Аудит фінансової звітності

Роль і функції внутрішнього аудиту визначаються керівництвом підприємства і метою його розвитку.

Функції внутрішнього аудиту змінюються залежно від вимог керівництва підприємства.

До функцій внутрішнього аудиту належать:

• перевірка систем бухгалтерського обліку й внутрішнього контролю, їх моніторинг і розробка рекомендацій з поліпшення цих систем;
• перевірка бухгалтерської й оперативної інформації, включаючи експертизу засобів та способів, що використовуються для ідентифікації, оцінки, класифікації такої інформації й складання на її основі звітності, а також спеціальне вивчення окремих статей звітності, включаючи детальні перевірки операцій, залишків по бухгалтерських рахунках;
• перевірка діяльності різних ланок управління;
• оцінка ефективності механізму внутрішнього контролю, вивчення й оцінка контрольних перевірок у філіях, структурних підрозділах економічного суб'єкта;
• розробка й подання пропозицій по усуненню виявлених недоліків і рекомендацій з підвищення ефективності управління.

Таким чином, у рамках внутрішнього аудиту здійснюється не тільки детальний контроль за збереженням  активів, але й контроль за політикою  і якістю менеджменту.

Для виявлення сильних і слабких сторін системи внутрішнього контролю були розроблені тести контролю, які представляють собою перелік сукупності дій, призначених для збору інформації про функціонування системи внутрішнього контролю й обліку (додаток Ж). Ці тести призначені для того, щоб допомогти виявити істотні недоліки засобів контролю в ПП «Любава».

Результати внутрішнього аудиту не можуть вважатися досягнутими, поки не будуть впроваджені рекомендації і усунені виявлені відхилення.

 

5. Перевірка правильності складання фінансової звітності підприємства

 

Починається аудиторська  перевірка фінансової звітності  з загального огляду. Звертається  увага на заповнення адресної частини  форми. Вид діяльності підприємства повинен відповідати його Статуту, а у випадку ліцензування даного виду діяльності необхідно перевірити наявність у підприємства ліцензії і строку її дії. Визначення виду діяльності підприємства забезпечує правильне розмежування доходів і витрат підприємства по основній та іншій діяльності.

Необхідно перевірити правильність заповнення звітності за формою: наявність всіх передбачених показників, відсутність підчисток та виправлень. Провадиться логічний аналіз показників з метою визначення ділянок у звітності з найбільшим інформаційним ризиком. В залежності від цього визначають ті операції і активи, які повинні бути перевірені більш ретельно. Це дасть можливість встановити масштаб та глибину, а також сукупність необхідних методів та процедур перевірки.

Важливий етап – рахункова  перевірка, тобто зіставлення і взаємозв’язок показників, відображених в різноманітних формах бухгалтерської звітності. При цьому необхідно користуватися методичними рекомендаціями Міністерства фінансів.

Далі в табл.. 2 наведено перелік можливих порушень і їх вплив на вірогідність бухгалтерської звітності, а також дотримання законодавства. Проаналізувавши дані табл. 2, можна визначити невелику частку можливих порушень і їх вплив на вірогідність інформації, які можуть бути встановлені аудитором при аудиторській перевірці фінансових результатів.

У ході подальшої перевірки  окремих статей фінансових звітів використовуються такі аудиторські методи як обстеження, опитування, зустрічна перевірка, підтвердження, документальна перевірка, фактична перевірка та інші.

 

 

 

Таблиця 2

Можливі порушення і їх вплив на вірогідність інформації

Підстава	Характер можливих порушень	Вплив порушень на вірогідність бухгалтерської звітності  і дотримання законодавства
П(С) БО 3	Неправильний розрахунок фінансових результатів від операційної  діяльності	Недостовірність інформації рядка 100 (105) у Звіті про фінансові результати, як наслідок, перекручування розрахунків з бюджетом
П(С) БО 3	Неправильна класифікація певних видів фінансових результатів  та їх розрахунок	Недостовірність інформації у Звіті про фінансові результати, тобто викривлення фінансової звітності
П(С) БО 3	Неправильний облік  витрат, на які збільшується та зменшується  балансовий прибуток	Недостовірність інформації у Звіті про фінансові результати, тобто викривлення фінансової звітності
Податковий кодекс	Неправильний розрахунок податку на прибуток	Помилка в розрахунку податку і як наслідок, перекручування розрахунків з бюджетом по податку. Недостовірність інформації рядків 180 та 210 у Звіті про фінансові  результати.
Податковий кодекс	Нарахування податку на прибуток на рахунок 64, але не перерахування його вчасно до бюджету	Навмисно збільшується кредиторська заборгованість, що в  свою чергу збільшує зобов’язання підприємства.
П(С) БО 3	Неправильний розрахунок балансового прибутку	Помилка в розрахунку балансового прибутку, перекручування фінансової звітності, тобто недостовірна інформація в 100 рядку Звіту про фінансові результати
П(С) БО	Неправильне відображення в регістрах синтетичного обліку використання прибутку звітного року	Перекручування інформації, яка наводиться в регістрах синтетичного обліку
П(С) БО, податковий кодекс	Неспівпадіння даних  відображених в формі №2 по статі  „ (Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) з даними Головної книги  рахунка 70 „Доходи від реалізації”. Загальна сума неспівпадіння повинна складати суму ПДВ, відображену в відповідному звіті в статті „ПДВ”	В випадку неспівпадіння  суми, відображеній в Головній книзі  по кредиту рахунка 70, сумі, отриманої  після зменшення виручки в  формі №2 на суму ПДВ відбувається перекручення інформації, яка наводиться в даному звіті.

 

Особливо ретельно здійснюється аудит потенційно ризикованих ділянок  діяльності підприємства (наприклад, операції з матеріальними цінностями), а  також статей які викликали підозру  під час попереднього огляду.

Проводячи перевірку  аудитор керується певними критеріями оцінюючи достовірність відображення у фінансовій звітності активів  та пасивів, доходів та витрат. Наприклад, під час аудиту матеріальних запасів  мають місце наступні критерії:

• повнота – матеріальні запаси відображені у фінансовій звітності в повному обсязі;
• оцінка – перевірка правильності оцінки матеріальних запасів протягом усього звітного періоду, сталості застосовуваних метолів оцінки запасів;
• фактична наявність – перевірка реального існування, наявності конкретних видів, найменувань запасів, що відображені у звітності;
• належність – необхідність перевірки чи усі матеріальні запаси, фактично наявні та відображені у звітності, належать підприємству;
• законність – перевірка законності здійснення операцій з придбання, збереження, контролю наявності, використання, реалізації наявних матеріальних запасів відповідно до чинних законодавчих актів і нормативних документів.

Завершується аудит  фінансової звітності складанням аудиторського  висновку. Відповідно до ННА № 26 "Аудиторський висновок": аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов'язково в ньому мають бути наступні розділи: заголовок; вступ; масштаб перевірки; висновок аудитора про фінансову звітність; дата аудиторського висновку; адреса аудиторської фірми; підпис аудиторського висновку. В змістовній частині подаються основні відомості про аудитора (аудиторську фірму) та про клієнта, умови угоди про проведення аудиту, висновок про повноту та відповідність фінансової звітності встановленим нормативам бухгалтерського обліку, підтвердження правильності оцінки та класифікації активів, зобов’язань, підтвердження факту проведення інвентаризації активів та зобов’язань, підтвердження правильності та адекватності визначення величини та структури власного капіталу, результати аудиту фінансового стану підприємства. Позитивний аудиторський висновок надається лише за умови відповідності показників аналітичного та синтетичного обліку та взаємної узгодженості показників звітності, а також у разі виявлення незначних (несуттєвих) помилок, які не мають впливу на показники фінансової звітності, про що зазначається у пояснювальному параграфі. Якщо виявлено помилки в межах 4-5 % від загального результату фінансової звітності, надається умовно позитивний висновок із зазначенням причин нефундаментальної незгоди чи нефундаментальної невпевненості в окремому розділі, який передує формулюванню висновку. Відхилення більші встановлених меж спричиняють видачу негативного висновку. Як зазначається у деяких літературних джерелах "Такий висновок не буде задовольняти ні клієнта, ні користувачів фінансової звітності, тому рекомендується запрошувати аудитора перевіряти фінансову звітність до її офіційного оприлюднення, щоб можна було вчасно виправити суттєві помилки у фінансовій звітності".

Отже, аудит фінансової звітності – це складний та багатоетапний  процес, що вимагає від аудитора високої кваліфікації та наявності  практичного досвіду. Знання, на концептуальному рівні, системи бухгалтерського обліку та окремих її елементів сприяє проведенню якісної роботи. Попереднє планування забезпечує раціональне використання робочого часу, дає можливість приділити належну увагу найважливішим напрямам аудиту і сприяє більш ефективному розподілу роботи серед перевіряючих. В сукупності з напрацьованими вітчизняною і зарубіжною наукою і практикою процедури аудиторського контролю надають аудитору необхідний інструментарій для успішного виконання своїх обов’язків.

 

6. Оформлення матеріалів аудиторської перевірки та послуги

 

Для збору аудиторських доказів застосовуються різні процедури. Аудиторська процедура - це певний порядок  і послідовність дій аудитора для отримання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.

Аудиторські докази —  це інформація, отримана аудитором  для вироблення думок, на яких ґрунтується  підготовка аудиторського висновку і звіту. Аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б дала можливість зробити  необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок.

Аудиторські докази одержують  шляхом належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки  на суттєвість. Вони складаються з  первинних документів та облікових  записів, покладених в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Критерії достатності  та належності взаємопов'язані й  стосуються аудиторських доказів, отриманих  як при тестуванні систем контролю, так і під час здійснення процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості аудиторських доказів, належність є виміром їхньої якості й надійності та їх відповідності конкретному твердженню.

Аудитор спирається на аудиторські  докази, які мають не тільки достатній, а й переконливий характер. Крім того, аудитор вишукує аудиторські докази в різних джерелах інформації і різного характеру для підтвердження одного і того ж твердження.

На достатність аудиторських доказів впливає ряд факторів:

• оцінка аудитором характеру  та величини ризику, притаманних як на рівні фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи за класом операцій;

• характер систем обліку та внутрішнього контролю й оцінка ризиків контролю;

• досвід, набутий у  процесі попередніх аудиторських перевірок;

• результати аудиторських процедур із можливими виявленими фактами помилок чи шахрайства;

• джерело та надійність наявної інформації.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела  їх отримання — внутрішнього чи зовнішнього, а також від характеру  їх.

За характером розрізняють візуальні, документальні та усні докази.

Аудитор отримує аудиторські  докази за допомогою застосування однієї чи кількох із вказаних нижче процедур:

• перевірка;
• спостереження;
• опитування та підтвердження;
• підрахунок;
• аналітичні процедури.

Перевірка складається  із вивчення бухгалтерських регістрів, документів чи матеріальних активів. Перевірка  бухгалтерських регістрів і документів дає аудиторські докази різного  рівня надійності залежно від  їх характеру, джерела отримання  й ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності, відносять: документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються на підприємстві.

Процедура спостереження  полягає в нагляді за процесами  чи процедурами, які виконуються  іншими особами.

Опитування полягає  в пошуку інформації, яку можна  отримати від обізнаних осіб підприємства чи за його межами. Процедура підрахунку полягає в перевірці арифметичної точності первинних документів і  регістрів обліку або в самостійному здійсненні підрахунків. Аналітичні процедури передбачають аналіз найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв'язків, що суперечать іншій інформації, які стосуються даної справи, або відхиляються від очікуваних показників. Визначення понять перевірки, процедури спостереження, опитування, аналітичної процедури дає Національний стандарт № 14.

Для того щоб отримати аудиторські докази залежно від  змісту об'єктів аудиту та умов їх дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального і фактичного контролю.

З метою отримання  аудиторських доказів досліджується  зміст операцій, при цьому аудитор  установлює їх законність, доцільність  та достовірність.