Ресурсний потенціал розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні

 

План.

Вступ 

1. Організація спортивно-оздоровчого туризму:

   1.1. Особливості  спортивно-оздоровчого туризму

   1.2. Характеристика  основних видів спортивно-оздоровчого  туризму.

Список  використаної літератури.

 

Розділ 1

Організація спортивно-оздоровчого  туризму.

   На  сучасному етапі розвитку туризм для багатьох країн є провідною  галуззю економіки. Різноманіття туристичних  послуг, що пропонуються споживачам спричинило необхідність виникнення певної класифікації видів туризму.

   Розрізняють наступні види  туризму:

1. діловий туризм;
2. спортивно-оздоровчий туризм;
3. хоббі-туризм;
4. пригодницький туризм;
5. навчальні тури;
6. релігійний туризм;
7. розважальні тури;
8. пізнавальні тури;
9. подорожі для людей старшого віку;
10. молодіжний туризм;
11. туризм автостопом;
12. сільський туризм;
13. зелений туризм та інше.

 

   Діловий туризм. За оцінками експертів ВТО цей вид туризму є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, приблизно 50 % доходів авіакомпаній, приблизно 60 % доходів готелей і більше як 70 % доходів автопрокатних компаній створюються за рахунок обслуговування саме цієї категорії туристів. Міжнародний діловий туризм охоплює досить широке коло поїздок:

• ділові поїздки співробітників корпорацій з метою переговорів, участі у виробничих нарадах, презентаціях, збутової діяльності тощо;
• поїздки на сімпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо;
• заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями і організаціями для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної поїздки;
• поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів;
• поїздки офіційних делегацій.

   Оздоровчий  туризм. Ринок оздоровчого туризму досить широкий і тісно пов’язаний з використанням рекреаційний ресурсів. Програми таких турів дуже різноманітні, але існують загальні специфічні вимоги до їх організації. Головною ознакою побудови таких турів є урахування того, що приблизно половину масиву часу необхідно витрачати на лікувально-оздоровчі процедури або заняття, а всі інші заходи мають додатковий або супутній характер.

   Хобі-туризм-дає можливість зайнятися улюбленою справою в колі однодумців або під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань, гурмани тощо).При формуванні таких програм необхідно дотримуватись головного правила-формування групи за однорідністю інтересів та тематичної спрямованістю.

   Пригодницький туризм-забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкану та інше).Пригодницькі тури поділяють на 3 види:

1. похідні експедиції;
2. сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство та інше);
3. навколосвітнє плавання.

   Специфікою  такого виду туризму є наявність спеціального роду ліцензій, дозволів (на мисливство, рибальство, вивіз трофеїв),забезпечення гарантій безпеки, що включає в себе, крім страхування, контрольно-порятункові служби, проходження трас маршрутів та перевалів у супроводі кваліфікованих інструкторів. Пригодницький туризм належить до елітних видів туризму і коштує досить дорого.

   Спортивний  туризм .Основними споживачами таких турів є різні спортивні товариства, а основними крупними сегментами ринку спортивного туризму-любителі спорту, спортсмени, туристи-похідники. Головне завдання спортивного туру-забезпечити можливість протягом усього туру займатися обраним видом спорту. Головна вимога-забезпечення безпеки туристів.

   Навчальні тури в основному це мовні тури, а також тури з навчанням спортивним іграм, менеджменту або тури з підвищення кваліфікації. Всі програми навчальних турів включають в себе по 2-4 години занять у день, у першій половині дня, решта часу-відпочинок, спорт, розваги. Бувають тури з інтенсивною програмою навчання (20-30 годин на тиждень),тоді серйозні вимоги пред’являються до викладачів.

   Релігійний  туризм-це найдавніший вид туризму. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок:

• паломництво-відвідування святих місць з метою поклоніння церковним реліквіям, святиням і з ціллю відправлення релігійних обрядів;
• пізнавальні поїздки з ціллю знайомства з релігійними пам’ятками, історією релігії і релігійною культурою;
• наукові поїздки-поїздки науковців, які займаються питаннями релігії

   Дуже  важливим у релігійному туризмі є питання підготовки кадрів, які могли б не тільки показати архітектурні та історичні пам’ятки, а розкрити туристам духовність релігійних цінностей.

   Розважальні тури-вони не довготривалі (2-4 дні) і можуть біти періодичними і регулярними. В Європі дуже популярними є різдвяні тури. Програми таких турів-це відвідування святкових заходів, концертів, виставок тощо).

   Пізнавальні тури-мають велику кількість різновидів: історичні, літературні, знайомство з живописом, балетом, оперою, з місцями діяльності відомих людей тощо. Це, як правило, короткотермінові тури. Важливим моментом таких турів є бажаність проведення екскурсій на рідній мові туриста, оскільки переклад викривляє сприймання теми і погіршує якість екскурсії.

   Подорожі  для людей старшого віку. За спостереженнями психоаналітиків, сьогоднішнє старіюче покоління розвинутих країн-це активна, вимоглива і платоспроможна категорія населення, орієнтована на якісне обслуговування. Програму обслуговування для цієї категорії туристів рекомендується складати таким чином, щоб клієнти мали більше часу для відпочинку. Переїзди з місця на місце повинні бути по можливості короткочасними. При розміщенні варто надавати перевагу невеликим ,не дуже модним готелям з хорошим сервісом.

   Отже, ознайомившись загалом  з різноманітними видами туризму ,я більш детально зупинюсь на спортивно-оздоровчому ,оскільки саме цей вид туризму я вважаю найперспективнішим саме для нашого регіону ,а також пропоную керівництву спорткомплексу „Каштан” приділити значну увагу організації туристичних походів для молоді по нашій унікальній місцевості.

   Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання транспортних засобів, покладаючись лише на власні сили, реалізуючи вміння і  навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді тощо.

   Метою активного туризму є:

1. оздоровлення, відновлення сил, поліпшення медико-фізіологічних даних за допомогою зміни форм діяльності, дозованого руху, раціонального харчування, нервового розвантаження, підвищення адаптації до незвичних умов;
2. вдосконалення загальної і спеціальної фізичної підготовки, виробленні витривалості, спритності, сили, рівноваги;
3. надання практичних навичок у доланні перешкод, оволодіння технікою пересування пішки, на лижах, їзди на велосипеді, греблі;
4. психічному вдосконаленні та емоційному збагаченні внутрішнього світу людини, вихованні рішучості, сміливості, впевненості в собі, відповідальності;
5. розширення краєзнавчого кругозору, вдосконалення навчально-методичної підготовки, поповненні знань з географії, біології, історії, етнографії і культури;
6. засвоєння теоретичних основ організації і проведення походів, розробки маршрутів, планування роботи туристських гуртків;
7. набуття спортивного досвіду для участі в походах і керівництва походами різного рівня складності, одержання спортивних розрядів і знань, підвищення майстерності та інструментальної підготовки.

   До  спортивно-оздоровчого туризму найчастіше відносять такі найпоширеніші види активного туризму: пішохідний, гірський, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах),велосипедний.

 

    1.1. Особливості спортивно-оздоровчого туризму 

   З самої назви - "спортивно-оздоровчий туризм" – випливає його оздоровчий аспект у поєднанні з активною формою здійснення подорожі.

   Що  стосується його оздоровчої функції, то будь-яка рекреаційна діяльність (у тому числі й туризм) спрямована на відновлення функцій організму. Тому до всіх видів і форм туризму цілком застосоване визначення "оздоровчий". Різниця Між ними лише в тому, яким чином відбувається оздоровлення. В даному випадку оздоровлення учасників здійснюється Через зміну виду діяльності, шляхом дозованих фізичних навантажень, за допомогою взаємодії з природним середовищем на протязі всієї подорожі, загартування і адаптації до Незвичних умов, нормального, повноцінного харчування.

   Спортивна складова передбачає заняття туризмом з Метою вдосконалення загальної  фізичної підготовки, покращення спеціальної технічної і методичної підготовки, практичне застосування знань і навичок з тактики і техніки туризму. Спортивний туризм, як і інші види спорту, дозволяє В ході виконання спортивних нормативів покращити спортивну підготовку учасників туристських походів, отримати спортивні розряди і спортивні звання.

   Заняття туризмом займають особливе місце в системі фізичного виховання, тому що, в порівнянні з іншими видами спорту, дають ширші можливості для оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними в повсякденному житті кожної людини.

   Специфічність спортивно-оздоровчого туризму позначається і на програмно-нормативному та організаційно-керівному його аспектах.

   Здійснення  спортивних туристських заходів  регламентуються нормативами і правилами, затвердженими керівними туристськими організаціями Держкомтуризму.

   Туристська  підготовка. Заняття спортивно-оздоровчим туризмом вимагає певних теоретичних і технічних знань і умінь. Разом з тим заняття туризмом дає можливість виховувати і вдосконалювати певні особистісні якості людини.

   Одна  з найважливіших сторін підготовки туриста — теоретична підготовка. Як і в будь-якому виді спорту, вона охоплює широке коло питань, у тому числі проблеми навчання і тренування, контролю за навантаженнями, надання невідкладної медичної допомоги, основи педагогіки, психології, конфліктології тощо. Особливість теоретичної підготовки туристів полягає в тому, що вона тісно пов'язана з засвоєнням певного обсягу знань з географії, краєзнавства, топографії.

   Географічна підготовка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території. Значення географічної підготовки визначається мірою зв'язку людини з оточуючим середовищем під час подорожі. Вирішення тактичних і технічних завдань походу, досягнення безпеки його учасників, здійснення необхідних спостережень і досліджень пов'язані з географічними особливостями конкретної території, їх вивчення вимагає залучення і аналізу географічного, краєзнавчого і картографічного матеріалу.

   Особлива  увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню здійснювати  маршрутні спостереження,

   фотографувати чи зарисовувати об'єкти, робити картографічну зйомку. Освоєння методів і навичок географічного спостереження є важливою формою теоретичної підготовки туристів.

   Фізична підготовка. В туризмі, як і в інших видах спорту, досягнення високих результатів неможливе без постійного фізичного вдосконалення, що є основним змістом тренувань і, разом з тим, нерозривно пов'язана із Зміцненням і загальним підвищенням функціональних можливостей організму.