Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Ноября 2011 в 19:36, реферат
У спадщину від часів радянської влади Україна отримала систему центрального планування. В умовах централізованої адміністративно-командної економіки самі банки, по суті, не були комерційними організаціями, вони були організаціями державного управління, що наділені функціями адміністративного контролю за своїми клієнтами. У самій системі органів управління банки відігравали другорядну роль, виконуючи функції “касира і бухгалтера” держави.
ПЛАН
Вступ.
1. Суть кредитно-банківської системи.
2. Структура кредитно-банківської системи.
3. Розвиток і становлення кредитно-банківської системи в Україні.
Висновки.
Забезпечення нерухомим майном використовується, як правило, для надання великих довгострокових позичок, що називаються іпотечними. Заставою за іпотечні позички можуть бути такі види майна:
• для промислових, торговельних фірм, фермерських господарств — земельні ділянки, виробничі та сільськогосподарські будівлі, приміщення, комунікації;
• для індивідуальних позичальників — житлові будинки, квартири. Забезпечення кредиту оформлюється борговим зобов'язанням позичальника — іпотекою. За деякими видами іпотечних позичок (наприклад, споживчий кредит на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників за іпотечні позички (вклади на покриття кредиту і відсоток) розподіляються банком серед власників облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позичковим відсотком, який виплачує позичальник банку, і відсотком за цінними паперами, який банк сплачує їх власникам.
Забезпечення рухомим майном. У цьому разі як заставу за позички використовують такі види рухомого майна:
• для промислових, торговельних та інших фірм, фермерських господарств — обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба тощо;
• для індивідуальних позичальників — товари довгострокового вжитку (а також власні автомобілі).
Забезпечення цінними паперами. Як заставу приймають державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язкова умова — висока ліквідність цінних паперів.
Позичкові кошти не можна використовувати на купування нових цінних паперів — це спрямовано на обмеження біржової спекуляції позичальників та зниження ризику банкрутства клієнтів.
Забезпечення дорогоцінними металами. Як заставу приймають монети, зливки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінних каменів та ін. Цей спосіб забезпечення кредиту нині використовують досить рідко.
У практиці роботи комерційних банків держав із розвиненою ринковою економікою зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при наданні позичок індивідуальним позичальникам як заставу приймають поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств видобувних галузей — корисні копалини або контракт на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — врожай (зібраний або на корені, якщо він застрахований).
Позички, що надаються комерційними банками, можуть погашатися двома способами: одночасно і в розстрочку. Погашення в розстрочку використовують при поверненні великих довгострокових кредитів або споживчих позичок. Розстрочка платежів за позички має кілька різновидів залежно від особливостей фінансового стану та господарських потреб клієнтів. Залежно від виду розстрочки змінюється вартість позички, оскільки позичковий відсоток нараховується на непогашену частину боргу. Що швидше позичальник поверне борг, то дешевше в результаті обійдеться йому позичка.
Можливі також інші способи погашення позичок: із регресією платежів, за бажанням позичальника — достроково, на вимогу кредитора — з попереднім повідомленням позичальника.
Організація кредитних взаємовідносин комерційних банків і клієнтів визначається багатьма факторами, зокрема стратегією і тактикою банку, кваліфікацією банківських працівників, розміром статутного фонду і власних коштів та ін. Процес кредитування складається з певних етапів, кожний з яких забезпечує вирішення конкретних завдань, а разом вони спрямовані на досягнення основної мети банківського кредитування — отримати банківський прибуток.
На першому етапі банківського кредитування здійснюють аналіз і попередній добір заявок клієнтів на отримання кредиту. Звертаючись за отриманням кредиту, клієнт подає до банку заявку, де зазначає цільове призначення кредиту, його суму, строк користування та конкретні дати погашення, характеристику й економічний ефект від кредитування проекту, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні й слабкі сторони поданого для кредитування об'єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту і сплати відсотків за його користування.
Крім заявки на кредит на прохання банку кредитоодержувач подає й інші документи. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом з установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладання кредитних угод від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень і платежів на весь строк користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс і фінансові звіти на останню звітну дату. Банк може вимагати також інші документи, потрібні для визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.
Працівник банку повинен переконатися, що клієнт зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності в органах державної реєстрації.
Кредити
і взаємовідносини
Кредитний договір може бути укладений як через складання одного документа, який підписують кредитор і позичальник, так і за допомогою обміну листами, телеграмами, телефонограмами, які підписує сторона, що їх надсилає.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності за наявності в них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за його користування. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Звернення може мати вигляд листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначають суму кредиту, його мету, строки погашення та форми забезпечення.
Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, потрібно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.
Позичальник, який отримує одноразовий кредит на придбання товарів або на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, подає у банк копії цих контрактів і угод, а також інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.
Позичальник,
який звертається до банку за отриманням
кредиту на спорудження об'єктів
для зберігання та переробки
Позичальник у разі отримання кредиту на витрати, що не перекриваються надходженнями упродовж календарного року, подає прогнозовані розрахунки, необхідні в короткостроковому кредиті, на рік з розбивкою за кварталами.
Комерційний банк вивчає й аналізує діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання кредиту або відмову в його наданні.
Основні критерії оцінювання кредитоспроможності позичальника:
• забезпеченість власними коштами щонайменше 50 % його видатків;
• репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);
• оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);
• економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень).
Необхідні відомості про позичальника та інформація, яку банк отримав при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються за такими ознаками:
• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);
• фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);
•
матеріали про
Забороняється надавати кредити на покриття збитків господарської діяльності позичальника, а також на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.
Кредити
надаються суб'єктам
Погашення кредиту і нарахованих на нього відсотків (комісій) здійснюється позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредит і сплата відсотків здійснюються платіжними дорученнями позичальника, а в разі визнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. Якщо позичальник неспроможний сплатити борг, його стягують з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.
Кошти для погашення заборгованості спрямовують для сплати передусім відсотків за користування кредитом, потім — простроченої заборгованості. Сума, що залишається, спрямовується на погашення основної суми кредиту.
Відстрочення
погашення кредиту з
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому впродовж усього строку дії кредитного договору він підтримує з позичальником ділові контакти, перевіряє стан збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.
У разі несвоєчасного погашення боргу за кредит і сплати відсотків (комісій) за його використання, за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право застосувати штрафні санкції у розмірах, передбачених договором.
Залежно від методів кредитування розрізняють позичковий простий рахунок і спеціальний. Згідно з положенням НБУ "Про кредитування" від 28 вересня 1995р. № 246 існують такі форми кредиту:
банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, споживчий (лише в національній валюті), бланковий та консорційний.
Банківський кредит — це основна форма кредиту, згідно з якою банки надають гроші у тимчасове користування (готівкою чи безготівкове) у позичку юридичним та фізичним особам і державі.
Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті оформлюють свої господарські відносини у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму в обумовлений строк.