Галузеві принципи адмінстративного права

Це дає змогу виділити і обґрунтувати загальні принципи правореалізації. До них насамперед слід віднести принципи: законності; реальності; обґрунтованості; доцільності; справедливості й  ефективності.

Усі названі і не згадані  принципи правореалізації, як і сама ця діяльність, системними явищами, а  тому вони мають розглядатися як складова і безперечно одна з найбільш головних частин правової системи, в тому числі  і щодо правової реформи в Україні. Завданням останньої у цій  сфері є створення на підставі науково обґрунтованої теорії повноцінної  Концепції реформування реалізації права в Україні. Вважаємо, що подібно  до Концепції правової реформи в  Україні, інших Концепцій ( реформування законодавства, охорони права), Концепція  реформування реалізації права в  Україні повинна прийматися Верховною  Радою України на підставі участі і врахування пропозицій від усіх зацікавлених суб’єктів. Її офіційним, більш конкретним, вираженням мають  стати Закони України «Про створення  державного механізму реалізації нормативно-правових актів в Україні», «Про застосування нормативно-правових актів в Україні».

Щодо реалізації принципів  права в правоохоронній діяльності, то охорона права це надзвичайно  широка категорія, яка включає у  себе усі правові явища, що функціонують у правовій системі, щодо забезпечення правомірного його втілення у поведінці  усіх соціальних суб’єктів.

Правоохоронна діяльність у  свою чергу є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд  із політичною, економічною, ідеологічною охоронною діяльністю), а тому може диференціюватись на суспільну (здійснюється усім суспільством), державну ( реалізується державними органами), правоохоронну  діяльність, окремих колективів людей ( наприклад, політичних партій, громадських  об’єднань, трудових колективів) і  навіть окремих індивідів ( наприклад, необхідні оборона у кримінальному  праві). І це пояснюється тим, що у  демократичному громадянському суспільстві  і правовій державі за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою охорону, своє співіснування  з іншими соціальними суб’єктами.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

2.1.Поняття і  сутність принципів адміністративного  права

Важливим питанням у теорії адміністративного права є визначення поняття загальних принципів  адміністративного права. Дослідження  цього питання впливає на розуміння  та подальше вдосконалення самого адміністративного  права, проведення реформування його інститутів, системи адміністративного законодавства, механізму адміністративно-правового  регулювання управлінських відносин, правотворчої та правозастосовчої діяльності.

 У вітчизняній правовій літературі це питання залишається недостатньо розробленим та майже не буває предметом окремих наукових досліджень. Термін "принцип" використовується у багатьох науках та має різний зміст для вчених. У філософії під принципом розуміють першооснову, основне правило побудови світу, а в логіці він є центральним поняттям, основою системи, який являє собою узагальнення та розповсюдження якого-небудь положення на усі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований. В етиці принцип — внутрішнє переконання, максима, яка задає загальну настанову щодо ставлення до дійсності, нормам поведінки та діяльності.

Звертаючись до енциклопедичної  літератури, треба зазначити, що В. І. Даль розумів принцип як наукове  або моральне начало, підвалину, правило, основу, від якої не відступають. Ф. Брокгауз та І. Ефрон визначали принцип як першооснову (першопочаток), як те, що є основою для існуючого, об´єднує в думці й у дійсності сукупність фактів, а також керівне правило.

Радянська теорія права, виходячи з ідеологічних постулатів тотожності права і закону, розглядала принципи як особливості права. Наприклад, В. М. Семенов визначав принципи радянського права як загальні основні якісні особливості права й усіх його ознак як державного регулятора суспільних відносин, що зумовлені базисом соціалістичного суспільства і політикою радянської держави, які виражають соціалістичний характер радянського права та закономірності його переростання в єдині норми комуністичного співжиття.

Уявляється, що зазначений підхід є застарілим, оскільки значно звужує роль і призначення принципів  у праві. Принципи права — самостійне різнопланове явище і не може бути зведене лише до особливостей права  та його ознак. Принципи можуть і не бути закріплені в нормативно-правових актах, а існувати як правові ідеї. Вони не обмежені рамками конкретного закону, а набагато ширші за змістом і є здобутком усієї цивілізації. Законодавець при створенні нормативно-правових актів може погоджуватись і брати на озброєння ті чи інші правові ідеї, але останні не випливають тільки з позитивного права, бо вони існують об´єктивно і випливають з природнього права.

У сучасній теорії права  принципи визначаються саме як об´єктивно притаманні праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов´язування), які пред´являються до учасників  суспільних відносин в цілях гармонійного поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів

Або як керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст  і спрямованість правового регулювання суспільних відносин; керівні засади (ідеї), які зумовлюються об´єктивними закономірностями існування й розвитку людини та суспільства, і визначають зміст та спрямованість правового регулювання.

Таким чином можна стверджувати, що на сучасному етапі розвитку теорії права вчені переважно схиляються до визначення принципів через ідеї.

Стосовно радянського  адміністративного права, то при  вивченні його принципів, на нашу думку, в літературі мали місце певні  недоліки. По-перше, розглядалися не принципи галузі адміністративного права, а  принципи радянського державного управління, або взагалі вони ототожнювались між собою. Вважаємо, що принципи управління в СРСР — це керівні начала, що відображали погляди Комуністичної  партії, погляди радянського суспільства  на організацію та практичне здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності в радянській загальнонародній державі; або основоположні ідеї, відповідно до яких повинен будуватися та функціонувати апарат, котрий здійснює державне управління.

Такий підхід (радянська  правова традиція), за якого розглядаються  лише принципи державного управління, а принципи власне адміністративного  права ігноруються, використовується й деякими сучасними вченими. В цьому питанні слід погодитися з О. П. Коренєвим, який, критикуючи таку позицію, зазначав, що державне управління і адміністративне право:

— явища різнопланові, а  тому не можна ототожнювати принципи управління та принципи адміністративного  права. На думку вченого, було б неправильним зводити принципи адміністративного  права лише до юридичного вираження  основних принципів управління.

По-друге, при визначенні принципів власне адміністративного  права їх розуміли як ті положення, що дістали офіційне закріплення  в нормах позитивного права. Той  самий О. П. Коренєв вважав принципами адміністративного права найважливіші положення, керівні ідеї, закріплені в нормах права, і які зумовлюють особливості адміністративного законодавства та практики його застосування. Але з цим важко погодитись, адже принципи, на нашу думку, можуть і не бути закріпленими в законодавстві. Наприклад, такий важливий принцип адміністративного права як пріоритет прав і свобод людини та громадянина формувався протягом століть пошуків найкращої форми співіснування людини, держави та суспільства. Спочатку він був ідеєю-принципом первинності людини, її прав і свобод щодо інтересів держави, а потім отримав своє закріплення в законодавстві та став ідеєю-нормою позитивного права. Тому слід погодитися з О. В. Кузьменко, яка зазначає, що принципами права є не тільки ті, які закріплені в законодавстві та в інших джерелах правових норм, а й основні ідеї правосвідомості, які отримали загальне визнання в діяльності суб´єктів внутрішньодержавного і міжнародного права, незважаючи на відсутність їх формальної фіксації в об´єктивному праві.

Заслуговують на увагу  і погляди В. А. Юсупова, котрий визначав принципи радянського адміністративного права як основні начала (комплекси ідей), що характеризують його зміст, закріплюють закономірності розвитку, та які визначають механізм адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.

На сучасному етапі  розвитку науки адміністративного  права поняття принципів галузі визначається наступним чином:

• основоположні ідеї, настанови, що виражають об´єктивні закономірності організації та формування державної влади в цілому (а також виконавчої влади зокрема), які визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних управлінських органів (повноважень державних службовців), що діють у системі державної влади, із здійснення управлінських функцій (в тому числі й контрольно-наглядових повноважень);
• засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин;
• вихідні, об´єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права;

— закріплені в праві  керівні ідеї, які визначають характер, основу і обсяг правового регулювання суспільних відносин.

Таким чином можна стверджувати, що в сучасній науці (теорії) адміністративного  права під принципами найчастіше розуміються ідеї. Але, як правило, поняття  та сутність категорії "ідеї" не розглядаються.

На думку А. М. Колодія, важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що у все більшій кількості нормативно-правових актів передбачені окремі статті, що встановлюють принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інститутів. Вчений вважає доцільним у майбутньому продовжити практику текстуального закріплення принципів і в інших нормативно-правових актах, тому що безпосереднє формулювання принципів в останніх сприяє більш правильному застосуванню і тлумаченню цих актів. Вони стають доступнішими і зрозумілішими для громадян. Крім того, принципи-норми мають і більшу нормативно-регулятивну силу. З цією позицією варто погодитися, але все одно слід враховувати те, що принципи після їх закріплення в законодавстві держави перестають бути правовими ідеями природнього права. Водночас, відображення зазначених ідей в адміністративному законодавстві держави забезпечуватиме втілення в життя українського суспільства загальнолюдських цінностей, що відповідатиме стандартам європейського адміністративного права.

Також цікавим є питання  й про те чи варто закріплювати в законодавстві України нормативне визначення принципів адміністративного  права? На нашу думку, в законодавстві, перш за все, треба закріпити систему  та механізм реалізації принципів адміністративного  права України. А визначення поняття  принципів вважаємо пріоритетним завданням  сучасної науки адміністративного  права, вирішення якого сприятиме  одноманітності при їх практичному  застосуванні.

2.2. Загальні принципи адміністративного права

До конституційних принципів  адміністративного права належать:

- принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

- принцип верховенства  права;

- принцип законності;

- принцип рівності громадян  перед законом; 

- принцип демократизму  правотворчості й реалізації  права; 

- принцип взаємної відповідальності  держави і людини;

- принцип гуманізму і  справедливості у взаємовідносинах  між державою та людиною.

Розкриття принципів адміністративного  права необхідно розпочати з  аналізу доктринальних положень реформування адміністративного права, які нині переживають період активного  розвитку. Наріжним їх каменем є  те, що цей процес сприймається, досліджується  та розробляється крізь призму людиноцентристської спрямованості держави та її правового регулювання.

У вітчизняній теорії адміністративного  права найбільш влучно така демократична традиція розкрита В.Б. Авер’яновим, який вважав, що сьогочасне вітчизняне адміністративне право ще докорінно відрізняється від адміністративного права європейських країн за своїм “духом”, за своєю ідеологією: в країнах Європи воно орієнтоване на забезпечення прав та інтересів людини, їх ефективний захист, а у нас – на задоволення потреб держави, державного управління (фактично – державного апарату). На противагу цьому пропонується в основу адміністративно-правової доктрини адміністративного права покласти “людиноцентристську” ідеологію, за якою держава має “служити” інтересам громади, тобто діяти на «благо людини» шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод й інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації – органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Відповідно до таких роздумів вчений пропонує переосмислити принципи науки адміністративного права до “людиноцентристської” теорії.

Таким чином, першим принципом  адміністративного права є прин­цип пріоритету забезпечення прав і свобод людини та громадянина.