Особливості формування попиту на гроші в Україні

 

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської  справи Національного банку України

 

 

Кафедра фінансів і кредиту

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Гроші і кредит»

на тему

«Особливості формування попиту на гроші в Україні»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи БТ-11

Федик Г.В.

Перевірив:

к.е.н., доц. Марчук В.П.

 

 

                                       

 

Севастополь 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………...………….......3

1. Поняття попиту на гроші……………………...……………….…………5
2. Чинники впливу попиту на гроші.…………………............……....….......7
3. Особливості формування попиту на гроші в Україні……………….….10

ВИСНОВОК…..………………………………………………………………….13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...………………………………......14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною  проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали  розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання  ринку грошей через механізми  та інструменти грошово-кредитної  політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває  особливого теоретичного та практичного  значення. В умовах перехідної економіки  України всі перелічені умови  перебувають у процесі формування, причому в його початковій стадії. Тому всі класичні чинники впливу на попит на гроші діють у деформованому  вигляді.

Високі темпи підвищення цін провокують зростання попиту на трансакційні запаси, проте пов'язані  з цим інфляційні очікування та ризики втрат від зберігання грошей примушують економічних агентів шукати захисту  в альтернативних активах, віддаючи перевагу більш надійним, незважаючи навіть на їх дохідність. Ці тенденції  деформують залежність трансакційної  складової попиту від динаміки номінального ВНП, послаблюють вплив альтернативної вартості зберігання грошей на динаміку попиту та мотивацію переваг ліквідності, стимулюють зростання попиту на такі нетрадиційні для фінансового ринку  інструменти, як інвалюта, ювелірні і  мистецькі вироби, провокують відплив  їх за кордон для підвищення надійності з наступною реалізацією для  поповнення трансакційного запасу.

Високий рівень інфляції провокує зростання номінального процента. Проте  реальний рівень процента підтримувати тривалий час дуже складно і він  нерідко виявляється від'ємним, що робить вкладання грошей в альтернативні  активи збитковим. Це спричинює високу ризиковість капіталізації грошей, послаблює мотиваційну роль альтернативної вартості зберігання грошей. Порушуються  ринкові механізми зв'язку між  процентом і попитом на гроші.

У цьому ж напрямі діє  чинник недостатнього розвитку ринку  цінних паперів та ринку банківських  послуг. Навіть у періоди, коли реальний процент має достатнє позитивне  значення, економічні суб'єкти не мають  можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у  готівковій формі тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ ПОПИТУ НА  ГРОШІ

 

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною  проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали  розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання  ринку грошей через механізми  та інструменти грошово-кредитної  політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває  особливого теоретичного та практичного  значення.

На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий  запас грошей розглядати як елемент  багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна  трактувати як їхнє бажання мати певну  частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування  попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Трактування попиту на гроші  як явища залишку зумовлює істотну  відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два  явища тісно переплітаються, проте  вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця - 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші  зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення  з доходу 10,0 тис. грн. він повинен  витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в  запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

За такого трактування  попиту на гроші це явище набуває  важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах  економічні суб'єкти триматимуть гроші  в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання  не зашкодить указаним ринкам, буде без інфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЧИННИКИ ВПЛИВУ ПОПИТУ  НА ГРОШІ

 

З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити  чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних  концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або  обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив  обумовлюється трансакційним мотивом  нагромадження грошей - чим більший  обсяг виробництва валового національного  продукту, а отже і національного  доходу, тим більшим може бути обсяг  операцій щодо його реалізації і тим  більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Цю залежність можна формалізувати  як

МД = f(Q),

де Q - номінальний обсяг  ВНП;

МД - обсяг попиту на гроші.

Зміна обсягу валового національного  продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою  рівня цін та рівня реального  обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального  виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін  чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін  та реального обсягу виробництва  можна розглядати як самостійні чинники  впливу на попит на гроші. Вплив кожного  з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при  їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МД від указаних двох чинників можна формалізувати як:

 

МД =f(Y, P),

де Y - фізичний обсяг ВНП;

Р - рівень цін.

При макроекономічному підході  до аналізу попиту на гроші з'являється  третій чинник - швидкість обігу  грошей. Чим вища швидкість обігу  грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив  цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу  грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу  до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит  мало відчутний. Через це у своїх  теоретичних висновках вони абстрагуються  від цього чинника. Тому до формули  попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному підході  до аналізу попиту на гроші швидкість  обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація  чинників не випадкова. Адже швидкість  обігу грошей - явище потоку, і  воно не кореспондує з попитом  на гроші, який є явищем залишку. Попит  на гроші скоріше кореспондує  з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним  швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в  індивідів, тим більшим буде їх залишок  і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного  доходу на менш ліквідні (альтернативні  грошам) активи, у тому числі й  унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного  доходу (норми процента) на альтернативні  грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив  цього чинника на попит виражається  формулою:

МД = f(R), де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства  полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі  різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді  запасу грошей. Унаслідок цього в  міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає  на попит на гроші в кількох  напрямах. В умовах інфляційного зростання  цін запас грошей, який мають у  своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні  грошам види активів. Унаслідок цього  буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися  попит на гроші. Разом з тим  слід пам'ятати, що зростання цін  є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема  скорочення товарної пропозиції, посилення  товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит  на гроші скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна  записати у такому вигляді:

МД = (Y, P, R, B, I, O),

де Y - реальний обсяг ВНП; Р - середній рівень цін; R - рівень очікуваного  доходу на альтернативні грошам активи; В - обсяг багатства; I - рівень інфляції; О - очікування змін ринкової кон'юнктури.

3.  ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ  ПОПИТУ НА ГРОШІ В УКРАЇНІ

 

Розглянемо особливості  формування попиту на гроші в Україні.

По-перше, особливістю є  високий рівень інфляційних процесів, які викликані неграмотною державною  грошово-кредитною політикою та неадекватними темпами зростання  ВНП і доходів населення. Високий  рівень інфляційних ризиків змушує споживачів зберігати кошти в  альтернативних активах, які є менш ризикованими, ніж готівка. Це в свою чергу змінює параметри залежності обсягу попиту на гроші від розмірів ВНП. На сьогодні інфляція має насамперед не монетарний, а структурний характер. На основних товарних ринках усе ще наявні суттєві диспропорції, викликані  постійною зміною структури економіки  та неналежною інфраструктурою (ринки  сільськогосподарської продукції, житлово-комунальні послуги), значною  монополізацією (ринки промислової  продукції, палива) та недосконалою системою організації (ринки послуг охорони  здоров'я, відсутність виваженої  політики імпортозаміщення тощо).

У зв'язку з розвитком  інфляційних процесів в Україні  послаблюється функція гривні як засобу нагромадження, як наслідок –  споживачі надають перевагу збереженню коштів у формі іноземної валюти, дорогоцінних металів чи коштовностей (ювелірних виробів). Через інфляцію деформуються не тільки співвідношення між попитом на гроші та ВНП, а  й еластичність попиту відносно норми  процента. Зростаюча інфляція ускладнює  встановлення позитивної норми реального  відсотка, що робить капіталізацію  активів дуже ризикованою.

По-друге, в умовах української  перехідної економіки ринкова інфраструктура є малорозвинутою. У зв'язку з  цим можливість зберігання коштів у  вигляді фінансових активів значно ускладнюється і спрацьовує ефект  заміщення у тому ж напрямі, що й високі інфляційні очікування. Навіть у періоди, коли реальний процент  характеризується достатньо позитивним значенням, економічні суб'єкти не мають  можливості швидко і надійно трансформувати свій запас грошей у запас дохідних активів. Це істотно послаблює еластичність попиту на гроші від процента, призводить до надмірного накопичення грошей у готівковій формі тощо. Нерозвинена структура фінансового та грошового ринку призводить до того, що грамотне регулювання цих ринків стає дуже складним. Окрім того, в Україні немає культури здійснення комунікацій з громадськістю з питань, пов'язаних з розвитком інфляційних процесів. У нашій країні ще не сформовано належного апарату впливу на інфляційні очікування суб'єктів господарювання, тому часто необдумані заяви політичних діячів спричиняють різкі зміни обсягу попиту на гроші на українському ринку.