Субъективная сторона преступления

Підставою такого виду представництва є, як правило, договір. Однак діяти  на користь того, кого представляють, представник може на підставі як договору, так і довіреності. При цьому  довіреність у даному випадку  необхідна для врегулювання відносин з третіми особами, що, зокрема, стосуються підтвердження повноважень представника, а також встановлення їх меж. Договір  укладається для врегулювання відносин між довірителем та повіреним  і має вищу юридичну силу.¹⁹

Відмінність даного виду представництва від законного полягає перш за все утому, що він є добровільним. Це означає, що на здійснення від імені  особи, яку представляє представник, дії, потрібна згода представника, тобто  досягнення згоди між особами, одна з яких приймає на себе обов’язок  діяти від імені іншої. Тут  повноваження представника завжди визначаються довіреністю, яка видається особою, яку має представляти представник відповідно до укладеної угоди. На сьогодні ст.244 ЦК так і називається - представництво за довіреністю. Так, згідно з ч.3 ст.244 ЦК, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність визначає характер та обсяг повноважень представника. Однак даний вид представництва буде мати місце і тоді, коли повноваження представника не зазначені в довіреності, але спричинені ситуацією, у якій  він діє. У відносинах членства і  трудових відносин можливе їхнє оформлення шляхом видання адміністративного  акта про призначення на посаду, пов’язану з виконанням представницьких  функцій. Згідно з ч.2 ст. 244 ЦК України. представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної  особи. Але найчастіше і видання такого акту сполучається з видачею представнику довіреності.

При представництві за довіреністю  особа, яку представляє представник,, як правило, може впливати на діяльність представника і припинити її шляхом скасування довіреності, розірвання з  ним договору.²⁰

Залежно від змісту та обсягу повноважень, якими наділяється  представник, традиційно розрізняють  три види довіреності:

1. генеральні (загальні) довіреності – видаються представникам для укладення різноманітних правочинів(Пр.: довіреність. що видається керівникові філіалу юридичної особи);
2. С спеціальні довіреності – видаються на здійснення низки однорідних дій (Пр.: довіреність на представництво у суді, на отримання товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника);
3. разові довіреності – видаються для укладення точно визначеного правочину.²¹

Різновидом  добровільного  є  комерційне  представництво, закріплене нормами ст.243 Цивільного кодексу України.   Комерційним представником є особа, яка постійно  та  самостійно  виступає  представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

  Головна особливість комерційного представництва полягає в тому,  що  за згодою сторін та у випадках,  передбачених  законом  допускається  одночасне комерційне   представництво   різних    сторін    правочину.    Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою  угодою  між  ним та особою, яку представляють, або довіреністю.

Особливістю суб’єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які засновані у встановленому законом порядку та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. до особливостей здійснення комерційного представництва можна віднести можливість одночасного представництва кількох сторін правочину,, якщо на це є згода цих сторін.

Підставою для здійснення комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір, який має бути укладеним у письмовій  формі і містити вказівки щодо повноважень представника. У правозастосовній діяльності відносини комерційного представництва реалізуються у договорах  доручення, комісії, агентських, брокерських  угодах²².

3. Представництво без повноважень

Хоч Цивільним кодексом України  і не закріплений такий вид представництва, як представництво без повноважень, проте на практиці часто доводиться зустрічатись також і з ним.

Представництво без повноважень  – це той випадок,коли одна особа  виступає від імені іншої особи  без повноважень або без належних повноважень. Наприклад, особа вважає, що вона представляє інтереси довірителя за довіреністю, але довіреність не має юридичної сили (закінчився строк її дії; довіреність нотаріально не посвідчена у тих випадках, коли за законом таке посвідчення обов’язкове; громадянина, який видав довіреність, визнано обмежено дієздатним або безвісно відсутнім тощо).

Представник може перевищити надані йому повноваження у кількісному  та якісному відношенні. Так, під кількісним перевищенням числа, ваги речі, розмір плати. Якісне перевищення стосується властивостей предмета угоди, особи контрагента, характеру самої угоди.

За загальним правилом, правочини, які укладені особами  без повноважень або з перевищенням повноважень, юридичних наслідків  для довірителів не породжують. У  разі перевищення повноважень укладена угода дійсна тільки у межах наданих  повноважень. Тобто, якщо довіритель довірив  особі придбати корову, а довірена особа купила не тільки корову, а  й теля, то  у довірителя виникає  обов’язок прийняти як виконане тільки корову.

Правочин, який укладено без  повноважень або з перевищенням  у тих випадках, коли він схвалений довірителем. Відмова особи в інтересах якої вчинялися дії, схвалити дії фактичного представника, за своєю юридичною природою не є угодою, оскільки відмова спрямована не на встановлення, зміни чи припинення юридичних прав та обов’язків, а навпаки, воля особи спрямована на те, щоб відповідні правові наслідки не настали.²³

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки роботи над темою даної курсової роботи, я прийшла до наступних висновків.

Процес формування концепції  представництва розпочався ще в Давньому Римі і в процесі свого розвитку знайшов своє втілення у сучасному законодавстві України, зокрема у главі 17 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 237 ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Багато вчених намагались дати своє визначення поняття представництва. Серед них найбільш влучним вважаю є визначення Є.О. Харитонова, який розглядає представництво як діяльність однієї особи (представника) від імені та в інтересах іншої особи (особи, яку представляють), що відбувається в рамках визначених правовідносин між представником і особою, яку представляють, у силу яких юридичні права і обов’язки виникають безпосередньо в особи, яку представляють.

Суб’єктами представництва є представник та особа, яку представляють. Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: людина — з народження, юридична особа — з моменту її утворення. У тих випадках, коли тим, кого представляють, є громадянин, він може бути як дієздатним, так і недієздатним. Однак це стосується лише так званого обов'язкового представництва. У добровільному представництві, яке ґрунтується на волевиявленні  того, кого представляють, для вираження  волі на встановлення відносин представництва необхідна дієздатність цієї особи.

На відміну від осіб, яких представляють, представниками може виступати менш широке коло суб'єктів. Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-річного віку. Крім того, як представники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років).

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для  того, кого представляють, необхідно, щоб  представник мав відповідні повноваження. Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він представляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки - немайнове цивільне право. Основний елемент цього складного за структурою права — повноваження на власні позитивні дії, тобто можливість представника діяти певним чином від імені особи, котру він представляє. Але, як і кожне суб'єктивне право, повноваження також включає можливість вимоги, у цьому випадку — право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм повноваження є представник, тому захист повноваження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представником від свого імені і не потребує особливого повноваження.

Цивільним кодексом України  встановлені такі види представництва як представництво за законом, за довіреністю  та комерційне представництво.

Законне представництво виникає  на основі юридичних фактів і норм закону, адміністративного акту чи рішення суду. Таке представництво має місце у випадках, коли існують  певні обставини, за яких особа не може самостійно брати участь у цивільному процесі.

Добровільне представництво – це представництво, яке виникає  в результаті правочину (договору)  між представником і особою, яку  він представляє. Під добровільним представництвом також розуміється  представництво від імені дієздатного  громадянина чи юридичної особи, які, маючи можливість самостійно вести  свої справи, використовують послуги  представника.

Комерційним є представництво, за якого представником є особа, яка постійно  та  самостійно  виступає  представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у  сфері  підприємницької діяльності.

Таким чином, представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності). Представництво може мати місце також тоді, коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов’язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без всебічного використання інститут представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, господарському та третейському суді).

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки  цьому інститутові юридичні особи  мають можливість повніше здійснювати  свої повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою  кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних  прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена  й тим, що у випадках тривалої відсутності  за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати  надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові  перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в  цих випадках йому на допомогу приходить представник.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.
2. Цивільний Кодекс України. – Х.: «ФОЛІО», 2009;  
3. Цивільний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20 трав. 2009 р.: (ВІДПОВІДАЄ ОФІЦ.ТЕКСТОВІ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2009. – 156с. – (Кодекси України);
4. Римське право: підруч./ О.А.Підопригора, Є.О.Харитонов. – 2-ге вид. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 528с.;
5. Цивільне право України: Підручник: У 3 кн. Кн.1/Є.О. Харитонов, Р.О. Стефанчук, А.І. Дрішлюк та ін.; За ред. Є.О.Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Одеса: Юридична література, 2005. – 528с.; 
6. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданського права. – М., 1963. – с.184.;
7. Борисова Е.А. Доверенность на ведение дел в суде: отдельные вопросы правового регулирования // Вестник Московского ун-та. – Сер. 11, Право. – М., 1999. - №3. – с.51;
8. Заіка Ю.О. Всеукраїнське цивільне право: Навчальний посібник. – 2-е вид. змін. і доп. – К.:Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008.;
9. Харитонов Е.О. Гражданское право. Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательство. Виды договоров. Авторское право. Представительство. – К.: А.С.К., 2001. – с.176-177.;
10. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч. Н. Азімов, М. М. Сібільов, В. 1. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — 368 с.;
11. О. Полтавський. Зміст представницьких відносин у цивільному праві.//Цивільне право. – 2007. - №10.;
12. Л.І. Шаповал. Представництво за довіреністю у цивільному праві.// Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. - №7 (33). – с.111 – 113.;
13. К.М. Оробець. Проблемні аспекти представництва за довіреністю.// Часопис Київського університету права. -2006. - №3. – с.117-119.;
14. Цивільний процес України: академічний курс: [підручник для студентів юридичних спеціальних вищих навчальних закладів]; [за ред. С.Я. Фурси]. – К.: Видавець Фурса С.Я. – КНТ, - 2009.;
15. Закон України «Про об’єднання громадян» від 6.06.1992, -  № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 34.;
16. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2004. — 1112 с.;
17. О. А. Підопригора, Д. В. Боброва: Цивільне право. Ч. 2. - К.: 1996.;
18. Сєвєрова Є.С. Представництво як засіб реалізації громадянами своїх прав: від римського права до сучасного права України //Держава і право. - 2001. - № 13. -С.33-35.
19. Гражданское право Украины: Учебник для вузов системы МВД Украины: В 2-х частях. Часть I/ А.А. Пушкин В.М.Самойленко, Р.Б.Шишка и др.; под ред. проф. А-А-Пушкина, доц. В.М.Самойленко. - X.: Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. - 440 с.;
20. Бірюков І. А., Заіка Ю. А., Співак Д. М. “Цивільне право України”.