Гетьманські столиці

                                                                                                                                                          

ВСТУП

Актуальність теми. Гетьманські столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, загальних знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації, невмирущих традицій українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних історико-культурних пам’яток та загально цивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.

Мета дослідження  полягає в вивченні гетьманських столиць та виду туризму який відкритій в них.

Відповідно  до мети були поставлені наступні завдання:

• визначити які в Україні є гетьманські столиці;
• охарактеризувати гетьманські столиці та вид туризму який відкритий в них;
• визничити можливості пізнавального туризму в гетьманських столицях.

Об’єкт дослідження – гетьманські столиці України.

Предметом дослідження  є можливості пізнавального туризму  в гетьманських столицях України.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи досліджень: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, , конкретизація.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, спіску використаних джерел. Загальний обсяг роботи 37сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 21 найменування.

 

РОЗДІЛ 1. ОБ’ЄКТИ МАРШРУТУ «КРАЄЗНАВЧІ МАРШРУТИ «ГЕТЬМАНСЬКІ СТОЛИЦІ»

          1.1 Персоналії пов’язані з Чигирином

Славетне і  важливе для української історії  місто Чигирин - козацька столиця  часів Хмельницького. Перша письмова згадка про місто датується 1582 роком – в цьому році місту надали Магдебурзьке право. А через сім років, за наказом короля Сигізмунда ІІІ в Чигирині, на високому пісковиковому пагорбі (нині Замкова гора) збудували замок.

Положення Чигирина на Чорному (татарському) шляху зумовило його важливе стратегічне значення для польської держави – на кордоні із Диким Полем Чигирин став найважливішим форпостом Польщі на початку XVII століття. Великий дерев’яний замок на скелі над Тясмином нібито перешкоджав руху татар на північ. Але він не мав реальної можливості вистояти проти артилерії, хіба що витримати нетривалу облогу кінноти. Головним завданням Чигиринського замку було перепиняти вільні зносини Київщини із Запоріжжям.

У 30-ті роки XVII століття замок  у Чигирині зазнав кардинальної перебудови. Він перетворився на неприступну фортецю з трьома рядами мурів та глибокими наповненими водою ровами.

У 1648 році почалася Національно-визвольна  війна. Того ж року Богдан Хмельницький обрав Чигирин гетьманською столицею. І це була перша столиця фактично незалежної України, бо раніше подібного державного утворення не існувало. Почалося стрімке зростання кількості населення міста. Фортеця перестала вміщувати мешканців міста. Таким чином виникло Нижнє місто – укріплене валами передмістя Чигирина, яке згодом трансформувалося у міське ядро.

В часи Хмельницького Чигиринський замок знову перебудували. Його укріпили бастіонами й равелінами. Замок став одним із найміцніших і найдосконаліших  на території України.

За часів Хмельницького  Чигирин був одним із найбільших міст України. Тут мешкало понад 50 тисяч осіб, розміщувалися державна і військова адміністрації, стояла гетьманська резиденція та палац. Після смерті Богдана цей двір служив резиденцією для наступних гетьманів – Івана Виговського, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка. Але у 1678 році резиденція, як і увесь Чигирин, була зруйнована турецько-татарською армією.

В часи Хмельницького битви  обминули Чигирин стороною. Він розвивався і процвітав. Але після смерті гетьмана почалася Руїна. У 1666 році гетьманом обрали Петра Дорошенка, а через рік Польща і Московія підписали Андрусівську мирну угоду – трагічний для України документ, який розділив її на дві частини – Лівобережжя і Правобережжя. Наказним гетьманом Лівобережжя Дорошенко залишив Дем’яна Многогрішного. У 1672 році, за підтримки московської влади, козацькі старшини змовились проти Многогрішного, скинули його із гетьманства й заслали до Сибіру. Новим гетьманом Лівобережжя обрали керівника змовників – Івана Самойловича.

Дорошенко боровся і проти Речі Посполитої, і проти Московського царства. У 1669 році він підписав союзну угоду із Туреччиною і розпочав війну з поляками. 1672-го року козацько-турецько-татарське військо захопило Кам’янець та обложило Львів. Поляки змушені були підписати Бучацьку мирну угоду, відповідно до якої вони відмовлялися від претензій на Правобережну Україну. Але відразу ці претензії засвідчила Москва. У 1674 році російське військо Ромодановського та козаки Самойловича оточили столицю Дорошенка – Чигирин. Після двотижневої облоги вони відступили на Лівий берег, адже Дорошенко отримав військову допомогу від турків. Але через два роки облога повторилася і 2-тисячний загін Дорошенка капітулював перед 30-тисячною армією Ромодановського і Самойловича. Після цього Чигирин перестав бути столицею. Офіційно її повноваження перейшли до Батурина. Туреччина не відступилась від «своїх» земель. У 1677 році турецька армія здійснила перший похід на Київщину. Вона не змогла взяти Чигирин і відступила. У липні 1678 року 100-тисячна турецька армія знову обступила Чигирин. Обороною міста керував шотландський інженер-фортифікатор Патрік Гордон. Цей московський найманець залишив після себе безцінні описи та плани Чигиринського замку, а також хронологію облоги міста.

Почалася облога 8 липня. Турки вели безперервний гарматний обстріл. До міських укріплень прокопувались апроші – спеціальні захищені щитами траншеї. Під стіни закладались міни, а рови завалювались хмизом. Турки дістались середнього бастіону, зробили пролом в стіні й пішли на штурм. Сталося це 11 серпня. Захисники міста підпалили порохові склади й висадили замок у повітря. Чигирин перестав існувати. На честь захисників міста на Замковій горі зараз стоїть кам’яний хрест.

Слід згадати про Троїцький  монастир, який стояв на околиці  міста до 1933 року. Заснували його у 1617 році, як чоловічий, але у 1735 році монастир став жіночим. Після неодноразових руйнувань обитель набула кінцевих рис, які зафіксував для нас пензель Тараса Шевченка на акварелі «Чигиринський жіночий монастир». Отже тут було три церкви, корпуси келій та господарські будівлі. В радянські часи храми було зруйновано, а келійні корпуси зробили багатоквартирними будинками. Зараз монастир відбудовується.

У 1793 році в Чигирин вдихнули нове життя – місто зробили  повітовим центром. Але нині й від того Чигирина лишилось небагато – реконструйований будинок Присутніх місць, в якому Музей Богдана Хмельницького, будинок Археологічного Музею (доречі, на подвір’ї музею стоїть величезний пам’ятник Леніну, що раніше «прикрашав» центральну площу міста) і ще декілька старовинних споруд.

В радянські часи головною (і чи не єдиною) пам’яткою Чигирина була Замкова гора із спорудженим  на ній 18-метровим пам’ятником Богдану  Хмельницькому. Нечисленні туристи  піднімались на вершину, щоб помилуватись прекрасними краєвидами Чигирина і долини Тясмина. У 1989-1992 роках на горі, під час археологічних розкопок, було знайдено фундамент одного із бастіонів фортеці. За кресленнями Патріка Гордона, які були виконані в масштабі (обміри фундаменту це довели), споруду ідентифікували як бастіон Дорошенка. Колектив архітекторів розробив проект, за яким проведено точну реконструкцію цього фрагменту замку. І тепер Замкову гору прикрашає велична фортифікаційна споруда.

У 2004 році Уряд України постановив відтворити резиденцію Богдана Хмельницького у Чигирині. Зважаючи на дуже фрагментарні описи резиденції й відсутність будь-яких зображень та креслень це було не відтворення, а фактично створення нового історико-архітектурного комплексу. Зараз будівництво комплексу практично завершили. Багато фахівців вважають цю реконструкцію просто бутафорією, хоча офіційно реконструкція здійснювалась у відповідності до архівних документів.

Гетьманська резиденція в Чигирині відбудовувалася згідно із архітектурними особливостями українського бароко XVII століття. В резиденцію входять палац гетьмана, будинок батьків Хмельницького, військова канцелярія та скарбниця. А неподалік від резиденції, на терасі відбудували церкву Петра і Павла – фундамент цією споруди було знайдено кількома роками раніше.

Як би там  не було, але в Чигирині починалась українська державність, це місто козацької  слави і нехай хоч реконструкції, але нагадуватимуть про бурхливу історію першої столиці.

В український  історії слава до Чигирина прийшла  так же несподівано, як і полишила місто. Після перших перемог над поляками Богдан Хмельницький як чинний гетьман переніс столицю України саме до Чигирина. Пізніше тут гетьманували Юрій Хмельницький, Виговський та Дорошенко. Після турецької навали столицю Гетьманщини перенесли до Батурина, а згодом і до Глухова, поближче до кордону з Росією.

Чигирин як колишню  столицю України згадують досить рідко. Одначе, не вистій Чигирин два  роки проти татарської навали, можливо  не було б такої України, яку ми знаємо нині. Чигиринщина була одним  із центрів гайдамацького руху. Мотронинський монастир в Холодному Яру відіграв ключову роль у повстанні гайдамаків – Коліївщині, котре охопило значні території Правобережної України.

Національний  історико-культурний заповідник «Чигирин» — заповідник розташований в Чигиринському районі Черкаської області. Історико-культурний потенціал заповідника унікальний. Тут зберігаються пам'ятки різних часів, але найбільша частина їх пов'язана з історією козацтва та становленням державності українського народу.

Територія заповідника складається з 18 ділянок заповідника та 5 ділянок окремих пам'яток, що знаходяться за межами заповідника, і становить 1249,65 га.

Національний  історико-культурний заповідник «Чигирин» створений 7 березня 1989 р. згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 77 «Про оголошення комплексу пам'яток історії, культури та природи міста Чигирина, с. Суботова і урочища Холодний Яр у Черкаській області Державним історико-культурним заповідником» з метою вивчення, збереження та відтворення національно-культурної спадщини та пам'яток природи одного з своєрідних регіонів України – Чигиринщини.

Основними завданнями заповідника були визначені виявлення, дослідження та охорона пам'яток історії, культури та природи району;

збереження  та відновлення історико-культурного середовища пам'яток і пам'ятних місць у межах заповідника;

популяризація та ефективне використання в науково-дослідній, науково-освітній, експозиційній роботі пам'яток та музейних колекцій регіону;

відродження народних промислів;

створення умов для туризму та відпочинку відвідувачів заповідника.

Подальший розвиток заповідника був визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1992 року № 254 «Про Чигиринський Державний історико-культурний заповідник».

23 вересня 1995 року, під час відзначення 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького Указом Президента України заповіднику було надано статус національного.

Нові можливості щодо розбудови козацької столиці  – Чигирина і заповідника відкриває  затверджена Кабінетом Міністрів  України 2 червня 2004 р. Комплексна програма розвитку історико-архітектурного комплексу «Резиденція Б. Хмельницького» на 2004-2010 рр., яка передбачає відтворення історичного центру середньовічного міста.

За час існування  заповідника на його території проведені  значні науково-дослідні роботи. В 1989 – 1994 рр. до відзначення 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького здійснені комплексні архітектурно-археологічні дослідження на Замковій горі та в центрі м. Чигирина, в Іллінській церкві та на Замчищі в с. Суботові.

Ділянки заповідника мають різне призначення:

території та охоронні зони пам'яток, адміністративні приміщення, музеї, виробнича база заповідника;

території майбутніх  туристсько-рекреаційних об'єктів.

У заповіднику  працює 1 філіал, 10 наукових відділів та 1 науковий сектор:

Філіал «Холодний Яр»;

науково-дослідний  відділ охорони пам'яток історії, культури та природи;

науково-дослідний  відділ масово-освітньої роботи;

відділ фондів;

відділ відродження  народних промислів зі студією «Творчість»;

відділ комп'ютерного програмування;

відділ ландшафтно-паркової архітектури «Богданова гора»;

відділ «Музей Богдана Хмельницького»;

відділ «Суботівський історичний музей»;

відділ «Стецівський етнографічний музей»;

відділ «Археологічний музей»;

сектор археологічних  досліджень.

У заповіднику є наукова бібліотека, в якій сьогодні нараховується вже біля 4,5 тисяч одиниць, та науковий архів. Роботу наукових відділів заповідника забезпечують фінансово-економічний відділ та великий господарчий відділ, який має сучасну матеріально-технічну базу, необхідний парк автотранспорту і технічне устаткування.

Основними завданнями заповідника були  виявлення, дослідження  та охорона пам'яток історії, культури та природи району;

збереження  та відновлення історико-культурного  середовища пам'яток і пам'ятних місць у межах заповідника;

популяризація та ефективне використання в науково-дослідній, науково-освітній, експозиційній роботі пам'яток та музейних колекцій регіону;