Еволюція концепцій приватизації державного майна за роки незалежності України та її соціальні наслідки

10.3 Соціальний захист.

  Соціальний захист. Термін "соціальна захищеність" або "соціальний захист" вперше почав застосовуватись в США у 1935 р. Сьогодні під цим терміном розуміють систему заходів, що захищають будь-якого мешканця країни від економічної та соціальної деградації внаслідок безробіття, хвороби, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника, народження дитини, втрати чи різкого скорочення доходів.

Таблиця 10.2.

Витрати на соціальний захист

(у відсотках до національного доходу або кінцевого суспільного продукту)

У формуванні засобів соціального страхування беруть участь звичайно держава, підприємці, наймані працівники.

Таблиця 10.3.

Розподіл надходжень на потреби соціального захисту по джерелах фінансування(1983 р. у відсотках до загальної суми надходжень).

Соціальний захист не тільки захищає громадян від економічної та соціальної деградації. Він створює умови для нормального функціонування робочої сили, зберігає робочий час та засоби, які раніше втрачалися через хвороби, втрату працездатності. Підростаюче покоління  може нормально розвиватись, отримати необхідну освіту, розкрити свої здібності.

Закон України "Основи законодавства України про загальнообов ' язкове соціальне страхування" (14.1.98 р.) визначає загальнообов ' язкове соціальне страхування як систему прав, обов ' язків і гарантій, яка предбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття  з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником, або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Страхові внески встановлюються з кожного виду страхування Верховною Радою України щорічно одночасно із затвердженням Держбюджету у відсотках: для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають  обкладенню прибутковим податком з громадян; для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Страхові фонди – органи, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового дежавного соціального страхування, проводять акумуляцію та збір страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страхові фонди з некомерційними самоврядними організаціями, управління якими здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб ' єктів соціального страхування через правління та дирекції страхових фондів.

Виконавча дирекція страхового фонду забезпечує виконання рішень його правління. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси тощо.

Державний нагляд в сфері загальнообов ' язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений КМУ центральний орган (органи) виконавчої влади.

Закон України "Про зайнятість населення" (1.03.91 р.) визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Зайнятість – діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі у вигляді зарплати, утримання, додаткової допомоги та виплати натурою.

Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Підходяща робота – робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де проживає працівник. Зарплата та інші умови праці повинні відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня за даною професією (спеціальністю).

З метою сприяння зайнятості населення:

1.розробляються державна та територіальні програми зайнятості населення;

2.розробляються заходи щодо сприяння добровільному переселенню громадян України і членів їх сімей з виділенням відповідних матеріальних ресурсів та фінансових коштів;

3.КМУ визначає території, де розвиток робочих місць заохочується державою. Такі території набувають статусу територій пріоритетного розвитку;

4.організуються оплачувані громадські роботи;

5.організується професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості.

Державна служба зайнятості:

-аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочі сили, веде облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

-інформує про стан ринку праці, консультує про можливість одержання роботи, подає допомогу у підборі підходящої роботи;

-реєструє безробітних і подає їм допомогу, в т.ч. грошову;

-бере участь у підготовці перспективних і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності від безробіття, організує професійну підготовку і перепідготовку громадян.

Державний фонд сприяння зайнятості населення утворюється для фінансування передбачених прогамами зайнятості населення заходів:

-професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в їх працевлаштуванні та виплати допомоги по безробіттю;

-надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

-створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості;

-організація додаткових робочих місць в галузях народного господарства; утримання працівників служби та інших витрат, пов ' язаних із соціальним захистом права громадян республіки на працю.

Державний фонд сприяння зайнятості утворюється за рахунок асигнувань у розмірі не менше 1% (спочатку – 3%) від обсягів державного та місцевого бюджетів; обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій, які займаються комерційною діяльністю, кооперативів та ін.; коштів служби зайнятості за надання платних послуг підприємствам і організаціям.

Компенсації при втраті роботи:

а)надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б)виплата стипендій в період професійної підготовки або перепідготовки і включення цього періоду до загального і безперервного трудового стажу;

в)виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю;

г)подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Охорона здоров’я - В розвинутих країнах світу системи охорони здоровўя охоплюють практично все населення. За рахунок суспільних фондів покривається основна частина витрат на лікування: в Японії - 73%, Канаді - 76, ФРН - 78, Англії - 86, Італії - 87, Швеції - 91, оплачується переважна частина витрат на ліки по рецептах, на окуляри та протези (80 - 95%). Лише послуги зубних лікарів практично всюди оплачуються з власних коштів населення. З власної кишені платять також за послуги, що виходять за межі встановлених стандартів (більш зручні палати, додаткове харчування, необовўязкові процедури). Тільки в США відсутня система суспільної охорони здоровўя і лікування надається переважно на платній основі.

В Англії, Італії, Данії, Ірландії система охорони здоровўя фінансується з державного бюджету, в більшості інших країн - за рахунок цільових внесків підприємців, працівників та субсидій держави з загальних чи спеціальних бюджетних надходжень. При інших різних умовах бюджетні та соціально-страхові системи забезпечують населенню однакові соціальні гарантії. Вважають, що соціально-страхова система дозволяє залучити кошти підприємців та працівників, зацікавлених в отриманні медичної допомоги. В цьому випадку цільові фонди формуються на децентралізованій основі. Місцева влада самостійно визначає умови фінансування та розмір пільг. Центральніа влада впливає на рішення територіальних органів за допомогою цільових програм та субсидій.

Первинну меддопомогу надає родинний лікар (або група лікарів). Він працює в особистій приймальні, купує чи арендує медичне обладнання, наймає допоміжний персонал. Родинні лікарі не являються найманими службовцями. Вони діють на основі контрактів. По суті справи, це традиційна приватна практика, але в умовах громадської охорони здоровўя. Лікар отримує винагороду в залежності від розміру практики: чим більше мешканців, що до нього записалися, тим вищий його доход. Послуги лікаря оплачує не пацієнт, а лікарняна каса (або аналогічна організація) у суворій відповідності з виписаним пацієнту рахунком. Хороший лікар заробляє набагато більше, ніж його недосвідчений чи неуважний колега, якого пацієнти обминають. Для пацієнта послуги лікаря практично безплатні.