Соціалістичне право як особливий історичний тип права

Характерними особливостями загальнонародної держави є: вираз інтересів не тільки робочих, селян і інтелігенції, але і "трудящих всіх націй і  народностей країни"; збереження ним класової сутності; розвиток "справжньої" демократії в умовах нового суспільства  і держави; посилення ролі Комуністичної  партії і ін.

 

2.3. Взаємозв’язок соціалістичної держави та права.

 

В нерозривному зв'язку і взаємодії  з соціалістичною державою знаходиться  право. Воно є засобом розв'язання найближчих і стратегічних задач, що стоять перед державою.

Згідно концепції марксизму  суть права полягає в тому, що воно виражає волю і інтереси пануючого  класу. Якщо держава, на думку основоположників наукового комунізму, "є та форма, в якій індивіди, належні до пануючого  класу, здійснюють свої загальні інтереси", та "форма організації, яку неминуче повинні прийняти буржуазію, щоб  — як зовні, так і всередині країни — взаємно гарантувати свою власність і свої інтереси". Право є тим засобом, за допомогою якого ці інтереси, трансформуючись в державну волю, проводяться в життя.

На перших етапах становлення і  розвитку соціалістичного суспільства  держава і право, відповідно до доктрини марксизму, виражає інтереси робочих, селян і трудової інтелігенції. На етапі розвинутого соціалістичного  суспільства — інтереси всього народу.

Держава і право, згідно розумінню  марксизму, не є вічними і незмінними явищами. У міру розвитку класового  суспільства і поступового відмирання класів держава і право як класові  інститути і явища також відмирають.

Що потрібне для відмирання держави  і права? Які умови для цього  необхідні? Відповідаючи на ці питання, прихильники марксизму вказують перш за все на необхідність створення  відповідних матеріальних, соціальних і інших умов, що ведуть до стирання класових відмінностей, а також — до формування високого рівня суспільної свідомості. Вельми важливим є, зокрема, навчити людей працювати на суспільство "без жодних норм права", без жодних примушень; створити всі необхідні умови для того, щоб "основні правила людського гуртожитку" з часом стали для всіх людей звичкою.

Ця благородна по своїй природі, але утопічна ціль звільнити майбутнє людство від держави і права, від будь-яких форм державно-правового  тиску і примушення, зробити всіх у вищій мірі свідомими і вільними оголошувалася не тільки в теорії, але і ставилася на практиці. В  Конституції СРСР 1977 р. (в преамбулі) оголошувалося, наприклад, що "вища ціль Радянської держави — побудова безкласового комуністичного суспільства, в якому отримає розвиток суспільне комуністичне самоврядування".

Розвинуте соціалістичне суспільство  оголошувалося "закономірним етапом" на шляху побудови безкласового суспільства, а загальнонародна держава і  право, згідно теоретичним розробкам  марксистів, вважались важливими  віхами на шляху відмирання держави  і права.[23,с 90]

Це була теорія, що розвивалась  в нашій країні і інших, які  називали себе соціалістичними, країнах  протягом ряду десятиріч. Проте часто  практика була іншою. Закріплюючи, наприклад, в Конституції СРСР 1936 р. за радянськими громадянами широке коло прав і свобод, надаючи їх громадянам теоретично, державна влада діяла абсолютно інакше, практично. Політичні репресії кінця 30-х рр., незаконні засудження тисяч безневинних людей свідчать про глибокі суперечності в цей період соціалістичної державно-правової теорії і практики.

Такою ж далекою від теорії марксизму  була практика державно-правового будівництва  по ряду вельми важливих напрямів, що проводилась  в нашій країні і інших країнах. Вона торкалася, наприклад, природи  і характеру загальнонародної держави  і права, які теоретично оголошувалися  інститутами всіх шарів і класів суспільства, а практично знаходилися  в руках правлячих кіл; державного устрою Радянської держави, яка теоретично вважалась федеральною державою, а на справді завжди залишалося унітарною.

 

 

 

Розділ 3. Соціалістичний тип правової системи та інші правові системи: порівняльна характеристика

 

3.1. Соціалістична та романо-германська правові системи

 

Порівнюючи романо-германську та соціалістичну правові системи, одразу ж варто зазначити, що перша стала базою для другої і часто соціалістичну правову систему розглядають лише як підвид романо-германської. І дійсно, поява соціалістичної правової системи відбулась у першій половині XX ст. в країнах, де традиційно панувала романо-германська правова система (Росія та країни Центральної і Південно-Східної Європи). Відповідно, вона не могла цілковито заперечити попередню правову традицію, яка вже мала багатовікову історію. Її специфіка була обумовлена тим, що романо-германська система права була доповнена нормами, що черпались з фундаментальних положень марксистсько-ленінської філософії у їх прикладанні до правової сфери. Як наслідок, соціалістична правова система набула певних ідеалістичних рис (як запозичених не з правової практики, а з теорії – до того ж у її філософському вимірі). При цьому цей ідеалізм не був тотожний ідеальній правовій моделі, а навпаки.

Соціалістична правова система, на відміну від романо-германської, характеризувалась революційним характером законодавства (класовим підходом, схильністю до негайних і жорстких санкцій, декларативним намаганням заперечити попередню традицію і т.п.), значним залученням громадськості у судовій практиці (хоча і при мінімальній її ролі), досить частим зміщенням судових та репресивних органів, наявністю розгалуженої системи надзвичайних судів та декларативним характером самого законодавства. Загалом, якщо для романо-германської правової системи (особливо на сучасному етапі) більше властиві гуманістичні, демократичні тенденції та принцип індивідуалізму; то для соціалістичної – тенденції до тоталітаризму, репресивний характер законодавства, превентивний та колективістських характер покарань. Це особливо позначилось у нерозвиненості інституту адвокатури, що кардинально різнить соціалістичну правову систему від романо-германської. Загалом, соціалістична правова система виявилась нежиттєздатною для країн Європи, що і обумовило відмову від неї у цих країнах наприкінці XX ст. Водночас вона виявилась близькою для правових традицій азіатських країн. Саме тому вона досі успішно функціонує і є пануючою у Північній Кореї, Китаї, В’єтнамі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Соціалістична держава - якісно новий  історичний тип держави, організація  політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного  життя суспільства з метою  поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування. Соціалістична держава  виникає як держава диктатури  пролетаріату. Другим етапом соціалістичної держави є етап загальнонародної держави

Правові системи соціалізму характеризуються істотними особливостями, які обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права була спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше — нормативно-правові акти, відносно яких декларувалося, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім — всього народу, керованого комуністичною партією.

Нормативно-правові акти, що приймалися, велику частину яких складали підзаконні (секретні і напівсекретні накази, інструкції і ін.), фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.

Панувало вузьконормативне розуміння права. Приватне право поступалося пануючим місцем праву публічному. Для радянської правової системи залишалися чужою ідея панування права і думка про те, що треба знаходити право, відповідне принципу справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим чином пов'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовій силою правоохоронних (каральних) органів.

В теорії виключалося можливість для  судової практики виступати в  ролі творця норм права. Їй відводилася  лише роль строгого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалася і відсутністю  в країні судової влади, яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади, якщо не змагається з нею. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування і охороняв перш за все його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу діяльність влади. В СРСР було важко знайти що-небудь подібне контролю за конституційністю законів.

 

 

Список використаної літератури

 

1. Вятр Ежи. Типология политических режимов // Лекции но политологии, т. 1, Таллинн, 1991. – С. 180 – 181.
2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004. – С. 392.
3. Гумплович Л. Общее учение о государстве. СПб., 1910. – C. 203 – 204.
4. Захаров А. Ещё раз о теории формации //Общественные науки и современность. 1992. №2. – C. 75.
5. Зуев В.И. «Власть» в системе политических категорий // Советское государство и право. 1992. №5. – C. 19 – 21.
6. Кокотов А.Н. Русская нация и российская государственность. Екатеринбург, 1994. – С. 95.
7. Ленин В.И. Государство и революция // Полн. Собр. Соч. Т.33. – С. 573 – 575.
8. Основные задачи науки советского социалистического права. М., 1938. С. 183.
9. Петров В.С. Сущность, содержание и форма государства. Л., 1977. – С. 312.
10. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Конспект лекцій. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти України. Друге вид., доп. – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2003. – С. 152.
11. Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Осушний, М.І. Хильки та ін.: За ред Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоровя, 2004. – С. 328
12. Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998. – C. 29.
13. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. – С. 416.
14. Політологія. Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2001. – С. 216.
15. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Видавничий центр “Академія. – 2001. – C. 459 – 460.
16. Самыгин Е.Н. Теократическое государство. М., 1999. – С. 131 – 135.
17. Самыкин С.С. Охранительная функция права в сфере экономики. Автореф… Дис. Канд. Юрид. Наук. М., 1994. – С. 18.
18. Тихомиров М.Ю. О механизме обеспечения законности в управлении экономикой // Сов. Гос-во и право 1990. №2. – С. 22.
19. Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку // Політична думка, 1993, № 1. – С. 5 – 9.
20. Фадеев Д. А. От авторитаризма к демократии: закономерности переходного периода // Полис, 1992, № 1-2. – С. 34.
21. Черкин В.Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право. 1997. №1. – С. 24 – 27.
22. Черкин В.Е. Три ипостаси государства // Государство и право. 1993. № 8. – С. 49.
23. Четверин В.А. Понятия права и государства. М., 1997. С. 23 – 25.
24. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – С. 404.