Товарознавча характеристика жоржин

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми пов’язана з вивченням різноманітності жоржин. Жоржини належать до родини складноцвітих. Жоржини є дуже поширеними у нас квітковими рослинами. Їх з успіхом вирощують на невеликих присадибних ділянках і в центральних парках, скверах міст, робітничих селищ і сіл. Жоржини — трав’янисті, багаторічні, не зимуючі в грунті (в умовах України) рослини. Надземна частина у них щороку відмирає, а бульбоподібні корені і нижня частина одного чи кількох стебел зберігаються. На зимуючій стебловій частині розвиваються бруньки, які дають початок новим пагонам.

Мета роботи: розглянути будову троянд і їх класифікацію, а також ознайомитися з історією походження  і дати характеристику найрозповсюдженішим сортам троянд.

Завдання роботи:

-         проаналізувати способи розмноження  жоржин;

-         ознайомитись з хворобами та  шкідниками;

-         охарактеризувати найпоширеніші  сорти, види жоржин.

Об’єктом дослідження курсової роботи є жоржини.

Предмет дослідження – визначення анатомічних і біологічних особливостей жоржин.

Структура роботи:  курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та рекомендацій, списку використаної літератури та додатків .

У  вступі  визначені мета роботи, завдання, об’єкт дослідження. Перший розділ надає загальну характеристику жоржин. У другому розділі розглянуто товарознавчу класифікацію найрозповсюдженіших сортів жоржин. Висновки показують кінцеві результати роботи.  
РОЗДІЛ 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТКРИСТИКА ЖОРЖИН

 

Жоржини є дуже поширеними у нас квітковими рослинами. Їх з успіхом вирощують на невеликих присадибних ділянках і в центральних парках, скверах міст, робітничих селищ і сіл. Розмаїття форм і барв квітів, рясне і тривале цвітіння, високий коефіцієнт розмноження, нескладність догляду сприяють тому, що жоржини користуються великою популярністю.

Озеленювальні організації наших міст широко використовують жоржини в квітковому оформленні, у значних кількостях вирощують їх для одержання квітів на зріз.

У кожному місті, селищі є багато любителів-квітникарів, які мають десятки, а іноді і сотні сортів жоржин, сприяють поширенню цієї культури та її найновіших сортів.

Великі колекції вітчизняних і зарубіжних сортів жоржин зосереджено в Центральному ботанічному саду АН УРСР, в Українській дослідній станції квіткових і декоративних рослин, у ботанічних - садах вузів, у великих організаціях зеленого будівництва України. Багато цих організацій поряд із збиранням колекцій та масовим розмноженням ведуть велику селекційну роботу по виведенню нових високодекоративних сортів жоржин.

Жоржини належать до родини складноцвітих, вид — жоржина мінлива.

Жоржини — трав’янисті, багаторічні, не зимуючі в грунті (в умовах України) рослини. Надземна частина у них щороку відмирає, а бульбоподібні корені і нижня частина одного чи кількох стебел зберігаються. На зимуючій стебловій частині розвиваються бруньки, які дають початок новим пагонам. Бульби жоржин бувають різної форми: круглі, картопле-подібні або тонкі видовжені із загостреними кінцями. У деяких сортів з червоними і фіолетовими квітками шкірка бульб забарвлена в червонуватий колір.

Стебла жоржин на кінець вегетаційного періоду досягають залежно від сорту висоти від 40 см до 2 м. На кінець літа нижня частина їх напівдеревіє. Стебла порожнисті, крихкі, тому, щоб запобігти ламанню вітром, їх підв’язують до кілків, особливо у високих сортів.

Листки жоржин більш або менш великі, супротивні, звичайно перисті або пальчасто-розсічені на 3—5 часток, рідше суцільні, різною мірою опушені. Форма листків від широкої картоплеподібної до вузької шпилястої. У деяких сортів, наприклад Люцифер, листя має червонувато-фіолетове антоціанове забарвлення, яке зберігається протягом цілого літа.

Суцвіття жоржин, як і інших рослин родини складноцвітих, являє собою так званий кошичок, в якому на м’ясистому квітколожі знаходяться численні квітки двох типів: трубчасті, розміщені в середній частині суцвіття, і язичкові, які займають зовнішню частину суцвіття.

У практиці суцвіття жоржин неправильно називають квітами, а язичкові квітки — пелюстками. [5]

 

1.1 Історія розвитку жоржин

 

Рід жоржина (Dahlia) відноситься до сімейства айстрових або складноцвітих. Запах у більшості жоржин відсутній і лише кілька видів володіють ніжним приємним ароматом. У природі росте близько 24 видів жоржин, всі вони поширені у високогірних районах Мексики, Чилі, Гватемали і Колумбії.

Жоржини відносяться до трав'янистих корнеклубневим рослинам. Надземна частина рослин щорічно відмирає до кореневої шийки. У нижній частині кореневої шийки знаходяться сплячі бруньки. Головний стовбур і бічні пагони, що йдуть з пазух листя - тендітні, порожнисті в міжвузлях.

Листя - непарносупротівние або непарноперисті, зубчасті, зелені, зі слабким опушенням. У окремих сортів листя дуже сильно варіюють за розміром, формою, забарвленням. Квітки зібрані у великі суцвіття - кошики, в яких крайові квітки - язичкові, різноманітного забарвлення і форми. Серединні квітки - двостатеві, трубчасті, жовті або помаранчеві. Висота рослин від 20 до 250 см і вище.

У районах середньої смуги Росії у відкритому грунті жоржини не зимують. Використовуються жоржини в одиночних, бордюрних і групових посадках, вирощують їх також на зрізання і в горшечной культурі. Якщо історія таких культур, як півонії, іриси, хризантеми, сходить до сивої давнини, то жоржини як культура дуже молоді. У садівництві жоржини отримали популярність з кінця XVIII століття. Мало яка культура протягом своєї історії зазнавала таких злети і падіння інтересу до неї. Жоржини вирощували в королівських садах, на їх честь влаштовували пишні святкування - і їх же через деякий час оголошували холодними бездушними квітами. Але от селекціонери виводили нові форми, і популярність жоржин знову зростала.

У 1615 році іспанський лікар Ф. Хернандес якій жив у Мексиці вперше описав жоржини. В його працях вони носили місцеву назву "акокотля".

У 1787 році директор Мадридського ботанічного саду А. Каванілла з насіння, надісланих йому з Мексики, отримав квіткові рослини, які він назвав Далія (Dahlia) на згадку шведського ботаніка А. Даля, учня К. Ліннея.

З Іспанії жоржини потрапили до Англії (1798 р.), у Францію (1800 р.) і одночасно до Німеччини. У 1803 році німецький ботанік Карл Людвіг Вільденов назвав мексиканську рослину "акокотля" по-новому - Георгіна (Georgina) на честь свого друга, петербурзького ботаніка Йоганна Готліба Георгі. Довгий час обидві родові назви - Dahlia і Georgina - існували паралельно, але згодом у ботанічній літературі утвердилася перша, пріоритетна назва - Dahlia. Назва Georgina (жоржина) збереглося тільки в Росії і міцно увійшло в російську мову.

Після появи в Європі жоржини близько 30 років культивувалися як тропічні рослини в теплих оранжереях, і виходили вони досить кволими. Французький ботанік Де Кандоль перший висадив жоржини з оранжереї прямо в гряду на відкритому повітрі в ботанічному саду в Монпельє. Результат перевершив всі очікування, і після цього культура жоржини різних сортів почала свій тріумфальний хід. Мексиканські прибульці почали швидко поширюватися у садівництві і серед любителів-квітникарів. Вже в 1808 році в Німеччині з'явилися великі колекції кулястих махрових жоржин. Ці квіти стали модною ринкової новинкою, один примірник хорошого нового сорту коштував до 10 фунтів стерлінгів (близько 100 рублів золотом). Колекція жоржин була зібрана в саду у дружини Наполеона - Жозефіни. 30-ті роки XIX століття можна назвати "золотим століттям жоржин" '- число їх сортів зросла до 3000. Були виділені форми напівмахрових жоржин (анемоновидні), потім з'явилися ліліпутові, або помпонні жоржини. До Росії жоржини ввозили з за кордону. Так, вже в 1842 році в Москві та Петербурзі можна було купити колекції жоржин, що складалися з 200 сортів.

У 1872 році в Голландії з'явилися нові форми жоржин з оригінально скручених язичкових пелюсток, які потім отримали назву кактусових. На початку XX століття у Франції були виведені жоржини, пелюстки яких нагадують пишні середньовічні коміри, за що і отримали назву комірцеві. Гібриди старих кулястих і кактусових жоржин відрізнялися величезною різноманітністю форм і забарвлень. Однак у них був один суттєвий недолік: суцвіття на "кущах" були прикриті листям і дуже неміцно скріплені з короткими квітконосами (цікаво, що в 20-ті роки в Петрограді квіткарки, які продавали жоржини на Невському проспекті, наколювали суцвіття на вербові прутики - у такому підправленому вигляді товар краще розкуповувався). Тому закономірно, що в роки, що передували Першій світовій війні, селекціонерами була залучена жоржина Мерка (Merckii). Цей вид відрізняється тим, що його суцвіття розташовані над "кущами" і мають дуже міцні квітконоси довжиною до 60 см.

Тепер у сучасних сортів жоржин суцвіття міцно скріплені з довгими квітконосами і підносяться над компактними "кущами". Ці ознаки вони успадкували від жоржини Мерка.

У дореволюційній Росії не було вітчизняних сортів жоржин: панувало переконання, що у нас в країні селекція жоржин неможлива. На самому початку 20-х років Радянський уряд закупив у США колекцію жоржин, яка була висаджена на станції нових культур. Потім сорти жоржин стали надходити з за кордону в головний ботанічний сад Академії наук СРСР. Тимірязівську сільськогосподарську академію, всесоюзний інститут рослин та інші науково-дослідні інститути та трести зеленого будівництва. Звідси вони поширилися по всій країні. Інтерес до жоржин незмірно виріс. Почалася інтенсивна селекційна робота над ними.

Інтенсивна селекційна робота, що проводилася в багатьох країнах світу, привела до створення величезної кількості сортів жоржин - зараз їх вже налічується кілька десятків тисяч. Вони настільки різноманітні, що виникла необхідність в їх садовій класифікації. У різний час у Німеччині, Англії, США та Чехословаччині були розроблені класифікації, проте жодна з них не могла претендувати на простоту і універсальність. [1]

 

1.2 Класифікація  жоржин

 

За формою суцвіть і пелюсткових квіток жоржини поділяють на групи. За рекомендацією Головного ботанічного саду АН СРСР сучасні сорти жоржин поділяють на такі групи:

однорядні — крайові язичкові квітки розміщені в один ряд; у центрі суцвіття розміщено багато трубчастих квіток;

дво- і трирядні — крайові язичкові квітки розміщені в 2—З ряди; краї .пелюсток звичайно овальні; у центрі суцвіття багато трубчастих квіток;

анемоновидні — крайові язичкові квітки розміщені в один або кілька рядів; пелюстки звичайно овальної форми; у центрі суцвіття багато трубчастих квіток, причому зовнішні кола їх мають більші, видовжені віночки; у цілому суцвіття нагадує квітки махрових анемон;

комірцеві — крайові язичкові квітки розміщені в два ряди; у зовнішньому ряду вони великі овальні, у другому ряду — прямостоячі, вузькі, трохи скручені, часто інакше забарвлені; у центрі суцвіття багато трубчастих квіток (додаток А);

кулясті — суцвіття кулястої форми складається з багатьох язичкових квіток, овальних, трохи увігнутих, розміщених концентричними колами, що сходяться в центрі; трубчасті квітки знаходяться в невеликій кількості в центрі і звичайно прикриті язичковими квітками;

помпонні — суцвіття кулястої форми, але значно менших розмірів, ніж у попередньої групи, діаметром близько 6 см. Язичкові квітки займають майже все суцвіття, вони короткоовальні, на кінцях згорнуті у трубку, розміщені концентричними колами і прикривають звичайно нечисленні трубчасті квітки (додаток Б);

німфейні — суцвіття складається з численних язичкових квіток, овальних, трохи зігнутих, розміщених по замкнутих колах; зовнішнім виглядом нагадують квіти латаття;

декоративні — суцвіття плоске, велике, складається з язичкових квіток з великими овальними або трохи загостреними язичками, що прикривають нечисленні трубчасті квітки в центрі; за величиною суцвіть декоративні жоржини поділяють на 3 підгрупи: велетенські — з діаметром кошичка від 15 до 30 см; середні — 12—15 см; дрібні — з діаметром кошичка менш як 12 см (додаток В);

кактусові — суцвіття складається з численних язичкових квіток, згорнутих у трубочки або скручених, загострених на кінцях; язичкові квітки прикривають нечисленні трубчасті в центрі (додаток Г);

хризантемовидні — численні язичкові квітки займають майже все суцвіття; язички вузькі, довгі, згорнуті в тонкі на кінцях зігнуті трубочки; за формою суцвіття нагадують великоквіткові хризантеми;

декоративно-кактусові — перехідна форма між декоративними і кактусовими формами кошичків; язички у квіток овалі,пі або загострені, трохи згорнуті, з волокнистими краями.

Поряд з переліченими групами є багато сортів жоржин з перехідною формою суцвіть, які важко віднести до якоїсь певної групи.

Результати вивчення великої кількості сортів різними науковими організаціями Радянського Союзу дали змогу нині виділити найкращі сорти і рекомендувати їх для широкого використання в промисловому і любительському квітникарстві. [6]

 

1.3 Розмноження  жоржин

 

Основні способи вегетативного розмноження — ділення коренебульби й живцювання. Для розмноження використовують найбільш розвинені молоді бульби без ознак зараження вірусними, грибковими й бактеріальними хворобами. При розмноженні діленням коренебульби із середини березня переносять зі сховища в тепле світле приміщення для пророщення. Перед цим їх переглядають, видаляючи всі старі, ушкоджені частини, і поміщають в 0,2%-ний розчин марганцевокислого калію на 10-15 хв. При слабших концентраціях експозицію збільшують до декількох годин. Підсохлі коренебульби після ревізії й обрізки спочатку на кілька годин замочують у теплій чистій воді або слабкому розчині марганцевокислого калію. Місця порізу присипають товченим деревним вугіллям. Коренебульби можна висаджувати на стелажі, у ящики, гончарні горщики, присипаючи легким піщаним ґрунтом або вивітреним торфом. При цьому стежать, щоб коренева шийка була відкритою, а ґрунт — досить зволоженим. При недостатній вологості повітря обприскують водою. Температуру повітря підтримують у межах 16-20 °С.

Вічка, пробуджуючись, через 7-10 днів досягають довжини 1-1,5 мм. У цей час беруться до ділення. При запізнюванні з діленням довші пагони заважають роботі, обламуються, а при висаджуванні з довгими ростками діленки в’януть, що ослаблює їх подальший розвиток.