Попередня злочинна діяльність

В окремих випадках законодавець, враховуючи підвищену небезпечність  деяких злочинів, конструює склади цих злочинів так, що в поняття  закінченого злочину включається  в тому чи іншому об’ємі і підготовчі дії, а саме момент закінчення злочину переноситься на стадію готування. Шляхом створення таких “усічених” складів злочинів готування визнається закінченим злочином, а отже і тягне за собою покарання нарівні із закінченим злочинним діянням. При кваліфікації підготовчих дій визнаних шляхом створення “усічених” складів злочину, самостійними злочинами, не слід посилатися ще і на статтю 14 КК України. Подібні діяння повинні каратися не як стадія в розвитку злочинної діяльності, а як діяльність, що дорівнює за своєю караністю до закінченого злочину. Що також враховано в нашому кримінальному законодавстві.

Ще одним досить цікавим аспектом питання кримінальної відповідальності за готування до злочину є те, що готування до злочину невеликої  тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності (ч.2 ст.14 КК України).

Виходячи з цього законодавчого  положення, та аналізу практики, кримінальна  відповідальність за готування до злочину  обмежується колом середньої  тяжкості, тяжких або особливо тяжких злочинів. Варто відзначити, що кримінальний закон 1960 р. визнавав кримінально-караним готування до злочину будь-якої тяжкості. Разом з тим, ще в 1961 році А.А.Піонтковський виступив з пропозицією про відміну загальної караності готування до злочину, вказуючи при цьому, що випадки засудження за готування до злочину в судовій практиці зустрічаються досить рідко, що пояснюється віддаленістю готувальних дій від закінчення злочинного посягання і в зв’язку з цим незначною степені їх суспільної небезпечності. Крім того, готування зазвичай важко довести, так як вчинення підготовчих дій само по собі не завжди свідчить про злочинний намір особи, що їх вчиняє. В зв’язку з цим український  законодавець обумовлено відмовився від загальної караності готування до злочину, а КК України 2001 року пов’язує караність готування до злочину зі ступенем тяжкості злочину, виключаючи при цьому відповідальність за готування до вчинення злочину невеликої тяжкості. Таким чином, можна спостерігати схожість норм, що визначають відповідальність за готування до злочину до норм ще кримінального законодавства ХІХ століття, а саме до норм Уложення про покарання кримінальні і виправні 1945 року, яке передбачало покарання за готування до злочину лише в декількох спеціально обумовлених випадках за особливо тяжкі та тяжкі злочини, такі як: підробка монет та грошових знаків, вбивства, підпал тощо.

Таким чином, практика свідчить, що готування  до злочину доцільно карати лише у  відношенні особливо тяжких, тяжких та середньої тяжкості злочинних посягань. А тому, щоб вірно визначити при вирішенні питання про те, які підготовчі дії є караними, а які не підлягають кримінальній відповідальності, необхідно враховувати, як правильно вказує Т.В.Церетелі та В.Г.Макашвілі наступні моменти:

а) ступінь створеної діями суб’єкта можливості настання злочинного результату, інакше кажучи, ступінь сприяння цьому злочинному результату;

б) суспільну значимість об’єкта, на який спрямовано посягання;

в) об’єм шкоди, який міг бути спричинений  об’єкту посягання.

Всі ці моменти при визначенні ступеня суспільної небезпечності готування не ізольовано, а в їх сукупності, в їх діалектичній єдності. Крім того, повинні враховуватися місце і час вчинення злочину, соціально-політична обстановка, в якій вчинені готувальні дії, особа винного та ряд інших обставин, що характеризують особу злочинця.

Н.Ф.Кузнєцова в своїх працях вказує, що недостатньо лише встановити в діях особи ознаки готування, потрібно обов’язково встановити суспільну  небезпечність готувальних дій. На її думку, суспільна небезпечність цих підготовчих дій визначається в першу чергу об’єктом злочину і злочинною шкодою. Чим цінніший для суспільства об’єкт, тим більше віддалені від безпосереднього акту виконання злочину підготовчі дії набувають суспільно-небезпечного характеру. Наприклад, підготовчі дії до терористичного акту і до звичайного вбивства зовнішньо подібні, але межі караності їх різні. В підготовчих діях до терористичного акту межа суспільно-небезпечних і караних підготовчих дій відчувається набагато далі, ніж в підготовчій діяльності до звичайного вбивства. Кузнєцова Н.Ф. Вказує, що на суспільну небезпечність готування впливають також і об’єктивні властивості самих підготовчих дій, а отже із всіх передуючих виконанню злочину дій, лише ті є дійсно підготовчими діями до певного злочину, які спрямовані на нього, створюють умови для його реалізації, в яких міститься реальна можливість злочинного наслідку.

Суспільна небезпечність готування  до певного злочину визначається також змістовністю і значимістю готувальних дій для вчинення злочину, які визначаються, по-перше, природою самих підготовчих дій відносно до того чи іншого злочину, а, по-друге, необмеженістю дій до безпосереднього виконання злочинного посягання.

Кузнєцова Н.Ф. Вказує, що для визначення наявності та ступеню суспільної небезпеки підготовчих дій має значення і суб’єкт їх вчинення. Так, сучасне законодавство також вимагає від суду, щоб він призначенні покарання враховував особу винного (ст.65 КК України). Також, науковець зазначає, що характеристика особи має не аби яке значення, адже особа, яка декілька разів вчиняла злочини, або навіть притягувалась до адміністративної відповідальності більш здатний перейти від готування до вчинення злочину, в його діях міститься більше можливостей посягання на охоронюваний законом об’єкт.

В кримінально-правовій літературі висказано  думку, що при вирішенні питання  про караність підготовчих дій  необхідно враховувати загальне призначення предметів і знарядь, що набуває суб’єкт для вчинення злочину, тобто чи вони є предметами вжитку чи спеціально слугують для виконання злочинних дій. Дурманов Н.Д. вважає, що набуття або пристосування предметів побутового вжитку (наприклад, сірників, ножа, сокири) за загальним правилом ці дії ще не свідчать, що подальші дії будуть пов’язані із посяганнями на охоронюваний законом об’єкт. Дійсно, чим далі готування і дії, що його формують знаходяться від стадії закінченого злочину, тим важче його розпізнати в силу недостатнього розвитку об’єктивної сторони злочину. При вчиненні цих дій дуже важко довести наявність злочинної цілі та мети злочинця. Проте, в випадку доведеності умислу на вчинення злочину підготовчі дії, що полягають в набутті в якості знарядь злочину предметів домашнього вжитку, можуть бути визнані суспільно-небезпечними і кримінально-караними з урахуванням тяжкості злочину, що готувався. Має значення не те чи є предмет чи знаряддя належністю домашнього вжитку чи не є, а те, яку шкоду розраховує нанести злочинець, яке злочинне діяння за допомогою цього предмету чи знаряддя він планує вчинити. Однаково небезпечні готування до вбивства шляхом набуття з цією ціллю сокири чи ножа або ж набуття зброї, хоча сам факт набуття зброї є сам по собі кримінально-караними діяннями. Важливо лиш встановити, що умисел на вчинення злочину уже склався, що особа і її дії спрямовані на реалізацію злочинного наміру, є суспільно-небезпечні.

Притягнення до кримінальної відповідальності тільки за суспільно-небезпечні підготовчі до злочину дії і визначення за них покарання відповідно до ступеню  суспільної небезпечності вчиненого і особи винного є проявом максимальної індивідуалізації відповідальності. Все це забезпечує винесення по справах про готування до злочину правильних і справедливих вироків.

Як вказувалось раніше, готувальні до злочину дії, враховуючи впізнання  їх злочинного характеру і порівняно невелику суспільну небезпечність караються в рідких випадках при вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів. Разом з тим необхідно відмітити, що ні серед теоретиків кримінального права, ні серед практиків не існує прихильників повної некараності цієї стадії злочинної діяльності.

Спроба відмовитися від відповідальності за готування, що була зроблена в 1922 році не виправдала себе, також не виправдала себе повна караність готування  незалежно від тяжкості злочину. Самим кращим варіантом є встановлення відповідальності за готування до злочинів особливо тяжких, тяжких та середньої тяжкості, що передбачений в Кримінальному кодексі України 2001 року, як ефективний засіб, що забезпечує боротьбу зі злочинами на найбільш ранній стадії їх вчинення, а також попереджує настання їх шкідливих наслідків. Це робить боротьбу зі злочинністю більш ефективною та посилює попереджувальне значення покарання.

Висновки

Злочин, відповідно до кримінального  права, в процесі своєї реалізації проходить ряд етапів, які в науці кримінального права називаються стадіями вчинення злочину. В більшості випадків вчинення злочину суб‘єкт спочатку створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що посягають на охоронюваний об’єкт і лише після цього повністю реалізує злочинний намір. Отже, стадії злочинної діяльності можна визначити як певні етапи розвитку злочинної діяльності  від її початку і до досягнення кінцевого результату, що є відображенням фактів об’єктивної дійсності.

Термін “стадії злочину” вживається в подвійному значенні: 1) для визначення  етапів, які проходять закінчені злочини ; 2)для визначення особливостей відповідальності  за злочин в залежності від етапу, на якому було припинено вчинення злочину. Юридичне поняття стадій вчинення злочину  передбачає розмежування  закінченої злочинної діяльності  і злочинної діяльності на одному з  її етапів. Стадії злочину як кримінальної правова  категорія, це різні форми здійснення конкретної злочинної діяльності, що відрізняються  одна від одної в залежності від моменту, коли  злочинна діяльність була припинена, що визначає і особливості  відповідальності за незакінчену злочинну діяльність. Разом з тим,  немає однозначної дефініції  самого поняття стадій злочину.  Науковці визначають дане поняття по-різному, враховуючи таке  загальне  розуміння стадій злочину як певні етапи, що проходить злочин від початку і до кінця  злочинної діяльності  суб’єкта злочину.

Відповідно до етапів, які проходить  злочинна діяльність  в об’єктивній  дійсності  виділяють і три  стадії злочинної діяльності: 1) стадія готування до злочину; 2) стадія замаху на вчинення злочину  та 3) стадія закінченого злочину. У теорії кримінального права  перші дві стадії об’єднуються  поняттям “попередньої злочинної діяльності”.  В доктрині цієї галузі права  немає однозначного  підходу, щодо кількості та найменування стадій , так,  ряд науковців до стадій злочину відносили виявлення наміру, виконання складу злочину , настання злочинних наслідків, тощо. Дані позиції науковців є недоцільними, що обгрунтовується в роботі. Отже,  правильним є виділення лише трьох  стадій злочинної діяльності , межі між якими  можна встановити з достатньою чіткістю.

Ще однією  особливістю попередньої  злочинної діяльності є здійснення її лише з прямим умислом, ступінь  реалізації якого на різних  стадіях різний, і чим ближче вчинене особою діяння до настання злочинних наслідків, тим більший ступінь суспільної небезпечності злочину, і тим більше реалізується злочинний умисел.

Стадії вчинення злочину мають  і  теоретичне, і практичне  значення, оскільки їх встановлення  дозволяє відмежувати  злочинну поведінку  від незлочинної  та визначити особливості кримінальної  відповідальності за неї, крім того стадії злочину мають значення  для застосування багатьох норм КК України , а тому є необхідним інститутом кримінального права.

Враховуючи особливості  незакінченої злочинної діяльності,  кримінальна відповідальність за неї  має також особливості. Так,  як і для закінченого злочину  єдиною підставою  кримінальної відповідальності  за попередню злочинну діяльність  є склад злочину.  А отже, принцип караності лише тих дій, які містять склад злочину, зберігає свою  силу і у випадках  притягнення до  відповідальності  за незакінчений злочин.

Готування, як інститут кримінального  права, виник дуже давно для зупинення злочинної діяльності на зародковому етапі. Готування – це діяльність по створенню умов для вчинення злочину, при якій ще не виконується об’єктивна сторона злочину. Саме створення умов для вчинення злочину і наявність реальної можливості настання злочинного результату є сутністю готування до злочину на основі чого і науковці виділяють ознаки готування.

Під виявленням наміру розуміють зовнішній  прояв у будь-якій формі наміру особи вчинити злочин, але без  подальших дій спрямованих на реалізацію цього наміру.

Відмежування готування від  виявлення наміру простежується  досить чітко. Так при готуванні  починається злочинна діяльність, є  склад злочину, який є необхідною і єдиною умовою кримінальної відповідальності. Виявлення наміру не утворює складу злочину та суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти охоронювані законом. Отже виявлення наміру також не є стадією вчинення злочину, хоч необхідно зазначити, що деякі вчені вважали виявлення наміру початковою стадією вчинення злочину. Автор праці притримується позиції згідно якої виявлення умислу не є кримінально караними, а також є стадією вчинення злочину.

Велике теоретичне і практичне  значення має інститут відповідальності за готування до злочину. Відповідно до законодавства готування до злочину тягне за собою застосування тих же мір покарання, які призначені кримінальним законом за “даний вид злочину”. Так відповідальність за готування настає за тією ж статтею Особливої частини, що і закінчений злочин із обов’язковим посиланням на статтю 14 КК України.

Пом’якшення покарання за готування, як вид попередньої злочинної  відповідальності є правом, а не обов’язком суду, оскільки принцип  обов’язкового пом’якшення покарання  в певних випадках суперечив би завданню максимальної індивідуалізації відповідальності і покарання відповідно до тяжкості злочину і особи злочинця.

Список використаних джерел

1. Кримінальний кодекс України // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Істина. – 2004. – 440 с. – С. 5-168.
2. Афанасьев Н.Н., Пушкин А.В. Особенности добровольного отказа от совершения преступления некоторых участников преступных групп. // Проблемы борьбы с преступностью, охраны прав и законных интересов граждан в условиях перехода к рыночной экономике. – Москва. – 1996.
3. Ахмедова М.М. К вопросу о мотивах добровольного отказа от доведения преступления до конца // Проблемы совершенствования мер борьбы с преступностью. – Ташкент. – 1986.
4. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолно, 1999.
5. Благов Е.В. Особенности назначения наказания за неоконченное преступление. – Ярославль, 1994.
6. Большая советская энциклопедия. // Советская энциклопедия. – 1970.
7. Васильев-Южин М.И. Приготовление и покушение на преступление. // Вестник Верховного Суда СССР. – 1928. – № 1. – С.3-6.
8. Вопросы совершенствования уголовно-правовых норм на современном этапе. – Свердловск, 1986.
9. Волков Б.С. Значение мотива и цели для разграничения стадий совершения преступления. – М., 1980.
10. Дагель П.С. О косвенном умысле при приготовительной преступной деятельности // Вопросы государства и права. – Ленинград, 1964. – С.187-202.
11. Демидов Ю. Понятие оконченного преступления // Советская юстиция. – 1966. - №18. – С. 21-23.
12. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву М.,1955. – 212.
13. Зелинский А.Ф. Добровольный отказ от преступления. – М., 1968.
14. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М: Юридическая литература, 1972. – 110 с.
15. Иванов В.Д. Добровольной отказ от совершения преступления при соучастии // Советская юстиция. – Москва. - 1992. - №23/24.
16. Иванов В.Д. Ответственность за покушение на преступление. – Караганда., 1974. – 117 с.
17. Иванов В.Д. Понятие и виды стадий преступной детальности // Правоведение. – Санкт-Петербург. – 1992. - № 6. –86-89.
18. Козлов А.П. Стадии и неоконченное преступление . – М., 1993.
19. Кримінальне  право  України.  Загальна частина. /    за     ред.                     П.С. Матишевського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 506 с.
20. Кримінальне  право  України.  Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. /    за     ред.  П.С. Матишевського. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 271 с.
21. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна. Курс лекцій. / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – 432 с.
22. Кримінальне право України (Загальна частина): Наочний посібник /за ред. Боровенко В.М. – Національна академія Служби безпеки України. – К., 1999. – 60 с.
23. Кримінальне право України. Загальна частина. /за ред.                              П.С. Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д.Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
24. Кримінальне право України. Загальна частина.: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. /за ред. М.І. Бажанова. – Харків: Право, 1997. – 368 с.
25. Кримінальне право України. Посібник для студентів та курсантів  юридичних учбових закладів. /за ред. Н.В.Чернишова, М.А. Хазіна, М.В.Володько - К.: Наукова думка, 1995. – 454 с.
26. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. – 416 с.
27. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К: Юрінком Інтер, 1997.
28. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
29. Практика судів України в кримінальних справах. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України.-К., 1993.- № 4.
30. Тихий В.П. Стадії вчинення злочину: Конспект лекцій. -  Харків 1996. – 56 с.
31. Тишкевич И.С. Понятие и наказуемость покушения по советскому уголовному праву. – Ученые записки (Белорусский государственный университет), Вып. 32, 1957. – 125 с.
32. Тишкевич И.С. Понятие приготовления и покушения в советском уголовном праве. Автор. диссер. на соискание ученой степени канд. юрид. наук. – Минск, 1953. – 24 с.
33. Узагальнення судової практики в справах про посадові злочини, зокрема про хабарництво. -  К., 1999.