Санкції статтей особливої частини кримінального кодексу України

    Проблема  санкцій у кримінальному праві  неодноразово була предметом наукових досліджень, зокрема, в роботах таких  учених, як М.І. Бажанов, Є.В. Благов, І.О. Зінченко, А.П. Козлов, Л.Л. Кругликов, А.В. Васильєвський, Ю.А. Пономаренко, В.І. Тютюгін  та ін. Проте й досі залишається  чимало питань, що потребують більш  глибокого аналізу й переосмислення з урахуванням сучасних досягнень, тенденцій у сфері кримінально-правової науки, одностайного вирішення. Дотепер в доктрині кримінального права бракує єдиного погляду на визначення критерію класифікації санкцій.

    Аналізуючи  кримінально-правові санкції, перш за все, зазначимо, що деякі науковці пропонують розрізняти санкцію кримінально-правової норми і санкцію статті Особливої  частини КК. Остання визнається лише структурною частиною санкції кримінально-правової норми. Така думка ґрунтується на особливостях структури КК, його розподілі на Загальну й Особливу частини, приписи яких перебувають між собою в органічній єдності. Урахування їх положень у взаємозв’язку і взаємозалежності може дати повну уяву про істинний зміст, потенціал кримінально-правової норми.

    Отже  санкція статті Особливої частини  КК і санкція кримінально-правової норми – це різні за обсягом  поняття, що співвідносяться між  собою як частина й ціле. Перша виступає лише як форма зовнішнього вираження санкції кримінально-правової норми. Причому їх обсяги можуть і не співпадати. Так, положення кримінального закону, що регламентують умови застосування окремих видів покарання (статті 53-64, 99-102 КК), виступають структурною частиною санкції кримінально-правової норми, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинений злочин. Як зазначає Б.А. Куринов, можна було б усі ці умови включити до кожної статті Особливої частини КК, але для запобігання численним повторам законодавець помістив їх до окремих статей Загальної частини КК.¹³

    Що  стосується видів кримінально-правових санкцій, то зауважимо, що їх дослідники пропонують різні класифікації. Наприклад, залежно від можливості вибору судом виду й розміру покарання, вирізняють санкції:

    (а)  абсолютно визначені;

    (б)  відносно визначені;

    (в)  альтернативні.¹⁴

    У рамках вітчизняного кримінального  права М.І. Бажанов розрізняв:

    (1) відносно визначені санкції, в яких вказано: (а) мінімум і максимум виду покарання; (б) лише максимум виду покарання.

     (2) альтернативні санкції.

    З урахуванням наявності в санкції  додаткових покарань, учений виділяв: (а) санкції, що містять лише основні покарання, і (б) санкції, в яких поряд з основними передбачені ще й додаткові покарання. ¹⁵

    А.П. Козлов поділяє всі санкції на абсолютно визначені й відносно визначені. У свою чергу, перші диференціюються ним на санкції: (а) без зазначення розміру покарання, (б) з абсолютно-визначеним розміром, (в) неальтернативні, (г) прості, (д) підсумкові. Серед других науковець розрізняє санкції: (а) без зазначення розміру покарання, (б) розмірно-відносні, (в) неальтернативні, (г) альтернативні, (д) прості, (е) підсумкові.¹⁶

    Л.Л. Кругликов та О.В. Васильєвський  залежно від різних підстав виокремлюють санкції: (а) прості й кумулятивні, (б) одиничні й кумулятивні, (в) відносно визначені й абсолютно визначені, (г) безпосередньо визначені й  опосередковано визначені, (д) які містять  лише кримінальне покарання й  такі, що поруч із цим передбачають інші заходи кримінально-правового  характеру.

    Поділяючи точку зору на існування різних критеріїв  поділу санкцій на види, все ж  таки треба зазначити, що таке різноманіття підстав їх класифікації навряд чи може сприяти комплексному і всебічному розумінню закладених у законі можливостей  для індивідуалізації покарання. Кожна  із запропонованих класифікацій, безумовно, має певне теоретичне та практичне значення, але розкриває лише окремі аспекти санкцій статей Особливої частини КК, не надаючи цілковитого уявлення про їх зміст. До того ж при класифікації санкцій на відносно визначені й альтернативні відбувається змішування різних підстав поділу, що суперечить правилам логіки щодо диференціації понять. ¹⁷

    Як  вбачається, класифікацію санкцій потрібно провадити за єдиним критерієм, який з найбільшою повнотою відображав би всі їх різновиди. Аналіз кримінального законодавства свідчить, що всі санкції статей Особливої частини чинного КК України мають відносно визначений характер. При цьому тільки стосовно них, а не санкцій кримінально-правових норм можна вести мову про існування санкцій, що передбачають: (а) лише максимальну межу видупокарання або (б) максимум і мінімум останнього. Якщо ж ідеться про санкцію кримінально-правової норми, то в ній завжди встановлено як максимум, так і мінімум виду покарання. Виняток становлять лише позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК) і довічне позбавлення волі (ст. 64 КК), які завжди мають абсолютно визначений характер. До того ж виключно стосовно санкції статей Особливої частини КК можна говорити про їх відносно визначений характер. Що ж стосується санкцій кримінально-правових норм, то в деяких з них вони є абсолютно визначеними. Наприклад, згідно з положеннями пунктів 3 і 4 ч. 3 ст. 102 КК позбавлення волі може бути призначено неповнолітньому за тяжкий злочин на строк не більше семи років, а за особливо тяжкий, не поєднаний з умисним позбавленням життя людини, – не більше десяти років. У санкціях ч. 2 ст. 121 КК, ч. 3 ст. 187 КК позбавлення волі встановлено на строк від семи до десяти років, у ч. 3 ст. 262 КК від десяти до п’ятнадцяти.

    Таким чином, уразівчинення таких злочинів неповнолітніми особами санкції  з відносно-визначених фактично перетворюються на абсолютно визначені з позбавленням волі на строк відповідно сім і десять років. Вважаємо, що існування таких санкцій на практиці може ускладнювати індивідуалізацію покарання, тому необхідно на законодавчому рівні змінити їх межі.

    Вивчення  санкцій статей Особливої частини  КК свідчить, що доцільнішим є їх поділ на види залежно від їх якісно-кількісної характеристики. Так, з урахуванням характеру покарання (основне чи додаткове) і кількості його видів, передбачених у санкції статті Особливої частини КК, треба розрізняти 2 основних різновиди санкцій: (а) прості, які передбачають лише один вид основного покарання (ч. 1 ст. 109 КК), і (б) складні, що включають декілька видів покарання (ст. 123, ч. 2 ст. 367 КК). Складні санкції, у свою чергу, можуть містити (а) одне основне й одне або декілька додаткових покарань, так звані кумулятивні санкції (ч. 2 ст. 131, ч. 5 ст. 191 КК), (б) декілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише один, тобто альтернативні санкції (ч. 2 ст. 126 КК) і (в) декілька видів основних покарань і одне або 2 додаткових, тобто альтернативно-кумулятивні санкції (ч. 3 ст. 191 КК).¹⁸

    Кумулятивні й альтернативно-кумулятивні санкції  можуть передбачати: (1) лише одне додаткове  покарання, яке може бути як (а) обов’язковим (ч. 2 ст. 374, ст. 363 КК), так і (б) факультативним (ст. 329, ч. 1 ст. 361 КК); або (2) одночасно декілька додаткових покарань, які можуть бути: лише (а) обов’язковими, (б) факультативними або такими, в яких (в) лише одне додаткове покарання є обов’язковим, а інші – факультативними (ч. 2 ст. 367 КК).

    У КК України станом на 10 травня 2008 р. порівняно з КК УРСР 1960 р. частка простих санкцій становить 33,1% (34,8 % за КК УРСР 1960 р.), складних – 66,9% (65,2 % в КК УРСР 1960 р.). Серед складних санкцій: 1) альтернативні займають 42,4 % (38%); 2) кумулятивні – 10,9 % (20,2 %), серед яких з (а) обов’язковим додатковим покаранням – 9,4 % (12,2 %); (б) факультативним додатковим покаранням – 1,5 % (6,6 %); (в) обов’язковим і факультативним додатковими покараннями в КК України 2001 р. не представлені, але в КК УРСР 1960 р. Вони складали – 1,4 %; 3) альтернативно-кумулятивні – 13,6 %  ( 7,7 %); (б) факультативним додатковим покаранням – 5,1 % (3,6 %); Як видно з наведеного, в чинному КК України порівняно з КК УРСР 1960 р. на 1,7 % зменшилась частка простих санкцій, а кількість складних збільшилась. На 4, 4 % збільшилось число альтернативних санкцій, у той же час на 3,4 % скоротилась кількість тих, що передбачають додаткове покарання, хоча співвідношення між альтернативно-кумулятивними санкціями за КК УРСР 1960 р. та КК України 2001 р. збільшилось на користь останніх на 5,9 %. У цілому ж можемо констатувати деяке розширення можливостей суду щодо індивідуалізації покарання, але в той же час звертає на себе увагу факт недостатнього використання законодавцям потенціалу додаткових покарань.¹⁹

    Підводячи підсумок викладеному, зазначимо, що саме класифікація санкцій залежно від  їх якісно-кількісної характеристики дозволяє дати комплексну, всебічну оцінку кримінально-правовому інструментарію, що може бути використаний судом при  індивідуалізації покарання, надає  найбільш повне уявлення стосовно всіх можливих різновидів санкцій статей Особливої частини КК України.

3. Проблематика побудови санкцій статей Особливої частини КК. Наукові підходи та спроби вирішення даної проблеми.

    Ефективність  засобів протидії злочинності значною мірою залежить від потенційних можливостей, закладених у кримінально-правовій санкції. Тому важливо не лише встановити в законі вичерпний перелік видів злочинів, а й визначити науково обґрунтовані, взаємозумовлені, такі, що відповідають тяжкості злочину і особі винного, санкції.

    Серед перших криміналістів, які спробували теоретично обґрунтувати побудову кримінально-правових санкцій, були С. І. Дементьєв, Г. Л. Крігер, В. В. Мальцев, П. П. Осіпов, В. В. Проценко. Втім, найбільш предметно і докладно проблему кримінально-правових санкцій розглянув А. П. Козлов. У монографічному дослідженні автор, застосовуючи системний підхід у вивченні санкцій, сформулював власні правила та рекомендації щодо їх побудови, визначення їхніх меж, співвідношення видів та розмірів покарання у санкціях тощо.²⁰

    До  санкції висувають певні вимоги. Так, вона має відповідати суспільній небезпеці злочинного діяння і поширеності злочинів певного виду, бути узгодженою із санкціями за вчинення інших близьких за видом і характером злочинів; надавати можливість індивідуалізувати покарання з урахуванням можливих варіантів учинення злочину в реальності. Її конструювання має базуватися на принципах доцільності, обґрунтованості, законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості, гуманізму, невідворотності кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання та економії заході кримінально-правового впливу. Побудова санкцій з урахуванням зазначених положень, а також завдяки дотриманню загальноприйнятих правил юридичної техніки дасть змогу на практиці уникнути ситуацій, коли суди призначають різні покарання за злочини, що за багатьма ознаками схожі як «близнята». І, навпаки, коли за злочини, що не схожі ні за своїм характером, ні за ступенем суспільної небезпеки, призначають майже однакові вид і міру покарання.²¹

    Серед узагальнених недоліків, що властиві санкціям багатьох статтей, українські вчені виділяють, зокрема, такі:

    1) у деяких випадках законодавець  у різних статтях і навіть у різних частинах однієї статті певний вид покарання називає по-різному (наприклад, ч.ч. 1, 2 ст.ст. 131, 150 КК);

    2) спостерігається певна непослідовність  при визначенні видів покарань, тобто відступ від загального правила щодо побудови санкцій, згідно з яким покарання розміщуються від менш до більш суворого (наприклад, ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 171);

    3) сприймається як суперечність  побудова санкції певних статей  Особливої частини КК без урахування порядку й особливостей призначення окремих видів кримінальних покарань стосовно певних категорій осіб (наприклад, ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 211,);

    4) видається недоцільним при визначенні меж певних видів покарань у санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу зазначати мінімальні межі, які встановлені в Загальній частині для цього виду покарання (наприклад, ст.ст. 159, 178);

    5) при конструюванні санкцій не завжди беруться до уваги характер і ступінь суспільної небезпечності передбаченого в диспозиції статті злочину, а також особливості суб’єкта злочину, що негативним чином позначається на судовій практиці;

    6) видається необґрунтованим недотримання  при конструюванні санкцій правила про допустиме співвідношення визначених у санкції основних і додаткових покарань, згідно з яким основне покарання завждмає бути більш суворим, ніж приєднане до нього додаткове (наприклад, ч.ч. 1 ст.ст. 139, 203) [11];

    7) є недоцільним встановлення у  санкції великої амплітуди між нижчими та вищими межами покарання у формі позбавлення волі на певний строк (наприклад, ч. 2 ст. 194, ст. 379);

    8) сумнівним є встановлення у  санкції значної кількості основних видів покарання, які можуть бути призначені за той самий злочин (наприклад, санкції за злочин, передбачені ч. ч. 1 ст.ст. 185, 186 КК, містять п’ять видів покарань від штрафу до позбавлення волі на певний строк); ²²

    Певні вади конструювання притаманні і  санкціям окремих спеціальних кримінально-правових норм. Питання про співвідношення загальних і спеціальних норм правознавці традиційно досліджували в межах проблем конкуренції кримінально-правових норм. Конкуренція в кримінальному праві означає наявність кількох статей (частин статей, пунктів статей) кримінального закону, які одночасно передбачають (охоплюють) діяння, що підлягає кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення ж питань конкуренції передбачає з’ясування того, яка ж із статей (частини статей, пунктів статей) має бути застосована в даному випадку. Законодавець завдяки конкуренції прагне диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її одними нормами і пом’якшуючи іншими.²³