Технології роботи з безробітними

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

     Ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Безробітними визнаються працездатні  громадяни працездатного віку, які  через відсутність роботи не мають  заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані  в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.До  категорії безробітних відносяться  також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають  домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також  навчаються за направленням державної  служби зайнятості [3; 4].

     Економічна  сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних  і членів сімей, котрі знаходяться  на їх утриманні.

     Соціальна сутність безробіття — в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують  не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження  в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі  навички, зневіряються і можуть деградувати  як особистості. [12; 154]

     Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, —  неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання  зайнятості.

     Існує декілька підходів до визначення поняття  «молодь». Найпростішим з них є  використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає  молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція  передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники  процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих  людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя. [25; 65]

     Більш коректним є поділ молоді на внутрішні  групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з  їх духовним світом і поведінкою. Такий  підхід дає змогу адекватніше  аналізувати окремі контингенти  молоді під час емпіричних соціологічних  досліджень.

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо. [7; 36]

     Дискусійним і дотепер є питання вікової  періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до 30 років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) — покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки вікових меж молоді (16—30 років) до 14—35 років відображає об'єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молоді. [24; 125-126]
     Таким чином, безробітна молодь – це особи віком 14 – 35 років (зареєстровані та не зареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

а) не мали роботи (прибуткового заняття);

б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх чотирьох тижнів, що передували опитуванню;

в) були готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

1.3. Принципи і методи  дослідження проблеми  технологій соціальної роботи з безробітною молоддю

     Методологічною основою дослідження є використання принципу плюралізму, що дає змогу уникнути заідеологізованості, тенденційності й враховує діалектичне поєднання національних і загальнолюдських цінностей. В основі дослідження даної проблеми лежать такі фундаментальні принципи:принцип об’єктивності (визнання того, що проблема пізнається як частина об’єктивної реальності, незалежно від людини, її свідомості);принцип конкретності (означає, що істина завжди конкретна, абстрактної істини немає);

   принцип історизму (вимагає вивчення реальної історії проблеми в її конкретному розмаїтті, вияву історичних фактів і на цій основі мисленого відтворення історичного процесу, за якого розкривається логіка, закономірність розвитку цього процесу);

   принцип практики (проблема взаємозв’язку знання та практики, роль останньої в дослідженні має винятково важливе значення);                                                                        принцип всебічного розгляду (правильне розуміння проблеми дослідження та її предмета можливе лише за умови, коли досліджується вся сукупність внутрішніх і зовнішніх сторін, зв’язків, відносин тощо).

Як загальний інструмент дослідження використовувався діалектичний метод пізнання. При вирішенні поставлених задач застосовувалися наступні методи:

1) системного аналізу (для визначення соціально–економічної категорії молоді як суб’єкта економічної зайнятості, категорії ефективної зайнятості, розробки моделі регіонального ринку праці молоді, моделі зайнятості молоді);

2) аналізу і синтезу (для визначення специфічних характеристик молоді, характеристик ефективної зайнятості, шляхів удосконалення регіональної молодіжної політики зайнятості);

3) статистичного аналізу (для визначення тенденцій в сфері зайнятості молоді та формування робочої сили молоді, оцінки ефективної зайнятості молоді);

4) соціологічних опитувань (для визначення особливостей підготовки фахівців з вищою освітою).

Отже, для більш легшого, повнішого  та точнішого відображення питань з  проблеми даного дослідження використовувались  основні принципи та методи. До основних методів ми віднесли: діалектичний, системного аналізу, аналізу і синтезу, статистичного аналізу, соціологічних опитувань.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-ЕМПІРИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ СОЦІАЛЬНОЇ  РОБОТИ З БЕЗРОБІТНОЮ МОЛОДЮ

2.1 Основні проблеми молоді у сфері праці і зайнятості

     Найбільш  проблемним у сфері праці і  зайнятості є молодий вік. У цей  час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у  більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві  це найбільш малозабезпечена верства  населення, у якій розрив між потребами  й можливостями найбільш великий. Треба  відзначити що, границі молодіжного  віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.

     Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь  молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня  вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному  плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати. 

До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві. 

Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».

     Також молодіжне середовище стає небезпечною  «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти  є похідними безробіття. Відсутність  перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів. [30; 180]  Соціальні індикатори, що визначають ступінь  участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою  розвитку суспільства й повинні  повною мірою відображати цю динаміку.

Таким чином, проблема зайнятості молоді є  актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з  боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому. В умовах структурної перебудови економіки  велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного  населення й насамперед – молоді, як найменш захищеної категорії  робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю  достатнього виробничого досвіду  й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають  під скорочення при реорганізації  підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального  закладу. Безробіття серед молодого населення веде:

     - до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство

     - збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);

     - зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;

     - збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй. [28, 131–132]

     Що  стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:

      - молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;

      - надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;

     - відсутність чіткої професійної визначеності

     - найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;

     - відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;

     - слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств. [13; 183;]

     Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:

     - недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;

     - відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;

     - трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;

     - необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.  [14; 197]

Відсутність досвіду роботи й практичних навичок  роблять молодь найбільше соціально  незахищеною категорією безробітних  громадян. 

Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно?