Криминально-процессуальное право Украины

>     Додержання  процесуальної форми забезпечує виховний вплив судових процесів.

     Процесуальна  форма гарантує додержання вимог  повноти, всебічності та об’єктивності розслідування справ про злочини, постановлення законного, обґрунтованого та справедливого вироку. Зокрема, лише відкритий, прилюдний розгляд та вирішення кримінальних справ за участю підсудних, а у необхідних випадках і представників громадськості, шляхом безпосереднього розгляду судом усіх необхідних доказів, публічного обговорення учасниками процесу результатів проведеного дослідження та оголошення вироку, а також виконання всіх інших вимог процесуального закону можуть забезпечити успішне здійснення виховних та превентивних функцій суду.

     Успішна реалізація передбачених процесуальним  законом прав усіх цих осіб та сумлінне виконання ними покладених на них  обов’язків є найважливішими гарантіями здійснення завдань кримінального судочинства, а отже, і завдань правосуддя в цілому.

     Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний  демократизм і гуманізм, характерні для правової держави.

     Специфічні  завдання кримінального процесу  відрізняють його від інших видів  державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв’язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, прокуратури та суду одержують право реалізовувати свої кримінально-процесуальні повноваження, здійснювати процесуальні дії.

     Використання  особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі, додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом у разі порушення цих прав та невиконання зобов’язань, утворюють систему процесуальних гарантій. Так, одним з найважливіших суб’єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досягнення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує дійсне втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі.

     Гарантіями  цього є, зокрема, вимоги закону про:

- обов’язкове роз’яснення слідчим суті пред’явленого обвинувачення (ст. 140 КПК);

- обов’язок слідчого допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК);

- ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства як особисто, так і з допомогою захисника (ст. 218 КПК);

- вручення підсудному під розписку копії обвинувального висновку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді (статті 254, 286 КПК);

- обов’язок суду допустити обраного підсудним захисника або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК).

     Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників  кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ.

     Крім  органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основних суб’єктів процесу, у кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладено обов’язок боротьби зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес.

     Ця  діяльність є найважливішим обов’язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв’язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права та виконують покладені на них обов’язки. Вирішальне значення діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримінальному судочинстві служить підставою для включення її як елементу у визначення поняття кримінального процесу.⁵

     При здійсненні покладених на них обов’язків і реалізації прав з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ вказані державні органи вступають між собою та з іншими суб’єктами процесуальної діяльності у певні, передбачені процесуальним законом відносини – процесуальні правовідносини. Зокрема, між органом і особою, що проводить дізнання, та слідчим виникають відповідні процесуальні відносини не лише в ході провадження оперативно-розшукових, слідчих та інших процесуальних дій у справі, але й після передачі цієї справи слідчому.

     Іншого  характеру процесуальні відносини виникають між органом дізнання і прокурором, слідчим і прокурором у ході здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ. Певні процесуальні відносини виникають також між вказаними органами і судом. Кожний із цих суб’єктів кримінально-процесуальних відносин має передбачені законом обов’язки, яким відповідають конкретні права іншого суб’єкта цих правовідносин.

     Суб’єкти процесуальних відносин, що розглядаються, здійснюють певні владні повноваження стосовно інших осіб, які беруть участь у справі: обвинуваченого, свідків, експертів, перекладачів та ін. Ці повноваження включають застосування у разі необхідності заходів процесуального примусу щодо вказаних осіб. Так, при наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого і може застосувати до неї один з передбачених законом заходів кримінально-процесуального примусу. Головуючий у судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усуває із судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний високий рівень судового процесу, а також вживає заходів до підтримання належного порядку в залі судового засідання.

     Усі владні повноваження суб’єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень, користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред’явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування та приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого й особи, яка проводить дізнання, та заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб’єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов’язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і становить основний зміст кримінального процесу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  4. Стадії кримінального процесу

     Діяльність  уповноважених державою органів  здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу.

     Стадії  є відносно відокремленими частинами  кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.

     Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний  процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

     Кримінальний  процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.

Основні стадії:

1) порушення  кримінальної справи;

2) досудове  розслідування (дізнання та досудове  слідство);

3) попередній  розгляд справи;

4) судовий  розгляд; 

5) апеляційне  провадження; 

6) касаційне  провадження; 

7) виконання  вироку.⁶

     Перша стадія – порушення кримінальної справи – починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.

     Такі  заяви або повідомлення, а також  і безпосереднє виявлення ознак  злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов’язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії – порушення кримінальної справи – зокрема.

     У цій стадії процесу компетентні  органи у специфічній процесуальній  формі за допомогою передбачених процесуальних засобів (отримання пояснень, витребування матеріалів, провадження оглядів тощо) з’ясовують наявність у подіях ознак злочину.

     Стадія  порушення кримінальної справи закінчується винесенням постанови про порушення  кримінальної справи або постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. В останньому випадку кримінальний процес не знаходить продовження. У разі порушення справи кримінальний процес переходить до наступної стадії.

     Друга стадія – досудове розслідування. Вона полягає у провадженні органами дізнання та попереднього слідства передбачених законом слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на отримання доказів, попередження, припинення, швидке та повне розкриття злочину, всебічне дослідження обставин справи та викриття винних, виявлення та усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, відшкодування завданої злочином шкоди, забезпечення невідворотності відповідальності осіб, які вчинили злочин, і правильне застосування закону.

     У цій стадії кримінального процесу  особі, що вчинила злочин, пред’являється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До обвинувачуваного можуть застосовуватись запобіжні заходи – застава, взяття під варту й інші. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.

     Основний  зміст розслідування становить діяльність зі збирання, дослідження, оцінки, перевірки та використання доказів (доказування), розкриття злочинів, забезпечення встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

     Підсумкові  рішення, що приймаються у цій  стадії кримінального процесу, можуть бути такими: закриття справи; складання обвинувального висновку та направлення справи до суду; направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру,

     Третя стадія – попередній розгляд справи суддею. Після закінчення розслідування справа з обвинувальним висновком, затвердженим прокурором, передається до суду, де вона вивчається і вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду (віддання обвинуваченого до суду) та організації судового розгляду. Підсумковими рішеннями у даній стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

     Четверта  стадія – судовий розгляд. Ця стадія передбачає розгляд у судовому засіданні із додержанням принципів гласності, змагальності, усності та безпосередності дослідження доказів і всіх інших принципів правосуддя, за активної участі всіх заінтересованих учасників процесу, матеріалів кримінальної справи, дослідження всіх її обставин та розв’язання справи по суті.

     У цій стадії вирішується питання  про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається  справедливе покарання особі, яка  вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону.

     Судовий розгляд кримінальних справ здійснюється місцевими та апеляційними судами України, які можуть розглядати по першій інстанції справи, визначені законом.