Водні подорожі, основні вимоги та підходи до їх формування

Автор: Пользователь скрыл имя, 11 Февраля 2012 в 18:10, курсовая работа

Краткое описание

Туризм на початку 21століття характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування. Світова туристична індустрія пережила справжній бум у 2000 році та утримує темпи зростання кількості туристів і надходжень від туристичної діяльності. ВТО зазначає,що обсяги міжнародного туризму щороку зростають в середньому на 4%. На сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. При чому вимоги та очікування від подорожі в туристів змінюються в міру їхньої освіченості, способу життя та набутого досвіду.

Файлы: 1 файл

Вступ.docx

— 65.89 Кб (Скачать)

Стосовно  транспортних перевезень , то доставка туристів у перший пункт обслуговування, як правило, є справою направляючої сторони, яка й визначає вид і клас транспорту, вирішує проблеми обслуговування під час подорожі[12, 146]. Як вже зазначалося, замовляються чартерні рейси або викупляється певна кількість місць на регулярних авіарейсах. Якщо замовляється трансфер, визначається його тип, питання  перенесення багажу та умови зустрічі у місці прибуття. При включенні до програми екскурсійних заходів, визначається їх точний зміст: самостійний огляд об’єкту, музею (оплачуються тільки вхідні квитки) або з послугами екскурсовода, хто забезпечує супровід, його тривалість у часі, послуги гіда, мова тощо.

Окреме  питання – чайові, які теж передбачаються. Деякі компанії включають їх до вартості туру, в інших є виразом вдячності гостя або обов’язковим елементом оплати сервісу і мають певні розміри. Тож, визначається, хто в таких випадках виплачує чайові – направляюча, приймаюча сторона чи самі туристи.

У водних подорожах для просування продукту компанії використовують комплекс маркетингових комунікацій, тобто систему заходів із інформування споживачів, стимулювання їх до придбання туру, створення привабливого іміджу свого продукту. Комплекс включає: рекламу, зв’язки з громадкістю (PR), брендинг, стимулювання збуту та прямий маркетинг.

Реклама є формою спонукальної інформації про продукт з метою його придбання споживачем[12, 150]. Використовують всі існуючі види реклами: друковану (буклети, каталоги тощо), рекламу в пресі, на радіо, телерекламу, рекламу на веб-сайтах, всі види зовнішньої реклами, участь у виставках, ярмарках, салонах. Серед світових туристичних виставок та ярмарків  найавторитетнішими є FITUR (Мадрид,кінець січня), ITB (Берлін, початок березня), Mitt (Москва, середина березня), WTM (Лондон, середина листопада); в Україні вже традиційні: Міжнародний туристичний салон «Україна» (середина жовтня) та Uitt (Міжнародна виставка «Подорожі і туризм», початок квітня), виставково-ярмаркові туристичні заходи в обласних центрах, містах Криму.

При організації  реклами визначають мету, цільову  аудиторію, форми і засоби, розробляють  рекламні звернення.

Зв’язки з громадськістю або паблік-рилейшинс включають проведення презентацій, участь у різних акціях, спонсорські заходи, зв’язки зі ЗМІ. Іноді журналістів запрошують здійснити подорож за рахунок фірми, організовують так звані FAM-trips для тур агентів та співробітників фірми для ознайомлення з продуктом.

Широко  застосовують брендинг як комплекс заходів із формування фірмового стилю , товарної марки та просування її на ринок.

Прямий  маркетинг передбачає прийом клієнта та встановлення з ним первинного контакту. Велика увага приділяється вигляду офісу фірми, зовнішньому вигляду персоналу, атмосфері прийому та доброзичливості, що спонукають клієнта до контакту.

При формуванні подорожі велика увага приділяється ціновій політиці, оскільки для деяких туристів вона стає основним фактором при виборі подорожі,  а для компанії ще однією задачею, для вирішення якої витрачаються значні зусилля. Метод обрахування ціни виходить з її собівартості плюс запланований прибуток. Собівартість є нижчою метою вартості туру. До собівартості включають ціну послуг, які надаються партнерами та постачальниками послуг. Експлуатація суден потребує величезних затрат на пальне (як правило, вони складають 4%)[14, 114], робочу силу, експлуатаційні витрати, модернізацію суден. Ціни швидко підвищуються і доходи компаній постійно зменшуються, а жорстка конкуренція не дозволяє перекинути всі витрати на плечі пасажирів.

При визначенні цін враховуються можливі знижки та пільги. Так, існують знижки сезонні, оптові, сімейні, корпоративні, а також  знижки, що надаються партнером фірмі  при успішному тривалому співробітництві, або зацікавленості в ньому. Пільгові ціни пропонуються для дітей, інвалідів, школярів та осіб, які можуть визначатися партнерами. Як правило, певна кількість осіб може обслуговуватися безкоштовно при наявності певної кількості осіб в групі. Іноді це вимагає тільки вартості транспортування, візової підтримки (якщо вона потрібна) або страхової підтримки. Та вартість цих послуг може не включатися до вартості і зазначатися окремо.

При обрахунку  собівартості туру використовують ціни, фіксовані на особу.

Собівартість  є основою ціни «нетто» на подорож. Для визначення повної ціни «нетто» до собівартості додають витрати на розробку та реалізацію, а також витрати фірми на організацію її діяльності (утримання офісу, амортизація устаткування, заробітна плата, маркетингові, адміністративні витрати тощо) на одиницю продукції [6,].

Вираховується і ціна «брутто», що включає в  себе ціну «нетто» плюс всі види податків і платежів, комісійну винагороду тур агентам й іншим посередникам, прибуток туроператора з урахуванням  податку на прибуток, ПДВ.

При підрахуванні подорожі за кордон певна частина  витрат має гривневе вираження, частина  – інвалютне. Після складання  калькуляції  ціну відображають у єдиній валюті. Іноді додають інфляційну надбавку для запобігання витрат за умови інфляції.

При банківських  розрахунках з партнерами закордоном іноді враховують банківський відсоток, що складає близько 2%.

Ціна  туру повинна бути гнучкою в умовах ринкової конкуренції та змін попиту, тому при обрахуванні  остаточної ціни враховується кон'юнктура ринку та маркетингова стратегія фірми.

Розрахунки з фірмою-партнером, підприємствами-виробниками послуг обумовлюються відповідними договорами та оформлюються відповідними розрахунковими документами. Як правило, компанії-виробники вимагають попередньої оплати або попередньої виплати депозиту з наступним перерахуванням.

При здійсненні подорожі туристам забезпечується надання придбаних послуг. Повнота та якість обслуговування покладається на приймаючу сторону – організатора. В більшості випадків туристам забезпечується  професійний супровід та представництво фірми за кордоном. Представником фірми здійснюється зустріч-проводи, контроль якості прийому, вирішення нештатних ситуацій, він бере участь в організації «капітанського коктейлю», що проводиться на початку круїзу з метою знайомства туристів з капітаном, екіпажем судна, а також дирекцією круїзу[13, 76]. Іноді призначається «тур-ескорт» для роботи в місцях перебування. Для якісного виконання   поставлених перед ним завдань представник повинен добре знати маршрут і програму перебування, володіти декількома мовами, достатнім обсягом інформації, необхідної туристам, бути уважним, спостережливим та комунікабельним.

Організація транспортної подорожі завершується підписанням  договорів із партнерами і виробниками  про співробітництво та надання  послуг з відповідними додатками, що конкретизують умови здійснення подорожі та обслуговування. Питання договірної роботи в туризмі відображені в низці міжнародних документів.

У 1970 році на міжнародній конференції в  Брюсселі було ухвалено Конвенцію по контракту на подорож, в якій розглядаються  контракти двох видів: із організатором подорожі та з посередником на організацію подорожі. Згідно з контрактом клієнта з фірмою-організатором подорожі остання бере на себе обов’язок надати йому за визначену ціну комплекс послуг з перевезення, проживання та іншого комплексу обслуговування у подорожі та несе відповідальність за її організацію. Контракт із посередником є договором, за яким особа, яка виступає як посередник, бере на себе обов’язок надати клієнту за визначену ціну подорож або право вимагати організації подорожі відповідно до контракту. Фірми-посередники укладають контракти з туристами від імені організаторів подорожі та на підставі договору-доручення. Їхні повноваження та відповідальність, обмежуються цим договором. Положення Конвенції враховуються при укладанні договору на туристичне обслуговування й агентської угоди[12, 153].

При укладенні  угод на транспортні перевезення  керуються положеннями Варшавської  та Чиказької конвенцій, у яких регулюються  правила організації регулярних і нерегулярних (чартерних) авіаперевезень, реєстрації суден і взаємовідносин перевізника і замовника; Конвенцією про статус і свободу транзиту; Європейською угодою про нерегулярні  міжнародні перевезення  пасажирів  автобусами. Але у практичній діяльності тур фірми передусім керуються  нормами національного законодавства. В Україні види контрактів та умови  їх укладання визначаються в першу чергу Цивільним кодексом України. 

У Ліцензійних  умовах указуються договори-контракти  основних видів, які є основою  діяльності фірми: договір про співробітництво ( партнерство) в галузі туризму; агентська угода; Договір між фірмою та іншими організаціями, що беруть участь в обслуговуванні туристів; договір між туристичною фірмою та клієнтом про надання туристичного обслуговування.

Договір про співробітництво в туризмі регулює відносини між фірмами – постачальниками тур продукту та фірмами, що активізують туристів. Такі договори укладаються як між вітчизняними фірмами, так і між українськими та зарубіжними фірмами. В останньому випадку вони повинні відповідати вимогам типового договору на зовнішньоекономічну діяльність, які відображені в « Положенні про форму зовнішньоекономічних договорів», затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

Типова  форма договору складається з  преамбули і наступних розділів: предмет договору, умови співробітництва (обов’язки сторін), фінансові умови, форс-мажорні обставини, відповідальність сторін, а також – умови дії самого договору.

У преамбулі  вказується назва договору, місце  та час його укладення; повні найменування сторін, що уклали договір, за якими  вони зареєстровані, та їх короткі назви, що надалі використовують у тексті; особи,уповноважені представляти сторони; нормативно-законодавчі документи, на основі яких вони діють.

Предмет договору відображає сутність співробітництва: одна із сторін направляти, інша – приймати туристів для обслуговування під  час туристичної подорожі або  ж сторони домовляються про обмін  туристами.

Головним  розділом договору є умови співробітництва, де вказуються конкретні обсяги послуг, умови і термін їх надання, а також  обов’язки сторін. Фірма, що приймає туристів, зобов’язується надавати обумовлені послуги відповідної якості, своєчасно підтверджувати надання обслуговування,забезпечувати партнера всіма необхідними рекламно-інформаційними матеріалами. Фірма, що направляє туристів, зобов’язується своєчасно повідомляти приймаючій стороні про хід продажу, доставляти туристів у місце, де починається їхнє обслуговування приймаючою стороною,та у встановлені терміни оплачувати її послуги. Оплата послуг конкретизується в розділі «Фінансові умови співробітництва». Вказуються форма розрахунку й терміни розрахунків.

Окремим розділом є « Відповідальність сторін», де крім матеріальної відповідальності визначається також відповідальність сторін за конкретність взаємної роботи на туристичному ринку[12, 156].

Під час  організації подорожі тур фірмою орендованим судном пароплавство має право здійснити продаж вільних місць, нереалізованих туристичною фірмою. У випадку подовження рейсу з провини туристичної фірми вона повинна сплатити пароплавству вартість утримання екіпажу за весь час затримки . Якщо це відбувається з вини пароплавства або за незалежних від сторін обставин, то туристи відправляються в кінцевий пункт без додаткової оплати. При зміні пароплавством розкладу, що призвело до запізнення прибуття судна у місто, воно компенсує туристичній фірмі збитки, пов’язані з простоєм автобусів та оплатою екскурсоводів. При продовженні часу поїздки на термін понад 8 годин харчування туристів відбувається наступним чином: якщо подовження рейсу відбувається з незалежних від сторін причин – по 50% вартості харчування за рахунок тур фірми та пароплавства; в інших випадках за рахунок сторони, що є винною.

У випадку  виникнення порожніх пробігів судна  з провини тур фірми остання  сплачує пароплавству їх вартість та компенсує витрати з утримання  ресторану в розмірі встановленої за угодою націнки денного раціону  харчування. При посадці на судно  меншої з вини тур фірми кількості  туристів (ніж встановленої в угоді) туристична фірма відшкодовує витрати з утримання ресторану[13 , 70].

У цьому  розділі також визначається порядок вирішення суперечок між сторонами – в разі неможливості їх вирішення цим займається арбітражний суд або державні судові органи у порядку, встановленому законодавством.

У договорі також передбачаються «форс - мажорні» обставини, тобто ті що здатні порушити умови договору, але не залежать від волі сторін і не завжди однаково розуміються сторонами. В договорі уточнюється, які саме обставини  визначаються сторонами як форс –  мажорні.

В договорі також визначаються умови його дії. Визначається момент вступу договору в дію, терміни його дії, умови продовження або розривання договору в односторонньому порядку, внесення доповнень та змін до його тексту. Вказуються кількість екземплярів договору, що мають однакову силу, мова. Договір із закордонною тур фірмою-партнером повинен бути укладений двома мовами – українською та англійською або мовою країни тур фірми – партнера. Завершують текст договору юридичними адресами сторін із зазначенням їх точних реквізитів і скріплюється підписами уповноважених осіб.

Информация о работе Водні подорожі, основні вимоги та підходи до їх формування