Гетьманські столиці

відродження народних промислів;

створення умов для туризму та відпочинку відвідувачів заповідника.

У підніжжя Богданової гори вже кілька років поспіль  ведуться роботи по відтворенню об'єктів  історико-архітектурного комплексу "Резиденція Богдана Хмельницького". В планах забудовника відбудувати на території  гетьманської столиці по архівним документам 12 будівель - будинок гетьмана, військову канцелярію, курінь, скарбницю, лямус, штихель на інші приміщення. Будівництво мають завершити в 2009 році. Окрім музейних об'єктів на території комплексу планується зведення ряду готелів з символічними назвами "Московське, шведське, польське та турецьке посольства".

На сьогодні в рамках проекту вже завершена  робота над будівництвом церкви Святих Петра та Павла, де поховані останки 263 козаків та жителів Чигирина, що знайшли на кладовищі XVII століття. На самій Богдановій горі, біля знаменитого пам'ятника Хмельницькому, приймає перших відвідувачів бастіон Дорошенка. Крізь бійниці цієї фортифікаційної споруди панорама Чигирина розкидається, як на долоні.

1.2 Суботів – Б.Хмельницький та його хутір

Село Суботів знаходиться по дорозі з Холодного Яру до Чигирину.Село розташоване на правому березі ріки Тясмин (притока Дніпра) та його допливі, річечці Субі (Суботка) за 7 км від районного центру міста Чигирина, за 21 км від річкового порту Адамівка та за 38 км від залізничної станції Фундукліївка. На півночі село межує з селами Красносілля і Розсошинці, на заході селами Новоселиця і Чмирівка, на сході з містом Чигирин, на півдні з селами Вдовичине і Іванівка.

Назва «Суботів» за однією з версій, походить від невгасимого вогнища з дубових дров, що палало перед святом Перуна («суботка»). За іншою — від «суводь», тобто місця, де стікаються води (в конкретному випадку — річки Суба та Тясмин).

Археологічні  знахідки свідчать, що територію Суботова заселена здавна: виявлено городище доби пізньої бронзи із залишками бронзоливарного виробництва, ранньослов'янські поселення і могильник зарубинецької культури та сліди поселень періоду Київської Русі.

Перша письмова згадка про Суботів належить до початку XVII століття: він, як хутір, був власністю дрібного шляхтича, козацького сотника Михайла Хмельницького. Після його загибелі у 1620 його син Богдан Хмельницький по 1648 збудував у Суботові палац-фортецю, яка стала однією з його резиденцій (1664), згодом зруйнованою поляками).

Від свого заснування у 1616 Суботів належав до Корсунського, а з 40-х років XVII ст. — до Чигиринського староства.  Його мешканці займались рільництвом і тваринництвом; тут також розвивалося ковальство, чинбарство, ткацтво та інші ремесла. Набували поширення і промисли: млинарство і рибальство.

За Богдана  Хмельницького Суботів став значним  осередком культури: у гетьмана була велика бібліотека. Чималий інтерес  становили тут будівлі і архітектура  — у Суботові, як і в Чигирині, був будинок гетьмана, а поряд  будинки козацької старшини. Проте після смерті Богдана Хмельницького Суботів втратив своє значення. У 1664 році розбійницькі загони шляхти на чолі з С.Чернецьким напали на село і спустошили його та, як свідчить у своєму літописі Г. Граб'янка, поглумувалися над прахом гетьмана Богдана і його сина Тимоша.

У 1667 році за Андрусівським  перемир'ям Правобережжя залишалося за Польщею, козацький устрій у Суботові ліквідовано, а його селяни стали  кріпаками. Суботів, як містечко у складі Польщі, перебував до кінця XVIII століття.

Укріплення  Суботова Хмельницьких та його околиць  за місцем розташування розподілялись  на три групи:

центральну  — найбільшу, що складалась із двох нерівних частин: оборонних споруд замку (нині Замчище) та укріплень Іллінської церкви (1653 р.);

Вовчий шпиль — сигнально-спостережний пункт і укріплення для захисту південних меж маєтностей;

заплаву Тясмина  — садиби-хутори на пагорбах островах (в залежності від рівня води в  річці), що здійснювали додатковий контроль над Суботівським шляхом.

В окрему групу виділялись підземні споруди (в тому числі ходи).

Центром Суботова був замок площею 2 га, природні переваги розташування якого підкріплені  інженерними спорудами. Для будівництва  обрали мис, оточений з півночі, сходу  і заходу болотами та крутими схилами ярів. Найменш неприступною виглядала південна сторона, яку і укріпили штучними перекопами.

Суботівський  замок не відрізнявся принципово від багатьох інших, що були на пограниччі з Диким Полем. Його дерево-земляні  укріплення були розраховані на відбиття татарських нападів. Оборонні споруди включали рів, два яруси валів із ескарпованими схилами (на верхньому було викопано ряд загострених паль) та чотири дерев'яні вежі.

Не обійшов  Суботів і гайдамацький рух. Так  у 1734 і 1741 роках гайдамаки здобували  містечко. 1750-го загін, очолюваний К.Усом, що мав 100 повстанців, зруйнував у містечку панські будинки.У 1741 році тут налічувалося 100 дворів. У 1793 році, коли Правобережна Україна відійшла до Росії, Суботів увійшов спершу до Брацлавського намісництва, а з 1797 року до Київської губернії. На початку ХІХ ст. він став селом, у якому 1808 року було 140 дворів і 1157 мешканців. У селі час від часу проходили ярмарки, а пізніше — базари. В 1844 року суботівських селян переведено на позимельно-оброчне становище з круговою порукою. З 289 дворів тоді 96 було тяглових, 161 — напівтяглових, 16 городників, 17 бобилів (селян які не мали землі).

Селяни жили бідно. На схилах пагорбів тіснилися  старі під солом'яним дахом хати. Забудова проводилася безсистемно. Тісні вулички поснилися пилом і грязюкою. Проіснувавши кілька років у 1843 році припинила своє існування мед амбулаторія.

У 1843 році в Суботові було відкрито парафіяльне училище, в якому за даними 1857 року, один учитель  та його помічник навчали 134-х хлопчиків. В селі діяло чотири корчми.

В липні 1843 року Суботів відвідав Тарас Шевченко, а у вересні 1845 побував тут  удруге, де написав знамениті малюнки «Богданові руїни в Суботові», «Богданова церква в Суботові», «Чигирин з Суботівського шляху», а 21 жовтня 1845 року, перебуваючи в с. Маріїнському на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть в селі Суботові».

У 80-х роках  ХІХ ст. в Суботові виявлену картину  невідомого автора середини XVIII ст. «Богдан з полками».

Середній земельний  наділ колишніх державних селян  після реформи 1861 року, становив 1,99 десятин на ревізьку душу (2885 десятин на все село). До того ж заможні селяни часто захоплювали у бідних їхні наділи. Так чигиринський повітовий справник в одному із своїх рапортів до губернатора писав: Старшина Суботівської волості І.Косятин, зловживаючи наданою йому владою, заграбав 120 із 240 десятин запасних земель.

Реформа 1861 року прискорила розвиток капіталістичних  відносин на селі. У 1866 році Суботів  стає волосним центром і одним  з найбільших сіл Чигиринського  повіту. За даними 1900 року тут було 733 двори, в яких проживало 4020 чоловік. Село мало олійницю та 22 вітряки.

У 1873 році в Суботові спалахнуло повстання, що було передумовлене  не рівними умовами виділення  земельних ділянок, та тяжкими умовами  їх викупу. Крім того селяни вимагали по 5 десятин землі на душу. Це заворушення стурбувало царську владу і в березні 1875 року до села був направлений 2-й драгунський полк. Суботівці брали активну участь у так званій Чигиринській змові 1877 року. Так 3 жовтня 1877 року Київське губернське жандармське управління доповідало губернатору про необхідність переведення всіх нижчих чинів 126-го батальйону Путилівського піхотного полку і повітової команди до інших військових частин, оскільки їх укомплектовано селянами Суботова та інших сіл Чигиринщини. При цьому підкреслювалося, що солдати, підтримуючи зв'язки із односельцями, не лише знають про існування «Таємної дружини», а, можливо і належать до неї. З доповідної записки губернатора, поданої 7 січня 1877 року видно, що деякі селяни Суботова записалися у таємну організацію і прийняли присягу у Москаленка, селянина сусіднього села Розсошинці. Після викриття «Таємної дружини» 20 суботівських селян було вислано на далеку північ Росії.

Напередодні першої світової війни, у 1912 році, в Суботові налічувалося 844 господарств, з них 6 не мали землі. В селі було 413 коней, 23 воли і 212 корів. З початком війни значно зросла кількість без посівних і мало посівних господарств, не вистачало робочих рук, реманенту. Різко знизилась урожайність. У 1900 році в Суботові працював один фельдшер, діяла аптека. 1911 року в 3-х школах навчалось 157 хлопчиків і 38 дівчаток, а закінчило навчання лише 8 учнів. 1907 року тут відкрито бібліотеку, в якій за даними 1911 року, було 597 книжок, з них 60 — українською мовою. Після звістки про Лютневу революцію 1917 року, яка дійшла до Суботова у березні, почалось захоплення земель. На початку березня 1918 року село було окуповане австро-німецькими військами. Влітку того ж року, в селі, селянином А. Соломоненко був організований партизанський загін, силами яких в січні наступного року село було звільнене.

У березні 1919 року в селі почала працювати початкова школа.

У травні 1919 року загони Григор'єва  кілька разів заходили у Суботів. В серпні 1919 року в село увійшла  армія Денікіна. На початку січня 1920 року село захопили війська Червоної армії.

У 1921 році селі було організоване меліоративне товариство, яке мало трактор, дві майстерні-кузні і  вітряк. У 1922 році силами 25-х селян  в селі організована артіль «Полум'я праці». Вона мала 162 га орної землі, трактор «Фордзон», сівалку, молотарку, 2 плуги і 4 коней. На цей час у селі працювало 6 вітряків і олійниця. На початку 1924 року в селі почала діяти комсомольська організація. У 1925 році в початковій школі навчалось 200 дітей, а в школах лікнепу 160 дорослих чоловіків і жінок. Центром культурно-освітньої роботи на той час став сільбуд. При ньому працювала бібліотека, а також хоровий, драматичний і військово-спортивний гуртки. Тут читалися лекції на політичні і наукові теми. На січень 1930 року до сільськогосподарської артілі увійшло 688 дворів або 1453 працездатні особи. Вона мала 3407 га землі. На кінець 1930 року в селі вже було 2 колгоспи («Метеор» та імені Т. Г. Шевченка). В 1932 році ці колгоспи об'єднуються в один — імені Леніна. Напередодні війни в селі була початкова і семирічна школи, в яких навчалось 405 дітей. У 1941 році розпочато будівництво нового клубу із залом на 400 місць і 8 кімнатами для роботи гуртків. 7 серпня 1941 року село окуповано німецькими військами. Вони розстріляли 9 жителів, що підтримували зв'язок із партизанами та вивезли до Німеччини 32 мешканці. 12 грудня 1943 року частини 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту, що нею командував генерал-лейтенант Іван Галанін, відвоювали Суботів. У Другій світовій війні на фронтах брало участь 435 жителів села, 130 із них загинули. Знову запрацював колгосп, в якому станом на 1 січня 1944 року було 4 воли, 4 корови, 29 коней, 3 вітряки, олійниця, кузня, деякий дрібний реманент. Відновили свою роботу фельдшерський пункт, школа, клуб, бібліотека.У 1964 році колгосп перейменовано в колгосп імені Богдана Хмельницького.

Нині в Суботові діє  загальноосвітня школа, будинок  культури, лікарська амбулаторія. 25 квітня 2007 року у Суботові завершилося  будівництво підвідного газопроводу. У вересні 2011 р. впродовж двох тижнів у Суботові проходитиме Всеукраїнський симпозіум народного мистецтва. На симпозіум запрошені майстри з різних регіонів України: Дніпропетровщини, Запоріжжя, Київщини, Кіровоградщини, Одеси, Полтавщини та Чернігівщини, які працюють у різних видах народного мистецтва: народна картина, традиційні декоративні розписи на папері, кам’яна та дерев’яна скульптура, гончарство, різьблення по дереву та плетіння із соломи.

На сьогодні з 20 га заповідної території досліджено тільки 10%. Тож історики та археологи сподіваються розкопати ще як мінімум палац Тимура Хмельницького, одного з синів Богдана.

На невеличкому пагорбі, поруч з колишнім замком, майже  в незмінному стані до наших днів збереглася церква. Іллінську церкву або ж храм Святого пророка Іллі почали будувати в 1653 році за наказом, проектом та на кошти Богдана Хмельницького. Церква планувалась як усипальниця гетьмана, але цьому не судилося статися. Будівля поєднує в собі елементи барокової та ренесансної архітектури. Церква одночасно служила і оборонною спорудою. У плані вона майже квадратна, із шестигранним виступом вівтаря на сході.

Складена з каміння  і цегли, однонавова, з гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим  дахом із заломом. Фасади пам'ятки вирішені лаконічно: їх кути закріплені пілястрами, в стінах - невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує розкрепований карниз, фриз і під фризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнку з волютами, розчленований карнизами і прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястром, в першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому - ключевидні бійниці в амбразурах. Об'єм нави перекритий на півциркульним склепінням з розпалубками. Хори підтримуються аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований в товщі західної стіни.Товщина мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться ще три бійниці - вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким чином, щоб до них не міг дістатися вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву. Сьогодні Іллінська церква відбудовується: зведено зруйновану дзвіницю, у місцевих майстрів замовлено іконостас.