Соціологічні ідеї Михайла Грушевського

6

Міністерство науки і освіти України

Дніпродзержинський державний технічний універсітет

Факультет менеджменту, економіки, соціології та філології

Кафедра соціології

Курсова робота

Соціологічні ідеї Михайла Грушевського

Виконав:

ст.гр.  Сц-09-1д

Іванов А. М.

Науковий керівник:

к.с.н., доц. Комих Н. Г.

Дніпродзержинськ

2010

ЗМІСТ

Вступ.....................................................................................................................................3

Розділ 1 Біографічні відомості про М. Грушевського

1.1М. Грушевський як історик і соціолог..........................................................................5

1.2 Формування історико-соціологічного світогляду М. Грушевського.......................6

Розділ 2 Соціологічний погляд та ідеї М. Грушевського

2.1 “Генетична соціологія” М. Грушевського.................................................................11

2.2 Завдання і методологія “генетичної соціології”.......................................................18

2.3 Розвиток поглядів про початок суспільного життя..................................................24

2.4 “Українське переживання” як дослід “генетичної соціології”……………………28

2.5 Політична соціологія Михайло Грушевського………………………….................32

Заключення.......................................................................................................................34

Список використаної літератури.................................................................................36

Вступ

Актуальність дослідження. Утвердження незалежності України, становлення громадянського суспільства, формування його ідеології відбувається в умовах бурхливого зростання інтересу до історичного минулого нашого народу. Виникає закономірність того, що до активного політичного життя суспільність може бути готовою завдяки знанням історії, культури, соціології, усвідомленню ролі своїх провідників та діянь певної історичної постаті.

До блискучої плеяди подвижників української культури і науки, провідних ідеологів і лідерів національно-культурного відродження, революційних змагань 1917 - 1920-х рр. належить перший президент УНР Михайло Сергійович Грушевський.

З ім'ям М. Грушевського пов'язані знаменні події в історії української науки, культури, національно-державного відродження України. Він є видатним українським істориком, соціологом, провідним організатором академічно-наукoвого життя, відомим суспільно-політичним діячем українського відродження ХХ ст.

Діяльність і творчість Михайла Сергійовича Грушевського створили цілу епоху в інтелектуальному, науковому, національно-культурному і державному розвитку нової України і орієнтують нас у майбутнє. Як творець всебічної багатотомної «Історії України-Руси», непересічний організатор науки М. Грушевський вимагає ґрунтовного наукового вивчення.

М.С. Грушевський багато зробив в інституалізації соціології. 1919 року в Австрії він заснував Український соціологічний інститут, де читав курс лекцій з соціології, які лягли в основу книги «Начала громадянства, або Генетична соціологія». М.С.Грушевський критично аналізував історичний розвиток соціологічної науки і виступав проти концепцій соціологічного органіцизму, який намагався звести соціальне до біологічного або ж просто ототожнював життя соціальної та біологічної систем. Учений зробив спробу проаналізувати періодичні зміни людського життя через постійне чергування індивідуалістичних та колективістських тенденцій і виявити причини домінування однієї з них на різних етапах розвитку соціально-історичного життя людей. Окремий розділ М.С.Грушевський присвятив аналізу «начал генетичної соціології в українознавстві». Після революційних подій 1917 р. в Російській імперії розпочався процес офіційного становлення соціології як науки. Але вже в 1922 р. соціологією був оголошений історичний матеріалізм, вона була названа в партійних документах «не сумісною з марксизмом», буржуазною «лженаукою». Але не зважаю чи на це внесок М.С. Грушевського у розвиток соціологічної наукои є величезним і потребує ґрунтовного дослідження. Названі обставини й обумовили наукову актуальність теми курсової роботи.

Ступень розробки теми. В сучасному українському науковому знанні недостатньо досліджена наукова творчість Михайла Сергійовича Грушевського. Результати таких досліджень представлені в роботах учених, таких як Виниченко В.К., Потульницький В.А., Пріцак О., Копиленко О.Л., Бочковський О., Винар Л., Гирич І., Домбровський О., Кордуба М., Крупницький Б., Оглоблин О.

Метою дослідження визначення основних ідей та поглядів видатного вченого та їх вплив на розвиток соціологічної думки та суспільства загалом.

Завдання

- охарактеризувати наукову спадщину М.С.Грушевського

- дослідити теорію «генетичної соціології» М. Грушевського

Об'єктом дослідження є наукова історико-соціологічна спадщина М.Грушевського у контексті загальних тенденцій розвитку української соціологічної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.

Предметом дослідження є соціологічні погляди М.Грушевського, які становлять його концепцію історії соціально-історичної думки.

Структура роботи: відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Згідно з цим, курсова робота складається зі вступу, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1 Біографічні відомості про М. Грушевського

1.1 М. Грушевський як історик і соціолог

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) — провідний український вчений, історик світового масштабу, енциклопедист-просвітник, етнолог, фольклорист, видатний державний та політичний діяч, перший президент Української Народної Республіки. Однак є ще один бік наукового доробку М.Грушевського, який і досі не привернув уваги дослідни­ків. Мається на увазі насамперед значення діяльності Михайла Грушевського як соціолога. Є два нерозривні аспекти такого сприйняття постаті М.Грушевського — громадський та науковий. Вони відповідають класичному веберівському розумінню науки (передусім соціології) та політики як покликання (Вeruf) у двох його значеннях — як професії та як власне покликання. Так сталося, однак, шо всупереч веберівським пересторогам і наука, і громадсько-політична ак­тивність у соціологічних дослідженнях М.Грушевського органічно поєднувалися. Більше того, з огляду останнього саме ця суперечність була ідеалом справжнього розуміння суспільних функцій соціології — "науки найбільш універсальної, найбільш інтернаціональної, найбільш соціально виховуючої з усіх" [1, 24].

Як учений і водночас впливовий громадсько-політичний діяч М.Грушевський приділяв увагу теоретичним і практично-політичним проблемам розбудови молодої Української держави. Комплекс цих проблем містив у собі як суто соціологічні питання — соціально-класова структура суспільства, проблема взаємовідносин міста і села, динаміка громадських суспільно-політичних настроїв, так і соціологічні аспекти питань державного будівництва проблема суспільно-по­літичного устрою, національна політика (етносоціологія та етнополітика), соціологія суспільної моралі. Праці М.Грушевського 1917-1921 років досить відомі. Тому, не повторюючи все те, на що звертали увагу попередні дослідники, ми маємо на меті видокремити в теоретичній спадщині вченого те, що може бути умовно позначено як "політична соціологія".

Крім того існує ще одна, майже не розроблена в науко­вих дослідженнях тема, пов'язана з творчістю та діяльністю М.Грушевського як соціолога. Це насамперед його концепція „генетичної соціології“. З неї і розпочнемо, але спочатку нагадаємо деякі принципові для нашого дослідження факти життєвого і теоретичного шляху вченого-громадянина.

1.2 Формування історико-соціологічного світогляду М.Грушевського

У своїх автобіографіях, які, природно, є одним з голов­них джерел розуміння життєвого та творчого шляху вченого, М.Грушевський [2, 48] не тільки майже обминає "соціологічний період" своєї наукової діяльності, а й взагалі стисло описує період своєї еміграції. Тому є цілком зрозумілим той факт, що у багатьох дослідженнях творчої спадщини вченого не згадується не лише його захоплення соціологією, а й навіть той важливий період його життя в міграції, який він присвя­тив організації та діяльності Українського соціологічного інституту у Відні в 1919 році.

Визнаючи велике значення першого українського науко­вого інституту, ініціатором заснування та душею якого був М.Грушгвський, треба все-таки підкреслити, шо коли йде­ться про Грушевського-соціолога, то це стосується не лише віденського періоду його діяльності (1919-1921). У певному розумінні соціологічний інститут, курс "генетичної соціології" були лише закономірним та цілком послідовним результатом тривалого і глибокого інтересу вченого до соціології як науки про суспільство. І це не було даниною теоретичній моді того часу чи миттєвим захопленням, це був свідомий вибір ученого.

Фактично М.Грушевський формувався, вже із студенських років не як "чистий" історик у традиційному для того часу розумінні. Тобто йдеться, з одного боку, про "пози­тивістську" орієнтацію Грушевського, а з іншого — і це принципово — про його прагнення не просто реконструюва­ти історичну правду минулого, а створити певну методоло­гію, схему історичного дослідження, опанувати історичний матеріал з огляду певної історіософської "метаісторичної" концепції. Цілком природно, що у своєму теоретичному, пошуку Грушевський вийшов на методологічні, теоретичні проблеми соціального пізнання взагалі та історичного до­слідження зокрема. Увінчували цей теоретичний пошук, були його "альфою та омегою" два питання: "Що таке людське суспільство? Які закони його розвитку та прогресу?" та "Чи можливе об'єктивне наукове дослідження цього суспільства і яка наука має це робити?".

Саме ці два питання репрезентували головний напрям та теоретичний імпульс розвитку соціології як науки напри­кінці XIX — на початку XX ст. Нагадаємо, що, на думку одного з родоначальників нової науки О.Конта, основним завданням и було створення нових підходів до вивчення суспільства, вільних від теологічних та метафізичних спеку­ляцій, тобто формування позитивної теорії суспільства. Най­більш відповідним природі соціальних явищ методом соціо­логії є історичний метод - метод історичного порівняння різних послідовних станів людства. Між історією та соціоло­гією, згідно з О.Контом, немає суттєвої різниш, більше того, панування історичної точки зору " най важливіш а ознака по­зитивізму і водночас його головний підсумок"  [2, 23].

Таке розуміння соціології в її, так би мовити, "первородній" традиції визначало наприкінці XIX ст. інтелектуальну й культурну атмосферу суспільства, принаймні у Європі. З одного боку, дослідники вбачали у соціології методологію для своїх теоретичних розвідок, а з іншого боку, молода наука вважала історію, як етнологію, фольклористику і по­рівняльну антропологію, одним з головних шляхів для тео­ретичного обгрунтування власних теоретичниих розвідок. Це взаємне проникнення соціології та історії було характерною рисою контівської традиції розуміння соціології як науки, і саме під впливом цієї традиції, що було цілком природним для історика за фахом, формувався соціолог Грушевський.

Вирішальною подією, під впливом якої остаточно сфор­мувався історико-соціологічний світогляд ученого, було пере­бування його у Парижі — загальновизнаному центрі не лише європейської, а й світової соціології. У 1903 році М.Грушевський на запрошення "Російської Вищої Школи суспіль­них наук у Парижі" приїздить у Париж, де викладає курс української історії. Саме в Парижі М.Грушевський знайо­миться з відомими французькими соціологами та антропо­логами Емілем Дюркгеймом та Люсьєном Леві-Брюлем, їхніми працями. Вчення ЕДюркгейма про "соціологію пізнання" (суспільну свідомість) та нормативні фактори людської со­лідарності справило велике враження на Грушевського, а дюркгсймові "Правила соціологічного методу" він вважав "новою теорією пізнання", в якій "вирішальна" причина соціального явища мусить вишукуватись між соціальними ж явищами, а не в області індивідуальної свідомості" [3, 22]. Ви­соко цінував також ідеї колеги та послідовника Е.Дюркгейма по французькій соціологічній школі та "Соціологічному щорічнику" Л.Леві-Брюля, зокрема його дослідження первіс­них форм мислення, що на відміну від основних законів формальної логіки підпадають під дію закону "партиціпації“.

Отже, соціологія була для М.Грушевського не лише істо­ричним надбанням. Як сучасник багатьох видатних соціо­логів він був свідком створення та перших публікацій багатьох праць, що ми їх вважаємо класичними. Його "соціо­логічні куміри" О.Конт і Г.Спенсер на початку XX ст. ще були живі, а В.Вундт - автор грандіозного десятитомного компедіуму основних напрямів порівняльної історії психо­логічного розвитку людства - очолював кафедру у Лейпцігу, який М.Грушевський відвідав у 1903 році у своїх видавничих справах.

Знайомство з передовими соціологічними ідеями під час перебування у Парижі, а згодом у Лондоні, Лейпцігу та Берліні мали вирішальний вплив на творчість Михайла Грушевського. До того, пише О.Пріцак, Грушевський був істо­риком соціал-економічних та суспільних явищ. Дещо пізніше, після того, як він засимілював свої паризькі переживання та відповідну лектуру, він уже в 1909 році (у вступі до 7-го тому "Історії України-Руси") називає себе істориком-соціологом [3,23]. Соціологія стала відтепер пасією М.Грушевського" [З, 23]. При першій нагоді, восени 1919 року, він заснував у Відні-Український соціологічний інститут - перший українсь­кий науковий заклад в еміграції. Грушевський залучив до співробітництва відомих українських учених, які перебували в еміграції, історика та соціолога В'ячеслава Липинського, юриста Володимира Старосольського, історика та мистец­твознавця Дмитра Антоновича, та інших.