Санкції статтей особливої частини кримінального кодексу України

    Аналіз  чинного кримінального законодавства дозволив ученим дійти обґрунтованого висновку про те, що принципових проблем стосовно видів і розмірів покарань, передбачених у спеціальних нормах, що пом’якшують покарання, немає.²⁴ Водночас спостерігаються певні неузгодженості між санкціями загальних і спеціальних норм, що були виділені законодавцем на підставі зміни ступеня суспільної небезпеки діяння у бік його підвищення. Видається, що подібні вади притаманні й окремим санкціям спеціальних норм, що передбачають відповідальність, зокрема, за вчинення злочинів у сфері обігу наркотиків.

    У чинному Кримінальному кодексі  України виокремлено (так було і в Кримінальному кодексі 1960 р.) декілька спеціальних складів із загальних складів викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи зловживання особою своїм службовим становищем (ст.ст. 308, 410 КК). Зазначені спеціальні норми розташовані в різних розділах Кримінального кодексу України. Майже у всіх випадках підставою для виділення спеціальних норм є предмет цих злочинів: наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги (ст. 308); зброя, бойові припаси, вибухові речовини, засоби пересування, військова та спеціальна техніка чи інше військове майно (ст. 410). Санкції спеціальних норм (ч. 1 ст. 308 та ч. 1 ст. 410 КК), порівняно із санкціями загальних норм (ч. 1 ст. ст. 185, 186, 189, 190, 191 КК), не передбачають альтернативних позбавленню волі видів покарань. Підвищена суспільна небезпека дій із предметами аналізованих злочинів привела до суттєвого підвищення санкцій зазначених статей.²⁵

    Схожа ситуація простежується і при  порівнянні санкцій загальної та спеціальної норм, передбачених ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 306 КК відповідно. Посилення відповідальності за відмивання коштів (ч. 1 ст. 306 КК) зумовлено також саме підвищеною суспільною небезпекою незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

    З огляду на це видається непослідовною позиція законодавця при конструюванні санкцій ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 308 та ч.ч. 1, 3 ст. 313 КК. Зазначені кримінально-правові норми є спеціальними щодо загальних норм, які розташовані в інших розділах Кримінального кодексу України. У першому випадку – щодо ст. 201 КК (контрабанда), в інших – щодо сукупності загальних норм цього Кодексу, які передбачають відповідальність за злочини проти власності (ч.ч. 1 ст. ст. 185, 186, 187, 189, 190, 191 КК).²⁶

    Створення законодавцем спеціальних складів контрабанди та викрадення (а також привласнення, вимагання) у розділі XIII Кримінального кодексу України, на нашу думку, зумовлено також підвищеною суспільною небезпекою дій з предметами цих злочинів – наркотиками, психотропними речовинами, їх аналогами або прекурсорами (ст.ст. 305, 308 КК) та обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 313 КК). Більше того, норми цих статей спрямовані, насамперед, проти такого суспільно небезпечного явища, як наркобізнес. Зокрема, вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 313 КК, карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років. Водночас найбільш суворим покаранням, що їх визначають санкції за злочини, передбачені ч.ч. 1 ст.ст. 185, 186, 189, 191, є позбавлення волі на різні строки. Інший приклад – ч. 3 ст. 308 КК, яка з-поміж інших особливо кваліфікувальних ознак передбачає розбій із метою викрадення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. У ній встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. Водночас санкція за злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК, містить покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна. Такий самий недолік має і санкція за злочин, передбачений ч. 3 ст. 313 КК.

    Виявлені недоліки конструювання санкцій за злочини у сфері обігу наркотичних засобів очевидно притаманні й іншим санкціям спеціальних кримінально-правових норм. Усунути вади кримінального законодавства можливо лише шляхом внесення до нього відповідних змін.²⁷ 
 

4. Вплив міжнародного права  на формування вітчизняних

    кримінально-правових норм.

    Пізнання  кримінально-правових санкцій на сучасному етапі з необхідністю передбачає звернення до міжнародно-правового контексту. Дійсно, глобалізаційні процеси не залишають осторонь жодної з держав. Будь-яка країна світу стикається не лише з позитивною (що передбачає, у першу чергу, вільний обмін ресурсами в широкому розумінні цього слова), але й з негативною, переважно, кримінально-деструктивною, стороною цих процесів. Внаслідок цього держави прагнуть до певних узгоджених дій задля мінімізації руйнівного впливу кримінальної глобалізації як на світовий простір, так і на власні, національні (економічну, політичну, правову тощо) системи.

    В процесі такого узгодження виробляються певні узагальнені механізми та засоби протидії найбільш небезпечним видам та формам кримінальної активності. Ці механізми та засоби знайшли (та ще будуть знаходити, адже цей процес лише набирає обертів) своє відображення у багатьох міжнародно-правових документах, які утворюють правову основу протидії злочинності в аспекті стандартів як криміналізації, так і пеналізації. Відповідно до цього держави, беручи участь у різноманітних наднаціональних структурах, приєднуючись до міжнародно-правових документів у сфері протидії злочинності та поводження із правопорушниками, постають перед питанням уніфікації реакції на види та форми кримінальної активності, яка має знаходити своє відбиття й у санкціях кримінально-правових норм.²⁸

    Окрім того, вельми значущим для пізнання сучасних процесів у сфері права є проблематика акультурації. Після набуття незалежності державами на теренах колишнього СРСР перед ними постало вкрай важливе завдання модернізації власної правової системи не лише щодо можливостей її адаптації до певних правових систем (найчастіше в цьому сенсі говорять про розвинені держави Заходу), але й щодо вироблення власних «відповідей» на виклики сучасного світу. Дійсно, знаходження у складі СРСР значною мірою нівелювало руйнівний вплив зовнішнього середовища на власне національні утворення (республіки).

    Однак після набуття незалежності перед кожною державою постали численні проблеми організації суспільного буття в нових умовах. Одним з таких проблемних блоків є правовий, який включає, серед іншого, визначення акцентів щодо принципових напрямів розвитку вітчизняної системи права.

    У кримінально-правовому контексті  це безпосередньо пов’язане із проблематикою санкцій, адже саме санкції є інструментом впливу на злочинність та виконання функціонального призначення кримінального права. Таким чином, йдеться про певний формат юридичної акультурації в сфері кримінального права.

    Слід  говорити також про правову рецепцію, яку потрібно розуміти як:

    – складний процес, який не зводиться  до механічного перенесення певних нормативних положень, а включає й подальше засвоєння і використання ідей, принципів, інститутів тощо правової системи інших часів та інших народів;

    – добровільне, а не примусове запозичення;

  – свідоме запозичення;

    – однобічне запозичення;

    – запозичення, що відбувається за ініціати-

    ви  суб’єкта-рецепієнта;

    – запозичення, що є можливим в рамках взаємодії більш-менш однорідних правових систем.²⁹ В цьому контексті щодо України, вочевидь, в цілому можна говорити про правову акультурацію у кримінально-правовій сфері, але не про рецепцію. Ці два аспекти зовнішнього впливу на національне кримінально-правове поле на сьогодні виступають суттєвими умовами розвитку кримінального права, а межі цього впливу потребують свого осмислення. Виходячи з цього, може бути сформульована одна з актуальних проблем у галузі кримінального права: яким чином на пізнання санкцій як кримінально-правового феномену впливає міжнародне право та правові системи інших держав. Ця проблема має не лише теоретичне, але й практичне значення, адже з її вирішенням пов’язана як правотворча, так і правозастосовча діяльність.

    При вирішенні питання необхідно враховувати, що на сучасному етапі існує два види відносно самостійних кримінально-правових систем: міжнародно-правова та національна. Загальними рисами для цих систем, серед іншого, можна вважати регулятивний характер норм, що вони містять, принципову єдність понятійного апарату, але у будь-якому разі це не тягне за собою нівелювання їх відмінностей.

    У цілому, як відомо, міжнародне право проявляє себе шляхом:

    – вираження загальновизнаних міжнародно-правових принципів;

    – рішень міжнародних і наддержавних організацій, що орієнтують окремі держави у загальному контексті або у певних сферах;

    – модельних законодавчих актів.³⁰

    При цьому інституціональний вплив міжнародно-правових актів має на увазі доктринальний, концептуально-правовий, нормативно-правовий рівні. У кримінально-правовій сфері, безсумнівно, варто повністю визнати вплив міжнародно-правових норм як на формування державної ідеології в області протидії злочинності та поводження із правопорушниками, так і на формування національного нормативного поля в плані уніфікації кримінально-правового протистояння злочинній активності, що виходить за межі однієї держави та зачіпає інтереси більш ніж однієї держави. При цьому вплив на кримінальне законодавство проявляється, принаймні, у двох аспектах.

    По-перше, кримінальний закон традиційно містить у собі конвенційні кримінально-правові норми, тобто норми, включені в кримінальне законодавство на підставі міжнародно-правових конвенцій, учасником яких є держава, тобто як прямо випливає з ч.5 ст.3 КК України, це ті чинні міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. По-друге, визнання пріоритету норм міжнародного права щодо внутрішньодержавних вимагає при конструюванні кримінально-правових норм (а, відповідно, й санкцій) виходити із загальновизнаних міжнародно-правових стандартів в області прав людини.

    Таким чином, виникає принципове питання: чи має аналіз кримінально-правової санкції як феномену бути обмежений національним нормативним текстом, або такий аналіз повинен включати й «наднаціональний» (міжнародно-правовий) сегмент пізнання? Міжнародно-правова норма повинна мати пряму дію у внутрішньому законодавстві держав, які її прийняли, заснованому на тому, що зволікання може як послабити боротьбу зі злочинністю, так і «карати» всупереч волі, вираженої в міжнародно-правовій нормі.

    Крім  того, аналіз кримінально-правової санкції може бути здійснений у двох контекстах. Перший контекст пов’язаний з рівнем міжнародно-правового співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю та поводженню з правопорушниками. Тут можливо говорити про глобальний, регіональний та двосторонній рівні. В свою чергу, другий контекст пов’язаний із характеристиками видів та форм кримінальної активності, які зазначені у відповідних міжнародно-правових актах. Зокрема, це можуть бути міжнародно-правові злочини, а можуть бути злочини транснаціональні. При цьому, як правило, міжнародно-правові злочини криміналізуються на глобальному рівні, у той час як питання про транснаціональні злочини ставиться на глобальному та регіональному рівнях.

    Якщо  йдеться про суто міжнародно-правові  злочини, то слід зауважити, що кримінально-правова санкція як феномен може існувати у двох площинах. По-перше, вона є частиною норми кримінального права, яка опосередковується у нормах кримінального закону конкретної держави відповідно до міжнародних зобов`язань держави (зокрема в КК України передбачений розділ ХХ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»). По-друге, вона є частиною норми міжнародного кримінального права, яка опосередковується у відповідних положеннях конкретних міжнародно-правових актів.

    У другому випадку (коли санкція є  частиною норми міжнародного кримінального  права) йдеться про те, що санкція  забезпечує ті положення, які закріплюють міжнародноправові злочини, тобто діяння, криміналізовані безпосередньо міжнародним правом.

    Іншими  словами, норми міжнародно-правових актів, що передбачають відповідальність за міжнародно-правові злочини, містять власні санкції, які, в принципі не потребують обов’язкового додаткового підкріплення у вигляді санкцій норм національного кримінального закону.

    Щодо  конструювання кримінально-правових санкцій як такого можна виокремлювати декілька напрямів безпосереднього впливу міжнародно-правових актів. Так, доцільно вести мову про:

    – стандарти пеналізації злочинів залежно від ступеня тяжкості. Так, як приклад загальної рекомендації можна навести Пояснювальний меморандум до Рекомендацій Ради Європи № R/96/8 щодо політики боротьби зі злочинністю у Європі, яка змінюється. В цьому документі мова йде про те, що країни-учасниці розглядають можливість впровадження видів покарання, не пов’язаних з позбавленням волі. У певних випадках, однак, залежно від виду злочину перевага буде віддаватися тюремному ув’язненню, особливо стосовно осіб, які були визнані винними у вчиненні особливо тяжких злочинів [10, с.89].

    – стандарти пеналізації конкретних видів злочинної активності. Зокрема, у контексті боротьби зі злочинами в сфері інтелектуальної власності в ЄС в 2007 р. була прийнята директива «Про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності № 2», яка передбачає кримінальні санкції за порушення прав інтелектуальної власності. Відповідно до неї у випадках серйозних злочинів, вчинених організованими злочинними структурами, максимальне покарання може становити штраф від 300 тис. євро або позбавлення волі на строк до 4 років. Такі ж покарання будуть призначатися у випадках, коли правопору шення завдало шкоди здоров’ю або безпеці людини. ³¹