Криминология

Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочинність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримінальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

Динаміка злочинності

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового  періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності  як соціально-правове явище ншіинаїоть дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і  правових факторів впливає на статистичну  криву злочинності, необхідну для  об'єктивної оцінки реальних змін у  її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання  рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті  реєстрації тав інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з  ефективністю діяльності своєчасного  виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного  періоду, що відображений у конкретному  ряді.

Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена  в абсолютних показниках. Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня минулого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношення приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

Структура та характер злочинності

Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в загальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на визначеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура виразно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Аналізуючи структуру  злочинності, необхідно виходити із суті та змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності, беручи до уваги той факт, що злочинність перебуває в постійному русі та зміні, котрі зумовлюють і змінюють деякі аспекти; розкрити зв'язки та зумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими й надбудовними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але й практичну значущість відповідного виду структури, зважаючи на поліпшення боротьби зі злочинністю.

Основним показником структури  злочинності є питома вага. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її загальної кількості:

ПВ =    З^в-     х 100% Ззаг.

З_в - кількість злочинів певного виду

З_заі - загальна кількість зареєстрованих злочинів

Як зазначає відомий російський кримінолог Н. Кузнецова⁴⁰,

основні показники  структури злочинності такі:

• співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, поданою в Особливій частині КК;
• питома вага найпоширеніших злочинів;

 

—співвідношення видів злочинів за домінантною мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливо-насильницькі та необережні);

• питома вага злочинності неповнолітніх;
• питома вага групової злочинності, а всередині її - організованої;
• питома вага рецидиву;
• "географія" злочинності, тобто розподіл її за регіонами й типами населених пунктів;
• питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом зброї;

- питома вага злочинів, пов'язаних з незаконним обігом 
наркотиків;

• "вуличні" злочини;
• транснаціональні злочини.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочинності проявляється через її структуру. Тому можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих показників її структури.

"Ціна" злочинності

Характеристика злочинності  як негативного соціально-правового  явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є "ціна" злочинності, що складається з:

• кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов'язковим елементом їхнього складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);
• шкода, що заподіюється злочинами за межами їхнього складу (прямі та непрямі наслідки);
• соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, на заходи боротьби зі злочинністю тощо).

На жаль, методика повного  виміру реальної "ціни" злочинності поки що розроблена недостатньо. Водночас, такі показники, безумовно, є конче необхідними.

Географія злочинності

Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерівномірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочинності пояснюється:

• конкретними соціальними умовами певного регіону;
• економічною його характеристикою;
• національним складом і структурою населення;
• послабленням соціального контролю за поведінкою людей;
• рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення;
• рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

Виявлення та взяття до уваги  територіальної різниці в географії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конкретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конкретної практичної діяльності.

Поряд з поняттям "географія  злочинності" існує і "топографія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо.

6.?

7. Поняття латентної злочинності

Розглядаючи злочинність  як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.

Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності  потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта  незареєстрована й становить, таким  чином, латентну злочинність.

Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

Суспільна небезпека  латентної злочинності полягає  в тому, що:

• питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;
• вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;
• якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих -вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;
• почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;
• латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та правозаборонні бар'єри;
• під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;
• складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;
• заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;
• підриває авторитет правоохоронних органів держави;
• знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;
• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;
• сприяє процесам самодетермінації злочинності.

 Види та рівні латентної  злочинності

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

1. Природна латентність — це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
2. Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

Погранична латентність - факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки). Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

1. низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо);
2. середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо);
3. високий—злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпшому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

Причини існування  латентної злочинності

Під причинами латентності  злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають  виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя.

Існують об'єктивні та суб'єктивні  фактори, що зумовлюють існування латентної злочинності:

* до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких 
здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звіт 
ності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, 
здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речо 
вих доказів; віддаленість від населених пунктів або людних 
місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.

• до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла 
злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажан 
ня потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі право 
охоронних органів тощо.

3. Методи та значення виявлення латентної злочинності

Для виявлення латентної злочинності використовують загальні та спеціальні методи.

До загальних методів  належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.

Спеціальні методи - це, зокрема, такі: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття та прийняття санкцій; екстраполяція; системно-структурний аналіз тощо.

Чітке виявлення об'єктивних і суб'єктивних обставин по кожному злочину сприяє здійсненню необхідних заходів щодо ослаблення"їаких явищ у майбутньому. Латентну злочинність необхідно виявляти, щоб:

• володіти інформацією про реальний стан злочинності на території обслуговування,
• визначати справжню структуру злочинності;
• мати чітке уявлення про тенденції в динаміці злочинності;
• визначати розмір збитків, заподіяних державі та громадянам;
• виявляти обставини, що породжують злочинність, і визначати шляхи їх усунення;

- прогнозувати та планувати боротьбу зі злочинністю. 
Традиційно боротьба зі злочинністю будується без взяття

до уваги латентної  злочинності, а щоб досягти певних успіхів, необхідно зважати на її стан.

8.Основні світові тенденції змін злочинності.

4. Звернення до міжнародних порівняльних досліджень злочинності, для проведення яких нині в нашій країні немає організаційних та ідеологічних перепон, допоможе правильно зрозуміти і оцінити злочинність у сучасній Росії і реальні перспективи боротьби з нею, зрозуміти та оцінити взаємозв'язок російських, регіональних і світових тенденцій.
5. При всіх істотних розбіжностях у рівні злочинності в різних країнах першої і визначальною тенденцією в світі є її абсолютний і відносний зростання в залежності від чисельності населення, економічного розвитку, культури і т.д. Це не означає, що злочинність в будь-якій країні і завжди тільки зростає. Є країни, де злочинність у якісь періоди їх розвитку скорочується або її рівень стабілізується. Мова йде про середньостатистичну тенденції злочинності в світі, розрахованої за тривалий період часу. Ця тенденція була виявлена ​​більше ста років тому А. Кетле, К. Марксом, Ф. Лістом та іншими дослідниками, як тільки вони доторкнулися до кримінальної статистиці. Маркс, зіставляючи в паралельних рядах чисельність населення, народжених, померлих, засуджених і пауперов, припустив, що, мабуть, є щось гниле в самій серцевині такої соціальної системи, яка збільшує багатство, але при цьому не зменшує злидні і в якій злочинність зростає навіть швидше, ніж чисельність населення.
6. До сих пір злочинність еволюціонує за цим законом. Помилка Маркса полягала в тому, що злочинність пов'язана не тільки і не стільки з убогістю і вона «виробляється» не тільки капіталізмом. Проблема виявилася більш глибокою і всеосяжною. Мабуть, більш прав Ф. Ліст, який в той же час і на основі тих же даних прийшов до аналогічних висновків, не пов'язуючи їх з якоїсь однієї соціальною системою.
7. Людство живе надією, обґрунтовано вважаючи, що з розвитком соціуму відбувається його гармонізація, супроводжувана науково-технічним, економічним, соціальним, моральним і правовим вдосконаленням. І це вірно. Але, на жаль, немає достатніх підстав говорити про настільки ж позитивні тенденції в моральному та правовому поведінці людей, в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Між науково-технічним розвитком і морально-правовим станом суспільства немає прямих і «швидких» кореляцій.
8. Злочинність, особливо організована, вже контролює не тільки життя і діяльність окремих країн, а й деякі кроки світового співтовариства в цілому. Після військової глобальної небезпеки над людством висить кримінальна. Розрив економічного і морально-правового розвитку досягає критичної величини. Технічний прогрес не зупинити. Морально-правове вдосконалення людського суспільства, мабуть, ніколи «не наздожене» науково-технічний прогрес.
9. Абсолютний і відносний ріст злочинності однозначно підтверджується світовими даними, зібраними ООН в процесі підготовки чотирьох оглядів тенденцій протиправної поведінки.
10. За дуже неповними даними Першого огляду в 1970-1975 рр.. злочинність у світі зросла в цілому приблизно на 15% при щорічних темпах приросту в середньому на 2%. Загальний коефіцієнт злочинності, розрахований за ці роки тільки по десяти видам злочинів (перелік наводився вище), склав у середньому 1311 діянь на 100 тис. населення. У країнах цей показник дорівнював 787, а в розвинених - 1835, тобто в 2-3 рази вище.
11. Аналіз даних наступних оглядів показує, що середні темпи приросту злочинності від огляду до огляду тільки збільшувалися. За результатами Четвертого огляду щорічний приріст злочинності становить близько 5%. Зростала кількість країн, в яких злочинність інтенсивно збільшувалася, і скорочувалася - де вона зменшувалася або стабілізувалася.
12. За даними більш повних відповідей 22 розвиваються і розвинених країн Четвертого огляду по 12 видам злочинів була складена наступна таблиця (результати Четвертого огляду ООН з питання про тенденції в області злочинності і функціонування систем кримінального правосуддя).
13. Таким чином, враховуючи недостатню порівнянність даних про злочинність, отриманих при підготовці безперервно удосконалюються оглядів (кожен огляд розроблявся на основі відомостей різного числа країн, видів та переліку злочинів), немає можливості побудувати єдиний статистичний динамічний ряд показників про злочинність. Але виходячи з деяких усереднених і певною мірою оціночних даних, можна стверджувати, що загальна злочинність у світі в розрахунку на 100 тис. населення за останні 20-25 років зросла більш ніж в 3-4 рази.
14. Є підстави вважати це реальною платою народів розвинених демократичних країн за свою свободу, яка використовується для вчинення не тільки добра, але і зла. Виняток у цьому списку становить Японія, яка, перейнявши економічний і демократичний досвід Заходу, не втратила національних форм традиційного соціального контролю. Хоча в останні роки і в Японії спостерігається зростання злочинності.
15. Високий середньостатистичний приріст злочинності не виключає того, що вона в якийсь час може стабілізуватися і навіть знизитися. Наприклад, в США певне зниження її спостерігалося в 1982-1984 рр.., У Франції - в 1985-1988, в ФРН - 1984 і 1988, в СРСР - 1986-1987 рр.. і т.д. Кожне зниження має свої причини. Зниження злочинності в СРСР в названі роки було пов'язано з жорсткою боротьбою з пияцтвом та алкоголізмом. Успіхи її були недовгими і сумнівними, якщо розглядати її у більш широкому криминологическом та соціально-економічному контексті, але на динаміку насильницької та іншої «п'яної» злочинності вони вплинули. Такі «провали» в кривій динаміки злочинності є скоріше тимчасовим винятком, ніж закономірністю, бо в кінцевому підсумку вони не змінюють середньої стійкої тенденції абсолютного і відносного зростання злочинності.
16. У країнах, що розвиваються і державах, розташованих на території колишнього СРСР, частка насильницьких злочинів проти життя та здоров'я людей набагато вище, ніж у розвинених, в яких домінують крадіжки та інші злочини проти власності. Як вважають автори Третього огляду ООН, матеріальний достаток в розвинених країнах зумовлює великі можливості для здійснення крадіжок і більший захист людського життя. «У країнах, що зазнають дефіцит споживчих товарів, конфлікти між людьми зі смертельним результатом можуть бути частіше мотивовані наміром отримати доступ до обмежених ресурсів, ніж має місце в розвинених країнах». Необхідно також зіставлення культур, релігій, рівнів соціального контролю, економічного і політичного розвитку та інших важливих передумов. Але і на цьому рівні аналізу напрошується висновок: інтенсивне зростання злочинності в розвинених країнах супроводжується, як не парадоксально звучить, специфічної гуманізацією злочинності.
17. Друга тенденція - відставання соціального контролю над злочинністю від її кількісно-якісних змін. Це в першу чергу пов'язано з неадекватністю кримінального законодавства та інших засобів боротьби.
18. Діяльність правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю більш мобільна, ніж кримінальне законодавство. Але ці органи здійснюють свої функції лише на основі законів. Інший підхід, який використовується тоталітарними режимами в різних країнах, небезпечніше, ніж сама злочинність. Нормальне демократичне суспільство не може собі дозволити боротися зі злочинністю її методами, хоча часто і ефективно. Правова держава, побудова якого ми декларували, такого допустити не може.
19. Тенденція зростання злочинності і тенденція «відставання» кримінально-правового контролю над нею пов'язуються між собою в якийсь порочне коло, розірвати яке можна тільки на шляху гуманістичних, профілактичних, кримінологічних стратегій боротьби зі злочинністю. Це порочне коло важко розірвати в рамках традиційної кримінальної політики. Світове співтовариство стурбоване рішенням двох головних завдань: як знизити темпи приросту злочинності і як забезпечити людське поводження з правопорушниками. Чи сумісні вони? Безсумнівно, але з однією умовою: вони поєднувані в цивілізованому демократичному суспільстві, де глибоко усвідомлені реальні закономірності в області злочинності, її об'єктивні причини та науково-практична неспроможність неправового і жорстокого поводження з правопорушниками, тобто вони сумісні в оптимальному співвідношенні ефективності та гуманності.
20. Отже, світові тенденції злочинності не дають підстави для її сприятливого кримінологічного прогнозу в світі. Інтенсивне зростання злочинності - не сама хвороба суспільства, а лише показовий симптом його більш глибоких соціальних недуг. Погіршення кримінологічної обстановки в світі пов'язано зі збільшенням «ножиць» між зростаючою злочинністю і відстаючим соціальним контролем над нею. Це протиріччя традиційним посиленням кримінально-правової боротьби в умовах демократичних інститутів не усунути. Рішення проблеми лежить в поглибленні соціально-правового і кримінологічного контролю, в конкретно-кримінологічної стратегії попередження злочинності, яка реалізується і коригованою безперервно. Для цього потрібна відповідна економічна, організаційна, правова аналітична база і практична макро і мікро кримінологія.