Сутність використання доказів

Проголосивши Україну у ст. 1 КУ демократичною, соціальною та правовою державою, наша держава взяла на себе досить конкретні зобов’язання, що ґрунтуються на сучасному розумінні демократії, як однієї із форм юридичного забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Саме за цією ознакою сучасна демократія відрізняється від історичних попередниць, будучи більш виваженою та гуманною. Слід зазначити, що демократія в суспільстві тримається на двох засадах: верховенстві закону та забезпеченні прав людини.

Забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження - прояв проголошених в КПК принципів недоторканості особи, охорони прав і свобод людини і громадянина в кримінальному судочинстві, недоторканності житла, таємниці переговорів і повідомлень, права на користування рідною мовою, права на оскарження кримінально-процесуальних рішень і дій або бездіяльності. Для безпосереднього забезпечення прав і законних інтересів учасників розслідування КПК містить такі загальні умови: обов'язковість розгляду клопотань; заходи щодо захисту учасників процесу; заходи піклування про дітей, про утриманців підозрюваного або обвинуваченого і заходи щодо забезпечення збереження його майна; судовий порядок отримання дозволу на виробництво низки слідчих дій; участь перекладача.

У теорії права під гарантіями прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних політичних та юридичних умов, засобів та способів, що забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону і надійний захист.

Під юридичними гарантіями, як правило, розуміють систему закріплених правовими нормами юридичних засобів, яка здатна реально забезпечити реалізацію охорону та захист об’єктивних прав особи. З іншого боку юридичні гарантії – це сукупність правових норм, що визначають обсяг прав, свобод та обов’язків громадян та встановлюють засоби їх реалізації і охорони від будь-яких порушень Деякі дослідники до переліку юридичних гарантій включають закріплені нормами права засоби нагляду та контролю для виявлення випадків правопорушень; заходи правової охорони;

 Заходи  юридичної відповідальності; запобіжні  заходи та інші правоохоронні  заходи; заходи профілактики та  попередження правопорушень.

При дослідженні доказів, а в подальшому їх використання і оперування ними, за для попередження порушення прав і законних інтересів громадян допустимим визнається доказ, лише якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК, а недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 КПК).

Крім того, статтею 87 визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення  процесуальних дій, які потребують  попереднього дозволу суду, без  такого дозволу або з порушенням  його суттєвих умов;

2) отримання  доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує  гідність особи, поводження або  погрози застосування такого  поводження;

3) порушення  права особи на захист;

4) отримання  показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про  своє право відмовитися від  давання показань та не відповідати  на запитання, або їх отримання  з порушенням цього права;

5) порушення  права на перехресний допит (цілком  нове);

6) отримання  показань від свідка, який надалі  буде визнаний підозрюваним чи  обвинуваченим у цьому кримінальному  провадженні, тобто такі покази  вже не будуть будь яким  доказом в справі.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Але такі докази все ж можуть бути визнані допустимими, якщо:

1) сторони (захист і обвинувачення) погоджуються, щоб ці докази були визнані  допустимими;

2) вони  подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений  діяв з певним умислом та  мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення  ним відповідного кримінального  правопорушення, або не міг помилитися  щодо обставин, за яких він  вчинив відповідне кримінальне  правопорушення;

3) їх  подає сам підозрюваний, обвинувачений;

4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні  докази для дискредитації свідка.

Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого (ст. 88).

Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими . Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ст. 89).

Крім того, рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів (ст. 90).