Основные направления исследований сексуального поведения

5) Контрацептивна поведінка молоді в Україні та Росії

   Сьогодні все більше і більше дослідників говорять про контрацептивну культуру, контрацептивну поведінку. На жаль, чіткого розмежування між цими поняттями поки не існує, тому, коли говорять про контрацептивну культуру, мають на увазі поведінку. А її, в свою чергу часто змішують з репродуктивною та сексуальною, але це не ідентичні поняття.

   Контрацептивна поведінка тільки починає вивчатися, канали її трансляції ще не виявлені. Крім того, фармакологія не стоїть на місці, постійно розробляються нові контрацептивні препарати. Сучасне суспільство мультікультурне, його норми не мають постійного та універсального характеру, в той же час індустріальне та пост-індустріальне суспільства все більше збільшують дистанцію між поколіннями; традиції не передаються і не контролюються. Більше того, постійно виникають нові молодіжні цінності, формується молодіжна субкультура.

   Ослаблення сексизму та “розмиття” багатьох традиційних табу розширює індивідуальну свободу та вибірковість за умови достатньо високої загальної і сексуальної культури. В іншому випадку, соціальні затрати можуть бути дуже великими.

   В пострадянських країнах, зокрема в Україні, кількість щорічних абортів дуже велика, Росія займає перше місце у світі за цим показником. Переважаюча в Росії та Україні патріархальна свідомість приписує жінці материнство як необхідну функцію, яка виправдовує саме її існування. Відхід від прямої законодавчої заборони абортів не знищил психологічну депривацію. Однак молодь може і не відчути її: сучасні медикаментозні методи запобігають вагітність тоді коли її ще може і не бути. Наскільки вживані ці методи? Спробуємо розглянути на прикладі данних двох досліджень: 1)Моніторинг Інституту соціальних досліджень України (2001 р.) на тему “Практичні моделі сексуальної поведінки молоді”: 13-17 річні підлітки та 18-22 річні юнаки. Генеральна сукупність складається з двох незалежних сукупностей:  учнівська молодь 13-17 років та 18-22-х річна молодь. Загальна кількість – 3479 респондентів, серед яких 1794 - 13-17 років; 1685 - 18-22 роки; 2)Локальне дослідження ( Москва, Чебоксари 2002 рік), об'єкт дослідження — студентська молодь. Було опитано 328 студентів, 166 з яких дівчата, в Москві 228 чоловік, в Чебоксарах — 100. Предмет дослідження — їх контрацептивна культура і сексуальна поведінка, тобто аналіз розповсюдженості контрацептивів, причини відмови від них і т.п. [11]

   Згідно з даними Моніторингу  з розумінням функцій контрацептивних засобів у підлітків, що вже мали сексуальні зносини, за статистичними даними нібито все гаразд: 88% з них знають, що ці засоби використовуються для запобігання вагітності; 77% розглядають їх  як запобіжні заходи венеричним захворюванням; 73% виділяють боротьбу із СНІДом як окрему специфічну функцію контрацептивів. Водночас опитування виявило той факт, що серед підлітків є певна кількість осіб (12-17%), що не до беруть уваги таку важливу функцію використання контрацептивів, як запобігання вагітності, венеричним захворюванням та особливо СНІДу.

   Природно, найбільш “необізнаними” у даному питанні є 15-річні респонденти: таку важливу функцію контрацептивів, як запобігання венеричним захворюванням, зазначили лише 56% респондентів (серед 17-річних – 85%); стосовно СНІДу особливих вікових розбіжностей немає, проте помітна більша увага до цієї функції контрацептивів серед респондентів чоловічої статі (76%), ніж серед підлітків-дівчат (69%).[7]

   Узагальнюючи, зазначимо, що лібералізація установок стосовно статевого життя в молодіжному середовищі виглядає вкрай небезпечною з огляду на перспективи поширення  ВІЛ-інфекції та хвороб, які передаються  статевим шляхом, а необізнаність істотної частки  молодих громадян України щодо засобів контрацепції у багатьох випадках матиме наслідки у вигляді штучного переривання вагітності з негативним впливом на здоров’я.

    Згідно з данними локального дослідження контрацептиви використовують 84% юнаків і 77,6% дівчат, що мають сексуальні контакти. При постійності зв'язків частка тих, хто застосовує протизаплідні засоби серед юнаків зростає. Аналіз відповідей на відкриті питання мав задачу виявити мотивацію відмов від використання протизаплідних засобів. Частіше за всевисловлювалася думка про  “взаємну довіру”. Другий мотив — шкідливість контрацептивів.

   Основний засіб запобігання — презерватив: 91, 7% дівчат і 61,5% юнаків назвали саме його. Дівчата частіше згадували і переривання статевого акту ( 49 і 15,1% відповідно). Потім з незначним відривом йдуть гормональні контрацептиви, частіше відмічені дівчатами. Таким чином, в дослідженні чітко

виявлений гендерний стереотип контрацептивної поведінки: характерне використання чоловічих засобів запобігання. Однак давно доведено, що вони набагато менш ефективні порівняно з жіночими, наприклад, гормональними препаратами. Купують протизаплідні засоби частіше юнаки, що підтверджують і відповіді дівчат.

   Відповіді на питання “Чому Ви використовуєте саме ці засоби?” були різноманітні, але дуже схожі на рекламні лозунги: надійно, недорого, безпечно, комфортно, просто, ефективно, доступно [11].

   Таким чином, виявлено, що уявлення юнаків та дівчат про засоби запобігання скоріше близьки, ніж різні. А ось деякі виявлені гендерні розбіжності говорять про збереження традиційних стереотипів в контрацептивній поведінці. Наприклад, зафіксовано, що юнаки набагато менше приймають до уваги можливість наслідків незахищеного сексу, не замислюються чи рідко замислюються про свої дії у випадку неочікуваної вагітності партнерки.

6)Сексуальні домагання на робочому місці, актуальність проблеми в Україні?

   Ще у 1980 році Україна взяла на себе зобов'язання протидіяти дискримінації щодо жінок, ратифікувавши Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок. Стаття 11 Конвенції проголошує, що країни-учасниці повинні вживати всіх необхідних заходів для викорінення дискримінації жінок у сфері зайнятості для забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків. Конституція України гарантує право на працю, рівні можливості у виборі професії, рівну винагороду тощо всім громадянам України, незалежно від статі, кольору шкіри, раси, віросповідання тощо. Однак, не дивлячись на міжнародні стандарти та норми вітчизняного права, жінки по всьому світу, і в Україні зокрема страждають від дискримінації на робочому місці.

   Сексуальні домагання на робочому місці визнані міжнародною спільнотою дискримінацією за ознакою статі. Головний спеціаліст Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС, експерт Центру <<Ла Страда-Україна>>

   Маріана Євсюкова вважає, що проблема сексуальних домагань на робочому місці є актуальною для багатьох країн світу. Так, статистика європейських країн свідчить, що 25-50% жінок хоч раз ставали жертвами сексуальних домагань на робочому місці. За оцінками дослідження, проведеного в 2004 р. в країнах Європейського Союзу, виявлено, що кожна країна має різний рівень сексуальних домагань. Наприклад, рівень сексуальних домагань на робочому місці у Фінляндії складає 15%, у Великобританії - 14%, в той час як в Італії - 4%. Таку різницю експерти пов'язують з різним рівнем обізнаності щодо проблеми.

   Проблема сексуальних домагань на робочому місці в Україні є латентною та не знаходить достатньої уваги в діяльності органів державної влади та громадських організацій. Це пояснюється, з одного боку, відсутністю дослідження цієї проблеми в Україні, з іншого - недосконалістю українського законодавства у цій сфері.

   Для виявлення ситуації та вдосконалення політики щодо протидії сексуальним домаганням на робочому місці в Україні Центром <<Ла Страда-Україна>> за підтримки Норвезької церковної організації (NCA) у 2008-2009 роках реалізовано проект <<Сексуальні домагання в Україні: шляхи подолання>>. В рамках цього проекту було проведено дослідження ситуації щодо існування та розповсюдження феномену сексуальних домагань в Україні, аналіз чинного міжнародного, закордонного та національного законодавства в сфері захисту від сексуальних домагань, а також розробка рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України.

   За даними опитування громадської думки, що проводилось Центром <<Ла Страда-Україна>> разом з Київським міжнародним інститутом соціології, 40% українців вважають проблему сексуальних домагань актуальною для світу в цілому, та 43% - для України. Актуальним для себе цю форму дискримінації на робочому місці назвали 6 % респондентів.

    Катерина Левченко, президент Центра <<Ла Страда-Україна>>, радник Міністра внутрішніх справ України вважає, що в цілому рівень розуміння проблеми сексуальних домагань в українському суспільстві є невисоким. Близько третини респондентів перебувають у полоні стереотипів щодо об'єктів сексуальних домагань та відповідальності жертв за те, що з ними сталося. Саме така частка респондентів вважають, що від сексуальних домагань страждають лише жінки <<легкої поведінки>>, а самі жертви сексуальних домагань самі винні в тому, що з ними сталося.

   У листопаді 2008 р. у співпраці з Конфедерацією вільних профспілок України та Управлінням моніторингу дотримання прав людини в діяльності ОВС МВС України на додаток до загальнонаціонального опитування було проведено дослідження серед працівників медичної, освітньої, транспортної, промислової сфер зайнятості, а також органів внутрішніх справ.

   Опитані працівники цих галузей демонструють добре розуміння проблеми: 70% вважають, що сексуальні домагання - це систематична небажана поведінка сексуального характеру, 75% - що це - небажані сексуальні пропозиції або примушування до вступу у сексуальні відносини; 63% погоджуються, що це поведінка, коментарі або сексуальні контакти, що здатні принизити або образити працівника/працівницю. 22,3 % опитаних вказали, що проблема сексуальних домагань є актуальною для них. Цікаво, що для України в цілому проблема сексуальних домагань визнається переважною більшістю учасників дослідження як актуальна - 68,5%. У розрізі сфер діяльності, найбільші частки тих, хто вважає проблему актуальною для країни в цілому - належать освітянам (79,3%), працівникам медицини (54%) та транспорту (51,5%). Водночас, опитування, проведене спільно з профспілками, показало, що в більшості респондентів превалює розуміння сексуальних домагань, як дій керівника по відношенню до підлеглої/підлеглого, хоча це суперечить їх сутності, оскільки сексуальні домагання розглядають не лише по вертикалі <<керівник-підлеглий>>, але й по горизонталі <<колега-колега>>.

    Нажаль, українське законодавство у сфері протидії сексуальним домаганням на робочому місці є більше декларативним, і на практиці майже не придатне до застосування. Так, Закон України <<Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків>>, який містить визначення сексуальних домагань та визначає порядок оскарження таких дій, фактично не містить ефективного механізму захисту від сексуальних домагань>>, стверджує Катерина Левченко. На превеликий жаль, українське законодавство у цій сфері зовсім не враховує міжнародного та закордонного досвіду. Так, наприклад законодавство Сполучених Штатів містить досить розвинений механізм захисту від сексуальних домагань, передбачає відповідальність роботодавців за допущення ситуацій сексуальних домагань на робочому місці. Крім того, законодавці США та Канади розподіляють сексуальні домагання на два типи - сексуальні домагання <<послуга за послугу>> та сексуальні домагання через створення ворожого середовища. На сьогодні, суди у США можуть розцінити як прояв ворожого середовища демонстрацію на робочому місці порнографії, вживання вульгарного жаргону, дотики до тіла, пропозиції сексуального характеру, жарти, коментарі вульгарного характеру, що принижують честь та гідність особи.

    Міжнародний жіночий правозахисний центр <<Ла Страда - Україна>> вважає, що для ефективної протидії сексуальним домаганням на робочому місці в Україні необхідно:

1. Створення комплексної державної політики проти дискримінації на робочому місці, зокрема через проведення широких інформаційних кампаній;

2.  Здійснення інформаційно-просвітницької роботи з представниками профспілкових об'єднань, об'єднаннями роботодавців щодо захисту інтересів

потерпілих від сексуальних домагань;

3.   Вдосконалення законодавства у цій сфері;

4.   Розробка механізму реалізації положень Закону України <<Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок>> в частині подання скарг на фактис сексуальних домагань на робочому місці. Державна політика у сфері впровадження гендерної рівності та захисту прав жінок не повинна обминати це важливе питання.

Висновки

     Наведені підходи до вивчення феномену сексуальності дозволяють нам дійти висновків, які являють собою підґрунтя подальшої роботи:

   По-перше, сексуальність не є винятково біологічним явищем; результати антропологічних та сексологічних досліджень переконливо демонструють, що в різних суспільствах і навіть у рамках одного суспільства сексуальність знаходить свій прояв у безлічі соціокультурних форм.

   По-друге, сексуальність як особлива сфера людського життя знаходить свій вираз (точніше, свої вирази) в межах певної соціокультурної ситуації, цінності й норми якої обумовлюють межі сексуальних норм і цінностей, інакше кажучи, сексуальність відображується через сексуальну культуру певного суспільства в певний проміжок часу.

   По-третє, роботи психоаналітиків констатують соціальну розповсюдженість певних сукупностей зовнішніх проявів сексуальності і взаємозалежність цих проявів та біографічного шляху індивідів, що дає нам можливість говорити про існування певних типів сексуальної поведінки.

   Нарешті, дуже важливим для соціологічного дослідження сексуальності є ствердження про існування тісного зв’язку між загальними соціокультурними змінами та трансформацією соціальних форм сексуальності. При цьому дослідники зазначають, що інституціональний порядок соціуму та життєвий світ індивідів взаємно впливають один на одного: інституціональні структури змінюють життєві практики і навпаки – трансформації індивідуальних практик народжують нові інституції.

   Розглянувши сексуальність в ідеально-типовому варіанті, ми можемо говорити про те, що сексуальні відносини в даному випадку – це різні сценарії сексуальної поведінки, які все ж не вичерпують усіх можливих інтерпретацій сексуальної поведінки. На основі аналізу даної частини моєї роботи ми можемо дійти наступних висновків: на сучасному етапі, незважаючи на багатоманітність вимірювань, за якими класифікують сексуальні сценарії, виділяють п’ять основних ідеалістичних сценаріїв: це шлюбно-пронатальний, романтичний, комунікативний, гедоністичний та ринковий

    Як визначають самі дослідники, типологізація сценаріїв виконує функцію теоретичного конструкту: реальні сексуальні біографії звичайно вміщують декілька сценаріїв, які можуть співіснувати паралельно один одному або слідують один іншому хронологічно залежно від біографічної ситуації.