Токсикологія сполук міді

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Національний аграрний університет

Навчально – науковий інститут ветеринарної медицини, якості та безпеки продукції тваринництва

 

Факультет ветеринарної                                   Кафедра фармакології

медицини                                                               та токсикології

 

 

 

 

 

Курсова робота з токсикології на тему:

„Токсикологія сполук міді”

 

 

 

                                                                   Виконала: студентка

4 групи 4-го курсу

                Кравчук Ірина Михайлівна

                                                Перевірив: Бойко Г. В.

 

 

 

Київ - 2007

План

 

Вступ 3

1. Мідь, сполуки міді, їх значення 5
2. Патогенез 13
3. Клінічні ознаки отруєння 13
4. Патологоанатомічні зміни 16
5. Діагноз 17
6. Методи визначення міді 18
7. Лікування 22
8. Профілактика 23
9. Ветеринарно-санітарна експертиза продукції тваринництва 28

Висновок 31

Список використаної літератури 33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Міді належить важлива біологічна роль у гемопоезі. Забезпечуючи перехід заліза з мінеральної в органічну форму, вона прискорює всмоктування його в тонкому відділі кишечнику і надходження в кістковий мозок для утворення гемоглобіну крові.

Мідь бере безпосередню участь в окислювально-відновних процесах. Входячи до складу цитохромоксидази, вона транспортує електрони в реакціях окислення. Забезпечуючи газоенергетичний обмін, мідь позитивно впливає на тканинне дихання при аноксичних станах. Прискорюючи окислення глюкози і затримуючи розпад глікогену, вона регулює обмін вуглеводів і підвищує детоксикаційну функцію печінки. Активізуючи синтез йодовмісних сполук у щитовидній залозі, мідь впливає на активність статевих гормонів і забезпечує функцію репродуктивного апарату самців і самок.

Мідь активізує ферменти, що каталізують перетворення тирозину в меланін (пігмент волосся) і прокератину в кератин. Завдяки такій дії мідь забезпечує пігментацію волосяного покриву і кератинізацію шкіри, що надає захисної функції покривному епітелію.

Мідь бере участь в генезі остеобластів, відкладанні солей кальцію і фосфору в кістковій тканині і забезпечує формування скелету молодих тварин. Міді сульфат застосовують для поліпшення розвитку поросят, що відстають у рості.

Солі міді всмоктуються у кишечнику, акумулюються в печінці, менше-в селезінці, шишковидній залозі та нирках. Виділяється мідь товстим відділом кишечника, частково з жовчю, молоком, слиною, сечею. Добова потреба тварин у міді забезпечується при наявності її в раціоні 5-10 мг/кг сухої речовини. При низькому рівні міді в кормах тварини хворіють на акупроз, У жуйних тварин розвивається анемія, депігментується волосяний покрив, порушується кератинизація волосся і епідермісу. У телят деміелінизується нервова тканина, виникає деформація кісток. У овець зменшується довжина та міцність вовни, вона втрачає еластичність, стає ламкою і грубою. У ягнят відмічають атаксію, у поросят уражується центральна нервова система, розм'якшуються і деміелінізуються нервові волокна рухливих шляхів спинного мозку, що призводить до порушення координації рухів, виникають паралічі. Препарати міді застосовують у вигляді мікродобавок до раціону при низькому рівні їх у кормах для стимуляції росту й розвитку тварин, підвищення їх продуктивності, поліпшення функції репродуктивного апарату самців і самок, лікування анемій поросят.

Солі міді проявляють місцеву дію. У концентрації 1—2% вони діють в'яжуче, 3—5% — подразнююче, 10—30% — припікаюче. Вони спричинюють загибель плісені і грибів, діють бактерицидне й анти-гельмінтно. Більшість штамів кишкової палички і стафілококів гинуть при дії 1—2%-них розчинів міді сульфату. Загибель туберкульозної палички не викликає навіть 20%-ний розчин. Мідь спричинює загибель стьожкових гельмінтів. Особливо висока чутливість спостерігається у моніезій ягнят, дрепанідотенії качок, трихостронгіліди, що локалізуються в сичузі та тонкому кишечнику. Мідь — це сильний молюскоцид. Розчини 0,02%-ної концентрації застосовують для обробки пасовищ, уражених фасціолами.

 

 

 

 

 

Мідь, сполуки міді, їх значення

Мідь (Cuprum) - хімічний елемент першої групи Періодичної системи елементів. Відомі 2 стійких ізотопи і 9 радіоактивних ізотопів міді. Мідь - метал рожево-червоного кольору. У природі зустрічається, головним чином, у виді з'єднань. Мідь і її з'єднання широко використовують у промисловості. Деякі з'єднання міді використовуються в сільському господарстві.

Мідь як мікроелемент є постійною і необхідною частиною тканин рослинних і тваринних організмів. Мідь найважливіша складова частина металопротеідів, що регулюють окислювально-відновні процеси клітинного дихання, фотосинтезу, засвоєння молекулярного азоту. Оптимальні кількості міді впливають на дихання і фотосинтез, вуглеводний обмін, синтез жирів, утворення вітамінів. При недостатнім надходженні міді в рослин порушується обмін речовин і розвивається ряд захворювань.

Порушення обміну міді в організмі тварин може стати причиною розвитку серйозних захворювань -мікроцитарна і гіпохромна анемія, захворювання нервової системи. Одна з форм гіпокупроза - ензоотична атаксія. Причина захворювання          дефіцит міді в навколишньому середовищі (у ґрунті менш 15-16 мг/кг). Причиною захворювання може стати підвищений вміст у кормах антагоністів міді: сульфатів, бора, молібдену, свинцю, марганцю, цинку. Елементи антагоністи витісняють мідь з біологічних з'єднань і в силу цього у тварин розвивається мідна недостатність.

Особливо багаті міддю горіхи, гриби, боби сої, кава, печінка тварин.

У деяких безхребетних (молюски і ракоподібні) мідь входить до складу дихального пігменту гемоціаніну. В організмі   деяких   молюсків   може   утримуватися   дуже велика кількість міді (0,2 - 0,25% на сиру речовину).

У  різних  рослинах  утримується  від  0,00001%  до 0,003% міді на сиру речовину.

Завдяки своїм фізико-хімічним властивостям мідь у процесах обміну речовин займає одне з ведучих місць. Мідь входить до складу активного центра багатьох металопротеінів рослин і тварин. Потреба в міді для тварин суворо визначена і генетично детермінована. Як недостатнє, так і надлишкове споживання міді приводить до порушення життєво важливих функцій. Потреба в міді в деяких сільськогосподарських тварин (по А. П. Дмитроченко) представлена в

таблиці:

 

 

Потреба в міді в деяких видів сільськогосподарських тварин

Тварини                             Кількість міді в мг/кг сухого корму
Корови дійні	5-10
Тільні корови	12
Молодняк ВРХ старше 4          місяців	10-12
Вівці	5-10
Поросята до 2 місяців	20
Поросята старше 2 місяців	5
Свиноматки супоросні	10
Свиноматки підсисні	15

 

 

Мідь звичайно всмоктується у верхніх відділах тонкого кишечнику і накопичується в печінці. Печінка є основним депо міді. В організмі дорослої людини утримується 100-150 мг міді. М'язи і кісти містять 50%, а печінка - 10% від усієї міді організму. У перерахуванні на суху речовину, найбільшу кількість міді виявляють в печінці, мозку, серці і нирках -18,9; 21,9; 14 і 11,9 мкг/м. Вміст міді в крові складає в середньому 100 мкг% (20-280 мкг%), в еритроцитах і лейкоцитах - 60 мкг%. У новонароджених дітей у тканинах утримується в 10-20 разів більше міді, чим у дорослих. При надлишковому надходженні в організм мідь вступає в зв'язок з білками, відкладається в печінці і селезінці. Частина міді при надлишковому надходженні в організм виводиться. При недостатку міді в кормі вміст її в сироватці крові зменшується незначно, тому що запаси її поповнюються за рахунок депо. Звичайно засвоюється близько 30% міді, що є в їжі. Інша частина проходить через шлунково-кишковий тракт і виводиться з калом. Мідь, що всмокталася, швидко зникає з крові і концентрується в печінці, а потім знову надходить у кров у складі церулоплазміна, синтез якого відбувається в печінці.

Складні органічні сполуки міді, що утримуються в тканинах, сприяють перетворенню мінеральних з'єднань заліза і використанню його на синтез гемоглобіну. З'єднання міді стимулюють кровотворну діяльність кісткового мозку. У людини при дефіциті міді порушується обмін заліза, біосинтез фосфоліпідів. Мідь необхідна для синтезу колагена і еластина.

Мідь впливає на окисні процеси в організмі, стимулюючи каталазну і пероксидазну активність тканин.

Малі дози міді гальмують розпад глікогену, підсилюють депонування його печінкою, прискорюють процеси окислювання вуглеводів. Мідь підсилює дію інсуліну і деяких гормонів гіпофіза. При оптимальній кількості міді в кормах підсилюється ріст тварин, поліпшується якість вовни в овець. Мідь стимулює овуляцію в хребетних тварин.

 

Токсикологічне значення. Недостатня кількість міді в кормах негативно позначається на здоров'я тварин. У великої рогатої худоби розвивається анемія, що прогресує схуднення, понос, "лизуха". При цьому сіно містить 1-3 мг міді на 1 кг. Звичайно в сіні утримується від 6 до 12 мг міді на 1 кг. "Лизуха" частіше зустрічається у великої рогатої худоби, рідше в кіз, овець і свиней.

В Англії, Австралії і деяких інших районах недолік міді в кормах служить причиною захворювання ягнят під назвою ензоотична атаксія. Смерть при цьому досягає 100%. У СРСР це захворювання реєструвалося в Дагестану і Самаркандській області. Головні симптоми: некоординовані рухи, тремтіння, судороги, паралічі кінцівок. При розтині трупів тварин, що загинули від ензоотичної атаксії, характерно вогнищеве ураження мозкової тканини півкуль головного мозку. Ця хвороба викликана порушенням синтезу окисних ферментів і ослабленням окисних процесів у тканинах центральної нервової системи. Вона супроводжується недорозвиненням головного мозку, осередковим набряканням білої речовини, деміелінізацією провідних волокон і дистрофічних процесів у нервовій тканині. Такі зміни розвиваються в період внутрішньоутробного розвитку ягняти. Хворобу можна попередити і вилікувати хворих шляхом підгодівлі маток або хворих ягняти солями міді.

Отруєння тварин солями міді можливі у випадку потрапляння їх з кормом.

Серед препаратів міді, що використовувалися або продовжують використовуватися в сільському господарстві, популярність одержали наступні.

 

      Міді сульфат (мідний купорос)— Cupri sulfas.

Властивості: кристалічний порошок синього кольору, без запаху, металево-в'яжучий на смак. Розчиняється у трьох частинах води, чотирьох частинах гліцерину, погано розчиняється у спирті. Водні розчини нестійкі, їх готують перед застосуванням кристали яскраво-синього кольору, добре розчинні у воді, з неприємним металевим смаком, без запаху. На повітрі кристали вивітрюються, втрачають кристалізаційну воду і покриваються білим нальотом безводної сірчанокислої міді (CuSO4). Використовується в практиці як фунгіцид і в інших цілях. Форма випуску: порошок.

Показання, способи і дози застосування: міді сульфат разом з препаратами заліза застосовують поросятам з 7—10-денного віку для профілактики анемії і прискорення росту. З лікувальною метою міді сульфат застосовують у вигляді мінеральних підгодівель при акупрозі і ензоотичній атаксії; вівцям - - для поліпшення якості вовни; коровам — для нормалізації функції репродуктивних органів при гіпофункції яєчників. Місцеву дію 1—2%-них розчинів міді сульфату використовують для проявлення в'яжучої і кровоспинної дії при катарах і кровотечі з внутрішніх органів. Всередину дають як антигельмінтний засіб при стьожкових гельмінтах. Зовнішньо 1—2%-ні розчини застосовують для промивання слизових оболонок при стоматиті, для лікування трихомонозу, інфекційного вагініту, як припікаючий засіб при виразках рогівки ока. Дози всередину профілактичні та рістстимулюючі: коровам 25— .100 мг; телятам 15—50; телятам-сисунам 5—15; свиням 10—20, поросятам 3—10; вівцям 5—10, ягнятам 1—3; курям 0,5—1 мг. Дози лікувальні: коровам 200—300 мг; телятам 50—100; вівцям, козам 10—ЗО; свиням 20—ЗО мг.

Паризька (швейнфуртська) зелень. Відома фарба "ярь-мідянка" миш’яковиста мідь.

Бордоська рідина - фунгіцид, що готують, змішуючи мідний купорос і вапняне молоко в співвідношенні 4:3. Застосовують її для боротьби з різними захворюваннями рослин. Готують безпосередньо перед вживанням.

Бургундська рідина. Подібна з бордоською. При виготовленні її замість вапняного молока використовують соду (карбонат натрію). Застосовують у тих же цілях, що і бордоську рідину.

Препарат АБ - тонкий порошок сіро-зеленуватого кольору, без запаху, нерозчинний у воді, але легко розчиняється в мінеральних кислотах. Складається з основної сіркомідної солі, основної вуглекислої солі міді і крейди. Препарат повинен містити основної солі міді (у перерахуванні на мідь) - 15-16% і не більш 1-3% вологи. Зберігають у сухому приміщенні. Застосовують для сухого протравляння посівного зерна проти різних видів сажкових грибів, а також обпилювання картоплі і винограду.

Хлорокис міді (купритокс). Ясно-зелений порошок, без запаху, нерозчинний у воді й органічних розчинниках. Розчиняється в аміаку, мінеральних кислотах і шлунковому соку. Стійкий до впливу вологи, повітря і сонячного світла. Легко розкладається лугами, утворюючи при цьому малоотруйний гідрат окису міді. Застосовують у тих випадках, що і бордоську рідину.

Нефтенат міді (купронафт). Це липка, в’язка, темно-зелена маса, препарат стійкий при збереженні, нерозчинний у воді, але при підігріванні добре розчиняється в мінеральних оліях. Застосовують як замінник бордоської рідини.