Трудовий договір, його види

Предметом трудового договору виступає виконання працівником певної (роботи, визначеної угодою сторін, трудової функції. Тобто працівник зобов'язаний виконувати певну роботу, обіймати певну посаду, а власник зобов'язаний забезпечити його цією роботою, доручити працівнику виконати будь-яке завдання в межах роботи, обумовленої трудовим договором. Водночас предметом цивільного договору про працю виступає матеріалізований результат раці або завдання одноразового характеру.

Трудові відносини у трудовому договорі регламентуються правовими нормами різного рівня від централізованого до локального, у разі порушення дисциплінарна відповідальність. У цивільно-правових відносинах роботодавець володіє дисциплінарною владою стосовно працівника. Це - інститут трудового права. У разі заподіяння майнової шкоди стягнення проводиться в судовому порядку.

Працівник повинен у процесі праці виконувати певну міру праці в певну частину робочого часу норму праці, дотримуватись правил охорони праці та виробничої безпеки. При виконанні цивільних договорів про працю нормування праці відсутнє, процес праці не регламентується правом і здійснюється особою Постійно на свій розсуд.

Є відмінності й в оплаті праці. За трудовим договором оплата праці регулюється законодавством про працю (КЗпП, Закон України «Про оплату раці» та інші акти), колективними договорами і угодами, умовами трудового договору. Тут і мінімальний заробіток, норми оплати при відхиленні від звичайних (тарифних) умов оплати, компенсація заробітної плати в разі затримки  її виплати. У цивільному ж договорі механізм оплати праці досить простий, він встановлюється угодою сторін. Навіть виплата попереднього авансу не змінює юридичної природи такої оплати остання цивілістична.

Крім того, врахувати треба й те, що ризик втраченої, зіпсованої продукції, роботи без вини працівника несе роботодавець, тоді як за цивільно-правової форми праці такий ризик лежить на працівникові.

Головною відмінністю трудового договору від цивільно-правового, є глибока соціальна природа трудового договору, яка виявляється в його широкому соціально-правовому змісті. Уклавши трудовий договір власник не тільки використовує труд працівника, а й бере на себе зобов'язання щодо надання певних гарантій, пільг, а також участі в соціальному забезпечення працівника щорічно оплачувана відпустка, надання гарантійних та компенсаційних виплат і (т.д.). Для цього власник сплачує страхові внески до фондів соціального забезпечення за працівників (у Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням із тимчасовою втратою непрацездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття); надає інші соціально-трудові пільги та гарантії за рахунок прибутку підприємства.

У цивільно-правовому договорі власник хоча й несе за чинним законодавством витрати за внесками на соціальне страхування, виконуючи свій соціальний обов'язок перед суспільством, однак цим його соціальна діяльність не вичерпується Працівник не отримує від цього нічого.

Є істотні відмінності і при укладанні трудового та цивільно-правового договорів. Укладення трудового договору детально регламентується трудовим законодавством і має укладатися з дотриманням встановлених у законі юридичних гарантій. Цивільно-правові договори про працю укладаються за угодою сторін, з дотриманням принципів добровільності та рівності сторін.

Трудовий договір укладається, як правило на невизначений час і припиняється лише за підстав, передбачених законодавством. Строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, передбачених у законі. У цих нормах також виявляється спрямованість трудового законодавства до соціального захисту найманого працівника. Цивільно-правові договори про працю укладаються щодо виконання певної роботи і вичерпуються виконаною роботою, послугою або продукцією.

У законодавстві України явно виражена схильність до укладення трудового договору на невизначений строк, що сприяє стабільності трудових правовідносин, яка в умовах ринкової стихії має безперечні переваги в плані соціального захисту трудящої людини.

Таким чином трудовий договір - це основа виникнення трудових правовідносин. Він визначається законодавством України про працю як угода між працівником з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, з іншого.

Відмінності що випливають між трудовим договором та цивільно-правовими угодами про працю, дають перевагу трудовому договорові.

1.2. Форма та зміст трудового договору

КЗпП України передбачає письмову форму трудового договору, яка є обов'язковою при: організованому наборі працівників; укладенні трудового договору про роботу в районах з; особливими природними географічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; укладенні трудового договору з неповнолітніми; укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України [3, ст. 24].

Проте, як вважає вчений, доктор юридичних наук П.Д. Пилипенко, редакція ст. 24 КЗпП України, яка регламентує укладення трудового договору в частині визначення форми договору далека від досконалості. Бо встановивши, по-суті, письмову форму основною, законодавець логічно мав би передбачати винятки із загального правила. Тобто назвати випадки, коли можливе укладення трудового договору в усній формі. Натомість, у цитованій статті зроблено все навпаки надаються випадки, коли додержання письмової форми є обов'язковим. І це при тому, що письмова форма є переважною (основною) при укладенні трудового договору [63, с 59].

Відзначимо, що проблема форми трудового договору залишається далеко не вирішеною у національному трудовому праві. Традиційно вважалося, що трудовий договір можна укласти як в усній, так і письмовій формі. І редакція ст. 24 КЗпП України у первісній своїй редакції прямо про це зазначила. Однак у теперішньому вигляді ця стаття зовсім не згадує про усну форму трудового договору. Тому про таку форму угоди між працівником і роботодавцем можна лише здогадуватися і при цьому не забувати, що усно укладати договір сторони можуть як виняток.

В радянські часи дослідники, які торкалися цієї проблеми, або просто констатували факт укладення трудового договору у двох формах, або ж зосереджувалися здебільшого на характеристиці його письмової форми.

Дотримання такої форми вимагає щоб усі умови трудового договору були викладені у вигляді окремого письмового документа, погоджені сторонами та підписані ними особисто. Письмовий трудовий договір укладається у двох примірниках, які вважаються рівноцінними за своєю юридичною силою і зберігаються у кожної із сторін. Проте для юридичного оформлення взаємного виявлення сторін у письмовій; формі достатнім можна вважати і одного примірника договору, скріпленого підписом працівника і роботодавця. Тому важко погодитися з В.І. Прокопенком, який допускає, що в разі відсутності у працівника примірника трудового договору в письмовій формі необхідно вважати, що його укладено в усній формі [56, с. 221].

Взагалі, усна угода сторін - юридичний факт, що підставою для виникнення трудових правовідносин, так чи інакше потребує юридичного оформлення у вигляді певних письмових документів (заяви, наказу чи розпорядження). Отже, якщо волевиявлення сторін визначалося у письмовій заяві однієї з них та наказі чи розпорядженні - іншої, то на явно є більше підстав аби віднести такий договір до письмових, а не до усних.

Від усної форми трудового договору вже тепер повністю відмовилися російські законодавці. Новий Трудовий кодекс Російської федерації встановив, що трудовий договір укладається у письмовій формі. Так само і за трудовим законодавством Республіки Польщі передбачається укладення трудового договору лише письмово. Зокрема, ст. 29 Кодексу праці РП передбачає, що договір повинен бути укладений письмово і має містити вказівку на:

1. вид праці і місце її виконання, а також терміни початку роботи;
2. розмір винагороди, що відповідає виду праці [35, с. 163].

Оскільки законодавством України не визначено, як саме має оформлятися трудовий договір у письмовій формі, на практиці під час його укладення, як наголошує В.Лось, беруть за основу одну з таких типових форм:

• Типова форма контракту з працівником, затверджена наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 р., №23;
• Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995р. № 597;
• Типова форма трудового договору з працівником, діяльність якого пов'язана з державною таємницею, затверджена наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 8 грудня 1994р. № 44;
• Форма трудового договору між працівником і фізичною особою, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001р. № 260 [46, с.4].

Про зміст трудового договору можна судити з огляду КЗпП України, який передбачає, що «працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові», та обов'язок роботодавця «виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін» [3, ст. 21].

Права і обов'язки сторін, що складають зміст трудового договору і які ще називаються його умовами, встановлюються за взаємною згодою працівника і роботодавця. Умовами трудового договору є угода про сам факт прийняття на роботу; про місце роботи; про встановлення трудової функції працівника; про розмір оплати праці; про термін дії трудового договору; про час початку роботи.

У науці трудового права склалася традиція на думку про те, що, умови, які виробляються сторонами трудового договору поділяються на обов'язкові (необхідні) і факультативні (додаткові). Такий поділ мав далекоглядне теоретичне значення. Основна увага приділялася першій групі умов, хоча факультативний теж зараз має не менш важливе значення, ніж інші умови.

Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових   повноважень і

обов'язків, прийнято називати трудовою функцією. ЇЇ встановлення є виключною і компетенцією сторін. При укладенні трудового договору вони визначають професію, спеціальність, кваліфікацію або посаду.

Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Тому виконувана робота однієї професії може мати різні спеціальності.

Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно основана працівником. Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працюючих за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності. Проте необхідно врахувати кваліфікацію працівника.

Кваліфікація - це рівень теоретичних та практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню тощо. Коло трудових обов'язків працівника та їх кваліфікаційні характеристики містяться в тарифно-кваліфікаційних довідниках та в деяких нормативних актах.

Конкретний зміст, обсяг та порядок виконання роботи на конкретному робочому місці встановлюється на підприємстві технологічними картками, робочими інструкціями та іншими нормативними актами, в т.ч. локальними.

Трудова функція службовців визначається найменуванням посад, які передбачені структурою і штатним розписом державного органу чи підприємства, установи, організації.

Посада характеризується певним колом службових обов'язків, повноважень і відповідальністю, що настає в разі невиконання обов'язків. У найменуванні посади знаходить свій вираз поділ праці, що склався у певній галузі, на підприємстві чи установі. Трудові обов'язки службовців конкретизуються в посадових інструкціях.

У трудовому договорі може бути обумовлено навчання працівника, як попереднє, так і протягом трудової діяльності. У такому випадку матиме місце так званий учнівський договір, який після закінчення навчання автоматично трансформується у звичайний трудовий договір.

Важливою умовою трудового договору є угода про винагороду за працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю і на рівні не нижчому, ніж визначено законом - конституційне право громадян. Правове регулювання оплати праці досить складне. Є дві сфери оплати праці: державно-правова і договірно-правова. Це означає, що є коло норм і гарантій в оплаті праці, які безпосередньо регулює держава шляхом прийняття нормативно-правових актів, інша ж частина положень щодо оплати праці встановлюється договірним (колективним й індивідуальним) шляхом. Оплата праці найманих працівників регулюється: Закон України «Про оплату праці», КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами. На законодавчому рівня встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, а на договірному регулюванні оплата праці регулюється колективним або трудовим договором. Колективно-правове регулювання оплати праці здійснюється за допомогою актів соціального партнерства, відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» (1993р.).

Особливою умовою у трудовому договорі є строк та початок роботи. Трудовий договір починає діяти від дня, обумовленого сторонами. Цей день вказується в наказі про прийняття на роботу.

Трудовий договір обов'язково укладається в письмовій формі також в інших випадках, передбачених законодавством. Зокрема укладення трудового договору у письмовій формі передбачено для працівників, робота яких пов'язана з державною таємницею, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення письмової форми трудових договорів з працівниками, діяльність яких пов'язана з державною таємницею» від 16 листопада 1994 року № 779. За договором працівника покладаються обов'язки по дотримання державної таємниці. До нього також додається «Зобов'язання громадянина України у зв'язку з допуском до державної таємниці». Письмова форма цього договору затверджена наказом Державного комітету України з питань державних секретів від 8 грудня 1994 р. № 44. Трудовий договір у письмовій формі укладається також з громадянами, які працюють у релігійних організаціях; з громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу; які залучаються до оплачуваних громадських робіт; працюють на умовах трудового договору в селянському (фермерському) господарстві[35, с. 165].