Світова організація торгівлі, її роль у Міжнародних економічних відносинах

Сьогодні багато країн світу прагнуть залучити іноземні інвестиції та підняти власний економічний  рівень створенням так званих офшорних зон. Офшорна зона — це різновид вільних економічних зон, що створюються на території всієї держави, або суб'єкту федерації (конфедерації), особливістю якої є створення для суб'єктів господарювання сприятливого валютно-фінансового, податкового режиму, високого рівня захищеності банківської та комерційної таємниці, лояльність державного регулювання, спрощені вимоги до ліцензування. Відмінністю офшорних юрисдикцій від інших вільних економічних зон є поширення зазначеного режиму виключно на суб'єктів господарювання-нере-зидентів, що не здійснюють господарської діяльності та не мають джерел доходу на її території.

Офшорні зони використовуються підприємцями в цілях податкового  планування, тобто для легального зменшення податкових платежів, а  також для захисту капіталу від експропріації в політично нестабільних країнах. Проте досить часто вони стають інструментом для різноманітних зловживань і створюють умови для скоєння фінансових злочинів, так званого «відмивання» незаконних доходів.

Офшорні зони залежно від виду й обсягу пільг, що надаються при реєстрації суб'єктам-нерезидентам, поділяють на три групи.

1.   Країни «податкової гавані» — це такі, що повністю звільняють компанії від сплати будь-яких податків, за умови, що управління компанією здійснюється за межами території реєстрації і вона не має там джерел доходу. Як правило, до реєстрації таких компаній висуваються мінімальні 
вимоги, вони не зобов'язуються надавати фінансову звітність та відомості про власників. Найбільш відомі країни цієї групи — Беліз, Гібралтар, Кайманові острови, Панама.

Повністю звільняються іноземні підприємці від сплати податків також у князівстві Ліхтенштейн, Сінгапурі та Гонконгу, хоча вони зобов'язані подавати фінансову звітність і повідомляти про зміни у складі акціонерів і директорів компанії.

2.   Країни, де іноземним компаніям надаються суттєві податкові пільги та висуваються мінімальні вимоги щодо фінансової звітності, до них належать Кіпр, Уругвай, Естонія та ін.

3. Країни, де  податкові пільги та привілейований режим таємності мають суб'єкти господарювання-нерезиденти, що здійснюють лише визначені в законодавстві країни види господарської діяльності. До цієї групи входять деякі кантони Швейцарії, Люксембург, Греція та ін.

Як правило, з  країнами першої групи інші держави не прагнуть укладати угоди про уникнення подвійного оподаткування, а, навпаки, вживають заходів для боротьби з ухиленням від сплати податків. Так, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. у ст. 18.3 встановлені спеціальні правила стосовно торговельних операцій платників податку з нерезидентами, зареєстрованими в офшорних зонах¹. Перелік із 37 зон, що мають офшорний статус згідно із законом, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003р.

З багатьма країнами другої та третьої груп Україна має  угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Особливістю офшорних зон є жорсткі правила захисту  комерційної та банківської таємниць. Така інформація захищена законодавством майже в усіх країнах, проте вона, як правило, не захищається від правоохоронних органів у випадку розслідування кримінальних справ, у тому числі, коли розслідування провадиться згідно із міжнародним договором, але в офшорних зонах бар'єри таємності не порушуються навіть у випадку скоєння злочинів в іншій країні. Виходячи з рівня режиму таємності розрізняють офшорні зони, де такий режим не порушується навіть у випадку його використання у кримінальних цілях, та країни, де таємність не порушується лише стосовно податкових злочинів, при розслідуванні неподаткових злочинів цей режим припиняє діЗазначені привілеї впливають на рішення підприємців щодо вибору місця реєстрації суб'єкта господарювання на користь офшорних зон. З юридичної точки зору класичнаофшорна компанія — це суб'єкт господарювання, що є у власності нерезидентів тієї держави, де вона зареєстрована, отримує прибуток за її межами, керується з-за кордону, не сплачує податок на прибуток (або сплачує його за мінімальними ставками). Як правило, офшорні компанії не мають керівного офісу в місці реєстрації, юридична адреса надається місцевими фірмами. Але існують випадки, коли законодавство не забороняє відкривати адміністративні офіси в офшорних зонах і надає право резидентам бути співвласниками офшорних компаній.

Офшорна компанія за своїм статусом не відрізняється  від інших організацій, що мають  статус юридичних осіб: реєструється в установленому порядку, має передбачену законом організаційно-правову форму, визначену структуру управління, юридичну адресу, банківський рахунок та інші ознаки.

4.Південний  спільний ринок (МЕРКОСУР).

Інтеграційні  процеси на сучасному етапі стають однією з найголовніших складових  частин економічного та політичного  розвитку, при цьому вони визначають й майбутнє тієї чи іншої країни. Консолідація багатьох держав світу охопила майже всі континенти. Преважна частина сучасних інтеграційних об’єднань має не лише економічний характер, а й несе у собі й політичну складову. Cвітове господарство – це не лише сукупність та взаємодія національних економік. Іншою його складовою стають інтеграційні комплекси, які включають в себе національні інфраструктури декількох держав, що відрізняються більш розвиненим взаємним розподілом праці, зближенням та взаємним прилаштуванням економічних механізмів, проведенням узгодженої економічної політики. Економічна співпраця вимагає проведення спільної політики. У свою чергу така економічна та політична інтеграція накладає відбиток на інші сфери життя, приводить до виникнення більш сприятливих умов в царині людських контактів, культури, узгодженої соціальної політики, тощо. 
Саме інтеграція стає чи не найголовнішим фактором історичного розвитку усього сучасного світу. Сьогодні предметом дослідження фахівців у галузі всесвітньої історії стають не лише окремі події, а й світові інтеграційні процеси, які накладають відбиток на історію розвитку людства. 
У запропонованій статті хотілося б розглянути історію створення та співробітництво на початку нового тисячоліття одних з найпотужніших міждержавних об’єднань: ЄС та МЕРКОСУР. Ці структури представляють два різні континенти, об’єднуючи значну кількість країн та роблячи заявку на лідерство в певній частині світу.

 
 
 «Ринок Південного конуса» виявився інтеграційним блоком Латинської Америки, що найбільш ефективно розвивається. Створення МЕРКОСУР призвело до збільшення взаємної торгівлі між його учасниками: за 1991-1997 вона зросла приблизно в 6 разів, хоча товарообіг країн Південного конуса з розвиненими країнами майже не змінюється. У зоні вільної торгівлі чотирьох країн ліквідовані мита та інші обмеження на 90% товарів, узгоджені спільні тарифи для торгівлі з третіми країнами на 85% імпортованих товарів. 
Економісти відзначають, що створення блоку не раз допомагало стабілізувати економіку країн-членів. За час існування МЕРКОСУР відбулося розширення торговельно-економічного співробітництва з іншими регіональними торговими угрупованнями Латинської Америки. Стали виявляти інтерес до співпраці 15 англомовних країн Карибського регіону, об'єднаних з 1973 в Карибському співтоваристві (CARICOM). 
Помітно зросла взаємна інвестиційна активність, а також інвестиційна привабливість регіону для іноземних компаній. У грудні 1995 між МЕРКОСУР і ЄС було укладено «Рамкова міжрегіональну угоду», що ставила на меті створення зони вільної торгівлі між блоками до 2001. Одним з головних ініціаторів договору з боку ЄС була Іспанія, яка зберігає традиційні зв'язки зі своїми колишніми колоніями. У ході тривалих переговорів про лібералізацію взаємної торгівлі стало очевидно, що створення такої зони, яка охопила б 10% населення земної кулі, вимагає більшого узгодження та підготовки, а тому відсувається на більш дальній термін - 2005 або навіть 2010. 
МЕРКОСУР залишається найбільшим інтегрованим ринком Латинської Америки, де зосереджено 45% населення або більше 200 мільйонів чоловік, 50% сукупного ВВП (понад 1 трлн. дол), 40% прямих зарубіжних інвестицій, більше 60% сукупного обсягу товарообігу і 33% обсягу зовнішньої торгівліпівденноамериканського континенту. 
До проблем можливо віднести таможений тариф, тому що об `єднання до цих пір не має митного кодексу і практикує подвійне митне проположення. Якщо товар імпортується з третьої країни в одну з країн-членів МЕРКОСУР, а потім продається в іншу країну об'єднання, то він обкладається митом двічі. Також не  розроблено  механізм розподілу доходів від митних зборів. 
Щодо спорів та непорозумінь між країнами слід зазначити, що ситуація покращилась у 2008 році, коли Аргентина і Бразилія прийняли рішення про відмову від використання американського долара у міждержавних платежах, що безсумнівно позитивно позначилося на подальшому зближенні двох країн. Нова схема розрахунків, з використанням бразильських реалів і аргентинських песо, вступила в силу з кінця 2008 року.Експерти вбачають у те, що трапилося бажання лідерів країн Латинської Америки убезпечити національні економіки від американської фінансової системи.  
 
Найголовнішим стратегічним партнерством можна назвати Євросоюз — МЕРКОСУР. Ці структури представляють два різні континенти, об’єднуючи значну кількість країн та роблячи заявку на лідерство в певній частині світу. 15 грудня 1995р. у Мадриді піписано угоду про співробітництво між МЕРКОСУР та ЄС. ЄС займає перше місце в експорті й імпорті країн МЕРКОСУР. Про це свідчить обсяг товарообороту між двома сторонами, який постійно зростає. Дуже важливим для розвитку інтеграційних процесів у рамках МЕРКОСУР є створення спеціальних програм ЄС, які направлені на підтримку формування внутрішнього спільного ринку, інституційних органів, а також на соціальну підтримку населення (фінансування інституційних органів МЕРКОСУР, підтримка процесу гармонізації митних тарифів, фінансування макроекономічної гармонізації, підвищення технічних норм і стандартів). 
Основними пріоритетами розвитку двосторонніх відносин на майбутнє для МЕРКОСУР є: використання досвіду ЄС у здійсенні інтеграційних процесів у рамках цієї організації; залучення європейського капіталу в економіку країн даного угруповання; створення зони вільної торгівлі між двома угрупованнями; скорочення зовнішнього боргу та вирішення різних економічних проблем за рахунок надання європейськими країнами кредитів. 
Сьогодні проходять переговори щодо співробітництва. Переговори з приводу угоди про вільну торгівлю між ЄС і МЕРКОСУР були відновлені в травні, після того, як протягом шести років фактично була заморожена робота над цим масштабним міжрегіональним інтеграційним проектом, що стартував ще в середині дев'яностих років минулого століття. Примітно, що переговори були відновлені за ініціативою європейців. У принципі угода могла б стати основою найбільшої в світі зони вільної торгівлі, яка нараховує в цілому 750 млн споживачів. 
Однак сільгоспвиробники Франції, Ірландії, Польщі та ще ряду країн Європи серйозно побоюються конкуренції з боку південно-американців. Ці побоювання не можна назвати безпідставними, адже країни МЕРКОСУР / в першу чергу Аргентина і Бразилія / по таких позиціях, як м'ясо, зернові і бобові, цукор, етанол займають верхні рядки у рейтингах найбільших світових виробників. Зі свого боку південноамериканці також не в захваті від перспективи зіткнутися на внутрішніх ринках з продукцією європейських фермерів, які користуються масштабними державними дотаціями. 
У зв'язку з цим доречно згадати, що на початку липня Аргентина дефакто наклала обмеження на імпорт продовольства з Європи, і це ледь не призвело до зриву раунду торговельних переговорів, які велися в той момент в Буенос-Айресі у форматі МЕРКОСУР-ЄС. Причому обмеження на імпорт з Європи були введені якимось внутрішнім відомчим розпорядженням по митниці. 
За даними Євростату / офіційної статистичної служби ЄС /, сьогодні Бразилія виступає в ролі самого великого партнера європейців в Південній Америці взагалі і в МЕРКОСУР, зокрема. Європейський експорт до Бразилії склав в минулому році 21,5 млрд євро. При цьому імпорт бразильських товарів країнами ЄС у цей період досяг 25600 млн євро. Так що Бразилія вельми впевнено утримує позитивний торговельний баланс з європейцями.

       Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням обємів експорта і імпорта. Більшість розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового балансу з значним превищенням експорта над імпортом. В Україні, в силу обєктивних причин перехідного періоду, поки спостеріється зворотня тенденція.

Зовнішньоекономічним  зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у  переважанні експорті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан країни. Чималі суми капіталу осідають за рубежем у результаті бартерних операцій, які ще становлять в експорті та імпорті близько 10%, а у внутрішньому обороті - сягають 40%.Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а структурі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не залишають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у развинутих країн - 70-80%. Така ситуація тяне небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глубокого кризису. Любе небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.

Товарна структура основною складовою українського експорту, як i ранiше, є чорнi метали. Питома вага цiєї продукцiї в загальному об'ємі товарного експорту склала у поточному роцi 34,9%. Однак структура експорту чорних металiв з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напiвфабрикатiв -- продукцiї нижнiх передiлiв (заготiвки, сляби тощо). I хоча на цю продукцiю завжди iснує ширший попит, ніж на продукцiю верхнiх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв -- "брудне" виробництво, тому країни з високим рiвнем вимог до екологiї не розвивають його), збiльшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанiя разом iз Мiнпромполiтики i Українським iнститутом чорної металургiї в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегiю реформування вiтчизняної чорної металургiї), експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових контрактiв, у пiдсумку втрачає в грошах. Крiм чорних металiв, за кордоном постiйним попитом користується продукцiя хiмiчної промисловостi (насамперед, продукти неорганiчної хiмiї i добрива), машини та устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукцiї машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукцiя. Аналогiчна картина спостерігається і в iмпортi товарiв в Україну, головним об'єктом якого є мiнеральнi продукти (42% вiд загального об'єму iмпорту). У свою чергу, серед iмпортованих мiнеральних продуктiв переважають мiнеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% вiд загального об'єму iмпорту). Лiдером iмпорту, як i ранiше, залишається природний газ (22,3% вiд загального об'єму). За енергоносiями слідує продукцiя машинобудування (15,7% вiд загального об'єму).