Методика та техніка складання річного фінансового звіту

в) негрошові  операції інвестиційної та фінансової діяльності;

г) наявність  значного сальдо грошових коштів та їх еквівалентів, які є в наявності у підприємства і які недоступні для використання групою, до якої належить підприємство.

У випадку  придбання або продажу майнових комплексів протягом звітного періоду  слід розкривати:

а) загальну вартість придбання або реалізації майнового комплексу;

б) частину  загальної вартості майнового комплексу, яка відповідно була сплачена або отримана у формі грошових коштів та їх еквівалентів;

в) суму грошових коштів та їх еквівалентів у складі активів майнових комплексів, що були придбані чи реалізовані, та

г) суму активів (крім грошових коштів та їх еквівалентів) та зобов'язань придбаного або реалізованого  майнового комплексу в розрізі  окремих статей.

5. Звіт про власний капітал

5.1. Визначення, визнання, оцінка  і функції власного капіталу

Поняття "Капітал" звичайно асоціюється з поняттям "власність". В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і представляє собою  вартість майна підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішньої заборгованості, основна облікова формула А = 3 + К набуває вигляду А = К, оскільки 3=0. Саме так трактується початковий статутний капітал Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс".

Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов'язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А = 3 + К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.

Тому власний капітал  підприємства визначається як різниця  між вартістю його майна і борговими  зобов'язаннями: К=А-3.

Власний капітал —  це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування  його зобов'язань. Визнання і оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від визнання і оцінки його складових — активів і зобов'язань. Слід зазначити, що сума власного капіталу— це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпадати із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому. Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання  прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу прибуток заробляється підприємством (а, відповідно, зберігається та нарощується його капітал) тільки за умови, якщо сума чистих активів на кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом цього періоду.

5.2. Складники власного капіталу

Хоча загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою  формулою: К = А — 3, користувачі фінансової звітності потребують більш детальної  інформації про його склад та зміни, що відбулися протягом звітного періоду. Це забезпечить зацікавлених осіб даними про ефективність управління підприємством і надасть кредиторам та інвесторам відомості щодо динаміки та перспективи їх економічних прав. Виходячи з цього, фінансова звітність має надавати інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

• правові обмеження  щодо розподілу інвестованого капіталу серед акціонерів;

 • обмеження щодо  розподілу дивідендів серед теперішніх  і майбутніх акціонерів;

• пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється двома шляхами:

1) внесенням власниками  підприємства грошей та інших  активів;

2) накопиченням суми  доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок конвертування  зобов'язань, а також збільшення вартості активів, непов'язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).

Власний капітал —  це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії: інвестований ( вкладений або сплачений капітал) та нерозподілений прибуток.

Інвестований капітал  — це сума простих та привілейованих акцій за їх номінальною (об'явленою) вартістю, а також додатково вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами утворення.

Нерозподілений прибуток—  це частина чистого прибутку, що не була розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

• додатковий капітал (нереєстрований) — це додатково вкладений капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал — це первісне джерело інвестування і формування майна підприємства. На відміну від  додаткового, він забезпечує регулювання  відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Дані про власний  капітал наводяться в окремому розділі  балансу відповідно до вимоги повного  розкриття інформації, у розрізі  його складників, які відображаються у розділі І пасиву балансу.

5.3. Порядок складання звіту про  власний капітал

Зміст і форма звіту  про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 5. Норми цього П(С)БО стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі — підприємства) усіх форм власності крім банків і бюджетних установ. Особливості складання консолідованого звіту про власний капітал визначаються окремим Положенням (стандартом).

Метою складання звіту про власний капітал є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Звіт про власний капітал складається за формою, наведеною в додатку до П(С)БО 5.

Для забезпечення порівняльного  аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за попередній рік.

 

 Таблиця 3

Зміст статей звіту про  власний капітал

Стаття	Зміст
1	2
Залишок на початок року Залишок  на кінець року	Суми власного капіталу, наведені в балансі підприємства відповідно на початок і кінець звітного періоду
Зміна облікової політики Виправлення  суттєвих помилок Інші зміни	Суми коригувань, передбачених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни  у фінансових звітах". Як правило, показана у звітності сума прибутку за звітний період та сума нерозподіленого прибутку не змінюється, за винятком деяких ситуацій, коли, наприклад: 1) виявлені суттєві помилки, що призвели до необхідності змінити показники попередніх років, у зв'язку з тим, що наведені раніше дані не можуть вважатися достовірними; 2) відбулась зміна облікової політики. Суму коригування суттєвої помилки, що належить до попередніх періодів, чи таких, що виникли через зміни облікової політики, слід відображати у звіті за статтею "Нерозподілений прибуток ("Непокритий збиток").
Скоригований залишок	Залишок власного капіталу на початок  звітного періоду після внесення відповідних коригувань
Переоцінка активів	Наводяться дані, які відображають збільшення або зменшення власного капіталу в результаті переоцінки основних засобів та інших активів у порядку, передбаченому відповідними Положеннями (стандартами).
Чистий прибуток(збиток) за звітний  період	Сума чистого прибутку (збитку) зі звіту про фінансові результати
Розподіл прибутку	Наводяться дані, які відображають розподіл прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо.
Внески учасників	Наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.
Вилучення капіталу	Наводяться дані про зменшення  власного капіталу підприємства внаслідок виходу учасника, викупу чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин.
Інші зміни в капіталі	Дані про всі інші зміни у  власному капіталі підприємства, що не були включені до вищезазначених статей, зокрема, списання невідшкодованих збитків, та інші зміни.
Разом зміни в капіталі	Підсумок змін у складі власного капіталу за звітний період, що визначається як сума всіх змін протягом звітного року внаслідок переоцінки активів, використання чистого прибутку, вилучення капіталу та інших змін.

 

Дані звіту в графах 3-11 наводяться зі знаком "+" або "-", що означає збільшення або зменшення  залишку відповідного елементу власного капіталу.

Усі підприємства повинні  розкривати у примітках до фінансових звітів призначення та умови використання кожного елементу власного капіталу (крім статутного капіталу). Ця інформація повинна відображати: розподіл часток статутного капіталу між власниками; права, привілеї або обмеження щодо цих часток; зміни у складі часток власників у статутному капіталі.

6. Примітки до фінансових звітів

За принципом  повного висвітлення фінансова  звітність повинна містити всю  інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються  на її основі. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них.

Примітки  до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обгрунтованість  статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачене відповідними положеннями (стандартами).

Відповідно  до П(С)БО 1, за складом примітки до фінансових звітів поділяються на три компоненти: облікова політика; інформація, яка  не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов’язковою за відповідними положеннями; інформація, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Для того, щоб  фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити також дані про:

• консолідацію фінансових звітів;

• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

• обмеження  щодо володіння активами;

• участь у  спільних підприємствах;

• виявлені помилки  минулих років та пов'язані з  ними коригування;

• переоцінку статей фінансових звітів;

• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація  про підприємство, яка підлягає розкриттю  у примітках до фінансової звітності, включає:

 • назву,  організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

• короткий опис основної діяльності підприємства;

• назву органу управління, у віданні якого перебуває  підприємство, або назву його материнської (холдингової) компанії;

• середню  чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

На підставі вже прийнятих П(С)БО та їх основи — МСБО — керівництву підприємства під час підготовки приміток до фінансових звітів необхідно пам'ятати таке:

• якщо до фінансової звітності включаються показники діяльності філій, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємства, то це повинно бути розкрите у примітках;

• якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється  від звітного періоду, передбаченого П(С)БО 1, то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;

• якщо валюта звітності відрізняється від  валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

• якщо необхідна  інформація подається в основній частині звітів, немає потреби повторювати її в примітках до фінансових звітів. Інформація в примітках є основним засобом розкриття невизнаних елементів фінансових звітів;

• розкриття  інформації може поєднувати коментарі  та конкретні кількісно визначені  дані, які відповідають характеру  елементів фінансових звітів і їх відносному значенню для підприємства;

• визначення рівня докладності розкриття інформації про конкретні елементи фінансових звітів є питанням професійного судження керівництва підприємства з урахуванням їх відносної суттєвості.

Мета перелічених  рекомендацій — забезпечити якість приміток до фінансових звітів.

МСБО 1, переглянутий у 1997 році, пропонує надавати примітки у такій послідовності:

1. Відповідність  фінансових звітів вимогам МСБО.

2. Застосовані  основи (основа) оцінки та облікової  політики.

3. Допоміжна  інформація до статей, наведених  у складі кожного фінансового звіту в тому порядку, в якому подані кожна стаття і кожен фінансовий звіт.

4. Інші розкриття  (непередбачені події, зобов'язання  та розкриття іншої фінансової  інформації, розкриття нефінансової  інформації).

Оскільки  не всі проекти національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку розроблені, ряд вимог до приміток базується безпосередньо на чинних МСБО.

У примітках  до фінансових звітів слід розкривати таку інформацію щодо виправлення помилок, які мали місце в попередніх періодах:

• зміст і  суму помилки;

• статті фінансової звітності минулих періодів, які  були перераховані з метою повторного подання порівняльної інформації;