Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування

Цілі кримінального покарання  щодо виправлення засуджених, спеціальна та загальна превенція під час звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх можуть досягатися в повному обсязі, але в особливий спосіб – опосередковано. Це обумовлюється тим, що в цьому разі реального виконання покарання щодо неповнолітнього не має місця, а названі цілі досягаються за рахунок психологічного впливу погрози застосування покарання, перебуванням неповнолітнього під режимом випробування, гласністю призначення покарання та його невідворотністю.⁶

Отже, під підставами звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх слід розуміти об’єктивно існуючі фактори, які переконливо свідчать про те, що особа, яка звільняється від відбування покарання, не становить суспільної небезпеки і здатна виправитись без реального застосування до неї призначеного судом покарання.⁷

 Це обумовлюється тим, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до конкретної особи, тобто відправною точкою для підстав застосування такого звільнення є саме особа винного, і саме суспільна небезпечність такої особи й здатність її виправлення без реального застосування покарання повинні бути як підстави.

 

 

2.2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів  виховного характеру можливе, відповідно до змісту ст. 105 КК, за наявності таких ознак:

1) вчинення неповнолітнім злочину  невеликої або середньої тяжкості;

2) щире каяття неповнолітнього щодо вчиненого ним злочину;

3) бездоганна поведінка неповнолітнього  після вчинення ним злочину; 4) впевненість суду, що неповнолітній на момент винесення вироку не потребує застосування покарання. Лише за наявності сукупності цих ознак стає можливим застосування до неповнолітнього злочинця примусових заходів виховного характеру.

Злочином невеликої або середньої  тяжкості визнається злочин, за який законом передбачене покарання відповідно у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12); у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років (ч. 3 ст. 12 КК).

Щире каяття, про яке йдеться у ч. 1 ст. 105, - це вияв неповнолітнім жалю з приводу свого протиправного вчинку, визнання своєї провини, відшкодування заподіяних майнових збитків чи моральної шкоди, допомога слідчим органам у розкритті злочину, виявленні співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб.

Бездоганна поведінка неповнолітнього  як обов'язкова ознака цього кримінально-правового  інституту означає сумлінне ставлення  такого неповнолітнього до навчання (роботи), до свого оточення, громадського правопорядку тощо.

Впевненість суду (його висновок) про  те, що неповнолітній не потребує застосування покарання, може виникнути лише після  врахування суддями тяжкості вчиненого  злочину, вікового, розумового та психологічного стану особи неповнолітнього, а  також матеріалів справи (місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки) тощо.

За наявності зазначених вище ознак  суд застосовує до неповнолітнього  одне або кілька примусових заходів  виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 14-річного віку і має майно або прибуток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.⁸

Характеризуючи примусові заходи виховного характеру, слід визначити їх ознаки, до яких, зокрема, належать:

1) визначеність їх кола виключно кримінальним законом;

2) можливість застосування тільки судом;

3) обмеження кола осіб, до яких вони застосовуються (неповнолітні, які вчинили зазначені раніше види злочинів, а також неповнолітніми, що не досягли віку кримінальної відповідальності і вчинили суспільно небезпечні діяння, які передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу).

Застереження - це офіційний осуд поведінки неповнолітнього, який здійснюється судом та одночасно є застереженням у можливості застосування більш суворих заходів впливу.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки  неповнолітнього - це заборона знаходження  в місцях дозвілля (кафе, дискотеки тощо) в цілому або у визначених місцях дозвілля, заборону перебувати у цих місцях пізніше визначеного судом часу; вимогу відвідування навчальних закладів, роботи тощо.

Передача неповнолітнього під  нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Цей вид примусового виховного заходу передбачає встановлення за підлітком жорсткого контролю та посиленням можливостей здійснення виховного впливу, насамперед, з боку формального колективу. Цей виховний захід наближений до відомого виду звільнення від кримінальної відповідальності відносно дорослих, яким є звільнення з передачею на поруки.

Водночас, вирішуючи питання про  застосування цього примусового виховного заходу, слід бути достатньо обережним і враховувати можливості проведення виховної роботи як у колективі, так і з боку батьків (опікунів).⁹

Терміни дії вказаних примусових виховних заходів визначаються судом.

Покладення на неповнолітнього, який досяг пятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних, майнових збитків. Застосування цього виховного заходу обмежується законом:

по-перше, віком;

по-друге, наявністю самостійного заробітку або власного майна, або власних коштів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної  навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей примусовий виховний захід є найсуворішим з усіх передбачених кримінальним законом, оскільки пов'язаний із суттєвими обмеженнями конституційних прав особи.

У разі ухилення неповнолітнього від  застосованих до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він направляється для відбування призначеного покарання.

 

2.3. Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв 'язку з закінченням строків давності

Ці дві інституції кримінального права - звільнення від  кримінальної відповідальності та звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовуються судом відповідно до загальних вимог, викладених у ст. 49 і 80 КК з обов'язковим додержанням положень, викладених у ст. 106 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 КК особа, яка вчинила злочин у віці до 18-ти років, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки давності:

1) два роки - у  разі вчинення злочину невеликої  тяжкості;

2) п'ять років  - у разі вчинення злочину середньої  тяжкості;

3) сім років  - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) десять років  - у разі вчинення особливо  тяжкого злочину.

У ч. 3 ст. 106 КК встановлено, що особа, яка вчинила злочин у  віці до 18-ти років, звільняється від  покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано і минули такі строки:

1) два роки - у  разі засудження до покарання,  не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п'ять років  - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

3) сім років - у разі засудження  до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження  до покарання у вигляді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.¹⁰

Питання, пов'язані  із призупиненням та перериванням строків  давності кримінальної відповідальності та строків давності виконання обвинувального вироку щодо неповнолітніх злочинців, вирішуються на загальних підставах, викладених у ч. 2 ст. 49 та ч. 3 ст. 80 КК, які вже було проаналізовано.¹¹

 

2.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили злочин до досягнення 18-річного віку

За ст. 107 КК, до осіб, які відбувають покарання у  вигляді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18-ти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину, якщо засуджений зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, та після фактичного відбуття:

1) не менше  третини призначеного строку  покарання у вигляді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше  половини строку покарання у  вигляді позбавлення волі, призначеного  судом за умисний тяжкий злочин  чи необережний особливо тяжкий  злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше  двох третин строку покарання  у вигляді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

До неповнолітніх, говориться у ч. 4 ст. 107 КК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання  нового злочину суд призначає  їй покарання за правилами про  сукупність вироків (ст. 71) та за правилами щодо складання таких покарань, визначених у ст. 72 КК.

Критерії, за якими, згідно з чинним законом, має вимірюватися ступінь виправлення неповнолітнього засудженого, орієнтують відповідні органи на оцінювання лише його пенітенціарної поведінки. Однак зазначені в ньому обставини є зовнішніми, не завжди здатними адекватно відобразити ступінь виправлення засудженого. У зв’язку з цим підкреслюється, що в практиці здійснення умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітнього важливого значення набуває психологічна, кримінологічна та педагогічна характеристика кожного кандидата на звільнення, що дає змогу обґрунтовано та компетентно робити висновки щодо системи ціннісних орієнтацій засудженого, рівня його правосвідомості, характеру інтересів тощо.

Потребою є вдосконалення методів збирання та систематизації інформації про особистість і поведінку неповнолітнього правопорушника. Існує також пропозиція щодо організації систематизованого накопичення відомостей про таких неповнолітніх в єдиному органі, до якого б в обов’язковому порядку надавалася інформація кожним суб’єктом, причетним до розгляду вчиненого неповнолітнім злочину.¹²

Важливим чинником, що визначає ефективність застосування умовно-достроково звільнення від відбування покарання неповнолітніх вважається соціальна адаптація цих осіб на постпенітенціарній стадії звільнення.

В системі соціальної адаптації осіб, звільнених від відбування покарання, слід розрізняти два напрями:

1) заходи із  соціальної адаптації громадян, звільнених із установ виконання покарань у зв’язку з повним відбуттям покарання, або достроково безумовно звільнених від покарання;

2) соціальна адаптація  засуджених, звільнених від відбування покарання умовно-достроково.

Окрім сприяння засудженому в соціалізації, відповідні заходи мають поєднуватися зі створенням режиму випробування засудженого для закріплення цілей покарання та перевірки надійності висновків про належний ступінь виправлення особи. У таких випадках закон може передбачити здійснення певних адаптаційних заходів без заяви особи, на підставі висновків, зроблених за результатами психологічної та педагогічної характеристики засудженого, вивчення обставин його життя і мікросередовища, у яке він повертається після звільнення.¹³

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЩОДО ЗВІЛЬНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

  Послідовна реалізація принципів економії кримінальної репресії, соціальної справедливості та гуманізму зумовлює особливе, привілейоване положення осіб, які вчинили злочини у віці до 18-ти років, щодо звільнення від покарання та його відбування, іншого пом’якшення кримінально-правового обтяження.