stify">     - відомчий контроль, який проводять контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств;

     - внутрішньогосподарський контроль  здійснюється фінансовими службами  підприємств, організацій і установ;

     - незалежний контроль, який проводять  спеціалізовані аудиторські фірми  і служби.

     Бюджетний контроль залежно від часу проведення розподіляється на попередній, поточний і наступний. 

     Попередній  бюджетний контроль здійснюється під  час складання, розгляду і затвердження бюджетів різних рівнів, кошторисів доходів  і видатків бюджетних установ, розрахунків для одержання бюджетних трансфертів, розробки і прийняття бюджетного і податкового законодавства. Він носить попереджувальний характер.

     Поточний  бюджетний контроль проводиться  в ході виконання бюджету, кошторисів доходів і видатків протягом бюджетного року. Поточний бюджетний контроль здійснюється на основі первинних документів оперативного і бюджетно-бухгалтерського обліку і звітності.

     Наступний контроль проводиться після закінчення бюджетного року або певного звітного періоду. При даному контролі на основі звітних бухгалтерських документів виявляють причини відхилень даних від планових, повноту і своєчасність надходження передбачених бюджетом коштів, цільове використання коштів та ін. Наступний бюджетний контроль тісно пов'язаний із попереднім.

     Контроль  за використанням бюджетних асигнувань - одна із складових бюджетного контролю.

     Основне завдання такого контролю: досягти  цільового, раціонального і ефективного  використання бюджетних коштів.

     Зазначений  контроль здійснюють як органи державної влади та управління, так і спеціальні служби фінансового контролю.   

     2.2. Органи державного бюджетного контролю

 

     До  спеціальних служб державного контролю в Україні, які здійснюють бюджетний  контроль, відносимо: Контрольно-ревізійну  службу, Рахункову палату, Державне казначейство, органи системи Мінфіну (фінансові управління і відділи, центральний апарат), Податкову адміністрацію. Контроль за витрачанням бюджетних коштів здійснюють: Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, фінансові управління і відділи.

     Основні функції Державної контрольно-ревізійної служби:  

     - організують роботу органів середньої  і базової ланок з проведення  ревізій і перевірок, узагальнюють  наслідки документальних ревізій  і перевірок, повідомляють про  них органам законодавчої і виконавчої влади;

     - проводять ревізії та перевірки  фінансової діяльності, стану збереження  коштів і матеріальних цінностей,  достовірності обліку та звітності  в міністерствах, відомствах, інших  органах виконавчої влади, організаціях, підприємствах, установах, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів; 

     - проводять ревізії та перевірки  правильності витрачання державних  коштів на утримання місцевих  органів державної виконавчої  влади, установ і організацій,  що діють за кордоном і фінансуються за рахунок Державного бюджету;

     - проводять ревізії та перевірки  повноти оприбуткування, правильності  витрачання і збереження валютних  коштів;

     - здійснюють контроль за усуненням  недоліків і порушень, виявлених  попередніми ревізіями та перевірками;

     - розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;

     - здійснюють методичне керівництво  і контроль за діяльністю підпорядкованих  контрольно-ревізійних підрозділів,  узагальнюють досвід проведення  ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю, (зазначені функції виконує тільки вища ланка КРС України).

     Завдання  Контрольно-ревізійної служби у сфері  бюджетного контролю перетинається  із завданням Рахункової палати, а саме в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету. При цьому Рахункова палата веде контроль переважно на рівні центральних органів управління державою, а Контрольно-ревізійна служба - починаючи з бюджетних установ у селах аж до міністерств і відомств.

     Фінансові управління і відділи здійснюють контроль за цільовим використанням  коштів, виділених із місцевих бюджетів.   

     2.3. Методи бюджетного контролю

 

     До  методів бюджетного контролю відносять: документальну і камеральну перевірки, економічний аналіз, ревізію, обстеження. Ревізія - найбільш розповсюджений метод бюджетного контролю; це система контрольних дій, які направлені на всебічну перевірку фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, а також роботи фінансових органів щодо складання і виконання бюджету з метою встановлення законності проведених операцій, дотримання фінансової дисципліни, порядку і правил організації обліку, достовірності звітності.

     В економічній літературі існує кілька концепцій і ознак, за якими класифікуються ревізії. Можна виділити наступні з них: 

     - повнота охоплення діяльності  об'єкта, що ревізується; 

     - ступінь охоплення даних фінансово-господарських  операцій;

     - залежно від їх організації;

     - залежно від джерела даних,  які є базою.

     Класифікація  ревізій на основі зазначених ознак  вкючає:

     Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю.

     Часткові  - перевіряють тільки окремі види господарських операцій або окремі напрямки діяльності підприємства, установи, організації.

     Тематичні – це перевірка однотипних установ, організацій по окремих спеціальних  питаннях.

     Комплексні  ревізії дозволяють глибше вивчити  широке коло питань, які характеризують усі ланки і сторони господарської  діяльності підприємства, організації та установи.

     При суцільній ревізії перевіряють  усі документи, які характеризують фінансово-господарську діяльність, починаючи  від останньої ревізії.

     При вибірковій перевіряються лише деякі  документи або всі документи, але за певний проміжок часу. Якщо у процесі вибіркової ревізії виявляються порушення фінансової дисципліни, то проводиться суцільна перевірка всіх документів, які відносяться до фінансової діяльності об'єктів, що ревізуються.

     Планові ревізії проводять у відповідності  з планом контрольно-ревізійної роботи контролюючих органів.

     Позапланові - це ревізії, які проводять за спеціальними завданнями вищестоящих організацій або за вимогою органів суду і прокуратури. 
Додаткові ревізії проводять тоді, коли при проведенні першої ревізії не повністю встановлені факти порушень фінансово-господарської діяльності.

     Повторні  ревізії проводять після планової, щоб перевірити, як підприємство чи установа усуває недоліки, відмічені  в акті ревізії.

     Документальні ревізії полягають у тому, що всі  господарські операції перевіряють по тих документах, які в бухобліку є основою для бухгалтерських записів. У процесі документальної ревізії перш за все перевіряються:

     - наявність і достовірність первинних документів;

     - правильність оформлення і своєчасність їх обліку;

     - законність видатків, відповідність їх планам, ефективність використання.

     Під час фактичної ревізії перевіряють  фактичну наявність грошових коштів і матеріальних цінностей, вивчають фактичний пан об'єкта, який перевіряється, по їх наявності у натурі, їх відповідність даним бухобліку. Це - інвентаризація, експертна оцінка обсягів і якості виконаних робіт, обстеження і т. ін.

     Перевірка - це обстеження та вивчення окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи або їх підрозділів.

 

       Розділ 3. Здійснення Міністерством фінансів контролю за виконанням державного бюджету

     3.1. Правовий статус  Міністерство фінансів України

 

     Загалом сучасна наукова доктрина та законодавче  поле характеризуються відсутністю  єдиного підходу щодо розуміння поняття державного фінансового органу. Однією з причин такого стану є невизначеність базових категорій цього поняття, якими зокрема є "орган державної влади", "державний орган" та ін.

     Попереднє вивчення сучасної та ретроспективної  юридичної літератури [1, с. 135-136] дозволяє визначити з одного боку універсальні, з іншого - специфічні риси, що характеризують державний орган влади. Так, державний орган влади: 1) є частиною державного апарату; 2) здійснює від імені держави її завдання і функції; 3) застосовує відповідні форми та методи діяльності; 4) має владні повноваження; 5) утворюється в порядку, встановленому законом; 6) володіє відповідною структурою; 7) має територіальний масштаб діяльності; 8) для нього характерна наявність правових зв'язків його особистого складу; 9) несе публічно-правову та іншу відповідальність за свою діяльність.

     Оскільки  фінансові органи є різновидом державних  органів влади, охарактеризуємо  наведені ознаки стосовно Міністерства фінансів України (фінансового органу).

     Мінфін  України як державний орган є  елементом державного апарату, і  відповідно як орган державної виконавчої влади реалізує свою компетенцію  в закріпленій сфері державного управління. А тому є "робочим" органом, що здійснює поточну діяльність виконавчого і розпорядчого характеру з управління публічними фінансами. Сучасна наука визначає державне управління фінансами як "сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні державних органів управління" [6; 7]. Відношення в сфері державного управління фінансами, які виникають між суспільством і державою через його фінансові органи, розглядаються в якості основи реалізації економічних функцій держави, елементу, механізму державного регулювання фінансових відносин. Управління фінансами передбачає цілеспрямовану діяльність держави пов'язану з практичним використанням фінансового механізму. Ця діяльність здійснюється саме спеціальними організаційними структурами - фінансовими органами, які є провідниками фінансової політики держави і муніципальних утворень у сфері мобілізації, розподілу й використання публічних фондів коштів з метою реалізації основних завдань і функцій держави (місцевого самоврядування), здійснення контролю за публічними фінансами на відповідних стадіях їх руху, а також забезпечення фінансовими ресурсами діяльності державних органів (органів місцевого самоврядування).

     Фонди коштів, що призначені для фінансового  забезпечення завдань і функцій держави й органів місцевого самоврядування в теорії фінансового (бюджетного) права та в законодавстві мають власну назву - бюджет. Наслідком цього є висновок, що фінансові органи відіграють ключову роль в бюджетній політиці держави, оскільки основною її метою є формування й використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення загальнодержавних потреб. Так, відповідно до п. 1 постанови КМУ "Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України" від 27.12.2006 № 1837 Міністерство фінансів України визначено головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової, митної політики, політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю [8].

     За  своєю природою фінансові органи здійснюють один із видів державної  діяльності - фінансову діяльність - опосередковано реалізуючи її для  виконання завдань й функцій  держави. Це слідує з формулювань  окремих фахівців у галузі фінансового права щодо визначень поняття фінансової діяльності. Так, А.І. Худяков визначає публічну фінансову діяльність як діяльність держави в цілому або в особі уповноважених органів (курсив - вид. нами), по утворенню грошової інфраструктури держави, а також по формуванню, розподілу та організації використання державних грошових фондів [9, с.16]; подібного розуміння фінансової діяльності дотримується й Е.Д. Соколова: дії уповноважених органів (курсив - вид. нами), спрямовані на реалізацію фінансової політики держави шляхом утворення, перерозподілу, використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, необхідних для забезпечення їх задач та функцій. Фінансова ж діяльність господарюючих суб'єктів проявляється у діях відповідних суб'єктів, спрямованих на утворення фондів грошових коштів, необхідність яких зумовлена наявністю товарно-грошових відносин та без яких є неможливим здійснення господарської або будь-якої іншої діяльності [10, с. 38]. Зокрема на Мінфін України, як суб'єкта фінансової (бюджетної) діяльності, чинним законодавством покладено виконання таких завдань: підготовка проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організація роботи, пов'язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координація діяльності учасників бюджетного процесу; здійснення в межах своїх повноважень контролю за дотриманням бюджетного законодавства (п. 3) [8].