Конституційно-правові основи здійснення правосуддя в Україні

Суддею  вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України, який не молодший 30 років має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше 7 років, в тому числі не менш з них п’ять на посаді судді.

Суддею  ВСУ може бути громадянин України, який на день обрання досяг 35 років, стаж робот у галузі права не менше  як 10 років, в тому числі не менше як п’ять на посаді судді.

Окремо  передбачені вимоги для кандидатів на посаду судді Конституційного  Суду України.

Кандидат  на посаду судді військового суду, крім того повинен перебувати на військовій службі, входити в штатну чисельність  ЗСУ і мати військове звання офіцерського складу.

Необхідною  умовою для зайняття посади судді  будь-якого суду, є складання кваліфікаційного екзамену. Ця умова не поширюється на осіб, які мають відповідний стаж роботи на посаді судді, давність якого не перевищує 11 років.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни, визнані судом  обмежено дієздатними чи недієздатними; ті, що мають хронічні психічні або інші захворювання, які перешкоджають виконанню обов’язків судді; у відношенні яких провадиться дізнання, досудове слідство, судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту або непогашену судимість. 

Розділ  3 Правові наслідки та правовий  аналіз судової реформи в Україні

  Постановою  Верховної Ради України від  28 квітня 1992р. була схвалена Концепція  судово-правової реформи.

  Головною  метою судово-правової реформи  і формування незалежної судової  системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

• шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;
• реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;
• створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;
• поступово здійснити спеціалізацію судів;
• максимально наблизити суди до населення;
• чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;
• гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

     Судово-правова  реформа була запланована у  три етапи.

      На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону “ Про судоустрій України”, Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

    На  другому етапі передбачалось:  запровадити організаційні структури  зі спеціалізації здійснення  правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

 Третій етап  передбачав вивчення і узагальнення  ефективності  судово-правової реформи,  внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон “ Про судоустрій “,внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та ін.  

Висновки 

       Згідно  з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється  виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Правосуддя  є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як:  недоторканність особи;  недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та ін.

Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання державою внутрішньої  функції здійснення законності і  охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір примусу до правопорушників.

       У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції  правосуддя в Україні здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських  функцій на професійній основі має  забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.

Рреформування судової влади та судової системи не обмежується лише вдосконаленням функціонування судів та суддів.

Судова  реформа у більш широкому контексті  має сприяти створенню умов для  забезпечення реального захисту  прав та свобод людини і громадянина, що неможливо без системного, ефективного  і логічного взаємозв'язку та взаємодії між судовою, законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

Особливість взаємодії законодавчої і виконавчої влади із судовою полягає в  необхідності безумовного забезпечення незалежності судової влади, ефективного, всебічного і неупередженого судового захисту. Жодний орган влади, жодна посадова особа не повинні втручатися у судовий процес, вдаватися до будь-яких дій, які можуть вплинути на прийняття суддею рішення, або в інший спосіб заважати нормальній роботі суду під час здійснення правосуддя.  

При цьому  незалежність судової влади має  базуватися не лише на суто правових гарантіях - таких, як незмінюваність та недоторканність  суддів, - а й на відповідних матеріальних і фінансових засадах. З іншого боку, судовій владі належить винятково важлива роль у забезпеченні системи стримувань і противаг між різними гілками державної влади. Вона має юридичну можливість впливати на рішення та дії законодавчої і виконавчої влади, врівноважувати й навіть контролювати їх.  

У демократичних  державах створено механізми забезпечення верховенства права, контролю за додержанням виконавчою владою вимог закону. Важливими складовими цього механізму є суди, які виконують контрольні функції щодо актів і дій відповідних органів та посадових осіб. Судовий контроль у цій сфері здійснюється при розгляді судами конкретних справ, передусім пов'язаних з оскарженням громадянами рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб.  

Такі  механізми передбачені чинним законодавством, але вони потребують удосконалення. Для цього необхідно створити органи адміністративної юстиції, віднести до їх підсудності спори, що виникають у сфері державного управління, за зверненнями фізичних чи юридичних осіб.

Ллітература

Конституція України // Голос України, 13 липня 1996 р., № 128.

Закону  України "Про судоустрій України"// Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" (щодо забезпечення єдності судової практики)

Постанова Верх. Ради України від 24 лютого 1994 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про судоустрій Української РСР” // Голос України, 20 квітня 1994 р, № 73. 

Постанова Верх. Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про концепцію судово-правової реформи  в Україні” // Від. Верх. Ради України, 1992, № 30, ст. 426. 

Постанова Пленуму Верховного Суду України  № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Голос України, 3 жовтня 1996 року, № 234.

Степанюк В. Судова реформа в Україні // Право України, 1998, № 1, с. 20.

Оришко В. Конституція — фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України, № 9, 1996, С. 45—48.

Законодавство України, що регулює діяльність судів  та визначає статус суддів судів України. — К.: «Право». Українська Правнича Фундація, 1996. — 320 с.

Притика Д. Конституційні засади правосуддя і розвиток господарського судочинства // Право України, № 8, 1997, С. 7—10.

Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України, № 1, 1997, С. 16—20.

Конституційне право України. В. В. Кравченко,2007.

Інтернет 

http://zakon.rada.gov.ua/