Ресурсний потенціал розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні

   Специфічною особливістю гірського туризму  є те, що робочий день туриста  починається о 4 - 5 годині ранку в умовах високогір'я і низьких температур. У ці години в горах найменша ймовірність сходу лавин, каменепадів та інших небезпечних природних процесів, у річках і струмках найменший рівень води, на сонячних схилах не так спекотно.

   Готуючись до подорожі, необхідно приділити  увагу відпрацюванню колективних  дій усієї групи. Гірський туризм -найбільш колективний вид спортивного туризму. Безпека групи значною мірою залежить від злагоджених дій окремих учасників походу. Добре, якщо група під час підготовки до походу брала участь у змаганнях з техніки туризму чи пройшла спеціальні тренінг. Підготовка до змагань і участь у них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати елементи взаємодії, відшліфувати індивідуальну техніку кожного учасника.

   Лижний  туризм. Сама назва цього виду спортивного туризму свідчить про те, що під час походу туристи пересуваються на лижах. Лижні походи проводяться переважно в зимовий період при наявності стійкого снігового покриву і температурі нижче 0°С.

   Необхідною  умовою для участі в зимових подорожах  є добра переносимість холоду, здатність в умовах постійно низьких  температур не втрачати робочі форми  і, що не менш важливо, психічної рівноваги. Такі головні вимоги до туриста-лижника. Будь-який зимовий похід - це не тільки досягнення певних спортивних, краєзнавчих або наукових цілей, а й постійне подолання несприятливого впливу природного середовища. Більшість мандрівників - полярників і досвідчених туристів у своїх спогадах підкреслюють найголовнішу небезпеку зимових походів - холод. Його вплив виявляється у виникненні м'язової слабкості, фізичному нездужанні, а також у негативних психічних проявах - апатії, дратівливості тощо.

   Ще  одна складність, характерна для лижного  туризму -необхідність перенесення великих вантажів. Вага рюкзака туриста-лижника на 15-20 % перевищує вагу багажу туриста, що подорожує влітку. Причина - потреба в теплих речах, запасному одязі, спеціальному спорядженні, більшому запасі продуктів харчування. Одяг повинен бути функціональним, міцним, легким, морозо- і вітростійким, краще пуховим або вовняним.

   Лижі  для походів вимагають особливої  уваги. Вони повинні бути надійними, міцними, зручними в маневруванні. Перевагу слід віддати туристським модифікаціям, хоча іноді використовуються й мисливські межі. Кріплення для лиж - напівжорстке. Палиці бажано мати конусні дюралеві з надійними кільцями і гострими штирями.

   Для зимових походів необхідно мати бахили - чохли на черевики, що допомагають  захистити взуття від намокання, а ноги - від переохолодження, їх виготовляють Із капрону чи іншого легкого і водотривкого матеріалу.

   Для захисту рук від замерзання необхідно  мати три пари рукавиць: вовняні, хутряні і робочі брезентові, що надягаються поверх основних утеплювачів.

   У категорійних походах часто використовуються вітрозахисні маски на обличчя. Кращі маски - вовняні, сплетені разом з лижною шапочкою.

   Групове спорядження для лижних походів  також слід ретельно добирати. Для  ночівлі в польових умовах використовуються переважно багатомісні утеплені намети і багатомісні або секційні спальні мішки. Для обігріву в нічний час використовуються збірні або складні металеві печі, що виготовляються з легких термостійких металів.

   Крім  достатньої кількості добре загострених  сокир, у зимових походах слід мати пилку.

   Ремонтний набір має бути пристосованим  для виконання різного роду ремонтних робіт - від шиття до лагодження лижного спорядження.

   Невелика  тривалість світлового дня, сніг і низька температура не дозволяють швидко приготувати гарячий обід, тому туристи-лижники, як правило, переходять на дворазове гаряче харчування з сухим калорійним обідом.

   Більшість категорійних лижних походів планується на другу половину зими, коли збільшується тривалість світлового дня і ущільнюється стійкий сніговий покрив.

   У лижному поході пересуватись доводиться в основному сніговою цілиною, тому необхідним додатковим елементом техніки лижного туризму є прокладання лижні, що найчастіше доводиться робити з рюкзаком за плечима.

   Турист-лижник повинен володіти специфічними прийомами руху як на лижах, так і без них:

• володіти технікою лижного ходу при пересуванні з рюкзаком;
• уміти долати перешкоди на лижах;
• володіти технікою підйому, спуску, повороту, гальмування на лижах;
• уміти долати важкопрохідні лісові хащі з завалами, буреломом і т. ін.;
• володіти технікою руху без лиж засніженими скельними, льодовими схилами з самостраховкою;
• володіти технікою подолання водних перешкод у зимовий період;
• уміти організовувати транспортування потерпілих з використанням підручних засобів.

   У лижному туризмі надзвичайно  важливим є ретельний добір учасників  за фізичними і психологічними даними. В поході необхідно забезпечити  рівномірний розподіл вантажу і однакову зайнятість учасників при виконанні похідних робіт - від прокладання лижні до влаштування бівуаку. Парадокс лижної подорожі - в тому, що найбільш комфортно людина почуває себе на лижні і найменш - на привалах. Влаштування стоянки, власне стоянка, а потім згортання табору і підготовка до виходу відбирають багато сил і стомлюють більше, ніж основна робота. 

    Список використаної літератури.

1. Господарський кодекс «України».
2. Закон України «Про туризм».
3. Кабушкін Н.І.Менеджмент туризму, збірник БЕГУ, 1999.
4. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні . Чернівці: Карпати 2003.
5. Моник Г.Є,  Гомба Л.А, Піддубна П.П, Менеджмент  підприємства. Підручник-Київ: КНТЕУ, 2002.
6. Цибух В.І. Туризм  ХХІ столітті. Глобальні тенденції і регіональні особливості. 2002.
7. Економіка України №1, 2004 // Новинков В.М. Туристичний попит і передумови його розвидку.