Галузеві принципи адмінстративного права

1.2. Поняття і  головні характеристики принципів  права

Спочатку їх зміст визначається суспільними потребами, передбачається у суспільних соціальних відносинах, які складаються у реальному  житті і отримують пізніше  регламентацію і захист з боку держави у комплексах суб’єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права, як загально соціальних, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних  принципів і норм тому, що свідчить про актуальність їх для суспільства  і необхідність їх юридичного оформлення. До того ж головна роль у виявленні  і конструюванні таких принципів  належить це правотворчості, а саме правоутворенню, а більш конкретно  – юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на можливі зміни у сфері права. Адже юридична практика в процесі правореалізаційної і правоохоронної діяльності першою зустрічається з наказаними проблемами і самим соціальним життям (соціальними потребами) вона примушується першою відкривати істотні закономірності і відображати отримані результати спочатку у вигляді індивідуальних вимог, що висуваються до поведінки учасників правовідносин, а у подальшому вони набувають загального характеру. Важливе значення у цьому розумінні мають узагальнення судової і адміністративної практики, інші види юридичної діяльності. Саме так у надрах громадянського суспільства, у межах правоутворення, за допомогою юридичної практики зароджуються юридичні принципи.

          Вказаний шлях генези принципів  права (суспільні відносини право  положення юридичної практики  – норми-принципи) найбільш характерний,  на наш погляд для розвинених, стабільних і сучасних правових  систем, що мають досить високий  рівень правової культури. На  більш ранніх етапах становлення  права процес їх формування  мав примітивні ший характер  – принципи створювались у  вигляді правових аксіом і  постулатів.

          До найсуттєвіших ознак принципів права слід віднести їх: регулятивність, яку не можна ототожнювати з регулятивними характеристиками норм права. Регулятивний характер принципів права ще більше повинен посилитися і вирости на сучасному етапі розвитку суспільства і держави у зв’язку з формуванням демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні: внутрішню єдність, яка проглядається у їх системно-структурній внутрішній збалансованості, несуперечливості, інтегрованості і водночас диференційованості на певні види; об’єктивну зумовленість, під якою слід розуміти їх відповідальність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві; ідеологічність, яка означає, що вони, як і право загалом є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-вихований вплив загального характеру. Ось чому правову реформу в Україні необхідно розпочинати з оновлення, формування і реального запровадження принципів права. І це пояснюється тим, що у цілісному системному утворенні, якими є суспільство і держава виділяється деяка група структур (явищ) взаємозв’язки між якими найбільш інтенсивні і які через це накладають своєрідний відбиток на все цілісне утворення. Такими активними центрами правової системи і є її принципи; матеріалізованість у праві. Розрізняють два способи виразу принципів права: безпосереднє формулювання їх в нормах права ( текстуальне закріплення) і виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення). На нашу думку, слід у майбутньому посилити практику текстуального закріплення принципів в нормативно-правових актах, історичність, яка означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, яка епоха, люди і їхні потреби, спосіб життя, суспільні відносини.

          Таким чином, ми дійшли висновку, що категорія «принципи права»  повинна використовуватись у  всіх випадках, коли йдеться про  відправні ідеї і положення,  які відносяться до юриспруденції.  Тому принципи права – це  таки відправні ідеї його буття,  які виражають найважливіші закономірності  і підвалини даного типу держави  і права, є одно порядковими  з сутністю права і складають  його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загально значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

          Принципи права самостійно впливають  на суспільні відносини. При  цьому йдеться як про норми-принципи, так і про принципи-програми, принципи-завдання, що є навіть самостійними законодавчими  актами. До таких з повною упевненістю  можна віднести «Декларацію про  державний суверенітет Україні» від 16 липня 1990 року і «Акт проголошення незалежності Україні» від 24 серпня 1991 року.

          Спрямовуючим центром механізму  правового регулювання є принципи  права. Вони не тільки пронизують  кожну ланку цього механізму  (правової системи у цілому), але  й переломлюються у специфіці  цих ланок. А за умови, що  правова система достатньо сформувалась  і набула чіткої структури,  а тому її елементи стали  відносно самостійними, таке переломлення  принципів права веде до створення  відносно самостійних (спеціалізованих)  принципів – системи, структури  права, правоутворення, право реалізації, правоохорони.

          Виділення структурних принципів  і загалом новий теоретичний  погляд на принципи права став  можливим у результаті поєднання  таких компонентів, як положення  загальної теорії систем, ідея  механізму правового регулювання,  але не як категорії, що охоплює  усі правові явища, а як механізму  життя права у суспільних відносинах  і концепції про подвійну природу  права, яка вбачається у твердженні  про те, що право, з одного  боку, є елементом надбудови (інформаційною  підсистемою), а з другого –  елементом, засобом, що виникає  з об’єктивного права у процесі  урегулювання конкретного варіанту  поведінки. Тобто принципи права  мають розгладитися не тільки, як основоположні ідеї, керівні  засади права, а як відображення  у праві головних зв’язків, що  реально існують у правовій  системі.

          Звідси можна стверджувати, що  у праві необхідно виділяти  принципи, які право містить як  відображення об’єктивно існуючих  зв’язків у правовому регулюванні суспільних відносин (принципи системи) і принципи властиві структурній організації системи права. У цьому випадку  йдеться вже про зв’язки між його найважливішими частинами, публічним і приватним правом, окремими галузями права і ін. Безсумнівний взаємозв’язок між принципами структурної організації права і принципами, які право отримує, як регулятор суспільних відносин. Таким чином, система зв’язків ( відносин) – це те, що у теорії системного підходу називають структурою. Тому питання про систему правових принципів-зв’язків – це проблема структурних принципів права. Виходячи саме з цього, можна твердити про реальність існування загально соціальних і юридичних,  публічних і приватних,  охоронних і регулятивних, матеріальних і процесуальних, об’єктивних і суб’єктивних принципів, а відповідно до цього галузей права.

          Викладене про принципи системи  і структури права підтверджує  ту думку, що принципи права  -  це головні, визначальні,  найважливіші структурні зв’язки  в предметі, методі, механізмі правового  регулювання, всередині правової  системи і поза нею (зв’язки  з соціальним середовищем), які  офіційно і навіть не офіційно  відображаються в загальносоціальному  і юридичному праві.

          Отже можна виділяти: 1) принципи  правосвідомості; 2) принципи правоутворення; 3) принципи правотворчості, а серед  них законотворчості і нормотворчості; 4) принципи системи права: а)  загально правові (основні); б)  міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи  інститутів права; 5) принципи структури  права: а) загальносоціального  і юридичного; б) публічного і  приватного; в) регулятивного і  охоронного; г) матеріального і  процесуального; д) об’єктивного  і суб’єктивного; 6) принципи право  реалізації, а серед них принципи  правозастосування; 7) принципи правоохорони, а серед них, особливо, принципи  правосуддя і юридичної відповідальності. Принципи системи і структури  права, що заломлюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, ми вважаємо принципами правового регулювання, визнаючи при цьому особливу роль загально правових (основних) принципів.

3. Дія принципів права

Дія принципів права і  розвиток правової системи України  вимагає з’ясування розуміння самої  правової системи, а також методики її дослідження і функціонування. Визначальними при цьому є  методологічні принципи і підходи, а найголовнішими з них стають принципи системності, цілісності, комплексності, функціональності.

Якщо врахувати ці принципи, то з точки зору теоретичного моделювання  правової системи за законами системного підходу, правова система – це сукупність усіх взаємопов’язаних матеріальних і нематеріальних, об’єктивних і  суб’єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві  з приводу створення, реалізації і охорони права. Тобто, правова  система – це надзвичайно широке поняття, що зумовлює існування і  необхідність виділення у ній  таких її сторін як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна база; ) нормативна основа; 4) духовна основа; 5) організаційна  структура; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна; 10) комунікативна.

Згадані підсистеми і елементи правової системи поєднані її принципами, які  у ній виступають головними  структурними зв’язками. Принципи правової системи, у тому числі й України, - це об’єктивно зумовлені її витоки, за якими вона розвивається і які становлять основу її системності. Це елементи правової системи, що мають найбільш загальний зміст, фіксують найважливіші напрямки і способи її дії. Вони  у найбільшій мірі поєднуються з об’єктивними законами розвитку суспільства, з загальними принципами організації і функціонування суспільних відносин.

Найбільш важливим завданням  нашої держави у цьому аспекті  є створення повноцінної Концепції  правової реформи в Україні, у  відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів.

Принципи правоутворення -  це найбільш загальні і важливі  правові явища, за якими відбуваються переведення об’єктивних закономірностей  суспільного життя на мову юридичних  принципів і норм. У найбільшій мірі принципи правоутворення існують  у вигляди принципів правосвідомості. Виникнувши у вигляді ідей правосвідомості, юридичні принципи втілюються в принципах права через правоутворення, а вже потім і через правотворчість, яка включає нормотворчість і законотворчість.

Правотворча діяльність носить складний і специфічний характер, а тому досить важко перерахувати всі основні ідеї правотворчості. Проте у правовій державі вона повинна здійснюватися на основі таких найважливіших принципів: гуманізму; демократизму; науковості правності; законності; юридичної формалізованості; внутрішньої системності і структурованості; врахування специфіки предмета, методу регулювання, властивих кожній галузі права; об’єктивної оцінки можливосте діючої правової системи і її співвідношення з іншими системами; використання засобів  і прийомів юридичної техніки; врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів тощо.

Цим принципам мають відповідати  принципи законотворчості, які зафіксовані  у Конституції України і мають  стати відправними джерелами  при реформуванні цього виду юридичної  діяльності. Їх систему складають  принципи: 1) верховенства права; 2) верховенства закону у системі нормативно-правових актів; 3) демократизму у законотворчій  діяльності; 4) соціальної доцільності; 5) системності і узгодженості; 6) наукової обґрунтованості.

У відповідності з таким  розумінням правоутворення і висвітленими принципами надзвичайно важливим уявляється створення повноцінної Концепції  реформування правоутворення і правотворчості в Україні. Остання має розроблятися за тими методологічними підходами,  які були застосовані щодо Концепції  правової реформи в Україні і  деталізуватись Концепцією реформування законодавства України. Орієнтовною програмою розвитку законодавства України, Законами « Про нормативно-правові акти в Україні» і «Про закони і законодавчу діяльність в Україні».  Лише з таких умов можна забезпечити кардинально-якісні зміни у цьому процесі.

Виходячи з загальнотеоретичного розуміння реалізації норм права, можна  підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці  учасників суспільних відносин.

Насамперед звертаємо  увагу на можливість і корисність прямої дії принципів права. Для  нього вони повинні матеріалізуватись  у чинному законодавстві. Подібне  їх юридичне оформлення і закріплення  безперечно має нормативно-регулятивний і орієнтаційно-керівний характер щодо усіх соціальних інституцій. Пряма дія принципів права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання суспільних відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.

Другим шляхом реалізації принципів права є їх опосередкування  через механізм правового регулювання, що вимагає їх конкретизації у  нормах законодавства і підзаконних  нормативно-правових актах, юридичних  документах судової і адміністративної практики. Таким чином принципи виражаються  у правах і обов’язках  суб’єктів  у юридичних зв’язках і відносинах. Вказаний шлях реалізації принципів  права найбільш розповсюджений. Завдяки  закріпленню у юридичних нормах, правах і обов’язках, правовідносинах  і правопорядку принципи набувають  саме регулятивно-нормативної специфіки. А тому можна говорити про три  рівні реалізації принципів у  праві. На першому – суб’єкти мають  справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням  і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому – принципи права виступають, як модифіковані юридичні норми, що містять моделі суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. І  третій – це рівень реалізації принципів, коли вони деталізуються у вигляді  рішень судової і адміністративної, загалом усієї юридичної практики.