Організація охорони праці на підприємстві

Працівники, що виконують  роботи з підвищеною небезпекою чи працюють там, де є необхідність у  професійному відборі, проходять попереднє  спеціальне навчання і перевірку  знань з питань охорони праці  в терміни, встановлені відповідними галузевими нормативними актами про  охорону праці, але не рідше одного разу на рік.

Особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю або суміщують  професії, навчаються та інструктуються як за їх основною професією, так і  за тією, що суміщується.

Результати перевірки  знань працівників з охорони  праці оформлюються протоколом.

Організація навчання і перевірки  знань з охорони праці на підприємстві покладається на працівників відділу  кадрів або іншої служби роботи з  персоналом.

Ураховуючи сучасні соціально-економічні умови і реальні потреби, актуальними  в СУОП є забезпечення органів  державного управління охороною праці  та служб підприємств, організацій  кваліфікованими фахівцями з  відповідною професійною орієнтацією. Реалізація цієї функції покладена  на вищі навчальні заклади Міністерства науки і освіти, Держнаглядохоронпраці  та Національний НДІ охорони праці.

Підвищення кваліфікації працівників Держнаглядовці проводиться за модульною системою при Національному НДІ охорони праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Атестація робочих місць щодо умов праці, паспортизація  об'єктів

Основна мета атестації робочих  місць полягає в регулюванні  відносин між керівником і працівником  у частині реалізації прав на здоров'я  і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільг і компенсацій  за роботу в несприятливих умовах.

Атестація здійснюється на робочих місцях підприємства, де існують  шкідливі й небезпечні виробничі  фактори.

Реєстрація та облік

Реєстрація та облік інформації з питань охорони праці здійснюється з метою збереження інформації, надання  їй законної сили, одержання необхідних даних для контролю, а також  правових, організаційних та управлінських  дій. Ця функція виконується на всіх рівнях управління.

На державному рівні реєстрації й обліку підлягають: законодавчі  та державні нормативні акти (реєстр ДНАОП); підприємства; небезпечні фактори виробничого  середовища; експертні висновки; розпорядження  органів державного нагляду; об'єкти газового комплексу; котельні; трубопроводи для пари і гарячої води; підйомні споруди; склади вибухових матеріалів; транспортні засоби загального користування і технологічні транспортні засоби, що не підлягають експлуатації по вулично-дорожній мережі; номерні знаки; технічні паспорти; нещасні випадки; професійні та інфекційні захворювання; отруєння; аварії; пожежі; дорожньо-транспортні пригоди та ін.

На рівні підприємств  проводиться реєстрація й облік  умов і безпеки праці, навчання, інструктажів, нормативних актів підприємства з питань охорони праці, нещасних випадків, профзахворювань, аварій, розпоряджень органів нагляду і контролю, медичних оглядів, видачі спецодягу, спецвзуття, засобів індивідуального захисту  та ін.

Експертиза

Експертиза - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених  державних органів, експертних формувань, об'єднань громадян, яка спрямована на підготовку експертного висновку про відповідність об'єкта, запланованої чи існуючої господарської й іншої  діяльності нормам і вимогам законодавства з питань охорони праці.

Об'єктами експертизи можуть бути:

• проекти законодавчих і нормативних актів;

• проектна документація на засоби виробництва і споживання (техніка, технологія, речовини, матеріали, сировина, продукція, транспортні засоби, технічні регламенти, інвестиційні програми, науково-технічна і методична документація, що стосується здоров'я трудящих);

• проекти, що стосуються планування, забудови населених пунктів, пожежної безпеки;

• діючі об'єкти, комплекси  і системи;

• умови праці;

• матеріально-технічна база і програмно-методичне забезпечення навчальних закладів, у яких здійснюється навчання посадових осіб з питань охорони праці.

Експертизі підлягають як вітчизняні об'єкти, так і об'єкти іноземного походження.

Суб'єктами експертизи можуть бути: усі перераховані раніше органи державного управління з нагляду  і контролю в галузі охорони праці; експертно-технічні центри Держнаглядохоронпраці; експертні підрозділи органів державної  санітарно-епідеміологічної служби; Державна експертиза умов праці Мінпраці; інші установи, організації, підприємства, юридичні та фізичні особи, у тому числі й іноземні; громадські організації  та об'єднання в порядку, встановленому  чинним законодавством.

Роботодавець має одержати дозвіл на початок робіт та види робіт підприємства, діяльність якого  пов'язана з виконанням робіт  та експлуатацією об'єктів, машин  і устаткування підвищеної небезпеки.

Ліцензування  і сертифікація

Ця функція спрямована на обмеження діяльності, пов'язаної з потенційною небезпекою для  здоров'я і життя працівників, шляхом видачі ліцензії (дозволу) чи сертифіката (посвідчення), що є документами, які  підтверджують відповідність діяльності (засобів) вимогам безпеки.

До видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, належать:

• виробництво, переробка  і реалізація продуктів харчування, предметів гігієни і санітарії, засобів індивідуального захисту, вибухових речовин, зброї;

• роботи з біологічними агентами, хімічними і радіоактивними речовинами, джерелами іонізуючих та електромагнітних випромінювань;

• виробництво протипожежної  техніки, протипожежного устаткування;

• використання надр;

• ввезення на територію  України небезпечних відходів та ін. Порядок одержання таких сертифікатів визначається Кабінетом Міністрів України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Законодавство з  охорони праці

Правове регулювання питань охорони праці

Конституція України до соціальних прав включає право кожного на належні, безпечні й здорові умови  праці. Однак останнім часом вимоги щодо охорони праці часто недотримуються підприємствами різних організаційно-правових форм, що використовують працю найманих робітників. Зумовлюється це насамперед важким економічним становищем держави, а також іншими об'єктивними і  суб'єктивними причинами, зокрема: спрацюванням основних виробничих фондів; відсутністю  зацікавленості власників у поліпшенні умов і безпеки праці; некомпетентністю більшості персоналу в питаннях охорони праці; низькою трудовою і технологічною дисципліною; недостатньою роллю органів нагляду і контролю за дотриманням законодавства про  працю й охорону праці.

В основних напрямках соціальної політики держави на період до 2004 року йшлося про необхідність реформування системи охорони праці і безпеки  життєдіяльності. Головною метою державної  соціальної політики в галузі охорони  праці є істотне зниження рівня  виробничого травматизму і професійних  захворювань. Для цього 21 листопада 2002 року Верховною Радою внесені  суттєві зміни у Закон України "Про охорону праці"; підготовлені проекти законів про безпеку  промислової продукції, про державний  нагляд і контроль за дотриманням  законодавства про працю й  охорону праці. Передбачається розробка і забезпечення виконання ряду державних  і національних програм у цій  галузі, про систему управління охороною праці на галузевому, регіональному  і виробничому рівнях; розробка і  реалізація довгострокової програми перегляду  національного законодавства про  охорону праці з урахуванням  вимог конвенцій МОП і директив ЄС; планується вдосконалення центрів  з експертизи і діагностики продукції  та підвищення рівня професійної  підготовки експертів і державних  інспекторів охорони праці.

У юридичній літературі охорона  праці розглядається в широкому та вузькому значенні. У широкому розумінні  охорона праці означає сукупність соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та інших заходів у поєднанні  з правовими нормами. У вузькому розумінні - це сукупність норм, спрямованих  на забезпечення умов праці, безпечних  Для життя і здоров'я працівників.

Ці найважливіші норми  закріплені в Законі України "Про  охорону праці" від 14 жовтня 1992 року, змінах в Законі від 18 грудня 2002 р. (№49, ст. 668), чотирьох розділах КЗпП (розділ XI "Охорона праці", розділ XII "Праця  жінок", розділ XIII "Праця молоді", розділ XVIII "Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про  працю"), а також у підзаконних  нормативно-правових актах - положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального  партнерства, локальних нормативно-правових актах. Закон України "Про охорону  праці" складається із 44 статей, об'єднаних  у 9 розділів. У жовтні 2002 року фахівці  з питань охорони праці відзначили 10-річчя з дня введення у дію  Закону України "Про охорону праці". Цей Закон визначає основні положення  щодо реалізації конституційного права  громадян на охорону їхнього життя  і здоров'я в процесі трудової діяльності, а також регулює відносини  між роботодавцем і працівниками з питань безпеки, гігієни праці  та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони  праці в Україні. Вказаний Закон  є невід'ємною складовою частиною трудового законодавства.

 При розробці Закону  було враховано основні вимоги  міжнародних конвенцій і рекомендацій  Міжнародної організації праці  (МОП), які втілено у передових  промислово розвинених країнах.  За 10 років існування Закону законодавча  база з питань охорони праці  набула суттєвих змін та доповнень.  Для Закону характерні численні  нововведення, що відповідають вимогам  сьогодення.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною  Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і  здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і  здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової  безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також  сприяння підприємствам у створенні  безпечних та нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту  працівників, повного відшкодування  шкоди особам, які потерпіли від  нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

• встановлення єдиних вимог  з охорони праці для всіх підприємств  та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності  та видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням  його здоров'я та психологічного стану;

• використання економічних  методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів  щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників  з питань охорони праці;

• забезпечення координації  діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також  співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними  групами під час прийняття  рішень з охорони праці на місцевому  та державному рівнях;

• використання світового  досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки  праці на основі міжнародного співробітництва.

На виконання вимог  Закону і з метою забезпечення комплексного управління охороною праці  на державному рівні утворено Національну  раду з питань безпечної життєдіяльності  населення при Кабінеті Міністрів  України та Державний комітет  України з нагляду за охороною праці. Почали діяти Національний науково-дослідний  інститут охорони праці та Науково-інформаційний  і навчальний центр охорони праці  цього Комітету. Уперше в Україні  з липня 1994 року видається науково-виробничий журнал "Охорона праці".

Державний комітет України  з нагляду за охороною праці має  повноваження здійснювати на території  України державний нагляд за додержанням  законодавчих та інших нормативних  актів про охорону праці, координувати роботу міністерств, інших центральних  органів державної виконавчої влади, об'єднань підприємств у галузі безпеки  і гігієни праці та виробничого  середовища. Рішення Державного комітету України з нагляду за охороною праці щодо питань охорони праці, які належать до його компетенції, є  обов'язковими для виконання всіма  міністерствами, іншими органами державної  виконавчої влади, місцевими Радами народних депутатів та підприємствами, установами, організаціями.