Соціалістичне право як особливий історичний тип права

 Поширювачем і пропагандистом  марксизму в Росії був Георгій  Плеханов (1856-1918). Однак Г. Плеханов  не сприймав деяких стрижневих  ідей Маркса, зокрема ідеї диктатури  пролетаріату.

 Послідовніше ідею диктатури  пролетаріату теоретично й практично  обстоював В. Ленін (Ульянов, 1870-1924) - видатний російський мислитель,  засновник та ідеолог однієї  з найвпливовіших у новітній  теорії політичної думки - ленінізму. 

 Політичні концепції марксизму  здобули свій розвиток в теоретичній  і практичній діяльності В.  Леніна, зокрема в його поглядах  на оновлення суспільства через  соціалістичну революцію, головним  питанням якої є питання про  владу; на роль суб'єктивного  фактора, на партію робітничого  класу; на врахування загальних  і специфічних особливостей під  час побудови нового суспільства  в тій чи тій країні. Загальні  уявлення В. Леніна про соціалістичне  й комуністичне будівництво не  відрізнялися від поглядів К.  Маркса і Ф. Енгельса.

 Щодо конкретних шляхів і  методів будівництва соціалізму, то В. Леніну доводилося враховувати  реальні процеси. Після Жовтневої  революції 1917 року перед Леніним  і партією постала цілком нова  проблема: побудувати колективістську  економіку та створити соціалістичний  уряд. Вирішити ці завдання спроможна  була тільки одна інституція - партія. Саме партія здійснила  революцію; і саме партія мала  створити тепер державне управління.

 Згідно з Леніним, соціалізм  - це влада робітників; робітників  має вести партія; партія має  бути меншістю; меншість повинна  бути найкраще організованою  частиною робітничого класу, чим  і є комуністична партія. Партія  може успішно виконувати свою  керівну роль лише за умови,  що вона озброєна єдиною теорією. 

 У творах періоду формування  марксизму, особливо в "Маніфесті  Комуністичної партії", Маркс  та Енгельс формулюють розуміння  історичного процесу як суспільно-політичної  діяльності народних мас, обґрунтовують  необхідність заміни капіталізму  та переходу до комуністичного  суспільства. Тут же дається  аналіз шляхів розвитку робітничого  класу, його ролі в історії,  робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У "Маніфесті" сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму - ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства.

 Після революційних подій  у Європі 1848-1851 рр. увага Маркса  та Енгельса до соціально-політичної  проблематики ще більше посилюється. 

 Виходячи з досвіду буржуазних  революцій, а також Паризької  Комуни 1871 р., вони розробляють своє  вчення про революцію і державу,  про роль ідей, мас та особистості  в історії. Принципове значення  для розуміння соціально-політичної  концепції марксизму має праця  Маркса "Критика Готської програми" (1875), в центрі якої - питання про  диктатуру пролетаріату як перехідний  період від капіталізму до  соціалізму та про дві фази  комуністичного суспільства - соціалізм і комунізм.

 У другій половині XIX ст. марксизм  набув значного поширення в  багатьох країнах світу, де  розгорнувся робітничий рух. Починаючи  з 50-х років ідеї марксизму  стали популяризувати і в Росії.  Ґрунт для їхнього сприйняття  вже був підготовлений революційними  демократами та народниками. 

 Особливу роль у поширенні  й розвитку марксистської соціально-політичної  теорії в кінці XIX - на початку  XX ст. відіграв В.І. Ленін (1870-1924). Розробляючи свої організаційно-тактичні  ідеї, Ленін використав як досвід  європейської соціал-демократії, так  і традиції російського визвольного  руху, традиції Чернишевського, народників. На перетині історії соціалізму  та російської історії виник  своєрідний російський варіант  марксизму, що відбивав особливості  історичного розвитку країни.

 З теоретичних положень, що  характеризували внесок Леніна  в соціально-політичну теорію  марксизму, необхідно назвати  вчення про роль революційної  теорії в робітничому русі, про  гегемонію пролетаріату в демократичній  революції і про революційно-демократичну  диктатуру пролетаріату та селянства  як перехідну форму влади в  період між буржуазно-демократичною  і соціалістичною революціями,  розкриття революційних можливостей  селянства в боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю "Держава і революція" [6]. У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

 Марксизм справив могутній  вплив на долю людської цивілізації  в XX ст. Але не всі ідеї соціально-політичної  концепції марксизму витримали  перевірку часом. Історичний розвиток  людства привів до таких змін  та епохальних зрушень, котрих  ця теорія не передбачала. Сталися  серйозні зміни в складі суспільних  сил, що виборюють соціальний  прогрес, у способах здійснення  соціальних перетворень. Перестали  бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

 Нині по-іншому виглядає і  сам процес суспільного розвитку. Змінюються уявлення про владу  та її носіїв, державу і роль  насилля, диктатуру і демократію, уявлення, які раніше складалися  під впливом психології протистояння  і боротьби. Вони мають бути  переглянуті з позицій сучасного  етапу світового розвитку, загальнолюдських  інтересів. 

 По-новому необхідно оцінити  й ленінську теоретичну спадщину. Ленінізм сформувався в період  різкого загострення кризи всієї  системи капіталізму і пожвавлення  через це революційного руху. Таку ситуацію В.І. Ленін та  його однодумці сприйняли як  канун соціалістичної революції,  щодо успіху якої в них не  було жодних сумнівів. Незрілість  матеріальних передумов для такої  революції, низький рівень масової  політичної культури Ленін намагався  компенсувати активною діяльністю  пролетарської партії, котра, на  його думку, могла внести в  робітничий рух передову соціалістичну  свідомість. Зростаюча конфронтація  між класами, посилення збройної  боротьби породили водночас ідею  про неминучість і доцільність  використання насилля для здійснення  соціалістичних перетворень. Згодом  поняття революційного насилля  і його носія - диктатури пролетаріату - були абсолютизовані. А це, у  свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й.В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу. [14, с. 98]

 Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися  положення марксизму про насилля  як бабу-сповитуху історії, про  всесвітньо-історичну місію пролетаріату  та його диктатуру, про зникнення  товарно-грошових відносин за  соціалізму. Проте і нині залишаються  актуальними діалектичний метод  аналізу суспільних явищ, ідеї  соціальної справедливості і  солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного  є умовою вільного розвитку  всіх та багато іншого.

 Марксизм-ленінізм поставив  національне питання у зв’язок  з революційною класовою боротьбою  пролетаріату, у зв’язок з боротьбою  за нове і справедливе безкласове  суспільство - комунізм. Ленін, побачивши  наростання російського шовінізму  в Радянській країні, вдарив на  сполох й оголосив йому "бій  не на життя, а на смерть". Згадаймо, як він радив ширше  залучити "націоналів" до вироблення  національної політики та її  практичного здійснення на місцях, радитись з ними, прислухатися  до них і підіймати їхню  ініціативу.

 Національна справа - це справа  всього народу і справа кожного  громадянина: це корінний інтерес  усього народу і громадянства, совість кожного з нас; вона  не відсуває всіх інших справ,  інтересів та ідеалів, але нерозривно  з ними пов’язана, і ніхто  не має права мовчати, коли  бачить щось неподобне, так  само як ніхто не має права  затуляти вуха від тривожних  голосів. 

Зараз так званий марксизм-ленінізм замістила масова культура.

 Марксизм-ленінізм - це абсолютно  здеградований, вульгаризований, але все ж таки варіант європейського гуманізму. Певного напряму, який виник, можна сказати, спочатку в католицькій церкві, потім в протестантській, а також у кабінетах ренесансних, потім барокових інтелектуалів. Будучи перехідним етапом між капіталізмом і комунізмом, соціалізм, за визначенням К. Маркса, несе на собі відбиток старого, буржуазного суспільства.

 Марксизм-ленінізм визначає  націю як історично сформовану  спільноту, що характеризується  єдністю території, економічного  життя, історичної долі та психічного  складу, який виявляється в культурі.

 Зараз “найважливішою умовою успіху революційної партії є вміння доходити до найширших народних мас, оволодіння всіма формами боротьби й організації, здатність з максимальною швидкістю доповнювати одну форму іншою, змінювати в разі необхідності одну другою, пристосовувати свою тактику до всякої такої зміни, що викликається не нашим класом чи не нашими зусиллями” (В.І. Ленін).

1.3. Комуністична ідеологія

Крайній прояв соціалізму - комуністична ідеологія. Комуністична ідеологія була більш послідовною у прагненні перетворити суспільство на основі рівності за допомогою встановлення суспільної власності на засоби виробництва, а іноді й на предмети споживання.

Теоретики утопічного соціалізму сформулювали основні принципи організації майбутнього  справедливого суспільства: від  кожного по його здібностях, кожній здібності по її справам; всебічного та гармонійного розвитку особистості; ліквідації відмінностей між містом і селом; різноманітності і зміни  фізичної та духовної праці; вільного розвиток кожного як умови вільного розвитку всіх. Соціалісти-утопісти вважали, що або всі люди повинні бути щасливими, або ніхто. Соціалістичний лад має  надавати реальну можливість бути щасливим кожному. Ідеологія соціалістів  початку XIX століття була пройнята емоційно-образним уявленням про майбутнє і нагадувала соціальну поезію.

Представники утопічного соціалізму і комунізму по-різному ставилися  до методів реалізації своїх ідей. Сен-Симон і Фур'є вважали, що головний шлях - реформи, і свята справа бідних - це і справа багатих. Інші, наприклад, Маблі, Мельє, Бабеф закликали трудящих до революції. [4, с. 47]

Складовими елементами комуністичної  ідеології є колективізм, суспільна  власність на засоби виробництва, солідарність, соціальна рівність, справедливість, ліквідація класового поділу суспільства, відсутність експлуатації людини людиною.

Комуністична ідеологія розвивалася  і формувалася в різних соціально-історичних і національно-культурних умовах.

Практична реалізація комуністичних  ідей пов'язана з Жовтневою революцією в Росії. В даний час багато вчених вважають, що комунізм, в кінцевому  рахунку, не витримав випробування історією і зазнав поразки у суперечці  з капіталізмом. Але це дуже поверхове  й кон'юнктурне розуміння поразки  соціалізму в СРСР і розпаду великої  держави. Коли йшлося, що експлуатація праці, відчуження людини від засобів  виробництва і влади існували і при соціалізмі, тобто, в першу  чергу, слід розрізняти природу цього  явища в протилежних системах суспільного устрою.

Відчуження при соціалізмі лежить зовсім в іншій сфері, ніж відчуження при капіталізмі. Тому необхідно  розуміти соціальні умови подолання  цього відчуження. У капіталістичному суспільстві зняття відчуження неможливо  без заміни приватної власності  на засоби виробництва суспільною власністю. У соціалістичному суспільстві, де ця соціальна несправедливість знята  в результаті політичної і економічної  революції, подолання відчуження людини від засобів виробництва і  влади передбачає такий культурний розвиток особистості, коли остання  внутрішньо здатна на самоконтролірованіе всієї своєї життєдіяльності за принципом власної відповідальності за соціальне безлад людського життя. Проблема відчуження в соціалістичному суспільстві - це, в першу чергу, проблема культурна і моральна, бо абсурдно говорити про створення нового соціального устрою, якщо всю обов'язок по його створенню покласти на комуністичні інститути, і варто тільки людині увійти в це готове комуністичне царство, щоб він став і культурним, і господарем, і вільним.

Розділ 2. Концепція соціалістичної держави і права

2.1. Риси соціалістичного типу держави.

Соціалістична держава - якісно новий  історичний тип держави, організація  політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного  життя суспільства з метою  поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування. Соціалістична держава  виникає як держава диктатури  пролетаріату. Другим етапом соціалістичної держави є етап загальнонародної держави.