Особливості формування цивільного права в Україні

Особливості формування цивільного права в Україні

Відповідь на запитання, до якого типу належить цивільне пра­во України, має важливе практичне значення, оскільки від цього залежить визначення тенденцій його розвитку, можливість перед­бачення зусиль законодавців і визначення їх перспектив, напрями формування судової практики у країні, нарешті, обсяг матеріалу, який повинен засвоїти і яким має володіти юрист. До чого може призвести ігнорування такого чинника, свідчить сумнозвісний дос­від створення трастових компаній, багато в чому зумовлений спро­бою некритичного, без достатньої теоретичної основи перенесення інституту англосаксонського права у принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має місце в англосак­сонській системі цивільного права, діяльність товариств із "довір­чого управління" майном значно зашкодила не тільки матеріально, а й морально, похитнула віру в перспективу розвитку цих відносин в Україні взагалі.

Тому при визначенні типології українського цивільного права необхідно враховувати особливості традиції приватного права в Ук­раїні, про що йшлося в попередніх розділах підручника. Нагадай­мо коротко, що ці особливості полягають у співіснуванні і одночас­ному впливі в Україні західної і східної традицій приватного права. Це зумовило ту особливість українського цивільного права, що інс­титути речового та зобов'язального права мають за основу принци­пові положення римського права (як правило, в німецькій інтер­претації), в той час як сімейне і частково спадкове право тяжіють ДО східної традиції.

Ця особливість має бути врахована і в процесі правотворчості, і при тлумаченні та застосуванні норм цивільного права.

Поки що зазначений чинник враховується недостатньо. Внаслі­док, наприклад, дискусій стосовно місця сімейного права в систе­мі українського права, співвідношення Цивільного та Сімейного кодексів створюються додаткові перешкоди комплексному онов­ленню цивільного законодавства.

Крім того, особливістю цивільного права України на сучасному етапі його розвитку є реформування цивілістичної доктрини (кон­цепції). Результатом такого реформування має бути (за сприятли­вих умов) перехід від "соціалістичної", "радянської" доктрини ци­вільного права до нового розуміння його як категорії, тотожної приватному праву.

Становлення традиції цивільного права в Україні

Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітився, хоча і вельми приблизно, але все ж досить виразний поділ права на галузі, в межах яких почали кон­ституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інс­титути.

Перший зі Статутів — Старий, прийнятий у 1529 р., — був пер­шим загальним кодексом Литовської держави, до складу якої вхо­дила тоді Україна. За своїм змістом і структурою він був близький до "Руської правди".

Оскільки його норми були досить архаїчними, в 1566 р. прийня­то другий — Волинський — статут. Дія Волинського статуту поши­рювалася на Волинь, Поділля і колишнє Київське князівство. Спеці­альні його розділи регулювали правове становище шляхти, шлюбно-сімейні відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо

Третій Статут, названий Новим, був прийнятий у 1588 р. Він досить широко регулював відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному праву. На відміну від давньорусько­го права, де була поширена усна форма договорів, Третій Статут встановлював як загальне правило вимогу письмової форми ци­вільно-правових угод. У деяких випадках була потрібна реєстрація договору в суді у присутності свідків. Досить детально врегульова­ні окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найм, застава тощо, а також відносини спадкування.

За своєю суттю Статути Великого Князівства Литовського були результатом використання і творчої переробки місцевого звичаєво­го права, литовського, німецького, польського цивільного законо­давства. При цьому були враховані і відіграли роль методологічно­го підґрунтя принципи та ідеї римського права.

Значення Статутів визначається не тільки їх змістом, а й тим, що вони вплинули на подальший розвиток законодавства в Украї­ні, Московській державі і Російській імперії. Так, Старий Статут використаний при створенні Соборного уложення 1649 р. в Мос­ковському царстві, Третій Статут (Новий) діяв у Київській, Поділь­ській та Волинській губерніях аж до 1840 р.

Крім того, Статути були використані при складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ".

"Права, за якими судиться малоросійський народ" — це збірник норм права XVIII ст., складений з метою регулювання відносин у

Лівобережній Україні. Після приєднання її до Московської держа­ви відповідно до Березневих статей на територію Гетьманщини дія московського законодавства не поширювалася. Тут продовжували діяти "колишні" права, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.

Оскільки Росія з міркувань використання додаткового чинника забезпечення централізації влади була зацікавлена в уніфікації за­конодавства Імперії, то в 1728 р. була створена комісія для розроб­лення законопроекту, який мав би регулювати відносини у Мало­росії на єдиних із загальноімперськими принципах.

У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ". Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні використані римські І німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литов­ського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелменське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.

У "Правах" значне місце посідають норми цивільного права, які становлять найбільшу за обсягом частину кодексу. Зокрема розділ X присвячений шлюбному праву, розділ XI — інституту опіки, роз­діл XII — спадкуванню за заповітом, розділ XIII — спадкуванню на підставі кровної спорідненості, розділ XIV — речовому праву тощо, розділ XV — договору найму і оренди нерухомості, розділ XVI - зобов'язальному праву (в тому числі забезпеченню зобов'язань), розділи ХУІІ-ХІХ — земельним відносинам. Таким чином, із ЗО розділів "Прав, за якими судиться малоросійський народ", 10 прис­вячені регулюванню цивільних відносин.

Проект не влаштовував царський уряд через помітну відмінність від російського законодавства, І тому кодекс так і не був прийня­тий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної Ім­перської системи законодавства у середині XIX ст.

У тому ж XIX ст. зроблено спробу створення ще одного україн­ського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських".

Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав малоро­сійських" можна вважати першим українським цивільним кодексом.

"Зібрання прав малоросійських", що складається з трьох частин, було побудоване за інституційною системою (з деякими відступами стосовно регулювання спадкування). Перша частина була присвяче­на визначенню правосуб'єктності учасників цивільних відносин, шлюбно-сімейним відносинам і опіці. Друга містила норми зо­бов'язального права, третя — речові права, у тому числі спадкування.

Значну увагу було приділено договірним зобов'язанням, зокре­ма декларувалася свобода договорів. Укладення угоди за наявності вад волі спричиняло її недійсність.

Договір міг бути укладений особисто або через прокуратора (по­віреного). Форма угоди могла бути як письмовою, так і усною. Од­нак для відчуження або застави маєтків була потрібна складніша процедура.

Невиконання зобов'язань призводило до обов'язку боржника компенсувати збитки кредитора. За загальним правилом, відшкоду­ванню підлягали як прямі збитки, так і неотримані прибутки.

З окремих видів договорів найдетальніше регламентувалися купівля-продаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найм.

Поряд із договірними зобов'язаннями передбачалися зо­бов'язання з деліктів, а також зобов'язання начебто з деліктів (від­повідальність за нездійснення нагляду за неповнолітніми і психіч­но хворими тощо).

Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними робота­ми на формування цивільного права України ХУІІ-ХІХ ст. вплину­ло також російське законодавство. Зокрема питанням цивільного права присвячений том X Зводу законів Російської Імперії. Водно­час слід мати на увазі, що Звід передбачав у деяких випадках спе­ціальне регулювання майнових та інших відносин для Чернігівської і Полтавської губерній.

Протягом останніх 50 років існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в якому перед­бачалося встановлення уніфікованих норм для всієї території імпе­рії Однак до жовтня 1917 р. законопроектні роботи не були завер­шені. Надалі цивільне право в Україні продовжувало розвиватися в межах радянського цивільного права.