, які отримують працівники і службовці як зарплату.

Реальна зарплата - купівельна спроможність номінальної зарплати. Визначається кількістю предметів споживання і послуг, які працівник може придбати за свою номінальну (грошову) зарплату. Рівень реальної зарплати залежить від розмірів номінальної зарплати і рівня цін на товари і послуги, які набувають робітники і службовці. Крім того, реальна зарплата залежить від розміру податків, які вираховуються із нарахованої зарплати (якщо в оподаткуванні за порівняльний період відбулися зміни).

Індекс споживчих цін (Ііндекс вартості життяІ) - показник, який характеризує зміну вартості споживчого кошику товарів та послуг, придбаних населенням. Індекс споживчих цін вираховується на основі індивідуальних індексів роздрібних цін на товари народного споживання, тарифів на платні послуги населенню, розрахованих на базі щомісячної реєстрації цін і тарифів  по набору товарів (послуг) - представників. Вага окремих товарів при побудові індексу споживчих цін  визначається за структурою споживання базисного періоду, яка розраховується на основі бюджетних обстежень сімей.

Спостереження за цінами в СРСР в 1991р. проводилось в 159 обласних, крайових, республіканських  центрах. Для реєстрації державних цін було відібрано 1020 товарів-представників, в т.ч. 370 - продовольчих і 650 непродовольчих. Ціни продукції кооперативів та індивідуальної трудової діяльності реєструвались по 47 позиціям, міськкоопторгів - по 30. Ціни колгоспної торгівлі спостерігались  по 105 товарах в 264 містах. Зведені індекси цін і тарифів у сфері платних послуг будувались на основі реєстрації 138 представників по місцю реалізації послуг. Для порівняння: реєстрація цін у Франції відбувалась по одній тисячі товарів-представників, в ФРН - по 753, в Югославії - по 390.

Бюджет споживчий фактичний - баланс доходів та витрат сім'ї, який характеризує рівень життя різних груп сімей, що склався. Показує прибутки по джерелам надходженняення  і всі витрати за їх призначенням, а також джерела та розмір  придбання продовольчих і непродовольчих товарів (включаючи послуги) та особисте споживання сімей працівників, службовців, колгоспників. Держкомстат СРСР для вивчення матеріального і культурного рівня життя населення систематично проводив вибіркове обстеження 62 тис. сімей. Бюджетний набір - набір товарів та послуг, який характеризує об'єм і структуру споживання населення (на сім'ю або душу населення).

Реальні доходи населення - кількість матеріальних благ, які населення може придбати на свої доходи і використати в процесі отримання платних і безплатних послуг в невиробничих установах. Частина національного доходу, яка використовується населенням для споживання і накопичення. Для визначення її величини від загальної суми  всіх грошових і натуральних доходів населення вираховуються платежі в бюджет, внески в громадські і кооперативні організації, приріст грошових заощаджень всіх видів, а також частина витрат на оплату послуг, що перевищує вартість їх матеріального вмісту. Формуються за рахунок реальної зарплати, виплат і пільг із суспільних фондів споживання (СФС), доходів від особистого підсобного господарства та інших доходів.

Виплати і пільги з суспільних фондів споживання включають витрати на безкоштовне навчання і підвищення кваліфікації, безкоштовну медичну допомогу, витрати на виплату пенсій, допомоги, стипендії студентам, безкоштовні та пільгові путівки в санаторії і будинки відпочинку, витрати на утримання житлового фонду в частині, яка не покривається квартирною платою, витрати на оплату щорічних відпусток працівників і деякі інші витрати та пільги.

В 1990 р. по СРСР в середньому за місяць зарплата працівників і службовців складала 275 крб., а виплати і пільги із суспільних фондів споживання - 112 крб., у колгоспників відповідно 241 і 102 крб. В 1987 р. витрати на одного учня в рік складали: в загальноосвітніх школах - більше 280 крб., в середніх спеціальних учбових закладах - 876 крб., у вузах - більше 1300 крб. На утримання однієї дитини в дошкільних закладах в рік  витрачалось  544 крб., більше 80% цих витрат оплачувалось державою.

Рівень матеріального добробуту   визначається розміром частини національного доходу, яку населення отримує для задоволення своїх особистих потреб  в результаті кінцевого перерозподілу національного  доходу. Частково рівень матеріального добробуту характеризує ріст зарплати, виплат і пільг, отриманих населенням від держави, об'єм споживання продуктів харчування і непродовольчих товарів, житлові умови та  житлове будівництво і т.д. Найбільш узагальнюючим показником, який характеризує рівень матеріального добробуту, є індекс реальних доходів.

Індекс реальних доходів характеризує співвідношення рівня реальних доходів всього населення або якоїсь суспільної групи населення за звітний період з доходами за базисний період, або з доходами іншої групи населення, або з доходами населення іншої країни.

Індекси рівня життя - індекси, які відображають відносні зміни ступеня матеріального добробуту, соціальних та культурних умов життя  певних груп населення. До них відносились: в СРСР - бюджетний індекс, в країнах Східної Європи - індекси реальних доходів, в США - індекси, обчислені на основі "стандартних бюджетів" сім'ї, індекси "вартості життя" (власне, прожиточного  мінімуму). Визначення будь-якого з них спирається на дані бюджетних обстежень, на планомірно намічений  набір товарів  і споживчих послуг.

В розвинутих країнах світу індекси рівня життя почали обчислюватись на початку ХХ століття. З 1902 р. в США почали обчислювати індекс оптових цін, з 1907р. - індекс роздрібних цін харчових продуктів і індекс зарплати, з 1919 р. - індекс "вартості життя". Майже одночасно виникли дослідження рівня життя працівників по методу "стандартного бюджету" - бюджету типової сім'ї (з чотирьох чоловік), т.з. "бюджет Геллера". "Бюджет Геллера" обчислювався з 1923 р. по 1962 р. З 1947 р., за дорученням Конгресу, Бюро статистики праці обчислює щорічно серію таких бюджетів для 20 великих міст США з урахуванням кліматичних та економічних умов районів.

Раціональний споживчий бюджет - перспективний нормативний баланс доходів і витрат сім'ї, розрахований на основі раціонального набору продуктів і платних послуг. Показує в загальному вигляді науково обгрунтований рівень і структуру потреб населення, необхідних для повного задоволення розумної потреби людини, а також середній розмір доходів, які забезпечують споживання на такому рівні.

Весь об'єм споживання матеріальних благ і послуг розбивається на дві основні групи: переважно індивідуального користування і переважно сімейного користування. Потреби першого типу суттєво відрізняються в залежності від статі, віку, складності виконаної роботи. Якщо споживання матеріальних благ і послуг індивідуального користування в розрахунку в середньому на людину прийняти за 100% , то споживання чоловіків в працездатному віці складе 121%, чоловіків-пенсіонерів – 76%, жінок в працездатному віці – 123%, жінок-пенсіонерів – 80%, дітей до 6 років – 56%, дітей у віці 7-15 років – 78%. Із збільшенням розміру сім'ї споживання матеріальних благ та послуг другої групи (меблі, оплата житла і т. п.) росте в меншій мірі, ніж в першої групи.

Дані раціонального споживчого бюджету використовують в плануванні.

Мінімальний споживчий бюджет – баланс доходів і витрат, який дозволяє визначити вартість матеріального забезпечення життя тих груп населення, які отримують мінімальний доход. Характеризує мінімально необхідний рівень і структуру споживання матеріальних благ і послуг, а також розмір доходів, який дозволяє задовільняти потреби на такому рівні.

Споживчий кошик мінімального споживчого бюджету визначається окремо для різних соціально-демографічних груп населення на основі науково-обгрунтованих норм, національних  та інших особливостей споживання, реальних можливостей економіки. Він включає збалансовані набори товарів і послуг за наступними основними статтями витрат людини або сім`ї:

-- харчування: хліб, хлібопродукти, м`ясо та м`ясопродукти, молоко і молочні продукти, масло тваринне і рослинне, маргарин, яйця, рибу і рибопродукти, овочі і баштанні культури, фрукти і ягоди, цукор та кондитерські вироби, інші продукти;  

-- одяг, білизна, взуття;

-- ліки, предмети санітарії і гігієни, меблі, предмети культурно-побутового і господарського призначення; житло і комунальні послуги; культурно-освітні міроприємства та відпочинок; побутові послуги, транспорт, зв`язок; перебування дітей в дошкільних закладах.

Бюджет прожиткового мінімуму містить в собі набір матеріальних благ і послуг, який дозволяє задовільняти необхідні мінімальні потреби (наприклад, по продовольчих товарах забезпечити "фізіологічно" необхідний рівень споживання).

В багатьох  розвинутих країнах прийнято закони про мінімальний гарантований доход: в Данії – з 1933 р., в ФРН – з 1960 р., у Великобританії – з 1948 р., в Нідерландах – з 1963 р., Бельгії – з 1974 р., Швеції – з 1982 р., Франції – з 1988 р. Закони про мінімальний гарантований доход в західно-європейських країнах розповсюджується на все корінне населення та іноземців, які проживають в даній країні в певний час. Право на отримання допомоги мають особи віком  30 років (у Франції і Люксембурзі –  25 р.). Одруженим або тим, хто має дітей, допомога виплачується незалежно від віку. В деяких країнах це положення розповсюджується на тих, хто відвідує курси професійного навчання. Допомога виплачується після перевірки, поки не зміниться матеріальний стан отримувача допомоги. Виплата припиняється, якщо отримувач веде неправильний спосіб життя, зловживає допомогою.