Трудовий договір, його види

В даний час, керуючись законодавством України про працю звільняючи працівника, за підставою, як такого, що не витримав випробування, власник видає наказ, заносить в трудову книжку працівника відповідний запис про звільнення. В день звільнення проводить з працівником повний розрахунок та надає належним чином оформлену трудову книжку. В разі несвоєчасно проведеного розрахунку при звільненні працівника власник буде нести перед ним майнову відповідальність у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. У випадку затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується також середній заробіток за весь час вимушеного прогулу [3, ст. 225].

Якщо працівник не погоджується зі звільненням за результатами випробування, він має право оскаржити його в порядку встановленому законодавством через районний (міський) суд.

Отже, при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування, з метою перевірки відповідності працівника роботі яка йому доручається. Все це детально відображено в законодавчих документах [2, ст.185].

 

2.2. Прийняття на роботу і юридичне оформлення трудового договору

Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягай згоди з усіх умов трудових відносин. Договір може укладатись з особою, що досягла шістнадцяти років.

Сам порядок укладення трудового договору умовно можна поділити на декілька етапів:

1. звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору, з представленням всіх необхідних документів;
2. розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення;
3. видання наказу або розпорядження про зарахування працівника;
4. оформлення трудової книжки та ознайомлення працівника під розписку в особистій картці [23, с. 56].

На першому етапі працівник, попередньо переговоривши з роботодавцем, з'ясовує можливості свого працевлаштування та термін початку роботи. Після цього він подає заяву з проханням прийняти його на роботу. До заяви додаються необхідні, передбачені законодавством документи. Під час укладення трудового договору (контракту) громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що засвідчує особу, трудову книжку, а у випадках передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров'я та інші документи.

Забороняється вимагати такі документи, надання яких не передбачено законодавством [3, ст. 25].

Обов'язковими повинні бути: паспорт громадянина України, або тимчасове посвідчення громадянина України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, теж повинні пред'явити паспортний документ або посвідку на проживання в Україні. Інші документи, що засвідчують особу: свідоцтво про народження - подають неповнолітні (віком 14-15 років), що влаштовуються на роботу. При цьому, потрібна згода одного із батьків або особи, що його замінює; посвідчення біженця; довідка про звільнення; трудова книжка; документ військового обліку; документ про освіту; документ про стан здоров'я; картка фізичної особи - платника податків (ідентифікаційний номер).

Серед інших документів можна подавати документи, як страхове свідоцтво, автобіографія, довідка про відкриття банківського рахунку (у випадку, коли роботодавець заробітну плату переказує на розрахунковий рахунок працівника).

За останній час до уже традиційних вимог на цьому етапі додалися ще й прохання представити претендентом на посаду так звану cuziculum vita або резюме про себе. Тут він зазначає відомості про свою попередню трудову діяльність, а також власні побажання щодо використання його на посаді, на яку він претендує. У багатьох випадках роботодавець проводить усну співбесіду з претендентом на зайняття відповідної посади. Така практика запозичена з досвіду провідних фірм Західної Європи, і набуває поширення в Україні.

Подану заяву разом із необхідними документами розглядає роботодавець і приймає відповідне рішення. У багатьох випадках процедура розгляду заяви визначає погодження з відповідними відділами і службами підприємства. Законодавством України встановлене правило, за яким укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу [3, ст. 24].

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ або розпорядження не були видані, але працівник фактично був допущений до роботи. Фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу [26, п. 7].

Закон забороняє укладання трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Законодавством передбачений перелік робіт, прийняття на які дозволяється тільки після обов'язкового медичного огляду працівника. Всі особи молодші за 18 років приймаються на роботу після медичного огляду і надалі, до досягнення 21 року, щорічно підлягають медичному огляду [3, ст. 191].

Працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичного, дошкільних і навчально-виховних установ, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ та організацій, професійна діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити розповсюдження інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, або таких, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди. Причому витрати на організацію медичного огляду несе власник або уповноважений ним орган [29, с 57].

Для працівників підприємств, установ, організацій, які під час виконання своїх функціональних обов'язків повинні використовувати насичені і ненасичені вуглеводні (нафта, бензин, спирт етиловий), працівників фармацевтичних підприємств, аптечних установ, незалежно від відомчої підлеглості і форм власності, анестезіологів, медичних працівників, працівників, що виконують роботи пов'язані з використанням вибухових речовин, працівників підприємств, які для виконання своїх професійних обов'язків повинні отримати і використати вогнепальну зброю, в тому числі працівників воєнізованої охорони, водіїв транспортних засобів, працівників цивільної авіації, пілотів-аматорів, працівників, що забезпечують рух поїздів, працівників плаваючого складу водного транспорту, осіб, що поступають на службу до армії МВС, Державної податкової адміністрації, митних органів, СБУ, Збройних Сил, в тому числі таких, що призиваються на строкову військову службу - є обов'язковим первинний (перед допуском до роботи) і періодичний профілактичний наркологічний огляд [29, с 57].

Хоча обов'язкових вимог до наказу та розпорядження про прийом на роботу законодавець не встановлює, але, аналізуючи відповідні правила, можна дійти до висновку про існування деяких обов'язкових елементів цього документа.

Зокрема, у наказі чи розпорядженні власника або уповноваженого органу необхідно зазначити: хто приймається на роботу; трудову функцію працівника, встановити розмір заробітної плати; термін початку роботи. Якщо укладено страховий трудовий договір, то необхідно встановити строк, на який укладено договір. У наказі потрібно застерегти умови про випробування, якщо таке обумовлено сторонами із зазначенням його тривалості [3, ст. 26]. Також мають бути відображені й інші факультативні умови трудового договору. Наказ також повинен містити номер і дату його видання. Працівник зобов'язаний ознайомитися з наказом під розписку. У випадку відмови працівника від ознайомлення з наказом про прийом на роботу, про це складається акт, де зазначається про таку відмову. В діючому законодавстві про працю обумовлено обов'язок роботодавця. Це:

1. роз'яснити працівнику його права та обов'язки, проінформувати про умови праці, а також його права на пільги та компенсації за роботу на шкідливих та небезпечних роботах;
2. ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;
3. визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;
4. проінформувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється

Зазначені дії роботодавець повинен вчинити до того як працівник приступить до роботи, в т.ч. і при фактичному допуску до роботи, оформляючи про це відповідні документи.

На всіх працівників, які працюють більше п'яти днів, заводиться трудова книжка. Вона є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок регулюється «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Мінпраці України, Мін'юсту України від 29 липня 1993р. № 58. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, включаючи працівників, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних та тимчасових працівників, позаштатних працівників, за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню, а також на працівників, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться роботодавцем не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу працівника. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. Про всі зміни у трудовій книжці роботодавець зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці (форма № П-2), яка ведеться на кожного працівника.

Останнім часом, крім трудової книжки, на кожного працівника  заводиться ще й страхове свідоцтво. Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування підставою для здійснення виплат по соціальному забезпеченню є не трудовий стаж, а страховий стаж, тобто період, протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачувала або за неї сплачувались страхові внески.

Страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що  підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за  загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Страхове свідоцтво заповнюється уповноваженою посадовою особою органу пенсійного фонду, засвідчується  підписом  керівника цього органу або його заступником і печаткою.

Номер страхового свідоцтва повинен збігатися з ідентифікаційним номером, наданим конкретній фізичній особі як платнику податків та інших обов'язкових платежів Головною державною податковою інспекцією.

Страхове свідоцтво зберігається у застрахованої особи. Воно пред'являється у разі одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, укладанням трудового договору (контракту), договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання робіт та надання послуг, під час прийому на навчання, а також в інших випадках, передбачених законодавством [28, с 186].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ВИДИ ТРУДОВИХ ДОГОВОРІВ

 

3.1. Види трудових договорів

 

Види трудового договору визначаються за різними критеріями: терміном дії, характером і кількістю виконуваних трудових функцій. Порядком виникнення трудових правовідносин [Див. Додаток - А].

За терміном дії трудові договори поділяються на строкові та безстрокові. А з огляду на підстави виникнення трудових правовідносин вони бувають: звичайні, контракт, укладені за фактом обрання на посаду та призначення на посаду. За характером і кількістю виконуваних працівником трудових функцій можна поділити трудові договори: з державними службовцями, надомниками, сезонними та тимчасовими працівниками. Тут розрізняють також договори за сумісництвом та за суміщенням. Окремо серед видів трудових договорів виділяються договори, укладені з іноземцями, молодими фахівцями, неповнолітніми, інвалідами.

Самостійним видом трудового договору може бути договір з роботодавцем та фізичною особою. Існують також інші підстави та критерії класифікації трудового договору.

Найбільш традиційним вважається поділ трудового договору за термінами його дії. Згідно зі ст. 23 КЗпП України розрізняють такі його види:

1. безстрокові, тобто укладені на невизначений строк;
2. строкові, укладені на строку визначений угодою сторін;
3. такі, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір на невизначений строк укладається з дотриманням загальних положень, які викладені у попередньому розділі. Це звичайний трудовий договір між роботодавцем і найманим працівником. Закон надає перевагу такого виду договорам, оскільки вони сприяють стабільності трудових правовідносин, а також забезпечують належний рівень гарантій трудових прав найманих працівників. Це найбільш поширений вид трудового договору як в Україні, так і за кордоном. Він триває впродовж необмеженого часу, аж поки не буде розірваний сторонами, або не з'являться інші законні підстави для його розірвання.