Аудит фінансової звітності

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням та інструкціям відповідних органів управління.

Достовірність господарської  операції встановлюється під час  формальної і арифметичної перевірки  документів.

З метою отримання  доказів про правильність застосування норм витрат на виробництво продукції, сировини і матеріалів аудитор застосовує прийом контрольного запуску сировини і матеріалів на виробництво. Для цього залучаються спеціалісти-технологи. Результати контрольного запуску оформляються актом, де обов'язково вказується, хто проводив перевірку (склад комісії, прізвища працівників, які брали участь у запуску); назва, кількісна та якісна характеристика сировини або основних матеріалів, направлених на перероблення; вихід продукції чи напівфабрикатів за нормативним розрахунком; фактичний випуск; назва та кількість отриманих і безповоротних відходів.

Під час аудиту для  отримання аудиторських доказів  широко використовуються такі основні  прийоми документального контролю, як зустрічна перевірка документальних даних, техніко-економічні рахунки, нормативна перевірка тощо.

Зустрічна перевірка  документів застосовується з метою  встановлення достовірності операцій, зафіксованих у документах. Цей прийом дає можливість виявити факти  часткового або повного неоприбуткування матеріальних цінностей на підприємстві, одержаних від постачальників або з оптових баз.

Для виявлення подібних випадків потрібна письмова відповідь  на запитання аудитора про обсяг  і дату відпуску матеріалів, їхню вартість. Письмова відповідь підлягає зустрічній перевірці з документами підконтрольного підприємства.

Зустрічна перевірка  документів дає змогу виявити  випадки крадіжок, які вуалюються виправленням даних в окремих  документах, складанням нових, підроблених  документів та заміною ними справжніх; неправильним відображенням на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій або не відображенням їх у бухгалтерському обліку.

Техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором під час  отримання доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність складання кошторисів загальновиробничих та загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції або будівельних матеріалів на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт тощо.

Під час проведення аудиту на підприємстві були виявлені помилки:

1. Аудиторською перевіркою  встановлено відсутність підпису  керівника підприємства ПП «Любава» в касовій книзі цим самим порушено дотримання Положення про порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджено Правлінням Національного банку України 19.02.2001 №72, п.4.2.

2. Виявлено виправлення  в касовій книзі – порушено  Положення про порядок ведення  касових операцій в національній  валюті в Україні, затверджено  Правлінням Національного банку України 19.02.2001 №72, п.4.2.

З метою збирання аудиторських доказів аудитор складає робочі документи. Робочі документи - це записи, в яких аудитор фіксує використані процедури, тести, отриману інформацію і відповідні висновки, зроблені в процесі аудиту. Робочі документи повинні включати в себе всю інформацію, яку аудитор вважає важливою для правильного проведення перевірки і яка повинна підтвердити ті підсумки, які він приводить у своєму висновку.

Робочі документи повинні  виконувати наступні функції:

• забезпечити обґрунтування аудиторського висновку і бути відповідними загальноприйнятим;
• забезпечувати планування і виконання аудиту;
• полегшувати процес керівництва і контролю якості;
• підтримувати методичний підхід до аудиту;
• допомагати аудитору в його роботі.

Робоча документація повинна містити опис всіх важливих моментів і обставин, з якими аудитору прийшлось зіткнутись при проведенні аудиту.

Робоча документація повинна бути достатньо повною і  детальною настільки, щоб дозволити  професійному аудитору, який не мав зв'язка з попереднім аудитором, визначити по ній, яка робота була проведена, і обґрунтувати зроблені висновки. Робоча документація повинна складатись по мірі просунення процесу аудита з тим, щоб деталі і проблеми не були упущені.

Робоча документація повинна відображати наступні відомості по кожному з перевіряємих аспектів:

- методика, що застосовується;

- використані тести;

- отримана інформація;

- висновки.

Зміст робочих документів в значній мірі являється питанням професійного судження конкретного аудитора, так як аудитор не повинен документувати кожне явище чи висновок, а тільки ті з них, які він вважає важливими, що являється його суб'єктивною оцінкою.

Робочі документи повинні  бути професійно складеними. Їх оформлення повинно забезпечувати доступність для читання. Однак конкретні форми використаних робочих документів визначаються аудиторами (аудиторськими фірмами) з врахуванням специфіки окремих питань аудиту.

Оскільки використання робочої документації встановленої форми (наприклад стандартні бланки і т.д.) безпосередньо впливає на ефективність і якість аудиторської роботи, в конкретній аудиторській фірмі рекомендується дотримуватись форми ведення робочої документації.

Після завершення аудиту робочі документи залишаються у  аудитора. Робочі документи являються власністю аудитора. Він повинен складати довідки на основі витягів із своїх робочих документів. Однак його право власності обмежене етичними нормами і умовами конфіденційності.

Робочі документи аудитора не можуть розглядатися як частина фінансової документації клієнта. Робочі документи не можна вимагати у аудитора, за винятком тих випадків, коли це передбачено рішеннями судових і слідчих органів.

Аудитор повинен забезпечити  надійне зберігання робочих документів, яке задовольняє вимоги зберігання і конфіденційності. Строк зберігання робочої документації визначається як практикою аудиторської діяльності, так і юридичними вимогами, а у випадку необхідності також іншими додатковими умовами.

Після завершення аудиту мінімум один екземпляр всієї підсумкової документації (аудиторського висновку і додаткової документації) залишається у аудитора (аудиторської фірми). Порядок збереження підсумкової документації встановлюється аудиторською фірмою із врахування забезпечення вимог зберігання і конфіденційності.

За результатами перевірки  аудитори складають аудиторський висновок, який передається клієнту.

Висновок аудитора може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним. Аудитор може також відмовитися  від надання висновку. При цьому  він викладає свою думку у звіті іншої форми. У трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора. У разі необхідності уточнення цих аргументів можливі посилання на інші документи, надані аудитором клієнту, які містять докладнішу інформацію.

 Безумовно позитивний  висновок складають у разі, коли, на думку аудитора, дотримані  такі умови:

- аудитор отримав  вичерпну інформацію і пояснення,  необхідні для проведення аудиту;

 надана інформація  є достатньою для відображення  реального стану суб'єкта перевірки;

- є адекватні дані  з усіх питань, суттєвих з погляду  достовірності та повноти змісту  інформації;

- фінансову документацію  складено згідно з прийнятою  суб'єктом перевірки системою  бухгалтерського обліку, яка відповідає  існуючим законодавчим і нормативним вимогам;

- звітність ґрунтується  на достовірних облікових даних,  які не містять суперечностей;

- форма звітності  відповідає затвердженій у встановленому  порядку.

 Безумовно позитивний  висновок беззаперечно і чітко  виявляє задоволення аудитора станом обліку та звітності у суб'єкта перевірки. Безумовно позитивний висновок складається з використанням формулювань "задовольняє вимогам", "належним чином становить", "дає достовірне й дійсне уявлення", "достовірно відображає", "перебуває у відповідності з", "відповідає".

 Якщо під час  перевірки в аудитора виникли  заперечення або сумніви щодо  правильності тих чи інших  використаних суб'єктами перевірки  рішень, але аудитору було подано  аргументоване й переконливе  обґрунтування цих рішень, то у своєму висновку аудитор не зобов'язаний згадувати ці рішення й така ситуація не змінює безумовності позитивного висновку.

 Аудитор не може  видати безумовно позитивний  висновок у випадку виникнення  будь-яких з наведених нижче  обставин:

- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);

- незгода (аудитор  може сформулювати думку, але  вона суперечить даним перевіреної  фінансової інформації).

 Причини невпевненості:

- обмеження в обсязі  аудиторської роботи у зв'язку  з тим, що аудитор не може  одержати всю необхідну інформацію й пояснення (наприклад, через незадовільний стан обліку), не має можливості виконати всі необхідні аудиторські процедури (наприклад, через обмеження у часі);

- ситуаційні обставини,  невпевненість у правильності  висновку щодо даної ситуації (наприклад: спірна ситуація; довгостроковий контракт, довгострокова програма; багато варіантність управлінського або технологічного рішення).

 Причини незгоди:

- неприйнятність систем  або методів обліку;

- розходження у судженнях  стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даного обліку;

- незгода зі ступенем  та способом відображення фактів  в обліку та звітності;

- невідповідність проведення  або оформлення операцій законодавству  й іншим вимогам.

 Наявність будь-якого  ступеня невпевненості або незгоди є і підставою для відмови від безумовно позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від ступеня невпевненості або незгоди: нефундаментальний або фундаментальний.

 Невпевненість або  незгода стають фундаментальними у тому разі, якщо вплив факторів, які викликали невпевненість чи незгоду, на фінансову інформацію такий великий, що може суттєво перекручувати справжній стан справ у цілому або в основному. Слід також враховувати сукупний ефект усіх невпевненостей та незгод.

 Наявність нефундаментальних  непевностей та незгод дає  аудитору підстави сформулювати  умовно позитивний висновок із  зауваженнями. Наявність фундаментальної  незгоди є підставою для виконання  негативного висновку.

 У всіх випадках, коли аудитор формулює висновок, який відрізняється від безумовно позитивного, він має дати опис усіх суттєвих причин свого судження (невпевненості та незгоди). Ця інформація повинна бути коротко викладена в окремому розділі висновку, який передує формулюванню висновку, або відмові від висновку.

 Тут можна послатися  на більш детальне висвітлення  зазначених моментів в іншій  документації, що надається клієнту.

 Якщо аудитор видає  умовно позитивний висновок і  заперечення, пов'язані з наявністю  нефундаментальної невпевненості,  то він формулює відмову від свого висновку з конкретного питання (на підставі наведених раніше аргументів), а в останньому висловлює своє судження за допомогою тих самих формулювань, що й для безумовно позитивного висновку.

 Якщо заперечення  у висновку, пов'язані з наявністю нефундаментальної незгоди, аудитор формулює цю незгоду з конкретних моментів (висловлює свої міркування на підставі наведених раніше аргументів), а за відсутності цих моментів висловлює позитивне судження. Окремим випадком є ситуація, коли прорахунки, відхилення, які виявлені аудитором під час перевірки, були ліквідовані до моменту складання аудиторського висновку. У цьому разі також є підстави для видання умовно позитивного висновку. Аудитор робить застереження, що показники звітності є достовірними з урахуванням цих відхилень за станом на відповідну дату (яка передує даті складання аудиторського висновку).

 Якщо аудитор на  підставі наведених аргументів  дає негативний висновок, він  складає його з використанням  формулювань: "не відповідає вимогам", "перекручує справжній стан справ", "не дає справжнього уявлення", "не відповідає", "суперечить". Якщо аудитор відмовляється дати свій висновок про звітність, він вказує на неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про стан справ.

 За різних обставин  стандартна форма аудиторського  висновку може змінюватися. Усі  зміни стандартного позитивного  висновку називаються відхиленням  від нього. Для опису різноманітних  відхилень використовуються такі  терміни:

- обмеження;

- модифікація;

- доповнення.

 На обмеження у  висновку вказують тоді, коли  пояснюються моменти невідповідності  аудиторської перевірки українським  нормативам аудиту через відсутність  інформації або відхилення від  принципів обліку. Висновок з  обмеженнями відображає такі моменти:

-відзив про відхилення  від діючих в Україні принципів  обліку;

- відзив про обмежений  масштаб аудиторських процедур;

-неможливість надання  аудиторського висновку у зв'язку  з порушенням незалежності аудитора;

-неможливість надання  аудиторського висновку, який би  підтверджував достовірність звітності  у зв'язку з неадекватністю достовірної інформації.