Розвиток муніципальних фінансів в Україні

Важливо зазначити, що фінансова політика держави і місцевих органів самоврядування реалізується через фінансовий механізм, який пронизує всі рівні місцевого  самоврядування — від сільських  до обласних рад, і держадміністрацій. Він являє собою сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток регіонів у процесі розподільних і перерозподільних фінансових відносин.

Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування є те, що він пов’язаний з формуванням та використанням цільових централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та тактику фінансової політики.

Функціонування фінансового механізму  забезпечується через певні організаційні  структури, а саме: фінансове планування, управління фінансами, фінансовий контроль і правову регламентацію фінансової діяльності.

Місцеві фінанси, які функціонують в Україні на сучасному етапі її розвитку, потребують певного вдосконалення. Так, виникла необхідність реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між окремими ланками ' місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів. Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних рівнів, при цьому передбачається розроблення наукових підходів до визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від регулюючих загальнодержавних податків та обов’язкових платежів, установлення обґрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій бюджетам нижчого рівня. Слід зазначити, що при фінансуванні соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми потребує розроблення науково обґрунтованих норм видатків у розрахунку на душу населення.

Вирішення проблем місцевих фінансів пов’язане також з подальшим  розвитком місцевого оподаткування. Сьогодні частка місцевих податків у  доходах місцевих бюджетів у регіонах країни коливається від 4% до 10%, а це свідчить про те, що не всі місцеві податки застосовуються і стягуються вони не в повному обсязі.

Потребують вирішення фінансових проблем також підприємства комунальної  форми власності. Варто зазначити, що більшість з них перебувають  на комерційному розрахунку і одержують  в разі необхідності дотації за рахунок коштів місцевих бюджетів. Це підприємства житлового господарства, водопостачання, вивезення та утилізації сміття, місцевого транспорту та інші. Просте підняття тарифів плати за користування послугами цих підприємств нічого, крім соціальної напруги, не дасть. До вирішення цього питання слід підходити комплексно з урахуванням платоспроможності населення, можливості надання дотацій з бюджету цим підприємствам та виділення цільових субсидій малозабезпеченим громадянам.

2. Місцеві бюджети — визначальна ланка місцевих фінансів

Однією з важливих умов побудови демократичної держави є самостійність  і незалежність органів місцевого  самоврядування. Європейська хартія про місцеве самоврядування, прийнята 15 жовтня 1985 року, передбачала відокремлення  місцевих органів самоврядування від державної влади, повну незалежність і самостійність у здійсненні покладених на них функцій у межах їх компетенції.

Ураховуючи загальносвітові та європейські тенденції суспільного  розвитку та спираючись на Закон СРСР «Про загальні засади місцевого самоврядування і місцевого господарства в СРСР» від 9 квітня 1990 року, в Україні 7 грудня 1990 року, уперше серед республік колишнього СРСР, ухвалюється Закон «Про місцеві ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування». Цей закон створив правове підґрунтя для впровадження і розвитку системи місцевого самоврядування. У цьому законі значна увага приділялась питанням функціонування місцевих бюджетів, тут була закріплена самостійність місцевих рад народних депутатів у розробленні, затвердженні й виконанні місцевих бюджетів, не допускалось втручання вищих органів; зазначалось, що місцеві бюджети одних адміністративно-територіальних утворень не включаються до бюджетів інших.

Чіткіше розмежування доходів і  видатків місцевих бюджетів знайшло своє відображення в Бюджетному кодексі України.

Набуття Україною незалежності дало новий поштовх до розвитку інституту  місцевого самоврядування та його фінансового  забезпечення. Так, у Конституції  України, прийнятій 28 червня 1996 року, відображені основні права органів місцевого самоврядування, пов’язані з їх фінансовим забезпеченням, а саме:

затвердження  місцевих бюджетів;

контроль  за виконанням місцевих бюджетів;

запровадження місцевих податків і зборів. 

МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ УКРАЇНИ

 

І рівень

£

К А "ї

Ресі^канський^І^О&іасніЛГ

ч.

Ьй-кКвд II бндакеги II Р&Ьжт

// рівень

7=^?

Райашй Бюджети

ЇГ^Ї

Бюджети міст обласного га;діорядкуЕ азннн

Бкижетиміст ош асного підпорядкування

\з раионнкм поділом / \без районного подіот,

\  / V /

V.

Шріявнь

£

=0 ї\ 7?—/і

—і, Бюджети і

/

. рЕшаго 11 ^Б™^и I ( ^Бн”^^ти І1 районів підпор ядвування У\ /\ /\ У

г містах:

 

 

 

 

 

Схема 2. Склад  місцевих бюджетів

Подальшому  вдосконаленню місцевого самоврядування та поліпшенню його фінансового забезпечення сприяв Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», прийнятий 21 травня 1997 року відповідно до Конституції України. У ньому визначається система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, а фінансова незалежність самоврядування забезпечується місцевими бюджетами, які створюються відповідно до бюджетної системи країни. »

Слід  наголосити, що до цього часу фінансова  наука зосереджувала свою увагу  на дослідженні сутності державного бюджету, а місцеві бюджети розглядалися як його складова частина. Це пов’язане з тим, що державний бюджет охоплював усі інші види бюджетів, які не були самостійними.

У Бюджетному кодексі України (від 21 червня 2001 року) визначено, що «бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного пе-ріоду». У визначенні мова йде про документ, який установлює певний порядок утворення та використання фінансових ресурсів і належить відповідним органам влади. Таке тлумачення бюджету не розкриває його внутрішньої природи і не показує його особливостей, які притаманні місцевим бюджетам. Ґрунтовне та всебічне дослідження місцевих бюджетів проведене в праці О. П. Кириленко «Місцеві бюджети України», але і тут не розкривається сутність місцевих бюджетів.

На  нашу думку, при розкритті сутності місцевих бюджетів слід виходити з  того, що місцеві бюджети, з одного боку, є складовою частиною бюджетної  системи держави, а з іншого — складовою частиною місцевих фінансів і віддзеркалюють певну систему економічних відносин. Ці економічні відносини виникають у двох площинах: у процесі формування доходів різних рівнів місцевих бюджетів, і при їх використанні як цільових фондів грошових коштів місцевих органів самоврядування. Незважаючи на велику різницю між доходами і видатками місцевих бюджетів, характерним для цих двох напрямів є те, що вони — носії розподільних відносин і мають однакове призначення — найповніше задовольняти потреби регіону. У процесі розподілу вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання місцевих бюджетів грошові відносини виникають між бюджетами середньої ланки та вищими бюджетами, підприємствами комунальної форми власності, закладами соціально-культурної сфери та населенням регіону. Тому особливістю місцевих бюджетів є те, що вони відображають певну чітко обмежену частину грошових відносин, які функціонують на окремій території.

Не  менш важливою особливістю функціонування місцевих бюджетів є те, що, вони забезпечують матеріальну незалежність органів місцевого самоврядування, і безпосередньо їм підпорядковані. Це дає змогу місцевим органам самоврядування бути організаторами цих бюджетних відносин. Особливістю місцевих бюджетів є і те, що всі їх ланки органічно зв’язані не тільки між собою, а й з установами та підприємствами всіх форм власності, які функціонують на території регіону. Цей зв’язок проходить через два основні канали розподілу створеної вартості — надходженнями в бюджет і фінансуванням з бюджету. 

Сукупність особливостей розподільчих відносин, які виникають у процесі  формування та використання місцевих бюджетів, дає можливість виділити їх з місцевих фінансів і бюджетної  системи країни в окрему економічну категорію.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що місцеві бюджети як економічна категорія відображають грошові відносини, що виникають між місцевими органами самоврядування та суб’єктами розподілу створеної вартості в процесі формування територіальних фондів грошових коштів, які використовуються для соціально-економічного розвитку регіонів та поліпшення добробуту їх населення.

Бюджетні відносини матеріалізуються у формі грошових кош-тів тієї чи іншої території та оформлюються у вигляді плану. Як фінансовий план місцевий бюджет являє собою систему організованих органами місцевого самоврядування заходів щодо соціального й економічного розвитку регіону і складається з двох частин — доходів і видатків. Місцеві бюджети є основними фінансовими планами кожної адміністративно- територіальної одиниці, це пов’язано ще й з тим, що через місцеві бюджети перерозподіляється майже п’ята частина валового внутрішнього продукту країни.

Слід зазначити, що створенню проектів місцевих бюджетів передує розроблення  прогнозних показників плану економічного й соціального розвитку регіону, які є основою для складання проектів бюджетів.

Прогнозні показники плану економічного і соціального розвитку регіонів розробляються на підставі основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України на плановий рік.

Структура місцевих бюджетів складається  відповідно до чинного Бюджетного кодексу  України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети в Україні є найчисельнішою ланкою її бюджетної системи, їх кількість становить 11949, у тому числі республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 165 бюджетів міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів, 277 бюджетів міст районного підпорядкування,

104 бюджети районів у містах, 787 селищних бюджетів і 10101 сільський  бюджет. Сільські та селищні бюджети,  а також бюджети міст районного підпорядкування і бюджети районів у містах є базовими бюджетами; бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, та районні бюджети, а також міські бюджети з районним поділом належать до централізованих місцевих бюджетів. Бюджети різних рівнів складаються із загального і спеціального фондів.

В основу бюджетного устрою в Україні відповідно до Бюджетного кодексу покладені  такі принципи;

принцип єдності бюджету, що означає  існування єдиного рахунка доходів  і видатків кожної ланки бюджетної  системи. Єдність бюджетної системи забезпечується також єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою;

принцип збалансованості — повноваження на здійснення витрат бюджету мають  відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

принцип самостійності — Державний бюджет України та місцеві бюджети є  самостійними. Держава коштами Державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів влади  Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання одне одного, а також за бюджетні зобов’язання держави;

принцип повноти — включенню до складу бюджетів підлягають усі надходження  до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

принцип обґрунтованості — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави  та розрахунках надходжень до бюджету  і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

принцип ефективності — при складанні  та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при  залученні мінімального обсягу бюджетних  коштів та досягнення максимального  результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів; 

принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між Державним  бюджетом та місцевими бюджетами, а  також між місцевими бюджетами  має грунтуватись на максимально  можливому наближенні надання суспільних послуг до Ш безпосереднього споживача;

принцип цільового використання бюджетних  коштів — бюджетні кошти використовуються тільки на цілі визначені бюджетними призначеннями;