Санкції статтей особливої частини кримінального кодексу України

    В цьому сенсі звернемо увагу на положення ст.ст.176, 177 КК України, які містять норми про кримінальну відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав, а також за порушення прав на об`єкти промислової власності.³² Санкції частин даних статей містять і штраф як основне покарання, і спеціальну конфіскацію, що поєднана зі знищенням вказаних у цих нормах предметів;

    – стандарти поводження з певними категоріями осіб, які вступили у конфлікт із кримінальним законом. Наприклад, Мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх  рекомендують застосовувати до неповнолітніх широкий діапазон заходів та відносять до них: постанову про опіку, керівництво та нагляд; пробацію, постанову про роботу на користь громади; фінансові заходи, компенсацію та реституцію.

    На  підставі викладеного можна сформулювати висновки. Ці висновки полягають у тому, що вплив міжнародного права та процесів акультурації є суттєвою умовою буття кримінального права будь-якої країни. У той же час ця обставина не дає підстав вважати, що феноменологічний аналіз санкцій норм національного кримінального закону має включати міжнародно-правовий контекст та безпосередній аналіз норм кримінального законодавства зарубіжних країн. У той же час при конструюванні санкцій законодавцеві доцільно звертатися до сучасних напрацювань у галузі кримінального права інших держав, а також він зобов’язаний враховувати у змісті кримінально-правових санкцій відповідні вимоги міжнародно-правових документів, учасником яких є Україна.  
 
 
 
 
 
 

5. Науковий  підхід до виокремлення поняття заохочувальних санкцій в теорії кримінального права.

    В доктрині кримінального права абсолютно  домінує погляд на санкцію кримінально-правової норми як на засіб державного примусу, що визначає вид та розмір покарання за злочин, передбачений у диспозиції. Витоки цієї концепції ґрунтуються на виокремленні із величезного розмаїття засобів забезпечення правового регулювання виключно примусового засобу, який застосовуєт ься до правопорушника. ³³

    Утім, слід підтримати погляд Т.А. Денисової та Ю.В. Філея, що «санкція» – це багатозначне поняття, яке має безліч варіацій і значеннєвих відтінків [3, 33]. Санкцію неможливо розглядати поза структурою правової норми. Криміналісти по-різному бачать структуру кримінально-правової норми. Так, традиційною вважається точка зору, що структура правової норми, у тому числі у кримінально-правової Особливої частини КК, складається із системи трьох взаємопов’язаних та взаємообумовлених елементів – гіпотези, диспозиції і санкції. Останнім часом усе більше правників обстоюють позицію двохелементної структури кримінально-правової норми, яка, за їх поглядами, утворюється із диспозиції та санкції.³⁴

    Заохочувальні норми кримінального законодавства, їх структура та заохочувальні санкції у літературі досліджені поверхнево та суперечливо. Спроби визначити внутрішню структуру заохочувальної кримінально-правової норми загалом або окремих їх різновидів та виокремити заохочувальну санкцію у ній знаходимо у роботах вітчизняних та закордонних правників, серед яких: П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.М. Галкін, Ю.В. Голик, Л.В. Головко, В.К. Грищук, Ю.В. Гродецький, Н.О. Гущина, О.О. Дудоров, В.О. Єлеонський, А.В. Єндольцова, І.Е. Звечаровський, В.М. Кудрявцев, О.Ф. Ковітіді, О.М. Лемешко, В.А. Ломако, О.В. Малько, В.О. Навроцький, О.В. Наден, Н.А. Орловська, Ю.А. Пономаренко, З.О. Рибак, та інші.

    Вищезазначені дослідження мають велике теоретичне значення, утім у них не в повній мірі віддзеркалений органічний зв’язок  сутності кримінальної відповідальності та санкції кримінально-правової норми, не досліджуються форми реалізації позитивного аспекту кримінальної відповідальності.³⁵

    Правники, які розглядають кримінальну  відповідальність як «обов’язок особи, яка вчинила злочин, підлягати  дії кримінального закону за наявності в діях винного передбаченого цим законом складу злочину», або «реальне застосування кримінально-правової норми, застосування і реалізація санкції», або «вимушене перетерпіння негативних наслідків в формі засудження (державного осуду) та примушення з боку уповноважених державних органів» бачать у санкції виключно державно-примусовий засіб впливу на особу, яка вчинила злочин. Натомість, усе більше дослідників виокремлюють у реалізації кримінальної відповідальності два протилежні аспекти: негативний, – пов’язаний із порушенням кримінально-правових заборон та позитивний, – що полягає у виконанні кримінально-правових приписів. У цілому слід погодитися з В.К. Грищуком, що «кримінальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що становить собою процес реалізації приписів нори кримінального закону, який проявляється: а) в усвідомленому дотриманні суб’єктом кримінально-правової заборони або виконанні суб’єктом свого кримінально-правового обов’язку чи використанні ним свого суб’єктивного права (позитивна кримінальна відповідальність); або у вимушеному перетерпінні суб’єктом в інтересах захисту правопорядку, пов’язаних із вчиненням злочину і передбачених законом позбавлень і (або) обмежень його благ матеріального чи нематеріального характеру, а також визначених законом негативних наслідків, пов’язаних із наявністю судимості (негативна кримінальна відповідальність)». ³⁶

    Зміст кримінально-правового відношення позитивної кримінальної відповідальності, як і будь-якого іншого правовідношення, полягає у визначенні прав і обов’язків його суб’єктів. М.І. Загородников обґрунтовано вважав, що кримінальна відповідальність починається там і тоді, де і коли на підставі закону чітко визначаються права і обов’язки учасників кримінальних правовідносин. Саме чіткої визначеності прав і обов’язків суб’єктів, що є характерною рисою публічних правовідносин, і не вистачає позитивній відповідальності у вигляді дотримання кримінально-правових заборон. Крім абстрактних обов’язків громадян поводитися законослухняно й не вчиняти будь-яких злочинів та обов’язків держави не притягувати таких громадян до кримінальної відповідальності, ніяких «прав і обов’язків» ми не бачимо.

    Отже, правомірна поведінка суб’єктів дійсно реалізується у дотриманні приписів права, в тому числі й виконанні кримінально-правових норм, але сама по собі вона тільки частково є результатом правового впливу. Як зазначає В.М. Кудрявцев, абсолютна більшість громадян дотримуються правових заборон не у зв’язку з правовим впливом, а в силу сталих морально-етичних принципів й життєвої установки на законослухняну поведінку.³⁷

    У літературі обґрунтовано зазначається, що поряд з іншими функціями кримінальне право виконує й функцію заохочення соціально-корисної поведінки, здійснюючи тим самим регулятивний вплив на суспільні відносини. Прихильники позитивної відповідальності у праві, насамперед, пов’язують її прояв з практичною поведінкою суб’єктів по виконанню норм кримінального законодавства. Видається, що позитивна відповідальність реалізується виключно у заохочувальних нормах, основною рисою яких є чітка взаємозалежність між характером поведінки, що схвалюється законом, й кримінально-правовим заохоченням³⁸. Заохочувальні норми у більшості випадків торкаються посткримінальної поведінки особи. Також серед них є норми, які здійснюють регулювання «санкціонованого» завдання шкоди об’єктам кримінально-правової охорони (ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 38, ч. 1 ст. 39, ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 43 КК). Вчинки, що завдають санкціонованої шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, «явно не вписуються» у посткримінальну поведінку, більш того, вони спрямовані на протидію злочинам та соціально-небезпечним посяганням та мають з ними тільки зовнішню схожість.

    Заохочення  у кримінальному законодавстві на відміну від інших галузей законодавства не передбачає винагород особистого, майнового чи морального характеру у вигляді пільг, премій, визнання заслуг, спеціальних звань, державних нагород тощо. Заохочення соціально-корисної поведінки у кримінальній сфері реалізується виключно у різній ступені мінімізації потенційного або реального кримінально-правового обтяження. Правий один з перших дослідників кримінально-правового заохочення В.М. Галкін у тому, що воно ніколи не виражається в наданні особистості майнових чи немайнових пільг. Близьку позицію висловлює й В.О. Єлєонський коли зазначає, що заохочення «визначає яке конкретно кримінально-правове обтяження буде виключене або пом’якшене у тих випадках, коли здійсниться заохочувана законом соціально-корисна поведінка людини».³⁹ Аналіз заохочення у кримінально-правовій сфері надає можливість зробити висновок, що позитивний аспект кримінальної відповідальності реалізується у формах: 1) виключення; 2) звільнення; 3) пом’якшення кримінально-правового обтяження. З цих позицій набуває нового звучання теза О.Е. Лейста, який підтримуючи тричленну структуру правової норми, вказував, що вона орієнтує правотворчість і практику застосування закону на точнее з’ясування, хто, коли і до чого зобов’язаний, на що має право, які за що і до кого застосовуються санкції.⁴⁰ Виконання заохочувальних кримінально-правових норм здійснюється у рамках регулятивних правовідносин та має не тільки самостійну цінність по відношенню до застосування санкцій шляхом реалізації охоронних правовідносин, а й є переважним, соціально-схвальним варіантом кримінально-правової поведінки, що стимулюється застосуванням заохочувальних санкцій. Диспозиція заохочувальної норми містить вказівку на конкретні дії чи бездіяльність (модель поведінки), бажані з точки зору суспільства та держави, тобто встановлює ознаки позитивної кримінально-правової поведінки. Вона тісно пов’язана і взаємодіє з гіпотезою заохочувальної норми.

    Найбільш тісним є взаємозв’язок між диспозицією та санкцією. У методологічному аспекті вони співвідносяться як причина і наслідок. Тільки виконання особою всіх соціально-корисних дій, зазначених у диспозиції тягне за собою застосування визначеної санкцією заходів заохочення. За допомогою юридичного закріплення ланки «диспозиція – санкція» законодавець визначає «базовий блок» заохочувальної норми.

    Заохочувальні санкції слід поділити на три види: а) виключення кримінально-правового  обтяження; 2) звільнення від кримінально-правового обтяження; 3) пом’якшення кримінально-правового обтяження.⁴¹ Заохочувальні санкції розвивають та збагачують вчення про механізм кримінально-правового регулювання. Соціальна цінність заохочувальної санкції зумовлюється інтенсивними дослідженнями кримінально-правової відповідальності як основного регулятора суспільних відносин у кримінальній сфері. Вона дозволяє розширити предмет дослідження за рахунок соціально-корисної поведінки, поглибити уявлення про механізм кримінально-правового регулювання суспільних відносин способами й засобами, притаманними кримінальному інструментарію та розглядати санкцію не тільки як потенційне або реальне обмеження прав і свобод особи, а й у вигляді виключення, звільнення та/або пом’якшення такого обмеження. 

    Висновок

    Питання кримінально-правової санкції є  одним із найголовніших дискусійних  питань, які існують ну сучасному  етапі вивчення кримінального права, а саме важливе  місце у вивченні даного питання посідає саме визначення поняття санкцій у кримінальному  праві. Різноманітні вчені пропонують своє авторське бачення визначення поняття санкції, але на основі комплексного аналізу можна зробити загальний  висновок, що санкція – це структурний  елемент норма права, який передбачає відповідальність за порушення певних правил поведінки, визначених диспозицією.

    На  основі вивченого, можна зробити  висновок також про співвідношення понять «санкцій кримінально-правової норми» та санкції статей Особливої  частини КК України». Отже це різні за обсягом поняття, що співвідносяться між собою як ціле й частина де, «санкція статті Особливої частини» виступає лише як форма зовнішнього вираження санкції кримінально-правової норми. Також  можна констатувати той факт, що їх обсяги не завжди співпадають.

    В роботі висвітлено також класифікацію санкцій за якісним та кількісним критерієм з урахуванням характеру  покарання (основне і додаткове) і кількості його видів. Серед  таких видів слід розрізняти 2 основні:

  (а)  прості, які передбачають лише один вид основного покарання;

  (б)  складні, що включають декілька видів покарання.

    Також було проаналізовано принцип побудови санкції кримінально-правової норми, а також виявлено та досліджено недоліки у зв’язку з конструюванням загальних  та спеціальних санкцій. При аналізі чинного кримінального законодавства вчені дійшли обґрунтованого висновку про те, що принципових проблем стосовно видів і розмірів покарань, передбачених у спеціальних нормах, що пом’якшують покарання, немає. Водночас спостерігаються певні неузгодженості між санкціями загальних і спеціальних норм, що були виділені законодавцем на підставі зміни ступеня суспільної небезпеки діяння у бік його підвищення.

    Що  ж до впливу міжнародного права та процесів акультурації, то це є важливою умовою існування кримінального права сучасних країни. Аналіз впливу міжнародного права на національне законодавство не дає обґрунтованої відповіді на питання про те, чи повинні норми міжнародного права впливати на процес формування вітчизняного права. У той же час при конструюванні санкцій законодавцеві доцільно звертатися до сучасних напрацювань у галузі кримінального права інших держав, а також він зобов’язаний враховувати у змісті кримінально-правових санкцій відповідні вимоги міжнародно-правових документів, учасником яких є Україна.

    Також у даній курсовій роботі було висвітлено питання про доцільності виділення  та існування такого виду кримінально-правової санкцій як заохочувальна, а також  розглядалось питання щодо абсолютного  домінування поглядів на санкцію, як на засіб державного примусу.

    Отже  санкцій статей Особливої частини  КК є особливим феноменом в  науці кримінального права, який все ще перебуває на стадії дослідження, та потребує комплексного та детального вивчення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Нормативні  акти

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України        28 червня 1996 р. // Голос України. – 1996. – 13 липня.
2. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. на 01 жовтня 2010 року: (Відповідає офіц. текстові) – К.:Алерта ; КНТ ; ЦУЛ. – 168 с.

Список  використаної літератури