Криминология

3. Ознаки злочинності

Беручи визначення злочинності  за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття "злочинність".

1. Злочинність -явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема. Одночасно деякими мислителями ставилося під сумнів таке потрактування. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.
2. Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

Неможливо намагатися вплинути на злочинність, не змінивши соціальних умов, які її породжують. Якщо в основі злочинності лежать об'єктивні фактори, то ні жорстокі покарання, ні найдосконаліше кримінальне законодавство не зможуть радикально вплинути на стан злочинності.

3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає,що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства 
та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

Стан злочинності неоднаковий  у різних соціально-економічних формаціях. її рівень і структура змінюються й на певних етапах розвитку визначеної формації залежно від змісту й тенденцій, причин та умов злочинів, а також від визначення державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності чітко відображена в історії кримінального законодавства всіх держав.

4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.
5. Злочинність має кримінально-правову характеристику. Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" -дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміна-лізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

Кримінологія, вивчаючи злочинність  та її причини, керується поняттям протиправності, трактуючи його як юридичний вияв суспільної небезпеки. Якщо в діях людини немає складу злочину, передбаченого кримінальним правом, то вона не може бути об'єктом кримінального переслідування.

6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів,а власне явище. Як будь-яке явище, воно закономірне за при 
чиново-наслідковою залежністю та зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами - економікою, політикою, ідеологією, психологією суспільства та соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтенсивність і характер злочинності визначаються суперечностями взаємодії соціальних процесів і явищ криміногенного, антикриміногенного та мішаного характеру.

Це означає, що між усіма ознаками злочинності існує діалектична єдність. Це кількісно-якісна єдність її стану, структури, динаміки, характеру, географії, це взаємозв'язок соціального та правового явища, історично-мінливого і перехідного характеру. Тому зміна одного аспекту злочинності завжди веде до зміни іншого.

7. Злочинність - це не механічна сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами. Крім цього, її елементи - окремі злочини та їх групи (підсистеми) - перебувають у визначених статистично вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.
8. Злочинності притаманна ознака самодетерміпувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.
9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.

10. Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегуляриість стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності, здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин. Ця незалежність окремих актів поведінки, їх іррегулярність і надає правопорушенням загалом статистичного характеру.
11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій.
12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі порівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недоліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища³⁸.

Отже, вивчаючи рівень і динаміку злочинності, можна спостерігати різні стійкі розподіли її видів, закономірностей місця та часу вчинення злочинів, характерні особливості особи злочинця тощо.

4.Властивості та функції злочинності

Свойства (признаки) преступности:

1. Социальное явление(социальность);
2. Относительная массовость;
3. Связь преступности с нормами уголовного закона;
4. Системность.

Содержание функций преступности непосредственно связано с ее социальными последствиями и проблемами криминогенной детерминации. Учитывая это, представляется возможным определить следующие функции преступности.

1. Преступность является одним из способов удовлетворения потребностей человека. Очевидно, что посредством преступности человек способен обеспечить себя материально, решить сексуальные, бытовые, жилищные проблемы (иными словами, удовлетворить витальные потребности); преступность дает человеку возможность выразить социальный протест, устранить конкурентов, достичь власти или перераспределить ее, предоставляет каналы социализации (иными словами, удовлетворяет социальные потребности человека); наконец, преступность позволяет демонстрировать и распространять определенные идеи, дает возможность самовыражения и самореализации (иными словами, удовлетворяет идеальные потребности человека).

2. Преступность является одним из способов отрицания устаревших правил и норм. Данная функция преступности проявляется преимущественно в условиях реформируемого общества, когда на смену старым, отживающим социальным нормам приходят новые социальные правила. Конфликт социальных норм и их неспособность оказывать регулятивное воздействие на поведение людей (состояние аномии) способствуют росту преступности. В то же время преступность, отвергая отживающие социальные нормы (по каким-либо причинам все еще закрепленные в уголовном законодательстве) способствует тем самым продвижению новых правил, а порой преступная деятельность содержит в себе образец в будущем социально одобряемого поведения.

3. Преступность консолидирует общество вокруг социально одобряемых ценностей и способов их обретения. На этот момент обращается внимание в работах Э. Дюркгейма, Г. Мида, К. Эриксона. Преступность напоминает другим членам общества об их общих интересах и ценностях, которые отвергаются преступником, и тем самым способствует консолидации общества вокруг этих ценностей. «Всеобщее возмущение и негодование, вызванное девиантным действием, укрепляют общественные связи. Боле того, девиантность позволяет каждому отдельному члену общества убедиться в собственной добродетельности и соответствии моральным стандартам».

4. Преступность стимулирует общество к преодолению порождающих ее негативных факторов. Данная функция обусловлена тем, что существование преступности позволяет выявить те негативные стороны явлений и протекающих в обществе процессов, которые детерминируют преступность. Указывая на свои детерминанты, преступность побуждает общество прилагать усилия (экономические, организационные, правовые, технические и др.), направленные на их устранение, тем самым в определенной степени она способствует совершенствованию общественного устройства.

5. Преступность является одним из способов перераспределения общественного продукта. Во многом порождаемая объективно существующим социальным неравенством и противоречием между потребностями людей и неравными возможностями для их удовлетворения, преступность «способствует» сглаживанию этого неравенства, выступая способом перераспределения экономических и иных благ в пользу определенной категории людей.

Признание за преступностью  определенных социальных функций дает основание для выводов о вечном существовании преступности, о ее определенной социальной значимости, о бесперспективности идеи ликвидации преступности. В тоже время это  позволяет ставить вопрос о возможности  использования имеющихся у преступности функций в деле ее предупреждения. Есть возможность обратить функции  преступности против нее самой.

1. Если преступность удовлетворяет потребности людей, то профилактика должна предполагать: формирование здоровых (одобряемых обществом, неизвращенных) потребностей; формирование установки на приоритетный выбор социально приемлемых путей удовлетворения потребностей; изменение соотношения «затраты – результат» таким образом, чтобы удовлетворение потребностей преступным путем оказывалось значительно дороже (более трудоемким, затратным), чем реализация этой же потребности правомерным способом (включая конструирование санкций уголовно-правового запрета).

2. Если преступность способствует  отрицанию устаревших социальных  норм, ее минимизации можно достичь  посредством обеспечения высокой  социальной и криминологической  обусловленности уголовного запрета,  в первую очередь, в процессе  устранения фактов чрезмерной  криминализации, что предполагает  проведение обязательной криминологической  экспертизы положений уголовного  закона.

3. Поскольку преступность  выявляет порождающие ее негативные  факторы, в деле профилактики  преступности неоценима роль  прогностических социально-криминологических  исследований, а равно криминологической  экспертизы практически любого  законопроекта.

4. Учитывая, что преступность  обладает консолидирующей функцией, в ее профилактике особое значение  приобретает информационно-пропагандистская  деятельность, предполагающая широкое  информирование населения о преступности, но не с позиций ее апологетики  и романтизации, а с точки зрения  вызываемых ею негативных социальных  последствий.

5. Основні показники злочинності

Злочинність як соціальне  явище містить низку рис і  ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині я к іі іди відуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке  інше соціальне явище, можна оцінювати  за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:

1. рівень злочинності;
2. коефіцієнти злочинності;
3. динаміка злочинності;
4. географія злочинності;
5. структура злочинності;
6. характер злочинності;
7. "ціна" злочинності;
8. стан злочинності.

Стан злочинності - це сукупність усіх показників, які характеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

Такі основні елементи, що характеризують злочинність у  її кількісному та якісному аспектах.

Рівень і коефіцієнт злочинності

Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється  в абсолютних величинах сумою  вчинених злочинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.

Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосовують коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності.

По-перше, коефіцієнт злочинної  інтенсивності, що розраховується на все  населення певного регіону, включаючи  неповнолітніх:З - кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;

Н - кількість мешканців, які  проживають на цій території;

Е - визначена кількість  мешканців (єдина розрахункова база 1000,10 000,100 000), відповідно до якої проводиться розрахунок.

По-друге, коефіцієнт злочинної  активності, що розраховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:

О - кількість осіб, які  вчинили злочини;

Н — кількість мешканців, які проживають на певній території віком від 14 років.