Правове регулювання переміщення через митний кордон України культурних та історичних цінностей

Забезпечення  проведення державної експертизи культурних цінностей, заявлених до вивезення (тимчасового вивезення) та повернутих в Україну після тимчасового вивезення, відноситься до компетенції Державної служби контролю (ст.10 Закону України від 21.09.1999р.) і тому, вирішення питання про призначення експерта або експертної установи є прерогативою саме цієї служби.

Порядком  проведення державної експертизи чітко  визначено лише коло суб'єктів, які  можуть провести тільки попередню експертизу (п.7 Порядку проведення державної  експертизи). Такими суб'єктами можуть бути уповноважені Державної служби контролю – посадові особи, призначені Міністерством культури і туризму АРК, управління культури обласної (міської) державної адміністрації для виконання завдань з оформлення права на вивезення (тимчасове вивезення) культурних цінностей або мистецтвознавці – посадові особи, що наділені окрім повноважень оформлення права на вивезення (тимчасове вивезення) культурних цінностей, повноваженнями на здійснення контролю за вивезенням і ввезенням культурних цінностей у пункті пропуску через митний кордон України.

Тобто, попередня експертиза заявлених  до вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей проводиться  безпосередньо тими посадовими особами  Державної служби контролю, які приймають  клопотання про право на вивезення культурних цінностей, а подальшому і вирішують питання про можливість або неможливість видачі Свідоцтва на право вивезення культурних цінностей за кордон.

Суб'єкти проведення інших видів державної  експертизи, на жаль в Порядку про  проведення державної експертизи, визначені досить суперечливо. В п.5 Порядку проведення державної експертизи зазначено, що право на проведення експертизи надається установам, державним закладам культури, іншим організаціям (далі – уповноважена особа) наказом Мінкультури, але не конкретизується, які саме організації вважаються "іншими".

Важливо зазначити  те, що в Порядку проведення державної  експертизи не конкретизується положення про те, хто призначає кандидатуру експерта, статус якого визначений п.2 цього Порядку, відповідно до якого експерт – це працівник державного сховища культурних цінностей, музею, бібліотеки, реставраційної або науково-дослідної організації, архівної установи, інший фахівець, який має високу кваліфікацію, спеціальні знання і безпосередньо проводить мистецтвознавчу експертизу та несе персональну відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість рекомендацій. Залишається лише здогадуватись про те, що установу, яка буде проводити експертизу культурних цінностей визначає Державна служба контролю на підставі Наказу Міністерства культури України від 15.11.2002 року № 647 "Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей" [24], а виконавця експертного дослідження призначає керівник цієї установи.

Не регламентовано Порядком проведення державної експертизи і положення про відносини, які  виникають між суб'єктами експертизи (заявник – експерт та мистецтвознавець). Виходячи з того, що разом з Порядком проведення державної експертизи культурних цінностей були затверджені і розміри плати (тарифи) за проведення державної експертизи культурних цінностей, а ч.1 п.16 цього Порядку передбачено проведення експертизи лише після здійснення попередньої оплати, не виникає сумніву, що ці відносини мають договірний характер, та повинні бути засвідчені письмовим договором. За таких обставин доцільним є доповнення п.16 Порядку проведення державної експертизи окремим пунктом, який би визначав не тільки умови укладення договору про виконання експертизи конкретною установою, але і відповідальність за порушення умов такої угоди з боку кожною із сторін.

Повертаючись  до процедури проведення державної  експертизи культурних цінностей, слід приділити увагу методиці експертного дослідження та правилам складання висновку експертизи.

Існує декілька методик класифікації і прогнозування  вартості культурних цінностей, у відповідності  з якими проводяться експертні  дослідження та складаються висновки державної експертизи про можливість або неможливість вивезення культурних цінностей.

Заслуговує на увагу методика, запропонована фахівцями Державного гемологічного центру України під керівництвом В.В. Індутного.

У загальних рисах методику її проведення можна охарактеризувати таким чином: вирішення питання по віднесення об'єкту дослідження до категорії культурних цінностей здійснюється з урахуванням універсальних критеріїв, сукупність яких приймається як визначальна і всеохоплююча. Такими критеріями є: історія побудування пам'ятки, вік пам'ятки, тиражованість пам'ятки, рівень визнання пам'ятки, причетність пам'ятки до культурних традицій, рівень визнання автора пам'ятки, причетність пам'ятки до історичних подій, причетність пам'ятки до видатних особистостей, соціокультурна функція пам'ятки, наукова значимість пам'ятки, художня цінність пам'ятки, особливі якості пам'ятки, цінність матеріалів, розмір пам'ятки, наявність знаків та позначок, комплектність, стан збереження пам'ятки.

Вся наявна інформація щодо споживних якостей об'єкту дослідження фіксується в Протоколі оцінки пам'ятки, у якому разом з висновком про загальну класифікацію пам'ятки вказується і прогнозна вартість пам'ятки, яка обчислюється за спеціальною формулою. На думку фахівців, Протокол є основоположним документом при складенні висновку державної експертизи культурних цінностей і повинен зберігатись разом з ним [22, 32].

Експертний  висновок повинен містити аргументовану  рекомендацію щодо доцільності включення  об'єкта до Державного реєстру національного  культурного надбання та можливості вивезення його з території України  (п.9 Порядку проведення державної експертизи).

Висновок експертизи складається у двох примірниках, завіряється підписами експерта і керівника уповноваженої організації  та скріплюється печаткою. Один з примірників висновку передається Державній службі контролю для прийняття остаточного рішення про можливість вивезення культурних цінностей за кордон.

Строк проведення державної експертизи культурних цінностей  не повинен перевищувати 30 календарних  днів від дати прийняття заяви та об'єктів експертизи. У разі необхідності проведення додаткових досліджень, термін проведення державної експертизи може бути продовжено за рішенням Державної служби контролю, але не більш ніж на 30 днів.

Матеріали, пов'язані  з проведенням експертизи зберігаються протягом п'яти років за місцем підготовки і видачі експертного висновку, а потім передаються на зберігання до відповідної державної архівної установи (п.15 Порядку проведення державної експертизи).

Якщо заявник  державної експертизи не згоден з висновками експертизи або з рішенням Державної служби контролю або уповноваженого Державної служби контролю про відмову у видачі Свідоцтва про право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України, він має право оскаржити такі рішення до вищої інстанції або в судовому порядку.

ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ II

Підсумовуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що у сучасних умовах є багато проблем, пов'язаних з переміщенням культурних цінностей через митний кордон України, а саме:

• переміщення культурних цінностей поза митним контролем;
• переміщення культурних цінностей з порушенням митних правил України та міжнародно-правових норм, незаконна торгівля культурними цінностями;
• недосконалість технічних засобів митного контролю митних органів України, що ускладнює боротьбу з контрабандою культурних цінностей України.

Для вирішення  зазначених вище проблемних питань потрібно:

• по-перше, потрібно звернути увагу на те, що зміни законодавства, які мають місце при вступі України в СОТ;
• по-друге, надати митним органам належні технічні засоби за для забезпечення належного проведення митного контролю за для виявлення контрабанди;
• по-третє, запровадити навчання особового складу митних органів, які здійснюють контроль за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України, наприклад Державною службою контролю за переміщенням культурних цінностей, тобто безпосередньо фахівцями цієї служби.

Статтею 11 Закону України від 21. 09. 1999 р. передбачено, що заявлені до вивезення (тимчасового вивезення) та повернуті в Україну після тимчасового вивезення культурні цінності підлягають обов'язковій державній експертизі. Організаційні питання проведення експертизи культурних цінностей визначено «Порядком проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26. 08. 2003 р. № 1343

Належність  предмета до категорії культурних цінностей  встановлюється на підставі висновку експертизи. А отже, від висновку експертизи про те, чи вважається заявлений до вивезення (тимчасового вивезення) об'єкт культурною цінністю, що має історичну, художню, етнографічну або наукову значущість, залежить і подальше рішення Державної служби контролю про можливість вивезення цього об'єкта за кордон.

ВИСНОВОК

Запобігання незаконному  вивезенню за межі митної території  України культурних цінностей покладається на Державну митну службу України. Це, у свою чергу, вимагає від працівників митних органів високого рівня професійної підготовки. Адже крім порядку оформлення та переміщення культурних цінностей, працівники митних органів повинні знати саму суть поняття "культурні цінності". Законодавче визначення цього терміну міститься в статті 1 Закону України від 21. 09. 1999р., згідно з якою культурні цінності - об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України.

В нашій державі  діє ряд державних органів, діяльність яких, спрямована на охорону та збереження культурних цінностей. Такими органами, відповідно до чинного законодавства, є Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України та Міжвідомча рада з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей.

Недосконалість  закріплення повноважень митних органів у Митному кодексі  України, точніше майже повна  відсутність їх визначення, призводить до відсутності будь-якого захисту на митному кордоні культурної спадщини нашого народу при здійсненні процедури переміщення культурних цінностей.

Процедура контролю та повноваження посадових осіб митної служби під час митного контролю визначено "Інструкцією про порядок  оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України", затвердженою наказом Міністерства культури і мистецтв України від 22.04.2002р. № 258. Та обставина, що компетенція працівників митної служби України визначена підзаконним нормативним актом, а не Митним кодексом чи  законом, уже свідчить про недосконалість чинного законодавства і потребує внесення змін.

Отже, враховуючи ґрунтовний міжнародно-правовий захист культурних цінностей, а також обов'язок нашої держави зберігати, відтворювати об'єкти, що становлять культурну цінність, слід на рівні Митного кодексу визначити роль, компетенцію, повноваження органів, що здійснюють контроль за переміщенням культурних цінностей, а також удосконалити чинні нормативні акти шляхом внесення змін та доповнень. Лише в такому випадку митні органи зможуть повноцінно реалізувати митну політику України, виконуючи основні завдання, що на них покладені.

Головним обов’язком митника є виявлення предметів  контрабанди та наявність в нього професійних навичок щодо проведення експертизи для віднесення виявлених предметів саме до предметів контрабанди.

Таким чином, бачимо, що якісна, кваліфікована експертиза є необхідною передумовою для  митного контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дорда І.В. Актуальні проблеми переміщення культурних цінностей через митний кордон України // Митна справа в Україні. – 2008. – Ч. 2. – с. 87-90.
2. Конвенція ЮНЕСКО "Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному вивезенню, ввезенню та передачі права власності на культурні цінності" від 14.11.1970р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. - № 8. – с. 211.
3. Бабенко Н.Є. Правове регулювання переміщення культурних цінностей через митний кордон України // Митна справа. – 2002. - № 2. – с. 50-52.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. –   ст. 141.
5. Закон України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 21.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 48. – с. 405.
6. Конвенція ЮНЕСКО "Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту" від 14.05.1954р. // Логос. – 1993.
7. Конвенція ЮНІДРУА "Про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей" від 24.06.1995р..
8. Калашникова О.Л. Основи мистецтвознавчої експертизи та вартісної оцінки культурних цінностей: Підручник. – К.: Знання, 2006. – 479с..
9. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 38-39. – с. 288.
10. Інструкція Міністерства культури та мистецтв України "Про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контроль за їх переміщенням через державний кордон України" від 22.04.2002р. № 258.
11. Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 39. – с.333.
12. Закон України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" від 24 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 15. – с.86.
13. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Рішення про Положення про порядок повернення культурних цінностей, що незаконно вивозяться та ввозяться" від 24. 04. 1999 р. № 688.
14. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України" від 20 червня 2000р. № 983.
15. Постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Положення про Міжвідомчу раду з питань вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" від 2 грудня 2009 р. № 1304 // Офіційний вісник України. – 2006 р. - № 7. – с.360.
16. Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що оголошуються громадянам за встановленою формою у разі переміщення ними через митний кордон України товарів та інших предметів" від 15.07.1997р. № 748 // Офіційний вісник України. – 1997. - № 29.
17. Кравченко О. Про порядок переміщення історичних і культурних цінностей через митний кордон України // Право України. – 2004. - № 7. – с 70-75.
18. Чернявська О.Д. Державно-правовий механізм захисту культурного надбання засобами митного регулювання // Митна справа в Україні. – 2008. – Ч. 2. – с 111-115.
19. Тулянцева І.В. Компетенція митних органів щодо здійснення контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України (питання удосконалення законодавства) // Митна справа. – 2006. - № 1. – с. 28-33.
20. Калашникова О.Л. Удосконалення контролю за переміщенням культурних цінностей та економічна безпека держави // Вісник Академії митної служби України. – 2004. - № 3. – с. 3-6.
21. Калашникова О.Л. Ідентифікація та вартісна оцінка культурних цінностей: Навч. Посібник. – К.: Вища освіта, 2006. – 287 с.
22. Порядок проведення державної експертизи культурних цінностей та розмірів плати за її проведення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2003р. № 1343.
23. Тулянцева І.В. Експертиза культурних цінностей, що переміщуються через митний кордон України // Митна справа. – 2007. - № 1. – с. 29-33.
24. Наказ Міністерства культури України "Про затвердження Переліку державних установ, закладів культури, інших організацій, яким надається право проведення державної експертизи культурних цінностей" від 15. 11. 2002р. № 647.