Галузеві принципи адмінстративного права

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП……………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ        АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА……………………………………....6

1. Конституційні засади розвитку принципів адміністративного права……………………………………………………………………….6
2. Поняття і головні характеристики принципів права………...…10
3. Дія принципів права………………………………………………14

 

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ  АДМІНІСТАРТИВНОГО ПРАВА …………………………………….19

2.1. Поняття і сутність  принципів адміністративного права…………19

2.2. Загальні принципи  адміністративного права…………………..…24

2.3. Спеціальногалузеві принципи  адміністративного права………...29

 

ВИСНОВКИ…………………………………………………………......34

 

СПИСОК ВИКОРАСТИНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…35

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми дослідження. Побудувати громадянське суспільство  і відповідну йому демократичну, соціальну, правову державу, що передбачено  Конституцією України можна тільки здійснивши комплексне системне реформування всіх сфер суспільного життя. Складною частиною такої реформи має стати  правова реформа, яка повинна  охопити більшість існуючих правових явищ.

Зрозуміло, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, тобто  з принципів права. Саме це дасть  змогу послідовно, комплексно і системно здійснювати правову реформу, а  відповідно і аналогічно цьому вдосконалити право в Україні загалом. Адже принципи права – це явища, які  пов’язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують єдність різних власно правових процесів, форм, теорії, ідей і концепцій понятійно-категоріальних рядів.

Актуальність дослідження  принципів права зумовлена також  тим, що право вже не обмежується  тільки позитивністсько-нормативістським його сприйняттям і тлумаченням. Праворозуміння в нашій країні все  помітніше переходить на позиції  інтегративної школи, рецептуючи надбання «класичного» і «відродженого» природного права соціологічної юриспруденції.

Принципи права довгий час не розглядалися, як головні, сутнісні його категорії. Адже у нормативному уявленні право здебільшого ототожнюється  з законами або юридичними нормами. Насправді ж право – це складне  і неодноманітне явище, що створює  юридичну надбудову суспільства. Воно пронизане певними загальними ідеями, що його цементують при досягненні цілей і пов’язують із соціальним ( політичним, економічним, духовним) життям. Ці найбільш загальні ідеї у праві визначаються принципами права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти правової системи тієї чи іншої країни або окремих її елементів.

До того ж ст. 15 Конституції  України визначає, що суспільне життя  в Україні ґрунтується на засадах  політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а це дає можливість розглядати принципи права загальнолюдські  надбання.

Надзвичайно істотна роль і місце принципів власне у  праві. Саме принципи і насамперед принципи консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя надають внутрішньої  цілісності діючій правовій системи, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав українських громадян. Вони, за умови їх закріплення у Конституції забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення у тому розумінні, що одночасно на підставі принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права і на ґрунті саме цих категорій пізнають і поліпшують його.

В адміністративно-правовій теорії під принципами права розуміються  основні начала (ідеї), що характеризують зміст права, закріплюють закономірності його розвитку і визначають механізм правового регулювання управлінських  відносин. Зрозуміло, що принципи різних галузей права розрізняються  за своїм змістом і характеристикам.

Питання про принципи адміністративного  права є найважливішим в структурі  і змісті адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Термін «принципи адміністративного права» вказує на основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення всього адміністративного права.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження  курсової роботи.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є правовідносини у  сфері державного управління.

Предмет дослідження –  принципи адміністративного права; чинне законодавство України, яке регулює адміністративні правовідносини.

Метою курсової роботи дослідження  принципів адміністративного права.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• визначити теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права;
• з’ясувати поняття ті зміст принципів адміністративного права
• охарактеризувати принципи адміністративного права України
• визначити ознаки принципів адміністративного права
• аналізувати реалізацію принципів адміністративного права

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й  систематизації, соціокультурний аналіз, аналіз нормативно-правової документації, метод аналізу літератури.

Структура роботи. Курсове  дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ  АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

 

1.1.Констутиційні  засади розвитку принципів права  України

 

 

Зафіксована на конституційному  рівні ідея правової державності в Україні втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави – це найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

          1.Принцип верховенства права, передбачений ст. 8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, право реалізації, правоохоронні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає  твердження про те, що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити цим державну владу. Виходячи з цього, вітчизняній юридичній науці і практик слід по-новому підійти до визначення зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики, соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється у дослідженні.

          2. Принцип розподілу влад, зафіксований  у ст. 6 Конституції України. В  теорії правової держави він  являє собою певну модель побудови  державного апарату. Проте практичне  її втілення в державному будівництві  України вносить свої зміни  у принцип розподілу влад. Адже  у демократичній правовій державі  влада належить народу, який є  її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу –  це основа суверенітету державної  влади. Але безумовним є те,що  забезпечуючи рівновагу влад  у процесі їх функціонування  і взаємодії, не можна забезпечити  їх цілковиту рівновеликість: якась  із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить  непотрібну і навіть, як свідчить  практика державного життя України,  шкідливу боротьбу за першість  серед влад. Ми переконані, що  такою владою може і повинна  виступати влада законодавча  в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого  народу.

Діяльність Верховної  Ради України з огляду на це не можна  оцінити однозначно, але її вдосконаленню  сприяло б чітке визначення сфери  її дії; поліпшення процедурної регламентації  законодавчого процесу; запровадження  двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту ті інші заходи.

Для більш ефективного  здійснення виконавчої влади слід чіткіше  визначити правовий статус Президента України вдосконалити конституційний статус Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи -  чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів  України і центральних органів  виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне -  забезпечити її реальну  самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними суб’єктами суспільства. А для цього слід сконструювати  судову владу як складовий елемент  захисту прав, свобод, обов’язків і  законних інтересів представників  громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б: доцільним запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3.Принцип реальності прав, свобод, обов’язків і законних  інтересів людини і громадянина,  зосереджений у розділі 2 Конституції  України. Сутність його у тому, що права, свободи, обов’язки  і законні інтереси людини  і громадянина повинні бути  не тільки продекларовані у  законодавчих актах, але й забезпечені  і гарантовані всіма соціальними  суб’єктами і насамперед державою. Для цього остання повинна  створювати зовнішні і внутрішні  механізми. А отже, насамперед, потрібно: 1) створити єдину Концепцію забезпечення  прав, свобод, обов’язків і законних  інтересів людини і громадянина; 2) у згаданій Концепції, або  ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення  правової культури посадових  осіб, конкретні міри відповідальності  за відхід від права, який  найбільш очевидно проявляється  в неповазі до прав, свобод, обов’язків  і законних інтересів людини  і громадянина; 3) активно пропагувати,  а можливо навіть і вчити,  самих громадян відстоювати свої  права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій; 4) реальність прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина безпосередньо залежить від авторитету держави. А тому вкрай важливо визначитись, яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

Правова форма взаємовідносин держава і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного  існування і функціонування правової держави і  громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних  розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного  досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України), розвиток суспільних відносин у відповідальності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи – як засіб (ст. 21, 22 Конституції України), ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень економічних і політичних структур і інститутів (ст. 34, 35 Конституції України), реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст. 24 Конституції України), постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції України), плюралізм усіх форм власності (ст. 41 Конституції України), існування серед абсолютної більшості населення так завного «середнього прошарку» (ст. 48 Конституції України), плюралізм духовного життя суспільства (ст. 15 Конституції України), офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб’єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України), існування і функціонування розвинутої соціальної структури, активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст. 36-40 Конституції України), розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України), визнання і гарантування ідей верховенства Права; підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави.

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення за розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли з принципами громадянського суспільства.

Таким чином, громадянське суспільство  – це така організація людей, у  якій кожна людина є вільною в  своїй поведінці і може приймати власні рішення. Виходячи саме з такої  теоретичної конструкції, Конституція  України і проголосила у ст. 5, що носієм і єдиним джерелом влади  в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через  органи державної влади і місцевого  самоврядування. Тобто, Конституція  України офіційно визнала владу  громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма  іншими. Але шлях України до поглиблення  безпосередніх форм здійснення влади  народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням  народної ініціативи щодо всеукраїнського  референдуму відбулося конституційне  встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би виваженішим.