Аудит малоцінних та швидкозношувальних предметів

Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до складу запасів віднесено малоцінні    та    швидкозношувані    предмети    (МШП),   які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він перевищує один рік, такі як інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг та ін.

Необоротні малоцінні активи обліковуються згідно П(С)БО 7 «Основні засоби», на такі активи не розповсюджуються дії П(С)БО 9 «Запаси». Від основних засобів їх відрізняє вартість, верхня межа якої визначена обліковою політикою підприємства. Наприклад, підприємство може прийняти рішення, щодо малоцінних необоротних матеріальних активів відносять засоби праці, вартість одиниці яких становить більше     500 грн або більше ніж 1000 грн (або вона може бути визначена в мінімальних заробітних платах).

Таким чином, аудитори  приділяють  велику увагу перевірці збереження малоцінних предметів, законності та доцільності  їх використання, своєчасному  встановленню наднормативних  і   невживаних   малоцінних  предметів, правильності оформлення господарських операцій по  прийому та вибуттю, правильності нарахування зносу малоцінних предметів.

У зв’язку з цим, перед аудитом малоцінних предметів виникають  наступні завдання:

1) Перевірка правильності  віднесення цінностей, що надійшли  до малоцінних предметів;

2) Перевірка наявності  і стану складських  приміщень  для нормальних умов зберігання  і функціонування в експлуатації  малоцінних предметів;

3) Перевірка стану аналітичного  обліку;

4)Перевірка закріплення  малоцінних предметів за матеріально  відповідальними особами;

5) Перевірка дотримання  норм запасів, вибуття, списання  і термінів  служби

в експлуатації;

6) Перевірка правильності  оформлення операцій по руху  малоцінних 

предметів;

7) Перевірка   правильності   нарахування   зносу   по  малоцінним предметам;

8) Перевірка своєчасності  і повноти інвентаризації малоцінних  предметів.

Окрім завдань, дуже велике значення мають джерела проведення аудиту. Серед них:

1. Наказ про облікову політику;
2. Первинні документи з обліку малоцінних предметів;
3. Облікові    регістри,    що    використовуються    для    відображення 
   господарських операцій з обліку малоцінних предметів;
4. Аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;
5. Звітність про фінансові результати.

Для первинного відображення операцій з обліку малоцінних предметів підприємства використовують такі типові форми первинних документів:

МШ-1 Відомість  на поповнення (вилучення) постійного запасу інструментів (пристосувань);

МШ-2 Картка обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів;

МШ-3 Замовлення на ремонт або заточування інструментів (пристосувань);

МШ-4 Акт вибуття  малоцінних та швидкозношуваних предметів;

МШ-5 Акт на списання інструментів (пристосувань) та їх обміну на придатні;

МШ-6 Особова картка  обліку спецодягу, спецвзуття та захисних засобів;

МШ-7 Відомість  обліку видачі (повернення) спецодягу, спецвзуття і захисних засобів;

МШ-8 Акт на списання малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Перевірка малоцінних предметів може бути організована по-різному. Виділяють  загальнонаукові та спеціальні методичні  прийоми. До загальнонаукових -  належать індукція та дедукція. А до складу спеціальних  методів відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну перевірку, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку та зустрічну перевірку. Для більш повного розуміння розглянемо класифікацію методів (рис.1.2).

 

 

 

Фактична  перевірка                                      Документальна перевірка перевірка по суті; формальна; арифметична. Підтвердження Спостереження Обстеження Опитування Перевірка механічної точності Аналітичні тести Сканування Спеціальна перевірка Зустрічна перевірка

Суцільна  перевірка Вибіркова перевірка Аналітична перевірка Комбінована перевірка Перевірка з використанням комп’ютерної техніки

Рис. 1.2. Класифікація методів аудиту

 

Під фактичною перевіркою слід розуміти перевірку кількісного і якісного стану об’єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обмірювання, перерахунку, зважування, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Документальна - це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та перевіркою по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті й цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахунків у документах, облікових регістрах і звітних формах.

Перевірка документів по суті дає змогу встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та включення до статей затрат і валових доходів.

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб із метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебіторської заборгованості).

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливостей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — особисте ознайомлення із предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає повторну перевірку підрахунків і передачі інформації.

Аналітичні тести — методи порівняння, як в абсолютних одиницях, так і у відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення незвичайного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням фахівців вузької спеціалізації (наприклад, спеціаліст зі шляхового будівництва, технологи). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доведення фактів порушень і відхилень.

При зустрічних перевірках відображення господарських операцій, що здійснюються між клієнтом та третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки в третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосовується також при вивченні одних і тих же показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах із нарахування заробітної плати і в документах із прийому продукції, робіт і, послуг [15, с.82].

Таким чином, можемо сказати, що на будь-якому  підприємстві треба використовувати  той метод перевірки, який необхідний саме в тій ситуації.

Отже, розглянувши методичні прийоми, перейдемо до розгляду ризику.

Метою аудиту є попередження і виявлення помилок, зловживань, шахрайства, але в процесі розвитку аудиторської діяльності необхідним стало  підтвердження правильності і об’єктивності  фінансової звітності.

У зв’язку з зростанням розмірів компаній, розширенням їх діяльності, суцільна перевірка в  ході проведення аудиту стала не актуальною з точки зору витрат, пов’язаних з нею.

Обґрунтовуючи свій висновок, щодо достовірності фінансової звітності, аудитор розглядає лише похибки, які можуть суттєво вплинути на рішення  користувачів. На цій основі, підстави для висновку – це докази, що добуті шляхом вибіркового дослідження. Тому аудитору потрібно детально спланувати аудит і ретельно виконати всі  процедури. Основна мета при цьому  – обґрунтувати вибірку і забезпечити  можливість уникнення невірного  висновку.

В процесі аудиторської діяльності можливі випадки банкрутства  клієнта та неправильного аудиторського  висновку щодо звітності. Користувачі  цієї звітності вважають винною саме аудиторську фірму і вимагають  від неї покрити нанесені збитки. Це може привести до банкрутства аудиторської фірми, тобто ризик для аудитора обертається ризиком для його фірми.

Тому приділення уваги  контролю за аудиторським ризиком допомагає  уникнути або знизити підприємницький ризик. Зрозуміло, що аудитори зацікавлені у найнижчих значеннях аудиторського ризику [17, с.56].

Необхідно зазначити, що ризик  розраховується на підставі анкет.

Форма анкети передбачає перелік  традиційних питань, що характеризують той чи інший елемент системи  внутрішньогосподарського контролю, на які вказуються відповіді: «Так»  чи «Ні». Але якщо це стосується ризику ставляться відповідні позначки у колонці: «Високий» чи «Низький». Як правило, негативна відповідь свідчить про  відсутність або слабкі місця. Якість роботи служби по відношенню до об’єкта  перевірки встановлюється шляхом опитування працівників підприємства, результати якого оформляються у вигляді  анкет (Додаток А).

 В цьому випадку  аудитор встановлює величину  ризику контролю на рівні 100% і обирає стратегію переважного  виконання тестів підтвердження.  Якщо ж результати анкетування  свідчать про серйозне ставлення  керівництва до системи внутрішньогосподарського  контролю, то аудитор продовжує  подальше вивчення елементів  системи внутрішньогосподарського  контролю.

Отже аудиторський ризик (Р_а) представляється за допомогою формули (1.1):

Р_а = Р_вн * Р_к * Р_в ,                                                                           (1.1)

де Р_вн – ризик внутрішньогосподарський;

Р_к – ризик контролю (ряд конкретних контрольних процедур, оцінка ризику контролю);

Р_в - ризик невиявлення помилок.

Внутрішньогосподарський ризик  – наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності  внутрішньогосподарського контролю, при  цьому не береться до уваги внутрішньогосподарський  контроль.

Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам, або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на 100 % рівні. Ризик контролю обернено пропорційний до ризику невиявлення.

Ризик не виявлення помилок – це ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур.

Отже, на основі даних ВАТ  «АрселорМіттал Кривий Ріг», ми можемо розрахувати ризик:

Р_а = 0,7(70%)*0,4(40%)*0,15(15%) = 0,04

Таким чином, ми маємо нормальний ризик, адже, як правило він знаходиться  у діапазоні від 0,01 до 0,05.

Визначивши ризик, необхідно  розрахувати показник суттєвості.

Суттєвість – це максимально  допустимий розмір помилкової чи можливої суми у фінансовій звітності, якою аудитор  може знехтувати, тому що вона не вплине на рішення користувачів цієї звітності.

Звичайно суттєвою вважається загальна сума похибки в бухгалтерській звітності, що перевищує 5–10% сальдо валюти балансу. При цьому вважається, що помилки до 5% будуть несуттєвими, а  помилки, що перевищують 10% від підсумку балансу – суттєвими. Якщо помилки  знаходяться в інтервалі 5–10% від  підсумку балансу, то аудитор або  сам приймає рішення стосовно їх суттєвості, або збільшує обсяг  зібраних аудиторських свідчень, щоб  вийти за вказані межі.

Тому відсоток суттєвості (Р) є величиною розрахунковою, який розраховується ха формулою (1.2):

,

(1.2)

де Т – грошовий оборот за звітний період (грн.);

В – сальдо балансу на кінець звітного періоду (грн.).

Показник обороту по рахунках бухгалтерського обліку беруть з  підсумкового рядка оборотно-сальдової  відомості за звітний період.