Товарознавча характеристика жоржин

Перед діленням коренебульби обережно виймають із землі й обтрушують, але так, щоб не ушкодити молоді розвинені корінці. Коренебульбу залежно від розміру й кількості пробуджених вічок розрізають на 3-6 частин. Для цього використовують гостро відточений сталевий ніж або скальпель. Після різання декількох коренебульб ніж дезінфікують.

При виявленні хворих частин їх вирізують, а при розвитку небезпечного захворювання знищують усю коренебульбу. На кожній частині відділеної коренебульби обов’язково повинен бути шматочок кореневої шийки й хоча б один добре розвинений росток. Квіткарі помітили, що розвиток кореневої системи прискорюється й утворюється більше нових вічок при укорочуванні коренебульб.

Розділені частки висаджують у гончарні горщики, ящики зі структурним і родючим ґрунтом із таким розрахунком, щоб не засипати місця розрізу кореневої шийки. Перший час намагаються не змочувати водою місця порізу, тому що наявність вологи призводить до загнивання залишеної частини кореневої шийки.

Ділення коренебульб призводить до часткового їх омолоджування. Рослини (особливо якщо ділення проведене на значну кількість частин із укорочуванням частини коренебульби) розвиваються здоровішими, рясно квітнуть і формують коренебульби в найбільш ранній період. Якщо висаджують великі розділені частки або великі ко

ренебульби без ділення, рослини розвивають міцне листя й пагони, але цвітіння буває менш рясним, квітки менших розмірів, а їхнє забарвлення стає менш інтенсивним.

Після висаджування горщики або ящики встановлюють на більш освітлене місце, але в перші дні прикривають від прямих сонячних променів. У спекотну погоду насадження обприскують кілька разів на день. При необхідності проводять провітрювання.

Молоді рослинки кожного сорту етикетують. Із появою декількох ростків їх виламують, тому що на рослині не залишають більше двох-трьох стебел. У цінних сортів зайвим пагонам, що почали рости, дають підрости до 5 см, після чого їх виламують із п’яточкою й використовують для живцювання.

Наприкінці квітня горщики або ящики виносять у парник. У теплий час рами піднімають для провітрювання. На ніч їх прикривають, а при очікуванні заморозків парник прикривають ще й матами. З настанням стійкої теплої погоди в денні години рами поступово знімають, привчаючи рослини до інтенсивної освітленості й зовнішнього повітря. Висаджують їх у першій декаді червня, коли мине смуга заморозків.

Живцювання жоржин — найефективніший і наймасовіший спосіб розмноження. Для маточників краще використовувати коренебульби, що виросли з ранніх живців або діле- нок попереднього року. Відбирають здорові, найбільш життєздатні клони кожного сорту. Клоновий добір маточників дозволяє підтримувати, а нерідко й поліпшувати ознаки кожного сорту.

Для раннього живцювання маточники висаджують у другій половині лютого на стелаж теплиці. При наявності додаткового освітлювання висаджують у січні. Живцювання без додаткового освітлювання зазвичай удається погано. Маточні коренебульби готують так само, як і при розмноженні діленням. Здорові коренебульби, що пройшли профілактичну обробку, висаджують у ґрунт стелажа або в горщики, засипаючи структурним родючим ґрунтом на 2/3 висоти. До пробудження вічок і розвитку пагонів завдовжки 1-2 см рослини можуть перебувати при обмеженій освітленості й температурі повітря 20-25 °С. Поливають маточники помірно. При подальшому розвитку пагонів рослини вимагають максимальної освітленості.

Температуру повітря знижують до 12-15 °С. Поливи маточників припиняють, заміняючи їх частими помірними обприскуваннями. Ці заходи знижують темп наростання пагонів у довжину й перешкоджають їх витягуванню. Щільні пагони з укороченими міжвузлями швидше й краще вкорінюються. Рослини, що розвиваються з таких живців, у більш ранній термін беруться до формування коренебульб зазвичай високої якості.

Живцюють у ґрунт піднятого на 80-90 см стелажа з нижнім обігрівом у вигляді електричного кабелю або системи водяних регістрів. Насипають родючу землю шаром 10- 12 см, а зверху промитий річковий пісок шаром 3-4 см.

При пізніх строках живцювання (кінець квітня — початок травня) як субстрат краще використовувати суміш перліту з добре вивітреним торфом, додаючи на кожну його частину 2-3 частини торфу. Це сприяє меншому ушкодженню молодих корінців при пересадженні живців і кращому їх укоріненню. Субстрат вирівнюють, злегка втрамбовують і зволожують водою.

Для живцювання використовують пагони, що досягли довжини 6-10 см, із двома- трьома парами листочків. При достатній кількості маточників пагони виламують із п’яточкою і живцюють. Такий прийом зменшує кількість живців, що знімаються з маточників, й ослаблює останні. Однак із таких живців вирощують коренебульби високої якості, які добре зберігаються. Квітки, що розвиваються з них, із довшими квітконосними пагонами, великі і яскравіше забарвлені. Рослини загалом бувають більш життєздатними.

При обмеженій кількості маточників якого-небудь окремого сорту живці не виривають із п’яточкою, а роблять скісний зріз лезом бритви по кільцевому утворенню стебла в місці прилягання до бульби. На зрізаному живці залишається половина п’яточки, а інша половина — на бульбі, де через невеликий проміжок часу починають розвиватися два нових пагони. Це особливо важливо для цінних сортів із низькою здатністю утворювати пагони.

При живцюванні регулярно зрізують пагони, не допускаючи їх переростання. Перерослі пагони не тільки значно послабляють маточник, але й гірше вкорінюються. Рослини, що розвиваються з живців, заготовлених із пагонів другого порядку (іноді й першого), як правило, не закладають високоякісних коренебульб. Нерідко такі рослини зовсім не утворюють коренебульби, обростаючи бородою м’ясистих дрібних корінців, і гинуть у перші місяці зберігання.

З одного маточника доцільно використовувати 12-15 живців, але не більше двадцяти. Використання більшої кількості живців призводить до вирощування неповноцінних рослин, а окремі сорти при такому розмноженні швидко втрачають свої сортові якості й вироджуються.

Живці висаджують на глибину 2-3 см, похило, на відстані не менше 5 см один від одного. На 1 м2 розміщають не більше 350-400 живців. Загущення погіршує повітрообмін, що нерідко призводить до загибелі рослин. Температуру ґрунту в перші 7-10 днів треба підтримувати в межах 20-22 °С, а повітря — 17-19 °С.

Живці кілька разів обприскують водою й зверху прикривають синтетичною плівкою або рамами. У разі потреби укриття на короткий час піднімають, проводячи провітрювання. Живці прикривають від прямих сонячних променів, однак потрібно пам’ятати, що для утворення калюсу й коріння необхідна достатня інтенсивність світла.

При правильному режимі через 5-6 днів після висаджування в’янення живців не спостерігається. У похмуру погоду їх обприскують один раз на день у ранкові години. Через 10 днів температуру субстрату знижують до 17-18 °С, а повітря — до 11-15 °С.

Ріст у довжину живців трохи припиняється, міжвузля не витягаються, а розвиток кореневої системи йде швидшими темпами. Кількість днів, необхідних для утворення кореневої системи в живця, насамперед залежить від строку живцювання й підтримки оптимальних режимів температури ґрунту, повітря й світлового режиму. Певне значення при цьому мають також сортові особливості. При живцюванні в січні-лютому для вкорінення живців необхідно 25-30 днів, при живцюванні в березні — 15-20, у квітні — 6- 8 днів.

Після вкорінення живці висаджують у горщики діаметром 9 см. Найбільші живці січневих і лютневих строків заготівлі краще відразу висаджувати в горщики, заповнені до половини родючим ґрунтом, а зверху — піском. У горщиках вони вкорінюються, і рослини згодом добре розвиваються. При пересадженні в горщики після вкорінення з ґрунту стелажа рослини погано приживаються й значна частина їх гине.

Живці ранньовесняного строку заготівлі разом із грудкою землі пересаджують у більші горщики й прикопують у ґрунт парника. У парнику рослини краще освітлюються, менше перегріваються й не витягаються. Рами парника відкривають регулярно для провітрювання й привчання рослин до зовнішнього повітря. У теплі дні рами знімають протягом тривалого часу. Правильно вирощені із живців рослини мають бути з невитягнутими міжвузлями, нормально розвиненими темно-зеленими листками й досягати висоти 20-30 см. Земляна грудка горщика повинна бути добре обплетена корінням. Рослини висаджують у ґрунт, коли мине небезпека заморозків.

Живці останніх строків заготівлі (друга половина квітня — травень) переміщають у горщики діаметром 11-13 см і висаджують у ґрунт разом із ними. Такі рослини не розвивають великих листків і пагонів, устигають наприкінці серпня зацвісти й сформувати невеликі, але щільні бульби, що добре зберігаються до весни майбутнього року.

Квіткарі іноді вдаються до живцювання пазушних пагонів, які пінцирують протягом вегетації при догляді за колекційними посадками жоржини. Таким способом легко поповнювати колекцію новими сортами й розмножувати найбільш рідкісні з них. У цьому випадку пагони, що розвиваються з пазушних бруньок, не викидають після прищипування, а складають за сортами у пакети з поліетиленової плівки.

Живцювання проводять так само, як і при весняному вкоріненні живців. Іноді квіткарі висаджують живці в гряди відкритого ґрунту, вибираючи місце з найбільш структурним і родючим ґрунтом. Після вирівнювання на гряди зверху насипають грубозернистий річковий пісок. Його злегка втрамбовують і поливають. Потім розставляють каркаси й укривають плівкою. Перед живцюванням нижній кінець бічного пагона підрізають на 0,3-0,5 см під парою нижніх листків. Скісний зріз проводять гостро заточеним ножем або, що краще, лезом бритви. Щільність висаджування не повинна перевищувати 400 живців на 1 м2.

Уважно стежать за зволоженням, проводячи багаторазові обприскування водою. Щоб уникнути перегрівів, грядку притінюють від прямих сонячних променів. Грядку можна повторно займати живцями (із бічних пасинків) протягом усього літа (до другої декади серпня). Після вкорінення живці висаджують у гончарні горщики діаметром 7 см. Земля повинна бути структурною, не містити надлишку азоту. Після поливу горщики вкопують у землю й перші дні прикривають від сонця, даючи рослинам укоренитися.

Після вкорінення відразу ж починають вносити мінеральні підживлення невеликими дозами. Протягом перших 3-4 тижнів для підживлень використовують повне мінеральне добриво. У 10 л води розчиняють 8-10 г аміачної селітри, 15 г суперфосфату й 20 г сірчанокислого калію; на 1 м2 витрачають 1 л розчину. Підживлюють рослини раз на 6-8 днів перед поливом. Згодом дають тільки фосфорно-калійні добрива (на 10 л води 35 г суперфосфату й 18-20 г сірчанокислого калію). На 1 м2 витрачають 2-3 л розчину. Із другої декади серпня вносять 40-45 г суперфосфату й 15-20 г сірчанокислого калію.

До середини вересня підживлення й полив припиняють. Над грядкою з рослинами встановлюють каркаси й прикривають їх плівкою. Листки й пагони рослин не повинні торкатися плівки, яка охороняє їх від частих дощів і підтримує сприятливіші умови, особливо в нічні години. Із торців грядки плівку на день відкривають. При настанні теплої погоди плівку в денні години знімають. Перед настанням сильних заморозків рослини в горщиках переносять у приміщення, де вони перебувають протягом 3-4 тижнів. Це сприяє максимальному відтоку вуглеводів із листків у запасальні бульбочки. Якщо немає можливості забрати рослини, то гряду добре мульчують торфом (на 6— 7 см) або іншим утеплювальним матеріалом. У холодні ночі грядку поверх плівки додатково вкривають очеретяними матами, цупким папером (якщо газетним, то з 3-4 шарів).

При легкому ушкодженні низькими температурами верхніх листків горщики викопують із ґрунту, обрізають стебла й забирають у підвал або в сховище. У такому стані їх зберігають до весни. Як правило, у горщиках формуються невеликі, але добре визрілі коренебульби, із яких наступного року розвиваються міцні й рясноцвітні рослини з великими квітками найбільш соковитого забарвлення. [4]

1.4 Садіння жоржин

Підготовка ділянки до садіння. Жоржини — теплолюбні рослини. Висаджувати їх краще на рівних, із слабким південним схилом ділянках. Не слід садити рослини на понижених ділянках, де під час приморозків збирається холодне повітря, що спричиняється до раннього припинення вегетації рослин восени. Ділянка для садіння жоржин по можливості повинна бути захищена від вітрів, бо сильний вітер ламає крихкі стебла рослин.

Жоржини — світлолюбні рослини і потребують відкритого сонячного місцезнаходження. На затінених ділянках, поблизу великих дерев, жоржини цвітуть погано, пагони витягуються, погано утворюються бульби.

Для успішного розвитку і цвітіння жоржинам потрібна родюча, помірно волога, поживна земля. Особливо добре вони вдаються на супіскових, легко- і середньосуглинкових грунтах. Якщо на ділянці малородючий грунт, то при підготовці її до садіння вносять підвищені норми органічних і мінеральних добрив. Не підходять для культури жоржин грунти з високим рівнем грунтових вод, бо на таких ділянках бульби загнивають.

Ділянку під жоржини орють на зяб або перекопують. Навесні великі ділянки боронують, потім мілко переорюють або глибоко культивують, а маленькі ділянки перекопують і вирівнюють граблями.

Способи і строки садіння. На невеликих ділянках жоржини садять під лопату. Бульби при цьому заглиблюють так, щоб коренева шийка з ростовими бруньками знаходилася на 3—5 см нижче від поверхні грунту. Рослини, одержані з живців, висаджують з грудкою землі і заглиблюють у землю до нижньої пари листків. При польовій культурі жоржини висаджують у садильні борозни, підготовлені тракторним або кінним підгортальником. Висаджують жоржини з міжряддями 90—100 см і відстанню між рослинами в рядку 50—80 см, залежно від вирощуваних сортів.

Садять жоржини, коли минуть весняні приморозки. Укорінені живці висаджують на Поліссі і в Лісостепу України в другій половині травня. Бульби — трохи раніше, щоб у період можливих приморозків відбувалося їх укорінення, що дозволяє одержати цвітіння в більш ранні строки.

Удобрення і догляд за рослинами. Жоржини протягом вегетаційного періоду утворюють велику вегетативну масу, для якої з грунту виноситься велика кількість елементів живлення. Тому під культуру жоржин слід вносити як основне удобрення і на підживлення достатню кількість органічних і мінеральних добрив.