Формирование туристско-экскурсионных маршрутов и их представления широкой общественности

      У 1554-1564 роках в Олиці був споруджений великий оборонний замок, перебудований в VIII столітті за новою бастіонною системою. Це триповерхова квадратна споруда, яка має 360 кімнат. Замок був обнесений валом і кам'яними стінами з чотирма бастіонами по кутках.

      В с. Піддубці Ківерцівського району стоїть 14-купольна культова споруда, побудована у 1745 році. В плані - це хрестовий храм з однією великою баштою. Легкість форм, органічний зв'язок з ландшафтом і урочистість - все це вирізняє церкву серед інших храмів Волині, робить її цікавою пам'яткою мистецтва стилю барокко.

      В с. Забороль проживав поміщик Олізар, де до сьогоднішнього часу зберігся його будинок. В цьому будинку під час поїздки до Варшави з князем Меншиковим в 1707 році затримався Петро І, тому що Луцьк був знищений пожежею. В 1950 році на будинку, де він перебував, встановлена меморіальна дошка. Пізніше на його місці спорудили феодальний замок з кам'яними стінами та ровом, що заповнювався водою.

Затурці подарували світові таку велику людину, як Вячеслав Липинський. Тут він похований, лише зараз могила В. Липинського впорядкована, а садиба, що була повністю зруйнована, реставрується.

      На  околиці Жидичина збереглися залишки  поселення, городище 10-13 ст., Жидичинський монастир, куди їздив молитися галицько-волинський князь Данило (1227р.) і де жив син Богдана Хмельницького - Юрій.

      В селі Рокині створено Міжгосподарський народний музей історії сільського господарства Волині. Його численні експонати розповідають про виникнення і розвиток землеробства і тваринництва на Волині, починаючи від первіснообщинного ладу і до сьогоднішніх днів. Експозиція під відкритим небом відтворює пам'ятки дерев'яного будівництва: господарські будівлі, житлові будинки, об'єкти позасадибного будівництва (вітряки, криниці, корчми).

Славу селу Колодяжне принесла сім'я Косачів. Тут чимало років жила Олена Пчілка, пройшло дитинство української поетеси Лесі Українки. Колодяжне відвідав Іван Франко, родина М.Лисенка. В 1938 році прогресивна громадськість Західної України порушила питання про викуп Лесиного «білого будиночка», його ремонт і збереження. У травні 1941 року відкрито музей Лесі Українки, відреставровано будівлі. В центрі села, біля музею, на території колишньої садиби Косачів, споруджено пам'ятник Лесі Українці [11, 18-25].

Отже, у  Волинській області є значна кількість  цікавих пізнавальних об'єктів історії, культури, мистецтва. Більшість з них є екскурсійними які включені, або можуть бути включеними в програму туристичних маршрутів.

РОЗДІЛ 3. ПРИКЛАД ТУРИСТИЧНОГО МАРШРУТУ ПО ПОЛІССЮ 

Туристичний маршрут «Чарівний  світ Полісся»

Довідкові відомості про подорож

Вид туризму: водний. Район подорожі: НПП Прип’ять-Стохід.Строки проведення: з 10 червня по 30 жовтня.Нитка маршруту: р. Стохід: смт. Любешів – ур. «Попівка», – с. Бучин ¬– с. Сваловичі – урочище Муравина – с. Хоцунь – оз. Люб’язь – с. Люб’язь.Загальна довжина: 46 км.Засоби проходження: моточовни, байдарки.  
Час проходження: Моточовен – 1 день; байдарки – 2 дні.Мета подорожі: Науковий, розважальний, ознайомлення з краєзнавчою та історико-культурною цінністю Полісся.Аварійні виходи: у випадку створення аварійної ситуації на маршруті можливі виходи у найближчі населені пункти (смт. Любешів, ур. Попівка, с. Бучин, с. Сваловичі, ур. Муравина, с. Хоцунь, с. Люб’язь).

Примітка: У зв’язку з природними умовами  даної території маркування даного маршруту відсутнє. При проходженні даного маршруту необхідним є залучення фахівця із національного природного парку «Прип’ять-Стохід».

Рис. 3.1. Карта маршруту

      Національний  природний парк «Прип'ять-Стохід»  знаходиться  на півночі Волинської області і межує з республікою Білорусь (на півночі), Ратнівським районом (на заході), Маневицьким та Камінь-Каширським (на півдні). Його площа становить 39315, га. Зокрема ліси – 58443 га., болота – 28861 га, луки – 26671 га, орні землі – 23182 га, води – 3205 га, забудовані землі  -3111 га та інші угіддя  - 1536 га.

Дана  територія є складовою Верхньоприп’ятської  акумулятивної низовини області Волинського Полісся. Поверхня в основному рівнинна. У спектрі форм рельєфу переважаючими є утворення флювіального  (русла річок різних типів, стариці, прируслові вали, піщані гряди, поверхні заплав і надзаплавних терас), еолового (дюни, горбисті піски), біогенного (болота, торфовища), лімногенного (озера) та антропогенного (дамби, греблі, меліоративні канали, дорожні насипи тощо). На даній території знаходиться найнижча точка волинської області 139 м над  рівнем моря (поблизу с. Бучин).

Найбільш  поширеними типами ґрунтів  на даній території є болотні, торфові, торфово-болотні та лучно-болотні. За гранулометричним складом переважають піщані,  глинисто-піщані та супіщані ґрунти. Вони тісно пов’язані з елементами рельєфу та ландшафтними особливостями території. Так, лучно-болотні,  болотні  ґрунти зустрічаються у заплавах річок, торфово-болотні – у пониженнях в межах цих заплав, дерново-слабопідзолисті, дерново-підзолисті та зв’язнопіщані ґрунти поширені в межиріччях цих річок.

Клімат  даної території помірно-континентальний, вологий, з м’якою зимою. Літо відносно прохолодне. Часто дощове, особливо в другій половині. Осінь також досить волога з затяжними дощами, весна характеризується досить мінливими станами погоди,  часто спостерігаються посухи на початку вегетаційного періоду. Нестійкість погодних умов обумовлена активним розвитком  циркуляційних процесів, впливом циклонів та антициклонів. Середня температура повітря  становить +7,1 °С. Максимальна температура відмічалась  у серпні - місяці + 36,9 °С, а мінімальна - у січні - місяці – 37,2 °С. Найтеплішим у багаторічному режимі є липень місяць (+ 18,6 °С).

Переважаючими є західні, південно-східні, північно-західні  і південно-західні напрямки вітрів, а південні і східні, північно-східні та північні характеризуються значно нижчими показниками повторюваності в багаторічному  та річному циклі. Середня швидкість вітру становить 3,3 м/с, найвища середньомісячна швидкість вітру відмічається  в січні (4,1 м/с), а найменші значення цього показника характерні для серпня місяця (2,6 м/с). В цілому максимальні значення середньої швидкості вітру характерні для холодного періоду, влітку ж середня швидкість вітру значно нижча. Найбільш сильні вітри (з швидкістю більше 15 м/с) характерні  для холодного періоду (від 4 днів у грудні до 6 днів у січні та 4 – в лютому).

Протягом  року на даній території випадає 550-620 мм. Опадів. Найвологішими місяцями є липень, вересень і червень, а  найменше опадів випадає взимку. Середня  кількість днів із сніговим покривом становить 83. Маршрут проходить через такі водні об’єкти (додаток 1)

Живлення  річок змішане. Навесні у річках переважають талі снігові води  і дощові опади. Влітку і восени – дощове живлення, а взимку основна роль належить підземним водам.

Русло річки Прип’ять відноситься до меандруючого типу. Довжина річки в межах маршруту становить 17,42 км. Глибина річки коливається в межах 1,5-6 м. у весняно-осінній період заплава затоплюється  талими та дощовими водами. Середня тривалість затоплення становить 5—70 днів, проте може сягати 240 днів (1999 р.) або ж навіть 333 дні (1926 р.). початок річка бере у заболоченій місцевості на північ від с. Гупали Шацького району .

Русло річки Стохід відноситься до багато рукавного типу, з численними затоками, заводями та островами. Довжина річки в межах маршруту становить 28,49 км. ширина русла коливається  від 10 до 60 м. Глибина – 2-10 м. у весняно-осінній  період заплава затоплюється талими та дощовими водами. Середня тривалість затоплення становить 30-69 днів.  Початок річка бере з озера, розташованого на північ від села Семеринське Локачинського району.

Заплави річок Прип’ять та Стохід заболочені, частково меліоровані, часто порослі  лозою, очеретом, вербою, вільхою. У  межах заплави є невеликі грядоподібні підвищення, зайняті, мішаними лісами. Як правило, це сосново-вільхово-березові ліси.

Завдяки своєму географічному положенню  та своєрідній історії форму-вання  ландшафтів, які об’єднують цінні  природні комплекси лабіринтів рік  Прип’яті і Стоходу, тут сформувався  і своєрідний рослинний покрив, у якому переважає гідрофільний комплекс рослинності. На цій території зростає більше 550 видів вищих судинних рослин. Згідно геоботанічного районування України ця відноситься до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп’ятського) геоботанічного району Західно поліського округу соснових і дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Українського Полісся.

У прирусловій  частині річок, зокрема Прип’яті, знаходиться своєрідний комплекс водної рослинності, прилеглих боліт та заболочених лук. Тут переважають зарості очерету, рідше трапляються угруповання лепешняку великого, рогозу вузьколистого, нерідко з кущами верби попелястої. Багатою та різноманітною є прибережно водна флора. Особливо великі популяції утворюють м’ята водяна, плакун верболистий, незабудка болотна. Із водних цензів значні площі займають угруповання водяного різака алоевидного, часто трапляються ценози рдесників вузлуватого та блискучого. Зрідка, особливо у тихих затоках, трапляються зарості латаття – як білого, поширеного майже по всій рівнині України, так і сніжно-білого, характерного насамперед для Полісся. До русел прилягають евтрофні болота, переважно купинноосокові, з домінуванням осок омської та зближеної.

На відміну  від інших значних за площею та важливих природно-заповідних територій Волинського Полісся, лісова рослинність займає тут меншу частину території і не утворює великих лісових масивів. Найбільшими з них є Сваловицька та Бучинська дачі на Прип’ять-Стохідській ділянці парку між руслами обох річок. Переважають, як повсюдно на Поліссі, соснові деревостани, частка мішаних та листяних лісів невелика, менша, ніж в інших регіонах Полісся. Серед соснових лісів добре виявлені дві групи. Перша – це типові для  Українського Полісся чорницеві та чорницево-зеленомохові ліси, в яких нерідко співдомінують молінія та орляк, є низка рідкісних та мало поширених бореальних видів. Друга групи соснових деревостанів, характерна саме для цього регіону, - це соснові ліси булавоносцеві та булавоносцево-лишайникові на піщаних горбах. У Західному Поліссі заростання пісків відбувається насамперед із переважанням центральноєвропейського виду булавоносця сіруватого, в якому поступово формується лишайниковий покрив. Такі ліси повсюдно формуються на борових терасах річок Прип’яті та Стоходу. Листяні ліси трапляються на території парку зрідка, але є важливими для збереження фіторізноманіття. Тут зростає чимало меморальних видів, у тому числі рідкісних. Особливий науковий інтерес становлять невеликі ділянки пригніченого дуба, які подекуди трапляються на прируслових гривах та борових терасах Прип’яті та Стоходу. Вони є справжніми осередками фіторізноманіття.Серед боліт цієї території переважають евтрофні, що пояснюється проточним зволоженням більшої частини території. Болота тут трапляються нерідко, але не утворюють великих масивів, розміщуючись здебільшого в гідрофільних комплексах. Сфагнові болота трапляються рідко і досягають переважно невисоко ступеня розвитку. Характер боліт цієї місцевості значно відрізняється від загального характеру боліт Волинського Полісся – тут переважають евтрофні трав’яні болота.

Луки  здебільшого болотисті та торф’янисті, справжні луки займають малі площі. Дуже своєрідною є рослинність пісків (псамофіт). У флористичному ядрі псамофітних видів на цій території  добре прослідковуються дві групи – центральноєвропейські (які знаходяться тут неподалік від східної межі свого ареалу) та псамофітні (з більш широким ареалом). До першої групи крім найпоширенішого домінанта булавоносця сіруватого належать жабники – малий та польовий, тисдалія голостебла, очисток шестирядний. Серед видів із ширшим ареалом найбільшу роль у заростанні відіграють куничник наземний, келерія сиза, цмин піщаний.

Серед рослинних угруповань є чимало рідкісних, всім із них занесені до Зеленої  книги України. До них належать чотири типові угруповання старих лісів. Серед водних угруповань рідкісними є угруповання альдрованди пухирчастої, латаття білого та сніжно-білого, а також глечиків жовтих.

Надзвичайно багатою і специфічною є фауна  даної території. У парку налічується 267 видів хребетних тварин, серед яких найчисленішими є птахи – 192 види. Найбільшу цінність становлять рідкісні види фауни, занесені до ЧКУ.  Серед них 28 видів хребетних ¬: мінога українська, ропуха очеретяна, лелека чорний, гоголь, скопа, лунь польовий, шуліка рудий, змієїд, орел-карлик, підорлик малий, беркут, орлан-білохвіст, глушець, журавель сірий, деркач, кулик-сорока, казарка червоновола, коловодник ставковий, кульон великий, баранець великий, крячок каспійський, пугач, сорокопуд сірий, очеретянка прудка, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова. 8 видів занесено до Європейського Червоного списку: казарка червоновола, шуліка рудий, орлан-білохвіст, деркач, очеретянка прудка, вовк, соня горішкова та видра річкова. 2 види занесені до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи: ропуха очеретяна та орлан-білохвіст. Крім того на даній терторії зустрічається  близько 200  видів хребетних занесенех до Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернської); 49 видів птахів, віднесених до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотяних птахів;  27 видів хребетних, віднесених до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (Вашінгстонської). Територія парку є місцем масових сезонних міграцій птахів (120–150 тис. особин). На території парку  відмічено 11 видів комах, занесених до ЧКУ: вусач мускусний, махаон, райдужниця велика, ванесса чорно-руда, синявець-мелеагр, стрічкарки орденська малинова, блакитна та тополева, ведмедиця-хазяйка, ведмедиця велика, джміль моховий.