Галузеві принципи адмінстративного права

Це обґрунтовуються такими чинниками: 1) з погляду теорії природного права, право є справедливе та гуманне. Основним завданням права  однозначно визнається забезпечення природних  прав та свобод людини і громадянина  – життя і здоров’я, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю тощо; 2) виходячи з цього будь-який адміністративно-правовий акт лише тоді може буде вважатись  правовим, якщо він відповідає природному праву та узгоджується з ним; 3) основними  глобальними напрямками діяльності суб’єктів публічної адміністрації, з погляду філософії природного праворозуміння, є пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини.

Позитивістське праворозуміння недоцільно використовувати для формування принципів адміністративного права, бо ця теорія за адміністративно-правовою нормою не бачить «Людину» як вищу цінність.

Отже, на основі філософії  природного права доречно формувати  принципи адміністративного права, а позитивістське праворозуміння є незамінним для вироблення методів та форм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Принцип верховенства права  є конституційним за ст. 8, але в  ній не розкрито його розуміння. На слушну думку вчених, у силу домінування  в країнах континентального права  позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз  верховенства закону. Це було довгий час  притаманно вітчизняному адміністративному  праву. Прийняття КАС України  дещо змінило це положення. У ньому  проголошується, що суд у вирішенні  справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими  цінностями та визначають зміст і  спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європей­сько­го Суду з прав людини.

З урахуванням викладених вище положень принцип верховенства права означає, що органи виконавчої влади визначають право як найвищу  цінність, яка забезпечує права і  свободи людини і громадянина.

Принцип законності в праві  є похідним від принципу верховенства права і не повинен йому суперечити. Ідея верховенства закону – фундаментальна складова принципу законності, підґрунтя  існування правової держави, діяльності її органів. Це означає:

1) суб’єкти публічної  адміністрації зобов’язані при  здійсненні будь-яких дій суворо  дотримуватись законодавства України,  діяти виключно відповідно до  другої формули правового регулювання  «заборонено все, крім того, що  прямо дозволено законом», що  знайшло своє відображення у  ст. 6 Конституції України: «Органи  законодавчої, виконавчої та судової  влади здійснюють свої повноваження  у встановлених цією Конституцією  межах і відповідно до законів  України» та ст. 19 : «Органи державної  влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи  зобов’язані діяти лише на  підставі, в межах повноважень  та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України».

2) забезпечення дотримання  законодавства всіма невладними  фізичними та юридичними особами,  при цьому фізичні особи, які  не мають спеціального публічного  статусу, мають право діяти  відповідно до першої формули  правового регулювання «дозволене  все, крім того, що прямо заборонено  в законі», що є закріпленим  зокрема у ст. 23 Конституції України:  «Кожна людина має право на  вільний розвиток своєї особистості,  якщо при цьому не порушуються  права і свободи інших людей,  та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний  і всебічний розвиток її особистості»;

3) суворе дотримання суб’єктами  публічної адміністрації адміні­стра­тивних  процедур і правил юридичної  техніки;

4) прийняття органами  виконавчої влади та місцевого  само­вря­ду­вання всіх дозволених  законодавством засобів щодо  забезпечення попередження та  припинення протиправних посягань  на права, свободи та законні  публічні інтереси фізичних і  юридичних осіб, невідворотності  притягнення винних у скоєнні  правопорушення до юридичної  відпо­відаль­ності та відновлення  порушених прав і свобод.

Здійснюючи порівняльний аналіз принципів «верховенства  права» і «законності» можна дійти  таких висновків:

по-перше, фізичні особи, які не мають владного чи спеціального статусу, можуть користуватись в  адміністративно-правових відносинах принципом верховенства права, відповідно до якого мають право виходити за межі дозволів формально діючого  законодавства. Головне щоб при  цьому не порушувались заборонні  норми права та права й свободи  інших фізичних та юридичних осіб;

по-друге, суб’єкти публічної  адміністрації мають чітко діяти  у межах законодавства України. Іншими словами, суворо дотримуватись  принципу «законності» без права  виходу за межі формально встановленої компетенції, за винятком безпосереднього  та невідкладного захисту життя  і здоров’я людини.

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в  тому, що не може бути жодних привілеїв  чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального  походження та іншими ознаками. Всі  громадяни мають рівні права  й обов’язки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обов’язок відповідати  за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати  однакові «стартові» умови кожному  громадянину для самореалізації в суспільстві.

Але при цьому треба  пам’ятати, що право передусім встановлює формальну рівність серед однорідних суб’єктів. Наприклад, не існує формальної правової рівності між народним депутатом  України і пересічним громадянином у сфері правотворчості, між викладачем і студентом у сфері начального процесу тощо. Відповідно, щоб з погляду адміністративного права говорити про рівність осіб перед законом, треба визначитись з їх адміністративно-правовим статусом. Тим самим адміністративне право встановлює формальну рівність однорідних суб’єктів (наприклад, усіх студентів).

Принцип демократизму правотворчості та реалізації права виявляється  в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в  управлінні справами держави. Демократизм  виявляється в розширенні повноважень  органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно  методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку  в дотриманні прав і свобод громадян.

Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що держава  й особа пов’язані взаємокореспондуючими правами і обов’язками. Порушення однією зі сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема держава зобов’язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну та моральну шкоду (ст. 56 Конституції України).

Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною – це «дух» законів  і всієї системи адміністративного  законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між  суспільством, державою і людиною. Він  виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників  держави до людської гідності. Цей  світоглядний принцип можна вважати  своєрідним «двигуном» всієї складної системи взаємозв'язків держави  й особи, який «рухає» суспільство  до досягнення найвищого рівня розвитку.

В адміністративному праві  він наповнюється цілком конкретним змістом, коли справа стосується певної особи. Йдеться, наприклад, про ситуації, пов’язані з розподілом благ або  обов’язків, коли уповноважений орган чи посадова особа керується критеріями, визнаними законодавцем справедливими. Для особи цей принцип визначатиметься тим, чи пово­дять­ся з нею правильно, тобто відповідно до авторитетних стандартів, оскільки саме таке поводження задовольняє почуття справедливості.

2.3 Спеціальногалузеві  принципи адміністративного права

Спеціальногалузеві принципи взаємопов’язані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності – це потенційна основа формування галузевих принципів  адміністративного права. Разом  з тим необхідно відзначити, що в нормах адміністративного права  принципи виконавчої діяльності постають у зміненому вигляді, набуваючи  форми конкретних загальнообов’язкових вимог.

Спираючись на досягнення юридичної науки, аналіз чинного  адміністративного законодавства  України й практики його застосування, можна зробити висновок, що основні  принципи формуються у площині взаємовідносин між суспільством і органами виконавчої влади. Вони є безпосереднім засобом  реалізації загальних принципів  і повніше розкривають природу  формування та функціонування адміністративного  права України, підкреслюють його місце  і роль у правовій системі.

До основних принципів  регулювання взаємовідносин суспільства  й публічної адміністрації можна  віднести:

служіння публічної адміністрації  суспільству й людині;

обмеженість втручання публічної  адміністрації в громадянське й  особисте життя людини;

повнота прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері;

зв’язаність публічної адміністрації  законом і підконтрольності їх суду.

оптимальне доповнення й  урівноваження державно-владних  повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів  місцевого самоврядування

принципи гласності, відповідальності, самостійності діяльності публічної  адміністрації.

Ці принципи мають пріоритетне галузеве значення та характеризуються певним змістом.

Служіння державної адміністрації  людині й суспільству. Цей принцип  відбиває головне, найсуттєвіше в адміністративному  праві України, відзначає його основне  соціальне призначення, систему  визначальних цілей.

Усі норми адміністративного  права мають виходити з того, що суспільні інтереси реалізуються через  права й законні потреби окремих  фізичних і юридичних осіб та соціальних груп. Служити людині – означає  служити суспільству. Якщо законні  інтереси окремих осіб не повною мірою  співпадають із цілями розвитку держави, то адміністративне право України  при забезпеченні публічних інтересів  не може ігнорувати особисті потреби  окремо взятої людини, а має максимально  враховувати і задовольняти їх без  порушення чинних законів. Справедливе, соціально-спрямоване адміністративне  право не сумісне з будь-яким відхиленням  від закону, принципів гуманізму  й демократії.

Повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері. Цей принцип означає надання  громадянам максимально широкого кола відповідних прав і свобод. У сучасних умовах повнота прав і свобод громадян в адміністративно-правовій сфері  має викликати до життя справді  новий рівень і захищеність їх інтересів. Законотворчій адміністративно-правовій практиці належить йти шляхом подальшої  деталізації конституційних прав і  свобод громадян, створення спеціальних  законів, що регулюють відносини  громадян і відповідних державних  органів, механізм забезпечення наданих  прав і свобод. Інший аспект реалізації цього принципу полягає в тому, що громадянин на свій розсуд вправі звертатися до будь-якого органу виконавчої влади, а останній зобов’язаний дати йому вичерпну відповідь. Отже, норми адміністративного права України повинні закріплювати відповідні обов’язки публічної адміністрації.

Принцип зв’язаності публічної адміністрації законом і підконтрольності її суду є одним із кращих засобів, «мистецьким винаходом» адміністративного права.

В умовах сьогодення він  дуже добре формально визначений у вітчизняному адміністративному  праві та означає, що: 1) при забезпеченні прав, свобод та законних публічних  інтересів фізичних і юридичних  осіб посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть діяти виключно відповідно до ст. 6 Конституції України, здійснюючи свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України  та ст. 19, в якій зазначається, що органи державної влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи  зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»; 2) до адміністративних судів  можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів  владних повноважень.

Обмеженість втручання публічної  адміністрації в громадянське й  особисте життя людини. Сутність цього  принципу полягає в закономірному  встановленні тієї межі, до якої втручання  публічної адміністрації у відповідну діяльність продиктовано в існуючих історичних умовах інтересами народу України, після чого це втручання  не є необхідним, оскільки воно сковує дію механізмів соціальної регуляції, порушує нормальні процеси, що відбуваються в громадському суспільстві, й знижує ефективність виконавчої влади.

Оптимальне доповнення й  урівноваження державно-владних  повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів  місцевого самоврядування. Сутність цього принципу полягає в наданні  органам місцевого самоврядування максимально можливої свободи, в  закріпленні за ними, наприклад, права оспорювати рішення, ухвалені органами державної виконавчої влади, зокрема в суді, брати безпосередню участь у здійсненні державної політики (ініціатива в правотворчості, пропозиції, подання тощо).