Сутність використання доказів

Цими науковцями слідча помилка визначалась по-різному, але в основному, суть її визнається: як відступ слідчого від вимог кримінально-процесуального закону під час провадження у кримінальному провадженні, а також невиконання процесуальних дій, потреба котрих обумовлена реальними обставинами розслідуваної події, що у кінцевому рахунку призвело до прийняття незаконних рішень і створило перешкоду в досягненні завдань кримінального судочинства.

Не завжди однобічність і неповнота розслідування, як про це розуміють науковці колишнього Науково-дослідного інституту Прокуратури СРСР, а нині Прокурори РФ, виступають лише як специфічні форми слідчих помилок. Коли неповнота та однобічність є результатом недобросовісного, халатного відношення слідчого до своїх обов’язків, недбалого виконання вказівок прокурора та суду, що повернув справу, більш ніж сумнівно відносити їх до категорії помилок. І в кожному разі неприпустимо вважати слідчою помилкою навмисне нехтування слідчими вимогами кримінального процесуального законодавства, як вважає процесуаліст С.А. Шейфер та інші автори.

С.А. Шейфер визначає слідчу помилку як прийняття, на думку слідчого, правильного остаточного рішення по кримінальній справі, коли незаконність і необгрунтованість цього рішення констатована у відповідному процесуальному актів прокурором або судом.

На думку А.І. Михайлова, та деяких інших науковців, слідча помилка – це неправильна дія або неправомірна бездіяльність слідчого, що об’єктивно відобразилась на неповноті встановлення обставин злочину, суттєвому порушенні кримінально-процесуального закону, невірному застосуванні кримінального закону та яка тягне за собою прийняття слідчим рішення, незаконність і необґрунтованість якого констатована у відповідному процесуальному документі.

Більш прийнятною, на нашу думку, є точка зору А.Р. Бєлкіна, що слідча помилка – це оцінки, рішення, дії, думки слідчого, які помилково він вважає вірними, правомірними, адекватними ситуації.

Слідчі помилки в свою чергу поділяються на:

1. Гносеологічні помилки – помилки змістовного і оціночного застосування законів логіки (аналізу, синтезу, індукції, аналогії тощо).
2. Правові – помилки в кримінально-правовій кваліфікації, в дотриманні вимог процесуального закону.
3. Організаційні – вибір невірного напрямку розслідування, помилки у висновках при перевірці версій.
4. Тактичні – помилки, що допускаються на всіх етапах проведення слідчих дій.

Слідчі помилки, як правильно вважає Н.І. Клименко, - складне і багатогранне явище в юридичній практиці. Щоб правильно зрозуміти його суть, з’ясувати зв’язки і взаємозалежність з іншими явищами кримінального судочинства, визначити структуру, місце поняття «слідча помилка» у системі одно галузевих категорій, поглядів і розумінь, першочергово необхідно їх класифікувати.

За характером і змістом помилковості:

1. логічні слідчі помилки (порушення правил логіки в процесі розмірковувань, побудові умовиводів як наслідок недбальства чи неінфорованостіаргументатора);
2. фактичні слідчі помилки (недодержання або неналежне виконання вимог кримінального процесуального закону і криміналістичних рекомендацій під час кримінального провадження).

За юридичною природою:

1. матеріально правові слідчі помилки (неправильне застосування норм  КК, ЦК, КЗпП та КУпАП);
2. процесуально-правові слідчі помилки (недодержання або неналежне виконання вимог КПК, ЦПК України);
3. криміналістичні помилки (які не передбачені законом, тобто організаційно-тактичні та методичні помилки слідчого).

За суб’єктом, наділеним правом здійснювати провадження у справі:

1. власне помилки слідчого;
2. помилки начальника слідчого підрозділу;
3. помилки прокурора, котрий у відповідній формі бере участь у розслідуванні злочинів.

Залежно від стадії процесу:

1. під час відкриття кримінального провадження;
2. у ході досудового слідства;
3. під час виконання протокольної форми  досудової підготовки матеріалів.

За цільовим призначенням процесуальних дій, у ході проведення котрих мали місце слідчі помилки:

1. у процесі збору (використання доказів);
2. під час процесуальних дій щодо забезпечення прав учасників процесу та необхідних умов розслідування;
3. ті, що мають місце під час перевірки, оцінки, використання доказів та прийняття рішення по справі.

За видом використання спеціальних знань:

1. власне помилки слідчого;
2. помилки спеціаліста;
3. помилки експерта.

За характером впливу на результат провадження у справі:

1. не суттєві слідчі помилки;
2. суттєві, ті що впливають на прийняття законного ріщення по справі.

За співвідношенням з предметом обвинувачення:

1. ті, що сприяють обвинуваченню;
2. виправдувальні;
3. нейтральні.

За наявністю аргументації:

1. явні;
2. латентні;
3. скриті.

За характером процесуальних наслідків:

1. ті, що призводять до закриття кримінального провадження;
2. ті, що призводять до зупинення провадження;
3. ті, що призводять до зміни, доповнення розслідування;
4. Наслідком, яких стає постановлення виправдувального вироку та недоведеність вини підсудного.

Отримання нових доказів як мета використання доказів досягається проведенням на основі доказів, що використовуються, інших слідчих дій або прийняттям заходів для отримання оперативної інформації з того самого чи іншого джерела.

Докази використовуються також для подолання протидії розслідуванню, в першу чергу, для подолання протидії у формі приховування злочину.

Використання наявних доказів з метою встановлення факту приховування інформації про злочин або її носіїв полягає в аналізі їх змісту, який дозволяє зробити висновок щодо існування прихованих джерел доказів або предметів, які можуть бути речовими доказами, цінностей, грошей, набутих злочинним шляхом. Інформація про приховування може міститись в письмових документах, виявлених при обшуку, виїмці тощо.

Результатом використання доказів може бути:

• прийняття рішення про провадження конкретних слідчих дії;
• проведення повторних слідчих дій;
• здійснення оперативно-розшукових заходів .

При приховуванні шляхом відмови від дачі показань формою використання доказів є пред’явлення їх допитуваній особі.

Встановлення фактів знищення слідів злочину і злочинця проводиться на підставі аналізу доказів, отриманих в результаті провадження таких слідчих дій як: огляд місця події, обшук, призначення експертизи тощо. Це можуть бути показання осіб, які особисто знищили сліди або були присутні при їх знищенні; предмети – речові докази – зі слідами часткового знищення, результати висновків експертизи ситуаційних або діагностичних задач.

Встановлення факту маскування інформації або її носіїв здійснюється шляхом використання доказів:

а) що свідчать про переміщення об’єктів;

б) що підтверджують факт зміни зовнішності суб’єкта злочину;

в) що встановлюють факт створення, використання об’єкта не за призначенням (наприклад, висновки товарознавчої експертизи).

Встановлення неправдивості інформації або її носіїв – відноситься, в першу чергу, до використання доказів з метою викриття осіб, що дають завідомо неправдиві показання. Використання доказів у таких випадках відбувається шляхом пред’явлення їх у певному порядку або в певній ситуації, що складає зміст окремих тактичних прийомів або комбінацій.

Використання доказів у даному аспекті служить і викриттю інсценованих алібі, злочинів. Засобами викриття в таких випадках єречові докази і висновки експертів про результати їх досліджень; детальні показання причетних до інсценування осіб, свідків; результати особистого обшуку та освідування винної особи, що мають доказове значення і спростовують ті або інші епізоди, деталі інсценованої події.

 

5. Співробітництво між державами у кримінальних справах

Надання правової допомоги у кримінальних провадженнях державою, з якою Україна має договірні відносини, забезпечується принципом сумлінного виконання зобов’язань, що юридично зобов’язує держави дотримуватися міжнародних норм. З цією метою Україною підписано 55 двосторонніх міжнародно-правових акти про правову допомогу, з яких ратифіковано 53 і законну силу набрали 48.

Україна приєдналася до кількох європейських конвенцій, які визначають види міжнародно-правової допомоги у кримінальному судочинстві. Так, міжнародна допомога надається щодо:

1. видачі правопорушника;
2. надання правової допомоги у переслідуванні, зокрема, передача предметів, що мають значення для провадження у справі;
3. передачі провадження у справі;
4. передачі засуджених осіб для відбування покарання.

Міжнародні слідчі і судові доручення можуть виконуватися не тільки за наявності договору про взаємну допомогу, але й на основі принципу взаємності або на підставі відповідних урядових угод.

Найбільш значущою в регулюванні питання щодо надання правової допомоги іншим державам є Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. У ст. 6 Конвенції говориться, що Договірні сторони надають взаємну правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної сторони, зокрема:

• складання та пересилання документів;
• проведення обшуків;
• вилучення, пересилання та видача речових доказів;
• проведення експертизи;
• допит сторін, обвинувачених, свідків, експертів;
• порушення кримінального переслідування;
• розшук та передача осіб, які скоїли злочин та інші.

Новий КПК дає вичерпний перелік джерел доказів, що можуть використовуватися у кримінальному процесі, серед яких є документи та протоколи слідчих дій. Документи є джерелом доказів, якщо, в них викладені, або засвідчені обставини, які мають значення для справи та приєднані до справи постановою особи, яка проводить досудове слідство, слідчим, прокурором, ухвалою суду. Що стосується умови залучення певних документів, то для правильного і допустимого використання у кримінальному судочинстві доказів, отриманих за межами України, потрібно дотримуватися відповідної процедури встановленої КПК України для кожного виду доказів. Для цього необхідно знати, з яким джерелом доказів маємо справу, оскільки при проведенні обшуку на території інших країн протоколи обшуку визнаватимуться за КПК України, як інші документи, а не як протоколи слідчих  судових дій. Це пояснюється тим, що хоча вказані слідчі дії проводяться компетентними органами чи установою запитуваної сторони, згідно з міжнародним договором ці дії проводяться за законодавством країни, яка виконує міжнародне доручення про правову допомогу та обумовлюється чинністю закону у просторі. Це також стосується факту допиту свідків.

При оцінці допустимості доказів, отриманих на території іноземної держави, необхідно виходити з того, що докази можуть бути визнані допустимими, якщо вони отримані на законних підставах, тобто за окремими судовими чи слідчими дорученнями з дотриманням процесуальних норм цих держав.

Отже, за для припинення виникнення сумнівів при оцінці доказів, отриманих в іноземній державі, необхідно доповнити КПК України статтею про те, що документи отримані на території іноземної держави за дорученням посадових осіб, повинні залучатися як докази у кримінальному процесі України.

 

6. Забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального процесу при використанні доказів

Необхідність забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства була вперше офіційно визнана Законом СРСР від 12 червня 1990 р. N 1556-I «Про внесення змін і доповнень до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік». Закон встановив «обов'язок органів дізнання, слідчого, прокурора і суду вживати заходів до забезпечення безпеки учасників процесу та інших осіб»... за наявності достатніх даних, що потерпілому, свідку або іншим бере участь у справі, а також членам їх сімей або близьким родичам погрожують вбивством, застосуванням насильства, знищенням чи пошкодженням майна або іншими протиправними діями, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані вжити передбачених законодавством Союзу РСР і союзних республік заходів до охорони життя, здоров'я, честі, гідності та майна цих осіб, а також до встановлення винних та притягнення їх до відповідальності».