Кредитно- банківська система

    • наявність певної конкуренції між  кредитними інститутами;

    • інтеграція діяльності банків, зумовлена  потребою обслуговування міжнародних розрахунків;

    • перехід банківських установ  до системи електронних розрахунків у країні та за її межами;

    • кореспондентські відносини (договірні  відносини між банками з метою взаємного виконання операцій).

    Основним  кредитним інститутом у суспільстві  є банки. Вони діють водночас і  як покупці, і як продавці тимчасово  вільних грошових коштів, що існують у суспільстві. Банки здійснюють активні та пасивні операції.

    Активні операції банків — це операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал. До них належать кредитні операції та банківські інвестиції.

    Кредитні  операції банків — це надання і погашення позичок. Банківські кредити класифікують за певними ознаками.

    1. За строками користування:

    • короткострокові (до одного року);

    • середньострокові (до трьох років);

    • довгострокові (понад три роки).

    Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено  умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту і відсотків за його користування.

    Короткострокові кредити надаються підприємствам у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва й обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

    Середньострокові  кредити надаються підприємствам на оплату обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

    Довгострокові кредити надаються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів.

    2. За забезпеченням:

    • забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

    • гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

    • з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

    • незабезпечені (бланкові).

    3. За ступенем ризику:

    • стандартні;

    • з підвищеним ризиком.

    4. За способом надання:

    • одноразові;

    • відповідно до відкритої кредитної  лінії;

    • гарантійні (з наперед обумовленою  датою надання, у разі потреби, із стягненням комісії за зобов'язання).

    5. За строками погашення:

    • одночасно;

    • у розстрочку;

    • достроково (на вимогу кредитора або  за заявою позичальника);

    • з регресією платежів;

    • після завершення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

    Банківські  інвестиції — це вкладання банківських ресурсів, як правило, на тривалий строк. У більшості країн до банківських інвестицій належать вкладання в акції, облігації та інші високоприбуткові цінні папери.

    Пасивні операції банків — це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. У країнах з розвиненою ринковою економікою за допомогою пасивних операцій формуються власні, залучені й емітовані кошти банків. Пасивні операції, пов'язані з розміщенням акцій, відрахуваннями з поточного прибутку і нерозподіленого прибутку, утворюють власні кошти банку. Ресурси банку формуються за допомогою залучення "чужих коштів" у формі строкових вкладів і на поточні рахунки, емісії кредитних грошей, акцептно-аваль-них операцій, створення умовних вкладів. У пасивних операціях центральних банків переважає випуск банкнот, у пасивних операціях інвестиційних банків — випуск і розміщення цінних паперів.

    Основні принципи кредитування: строковість, цільовий характер, забезпеченість, платність  кредиту.

    Принцип строковості означає, що позичку потрібно повертати в обумовлений строк.

    Конкретний  строк повернення позички залежить від форми кредитування. Наприклад, якщо у процесі кредитування користуються спеціальним позичковим рахунком, то взяті в борг кошти повертають щоденно, оскільки виручка від реалізації продукції в цьому разі зараховується на спеціальний рахунок (позичковий).

    Установи  банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений процент.

    Від дотримання принципу строковості кредиту  залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення принципу строковості кредиту перетворює строкову заборгованість за позичками на прострочену. У разі порушення строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити підприємствам, як правило, не надаються.

    Цільовий  характер кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарські процеси. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, але цільовий характер кредитування зберігається, оскільки умови кредитування підприємств на витрати, пов'язані з основною виробничою діяльністю і капітальними вкладеннями, значно різняться. Крім того, різними є кредитні ресурси, які використовуються для коротко- та довгострокового кредитування. Неоднаковий підхід банку до вирішення питань про надання забезпечених і незабезпечених позичок.

    Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Донедавна, коли банківську систему СРСР становили державні спеціалізовані банки, принцип забезпеченості зводився до матеріальної забезпеченості позичок. Кредити надавалися під товарно-матеріальні цінності й витрати виробництва і забезпечувалися заставою цих цінностей або продукцією, яка надходила у заставу в міру її випуску. У такий спосіб створювалися умови для повернення кредиту. З переходом економіки до ринкових відносин і створенням акціонерно-комерційних та кооперативних банків носієм гарантії повернення позички можуть бути, крім матеріального забезпечення, цінні папери — акції, облігації, векселі, страхові поліси, гарантії платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Комерційні банки можуть надавати так звані бланкові позички, що не мають реального забезпечення. Вони надаються під високий процент, оскільки пов'язані з високим ризиком.

    У процесі кредитування підприємств  і громадян банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а  й обов'язкового виконання принципу кредитування — платності кредиту, тобто сплати процента за користування позичкою. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою, оскільки кредитна операція — це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. Рівень процентних ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від строку користування позичкою і ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Що більший строк, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, то більша процентна ставка за кредити. За рахунок процентів банки сплачують свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим обігом.

    Основна маса кредитів видається під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення позичок майном клієнта або зобов'язаннями третьої особи. Майно або зобов'язання, взяті як забезпечення, повинні бути високоліквідними, мати тривалий термін зберігання, стабільні ціни на закладене майно.

    Від того, наскільки закладене майно  відповідає цим вимогам, залежить обсяг позички, що видається банком. Розмір позички під заставу майна встановлюється у відсотках до ринкової вартості застави на момент укладення кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту необхідно для компенсації ризику втрати, збитку, зміни цін на майно. У разі неплатоспроможності боржника кредитор має право реалізувати заставу з метою відшкодування з виручених коштів боргу клієнта і витрат з реалізації. Виручка від реалізації застави, що залишилася, повертається клієнтові. Якщо виручена сума недостатня, кредитор має право на фінансову претензію до позичальника.

    У банківській практиці країн з  ринковою економікою найпоширеніші такі носії забезпечення кредитів: гарантія, або порука, третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, шляхові документи, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінні метали.

    Гарантія (порука) є обов'язком третьої особи погасити борг позичальника у разі його неплатоспроможності. Оформлюється гарантія (порука) як самостійний обов'язок гаранта або за допомогою передатного напису на вимогу боргу (індосаменту). Гарантом (поручителем) можуть бути банки.

    Переуступка контрактів. Цей спосіб забезпечення практикується у кредитуванні будівельних компаній або фірм, які регулярно постачають товари (надають послуги) за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) виплат за контрактні роботи (товари, послуги) зараховуються на погашення заборгованості за позичками.

    Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передаванні банку рахунків, що потребують оплати за поставлені позичальником товари (виконані роботи, послуги). Існують два різновиди переуступки:

    • без повідомлення дебіторів —  грошові надходження від дебіторів передаються банку позичальником;

    • з повідомленням дебіторів —  дебітори здійснюють виплати безпосередньо банку.

    Забезпечення  товарними запасами. За такої форми як заставу використовують сировину, матеріали, готові вироби. Перевага надається товарам, якими торгують на біржі й ринкові ціни на які легко визначити. Умовою використання товарних запасів як застави є їх страхування.

    Існують два способи оформлення цього  забезпечення: під складські квитанції та під охоронні розписки. За першим способом заставлені товари вилучають у позичальника і передають на збереження складській компанії. Складські квитанції є забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів клієнтові. За другим способом товари перебувають на відповідальному зберіганні у позичальника, але контроль за ними доручається представникам банку-кредитора чи третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому разі забезпеченням є охоронні розписки. Поширенішим способом збереження застави для позичальника є другий, оскільки перший пов'язаний з високими витратами, що позначається на вартості позички. Надання позички під охоронні розписки сприяє зниженню витрат щодо збереження застави, проте підвищує ризик банку і потребує високої надійності клієнта.

    Видом забезпечення кредиту товарними  запасами може бути вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовують при кредитуванні фірм роздрібної та оптової торгівлі. Банк-кредитор оплачує товари фірмі-постачальнику. Позичальник, отримавши товар, який юридичне належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позички. Зобов'язання позичальника посвідчується векселем, який підлягає оплаті на вимогу (пред'явлення) банку-кредитора. Якщо партія заставних товарів продана кінцевому споживачу, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки на підставі доручення банку-кредитора. Без доручення виручка зараховується на погашення позички.

    Забезпечення  шляховими документами використовується у кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. У цьому разі заставою за короткостроковими позичками є документи, які підтверджують відвантаження товарів (коносамент і накладні). Коносаменти застосовуються для оформлення відвантаження товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні — іншими видами транспорту. Цей спосіб забезпечення кредиту оформлюється через індексування зазначених документів їх власниками на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення шляховим документом є страхування вантажу.